Постанова № 77705233, 05.11.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2018 року

м.Суми

Справа №591/845/17

Номер провадження 22-ц/788/1430/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Ткачук С. С. (суддя-доповідач),

суддів - Кононенко О. Ю. , Хвостика С. Г.

за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1,

представники позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідач – Сумська міська рада,

представник відповідача - ОСОБА_4,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 08 червня 2018 року в складі судді Клименко А.Я., ухваленого у м. Суми, повне судове рішення складено – 18 червня 2018 року,

в с т а н о в и в:

Звернувшись до суду із позовом, в якому після уточнення, ОСОБА_1 просив визнати за ним право приватної власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними, господарськими та побутовими будівлями за адресою: м. Суми, вул. Котовського (ОСОБА_5), 17, в порядку набувальної давності, що до цього належала ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 11.01.1992 року.

Свої вимоги мотивує тим, що він 13.03.2009 року успадкував 1/2 частину житлового будинку № 17 по вул. О. Балацького (колишня Котовського) в м. Сумах після смерті матері ОСОБА_7. З цього часу зазначене майно перейшло в його володіння фактично у повному обсязі, так як спадкоємці іншої 1/2 частини даного житлового будинку в спадок не вступили, своє право не оформили. Зі змісту заяви №145, яка є в Сумському обласному об’єднанні бюро технічної інвентаризації від 25.11.1992 року йому стало відомо, що спадкоємець 1/2 іншої частини будинку ОСОБА_8 помер. Ніхто з осіб, які могли б успадкувати його частину за законом до теперішнього часу спадщину не оформили. З 2005 року позивач володіє майном відкрито, не від кого не приховує свої права на нього, слідкує за його технічним станом, регулярно оплачує комунальні послуги, проводить поточний та капітальний ремонт, тому вважає, що на дане майно за ним слід визнати право власності за набувальною давністю.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 08.06.2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, представник позивача подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки з 1992 року позивач разом зі своєю матір’ю та її чоловіком проживав у будинку, та вважав, що він належить їм на праві сумісної власності, як подружжю. Вказане будинковолодіння є цілим, ніколи не було поділено на окремі частини, починаючи з 1980 року фактично перебувало у користуванні чоловіка матері, а після укладення шлюбу – у спільному користуванні. Ввесь цей час позивач разом з сім’єю проживав в ньому сплачував за комунальні послуги. А дізнався про іншого співвласника лише у 2009 року під час оформлення спадщини після смерті своєї матері.

У своєму відзиві на апеляційну скаргу міська рада заперечили проти доводів апеляційної скарги і просила рішення залишити без змін.

Представник позивача апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити.

Представник відповідача до суду не з'явився, але про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений.

Відповідно до п. 3 розділу ХIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 року №1402-VII «Про судоустрій і статус суддів», апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних суддів у відповідних апеляційних округах.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що, користуючись житлом, яке не є його власністю, позивач був обізнаний про власника, його володіння спірним майном не можна вважати добросовісним. Та обставина, що позивач проживає в будинку, здійснює ремонти та оплачує комунальні послуги не породжує права позивача на набуття права власності за набувальною давністю на підставі норм ЦК України 2003 року

Колегія суддів не може повністю погодитись з таким висновком місцевого суду виходячи з наступного.

Як вбачається із цивільної справи, що ОСОБА_1 належить на праві приватної спільної часткової власності 1/2 частка на житловий будинок № 17 по вул. Котовського у м. Сумах, який він успадкував після смерті, 03.09.2008 року, своєї матері ОСОБА_7, яку, остання в свою чергу, успадкувала після смерті, 23.06.2005 року, свого чоловіка – ОСОБА_9 (а.с. 25-27, 147).

Вказаний житловий будинок № 17 по вул. Котовського у м. Сумах належав ОСОБА_9 та ОСОБА_6 на праві спільної часткової власності (по 1/2 частці) на підставі свідоцтва про право на спадщину від 11.01.1992 року (а.с. 144, 145) після смерті ОСОБА_10, яка померла 01.01.1991 року. ОСОБА_9П був її чоловіком, а ОСОБА_6 доводився їй сином.

