Рішення № 77712393, 29.10.2018, Куп'янський міськрайонний суд Харківської області

Справа №628/1999/18

Провадження №2/628/1099/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2018 р. Куп`янський міськрайонний суд Харківської області

в складі: головуючого – судді Литвинова А.В.

при секретарі Борщовій О.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Куп`янську справу за позовом ОСОБА_1, представник – ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі та іншим виплатам,

ВСТАНОВИВ:

03.07.2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Просив стягнути з відповідача заборгованість по заробітній плати, компенсацію за невикористану відпустку та одноразову грошову допомогу у розмірі одного середньомісячного заробітку в загальній сумі у розмірі 25301,24 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 18 липня 2017 року по 03 липня 2018 року у розмірі 93811,77 грн. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що вона перебувала в трудових відносинах з відповідачем до 17 липня 2017 року, звільнена на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку зі скороченням штату. При звільненні відповідач не виплатив належні йому кошти.

Ухвалою суду від 01 серпня 2018 року провадження по справі відкрито, розпочато підготовче провадження, відповідачу встановлений строк для підготовки відзиву.

Ухвалою суду від 03 вересня 2018 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

Представник позивача ОСОБА_2 (за довіреністю) надав заяву про розгляд справи у його відсутність, наполягає на задоволенні позову.

Представник відповідача ПАТ «Українська залізниця», діючий за довіреністю строком дії до 26.10.2018 року (а.с.42), у судове засідання не прибув, 17.09.2018 року надав відзив на позовну заяву, просив у позові відмовити у повному обсязі. Заперечення обґрунтував наступними обставинами.

Висновками торгово-промислової палати України №126/2\21-10.2 від 16 січня 208 року щодо унеможливлення обов’язків передбачених законодавством України про працю при вивільненні(звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форм-мажорних обставин(обставин непереборної сили) віднсоно ПАТ « Укрзалізниця» засвідчено настання форс- мажорних обставин приздійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Донецьк. З 20.03.2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповіда унеможливлено неправомрними діями третіх осіб. Майно ПАТ « Укрзалізниця», що знаходиться в тому числі в м. Донецьк, перебувають у незаконному володінні та під контролел третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому ислі, до трудових книжок працівників, оригіналв наказів, у тому числі затвердження та ввдення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початок дії форс-мажорних обставин(обставин не переробної сили) є 20 березня 2017 року.

Вина відповідача у нездійсненні виплат відсутня, оскільки це є наслідком злочинних дій третіх осіб, що підтверджується Науково-правовим висновком від 16.01.2018 року №126/2/21-10.2. Згідно з даним висновком втрата контролю і доступу ПАТ «Українська залізниця» до виробничих потужностей та іншого майна, що знаходиться в м. Донецьку, Луганську, в тому числі до трудових книжок працівників, табелів обліку робочого часу, звітів, починаючи з 20 березня 2017 року, позбавило можливості ПАТ «Українська залізниця» виконати зобовязання перед вивільненими працівниками, а саме видати трудову книжку та провести розрахунок, що свідчить про відсутність вини підприємства. Такі форс-мажорні обставини є підставами для звільнення підприємства від відповідальності (а.с.39).

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою всіх учасників справи, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, встановив фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як передбаченост. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1ст. 5 ЦПК).

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених законом.

Суд на підставі ст. ст.12,13,81 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст. ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст. 78 ЦПК України).

Судом встановлено, що згідно записів в трудовій книжці БТ-І №12855749 ОСОБА_1 з 01.12.1982 року працювала на різних посадах «ДП «Донецька залізниця» (а.с. 12-14).

08 липня 2016 року позивач прийнята на посаду електромеханіка дільниці 1 групи у виробничій підрозділ « Донецька дистанція зв’язку» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничих перевезень» регіональної філії "Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства « Українська залізниця», про що свідчить наказ № 1/ОС від 07.07.2016 року. (а.с. 15).

Згідно з наказом №384-П від 15.03.2017 року в.о. начальника регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» ОСОБА_3 у зв’язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» та «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця», викликаних перекриттям усіх залізничних колій, що ведуть до лінії розмежування, встановлено початок простою по причинах, не залежних від робітників 16.03.2017 року для всіх працівників апарату управління. Доручено начальниками структурних підрозділів встановити відповідними наказами початок простою з 16.03.2017 року для всіх працівників, підпорядкованих їм структурних підрозділів; забезпечити облік використання часу знаходження працівників у простої; оплату за час простою провести з розрахунку двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою в робочі дні (зміни) згідно графіку роботи (а.с.61).

Згідно з Наказом про припинення трудового договору №9109/ДН-ОС від 10.07.2017 року ОСОБА_1 звільнена з 7 липня 2017 року з посади електромеханіка дільниці 1 групи бригади з обслуговування пристроїв автоматичного телефоного зв’язку за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку з скороченнням штату, про що також зроблений відповідний запис в її трудовій книжці. Зазначений наказ видано структурним підрозділом "Донецька дирекція залізничних перевезень" Регіональної філії "Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (а.с. 74).

