Рішення № 77713258, 01.11.2018, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/4036/18

Провадження № 2/645/2009/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2018 року місто Харків

Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Горпинич О.В.

секретар судового засідання – Кривеженко М.М.,

за участю позивача – ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа – Державної міграційної служби у Харківській області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття її з реєстрації,

в с т а н о в и в:

Позивачка звернулася до суду із вищевказаним позовом, яким просила визнати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право користування квартирою № 21, яка знаходиться по проїзду Стадіонному в м. Харкові, буд. 2/2, та зняти відповідача з реєстрації за вказаною адресою.

В обґрунтування позову позивачка посилалася на те, що між нею та відповідачем 03.07.2004 року був укладений шлюб, який розірвано 09.10.2009 року. Згідно договорів купівлі-продажу від 08.04.2011 року та 18.02.2013 року позивачці на праві власності належить квартира АДРЕСА_1. У вказаній квартирі з 1998 року зареєстрований відповідач по справі, який є колишім чоловіком позивачки. Одразу ж після розірвання шлюбу відповідач перестав користуватись житлом за вищевказаною адресою та не користується ним до цього часу, тобто протягом дев'яти років. Перешкод у користуванні житлом позивачка йому не чинить. Позивачка не зверталась до відповідача з проханням добровільно знятись з реєстрації в належній їй квартирі, оскільки їй не відоме місце проживання відповідача. Також, позивачка вказує, що їй відмовлено у наданні субсидії, у зв'язку із реєстрацією відповідача у належній їй квартирі, з нею мешкає спільна з відповідачем дитина, на утримання якої відповідач не сплачує аліменти, та весь тягар по утриманню малолітньої дитини та сплати комунальних послуг лежить на ній. Таким чином, реєстрація відповідача у належній позивачці квартирі, порушує її право вільно розпоряджатись своїм майном та змушує сплачувати надмірні комунальні платежі. На підставі викладеного до суду було подано відповідний позов.

03.08.2018 року судом в порядку ч. 6 ст. 187 ЦПК України отримано інформацію з Відділу обліку моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України в Харківській області про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) відповідача.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 03.08.2018 року провадження по справі відкрито та призначено її до розгляду в підготовчому судовому засіданні.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20.09.2018 року закрито підготовче провадження по справі та цивільну справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 підтримала заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просила суд їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позові, проти ухвалення заочного рішення по справі не заперечувала.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, шляхом опублікування оголошення в газеті "Урядовий кур'єр" № 200 від 25.10.2018 року та шляхом направлення судових повісток за адресою місця реєстрації, письмові заперечення проти позову з посиланням на докази, якими вони обґрунтовуються та заяви про розгляд справи без його участі не надав.

Представник третьої особи Державної міграційної служби у Харківській області правом на участь представника в судовому засіданні не скористався, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Враховуючи неявку належним чином повідомленого відповідача в судове засідання, який не повідомив про причини неявки та не подав відзив, відповідно до статті 280 ЦПК України суд, за згодою позивачки, вважає за можливе проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

Суд, вислухавши пояснення позивачки, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, допитавши свідків, приходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з вимогами ст. 55 Конституції України, ст.ст. 15,16 ЦК України та ст. 4 ЦПК України кожна особа має право на захист судом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Завданнями цивільного судочинства (ст. 2 ЦПК України) є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Здійснюючи правосуддя (ч. 1 ст. 5 ЦПК України), суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Суди, відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України, розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Частиною 2 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод 1950 року, передбачено, що кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановлений законом, який вирішить спір щодо його права та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі, який був розірваний 09.10.2009 року, що підтверджується Свідоцтвом про розірвання шлюбу серії І-ВЛ № 095025 від 09.10.2009 року, виданому Фрунзенським відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції.

Згідно з Договору купівлі-продажу частки квартири від 28.04.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_4, ОСОБА_2 придбала 1/2 частину квартири № 21 будинку № 2/2 по Стадіонному проїзді в м. Харкові, яка складається з двох житлових кімнат, житловою площею 29,2 кв.м., загальною площею 44,2 кв.м.

Як вбачається з витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" № 36445965 від 28.11.2012 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на 1/2 частину квартири № 21 будинку № 2/2 по Стадіонному проїзді в м. Харкові на підставі договору купівлі-продажу від 28.04.2011 року.

Згідно Договору купівлі-продажу частки квартири від 18.02.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_4, ОСОБА_2 придбала 1/2 частину квартири № 21 будинку № 2/2 по Стадіонному проїзді в м. Харкові, яка складається з двох житлових кімнат, житловою площею 29,2 кв.м., загальною площею 44,2 кв.м.

Як вбачається з витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 547153 від 18.02.2013 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на 1/2 частину квартири № 21 будинку № 2/2 по Стадіонному проїзді в м. Харкові на підставі договору купівлі-продажу від 18.02.2013 року.

Таким чином, позивачці на праві приватної власності належить квартира № 21 будинку № 2/2 по Стадіонному проїзді в м. Харкові.