З представленої ксерокопії заяви родини ОСОБА_6 вбачається, що ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 і ОСОБА_14 15.11.1992 року звертались до БТІ м. Суми для оформлення спадщини після ОСОБА_6

Дані про дату смерті ОСОБА_6 та час відкриття спадщини після його смерті та прийняття вказаними особами спадщини у матеріалах справи відсутні.

За повідомленням Сумської міської ради судового рішення з приводу визнання спадщини після смерті ОСОБА_6 відумерлою не приймалось і до складу комунального житлового фонду не переводилося.

Відповідно до даних домової книги ОСОБА_6 вибув з будинку у 1964 році і на час оформлення 11.01.1992 року свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_10 проживав у Південно-Казахстанській області.

Виділ ідеальних часток спірного житлового будинку в натурі не проводився.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об'єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).

Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.

Безтитульне володіння - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Відповідно до ч. 8 розділу ЦК України 2003 року «Прикінцеві та перехідні положення» правила статті 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

Вимоги позову мотивовані нормами ЦК України 2003 року, притому, що фактично спадщина після смерті ОСОБА_6 відкрилась у 1992 році, під час дії ЦК УРСР 1963, де у ст. 555 цього Кодексу визначений порядок переходу спадщини до держави.

Відповідно до приписів цієї статті спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави: 1) якщо спадкодавець все майно або частину його заповідав державі; 2) якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом; 3) якщо всі спадкоємці відмовились від спадщини; 4) якщо всі спадкоємці позбавлені права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу); 5) якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщини.

Якщо хто-небудь з спадкоємців відмовився від спадщини на користь держави, до держави переходить частка спадкового майна, належна цьому спадкоємцеві.

Якщо при відсутності спадкоємців за законом заповідана тільки частина майна спадкодавця, решта майна переходить до держави. У випадках, передбачених цією статтею, авторське право, що входить до складу спадщини, або право на частку в авторській винагороді, що належало спадкоємцеві, який відмовився, припиняється.

Враховуючи час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 – 1992 рік, колегія суддів вважає, що за нормами ЦК УРСР 1963 року 1/2 частина спірного житлового будинку, яка належала ОСОБА_6П, у разі її не прийняття його спадкоємцями ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 і ОСОБА_14 (бо за повідомленням нотаріальної контори через відсутність даних про дату його смерті надати інформацію про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 неможливо) перейшла за правом спадкоємства до держави, а тому позивачем вимоги про визнання права власності в порядку спадкування заявлені до органу місцевого самоврядування, який за Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» не уповноважений представляти інтереси держави в суді відносно цих питань.

Таким чином, у задоволенні вимог позову ОСОБА_1 слід відмовити, оскільки позов заявлено до неналежного відповідача в особі Сумської міської ради з наведених вище підстав.

Питання заміни неналежного відповідача належним вирішує суд першої інстанції відповідно до положень ст. 51 ЦПК України за клопотанням позивача, якщо позов пред’явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом.

Вирішуючи спір по суті, місцевий суд не повно з'ясував суттєвих обставин по справі, не звернув на вищезазначене і ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову з підстав пред’явлення позову до неналежного відповідача.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції з вказаних підстав, апеляційний суд не дає правової оцінки обґрунтованості позовних вимог та представленим позивачем доказам, оскільки така оцінка може бути надана судом під час розгляду справи з належним відповідачем.

Скасування рішення та відмова у позові з вказаних підстав не позбавляє позивача права звернутися до суду з аналогічним позовом, пред'явивши його до належного відповідача.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-382, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 08 червня 2018 року скасувати і ухвалити нове.

У задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 08 листопада 2018 року.

Головуючий - С.С. Ткачук

Судді: О.Ю. Кононенко

ОСОБА_15