В наказі про припинення трудового договору зазначено, що позивач ОСОБА_1 має право на виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 1-го середньомісячного заробітку, згідно ст.44 КЗпП України.

Позивачем наданий суду в підтвердження не виплаченої заробітної плати розрахунковий лист (табулеграма) з березня по липень 2017 року (а.с. 15-19).

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року №200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», прийнятою відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», вирішено утворити публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, у тому числі на базі Державного підприємства «Донецька залізниця» згідно додатку №1.

Також КМУ своєю постановою від 2 вересня 2015 року за №735 затвердив Статут ПАТ«Українська залізниця», відповідно до якого товариство є правонаступником усіх прав та обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.

21 жовтня 2015 року в Єдиному державному реєстрі проведено державну реєстрацію ПАТУкраїнська залізниця. «Державне підприємство Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Факт знаходження позивача в трудових відносинах з відповідачем підтверджується записами в його трудовій книжці, наказом про припинення трудового договору. Трудова книжка позивача за вказаний період не містить даних щодо припинення трудового договору. Останній запис в трудовій книжці позивача зроблений відповідачем. Таким чином, суд прийшов до висновку про те, що ПАТ«Українська залізниця» є належним відповідачем у справі.

Вирішуючи справу по суті суд виходить із того, що Конституцією України, як Основним Законом, закріплено право на працю і заробітну плату, а саме у статті 43 зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Статтею 94 Кодексу законів про працю України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ст. 97 КЗпП Українивласник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідност. 22 цього Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа « Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законам України «Про оплату праці», а позивач знаходилася з відповідачем в трудових відносинах до 17.07.2017 року, при звільненніне отримала всі належні її платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

Законом України від 02.09.2014року №1669-VII"Протимчасові заходина період проведення антитерористичної операції" особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст. 116 КЗпП України, не передбачено.

На підставі ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Пунктом 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України « Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» № 2 від 12.06.2009 рокупередбачено, що виходячи з принципу рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

У зв'язку з цим суд відхиляє посилання відповідача на відсутність первинної документації, як підставу для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати, оскільки обов'язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо лежить на працедавцеві, а не на працівникові.

За цих обставин втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов'язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, тим більше, що відповідачем не надано суду жодних доказів того, що він у будь-який спосіб намагався виправити цю ситуацію.

Згідно розрахунку заробітної плати за березень 2017 року позивачу нараховувалася заробітна плата за час простою (а.с.15).

Згідно з вимогами ст. 110 КЗпП і ст.30 Закону України«Про оплату праці» від 24.03.95р.№ 108/95-ВР при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним органповинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:

а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;

б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати;

в) сума заробітної плати, що належить до виплати».

Тобто, йдеться про безумовний обов’язок роботодавця надати працівнику розрахунковий лист із відомостями про зарплату.

У розрахунковому листі за липень 2017 року зазначено суму до виплати 8218,23 грн., в тому числі компенсація за невикористану відпустку та одноразова допомога у розмірі одного середньомісячного заробітку (а.с.19).

Відповідачем вищезазначені дані не спростовані наданням суду належних доказів, крім того, суд зауважує, що відповідно до норм ст. ст.115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.

Відповідач належними та допустимими доказамине спростував відомості, наведені у вказаних документах, наданих позивачем та не надав доказів, що відомості, які відображені в них є недостовірними.

Враховуючи обставини, викладені вище, суд вважає, що позивачем підтверджено наявність заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та одноразову грошову допомогу у розмірі одного середньомісячного заробітку в загальній сумі у розмірі 25301,24 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 18 липня 2017 року по 03 липня 2018 року у розмірі 93811,77 грн., а тому ці вимоги підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача середнього заробітку по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.

Згідно із частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Виходячи з аналізу вказаних норм, необхідно дійти висновку про те, що для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

З огляду на викладене, враховуючи відсутність факту проведення розрахунку із позивачем, підстави для застосування положень ст. 233 КЗпП України до вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відсутні.

Відповідно до ч.1ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Оскільки за вимогами про стягнення заборгованості із заробітної плати, які за своїм змістом є вимогами майнового характеру, позивач звільнений від сплати судового збору, то у відповідності до положень ч. 9 ст. 10, ч. ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України, в редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, ці витрати підлягають стягненню з відповідача в дохід держави у розмірі 1760 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями10,11,12,13, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1, представник – ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі та іншим виплатам – задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та одноразову грошову вихідну допомогу у розмірі одного середньомісячного заробітку в загальній сумі 25301, 24 грн.(двадцять п`ять тисяч триста одна гривня 24 коп.).

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за період затримки її виплати за період з 18.07.2017 р. по 03.07.2018 р. в сумі 93811,77 грн.( дев`яносто три тисячі вісімсот одинадцять гривень 77 коп.)

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави 1762 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі 30 – ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складени 07 листопада 2018 року.

Головуючий А.В.Литвинов