Згідно інформації з Реєстру територіальної громади міста Харкова від 17.05.2018 року, ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Позивачка вказує, що відповідач ОСОБА_3 зареєстрований у спірній квартирі з 1998 року, та фактично не мешкає в ній з 2009 року, після розлучення з нею.

Згідно з ОСОБА_5 ЖБК "Комета" від 17.07.2018 року, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, та фактично не проживає за вищевказаною адресою з січня 2009 року.

Згідно з інформацією з Немишлянського ВП ГУНП в Харківській області від 24.10.2018 року за вих. № 9991/119-59/02-2018, за даними Немишлянського ВП ГУНП в Харківській області гр. ОСОБА_3, з питань перешкоди у користуванні житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_2, до органів поліції не звертався.

Також, позивачем до матеріалів справи надані квитанції про оплату житлово-комунальних послуг від її імені, на підтвердження факту самостійного утримання належної їй на праві власності квартири.

Факт не проживання відповідача за місцем реєстрації підтверджується поясненнями свідків.

Свідок ОСОБА_6, яка є подругою позивачки, пояснила суду, що знайома з ОСОБА_2 з 2008 року та знає її родину як свою, з відповідачем по справі не знайома. Свідок вказала, що відповідач по справі, який є колишнім чоловіком ОСОБА_2 не надає їй гроші на утримання спільної дитини, та сплату комунальних платежів, залишив місце реєстрації добровільно, позивачка не чинить йому перешкод у користуванні спірною квартирою.

Свідок ОСОБА_5, яка є сестрою позивачки, пояснила суду, що колишній чоловік позивачки, який є відповідачем по справі не мешкає за спірною адресою з 2008 року, пішов з місця реєстрації та не мешкає у спірній квартирі добровільно. Жодним чином не допомогає позивачці, в тому числі в утриманні їх спільної дитини.

Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 457/967-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює права власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які правочини, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст.316, 317, 319, 321 ЦК України).

Згідно зі ст. 319 ЦК України, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Відповідно вселення членів сім'ї у житлове приміщення, яке належить громадянину на праві власності є результатом реалізації права власника й у них виникає право на користування чужим майном, тобто сервітутне право.

Відповідно до статті 150 Житлового кодексу України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Відповідно до ч.ч. 1, 4, 5, 7 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Судом встановлено, що відповідач не проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, останні дев'ять років, та покинув спірне житло добровільно, перешкод у його проживанні за місцем реєстрації, а також поважність причин невикористання відповідачем свого права користування спірним житловим приміщенням судом не встановлено.

Жодних беззаперечних, належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин відсутності відповідача за вищевказаною адресою понад один рік суду не надано.

Докази, що підтверджують той факт, що позивач якимось чином перешкоджав відповідачу у користуванні спірною квартирою в матеріалах справи також відсутні.

Згідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 79 ЦПК України).

Доказування, та як, слідство рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.

В свою чергу, згідно із ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ст. 263 ЦПК України).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України, з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач залишається бути зареєстрованим у спірній квартирі, наміру проживати за місцем реєстрації та користуватися житловою площею не має, у спірному житлі фактично не проживає останні дев'ять рокиів тобто станом на момент розгляду справи більше одного року. Наявність реєстрації відповідача у спірній квартирі перешкоджає позивачці здійснювати право власності, оскільки передбачає право відповідача на користування житловим приміщенням за місцем реєстрації.

Існування домовленості між сторонами про право користування житловим приміщенням не встановлено.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою № 21 будинку № 2/2 по пр. Стадіонному в м. Харкові.

Що стосується вимог позивача про зняття відповідача з реєстрації, то відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її законного представника; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть.

Тобто, рішення суду про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, є підставою для зняття з реєстрації місця проживання особи, що дає підстави для часткового задоволення позову ОСОБА_2

Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Суд, не стягує з відповідача на користь позивача 720,00 грн. витрат за надання оголошення у пресі про виклик відповідача в судове засідання, оскільки позивачем не надано до матеріалів справи доказів в обґрунтування понесення вказаних витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судой збір в розмірі 704,80 грн.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 7, 8, 12, 13, 77, 79, 81, 89, 258, 259, 264, 265, 280, 283, 284 ЦПК України, суд –

у х в а л и в:

Позовні вимоги – задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою № 21 в будинку № 2/2 по проїзду Стадіонному в м. Харкові.

В решті вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в розмірі 704,80 грн.

Відповідачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення відповідно до вимог ст.ст. 284-285 ЦПК України.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Фрунзенський районний суд м. Харкова.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач – ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6, реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1, місце проживання чи перебування – АДРЕСА_3.

Відповідач – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, серія та номер паспорта, реєстраційний номер облікової картки платника податків – невідомі, місце проживання чи перебування – АДРЕСА_3.

Третя особа - Державна міграційна служба у Харківській області, місцезнаходження – м. Харків, вул. Римарська, 24.

Повний текст рішення складено 08.11.2018 року.

Суддя –