Рішення № 77704330, 24.10.2018, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/3920/18

2/214/2256/18

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

24 жовтня 2018 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі:

головуючого – судді Попова В.В.,

при секретарі – Джемерчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, у м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» про захист прав споживача, розірвання договору фінансового лізингу, стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду із зазначеним позовом, в якому просить визнати недійсним Договір №02069 фінансового лізингу від 26.04.2018 року, укладений між нею та відповідачем, а також стягнути з відповідача на її користь 73000 грн., сплачених нею відповідно до укладеного договору.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що через мережу Інтернет вона дізналась про продаж відповідачем автомобіля марки «Lada Largus», вартістю 115000 грн. У офісі відповідача представник компанії повідомила позивачеві, що автомобіль знаходиться на зводі у м. Запоріжжі, та, що до кінця квітня діє акція: у разі придбання автомобіля – установка ГБО, або оформлення автомобіля в МРЕО ДАЇ безкоштовно. Так, після швидкого усного роз’яснення умов Договору, представник відповідача наполягла на негайному проведенні платежу до підписання Договору, щоб забронювати автомобіль. При цьому представник заповнила від імені позивача бланк з платіжними реквізитами ТОВ «Максус Лізинг», де в графі «загальна сума» було вказано 115000 грн., в графі «призначення платежу» вказано «авансовий платіж згідно договору фінансового лізингу №02069 від 26.04.2018 00.01.1900». Так, у найближчому відділенні банку позивач однією квитанцією сплатила по наданих реквізитах 73000 грн. та повернувшись до офісу надала менеджеру квитанцію, на, що їй надали для підписання договір фінансового лізингу №02069. Після підписання Договору, позивачеві було надано один його примірник, при цьому додатків №1 та №2 до Договору надано не було. Повернувшись додому та перечитавши Договір, позивач зрозуміла, що її ввели у оману, з огляду, зокрема, на те, що діяльність відповідача з надання послуг фінансового лізингу підлягає ліцензуванню, проте в укладеному Договорі відсутні посилання на ліцензію, що дає підстави стверджувати, що відповідач надавав послуги без отримання відповідної ліцензії. Також, зазначений Договір нотаріально не посвідчений та містить несправедливі умови, які порушують принцип добросовісності, що призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін та завдає позивачу шкоди як споживачу. Разом з тим, зазначений Договір за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу. Між тим, зі змісту Договору убачається, що права позивача як споживача були звужені, а відповідача - значно розширені, що є обмеженням принципів справедливості, розумності та добросовісності. У зв’язку з такими обставинами, позивач вважає, що зазначений Договір підлягає визнанню недійсним зі стягненням сплачених на її користь коштів, позаяк автомобіль позивачеві так надано і не було, а неодноразові її спроби розірвати Договір та повернути сплачені кошти в досудовому порядку були безрезультатними.

Позивач у судове засідання надала письмову заяву, в якій позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила розглянути справу за її відсутності, а в разі неявки відповідача – ухвалити рішення при заочному розгляді справи.

Відповідач, будучи повідомленим про час і місце розгляду справи належним чином, в судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив, відзив на позов чи заяву про розгляд справи за його відсутності до суду не надав.

На підставі наявних у справі доказів та зі позивача суд уважає за можливе ухвалити рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Так, 26.04.2018 року між позивачем та ТОВ «Максус Лізинг» було укладено договір №02069 фінансового лізингу. Згідно положень ст. 1 Договору відповідач зобов’язався придбати у власність предметом лізингу - автомобіль марки «Lada Largus», об’ємом двигуна 1,6, з механічною КПП, та передати його у користування позивача на строк та на умовах, передбачених Договором (а.с.15-29).

Відповідно до п. 8.2 ст. 8 Договору вартість предмета лізингу на момент підписання Договору складала 15176,47 доларів США з урахуванням ПДВ, що було еквівалентно 399000 грн., однак, як убачається зі змісту п. 8.3 цієї ж статті Договору, остаточна вартість предмету лізингу залежить від курсу долара США або зміни відпускної ціни транспортного засобу у продавця.

Згідно з п. 1.7 ст. 1 Договору предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію договору; авансового платежу; комісії за передачу предмета лізингу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.4 ст. 9 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.5. ст. 9 даного договору.

Пунктом 9.1 ст. 9 Договору визначено, що комісія за організацію договору являє собою погоджений сторонами відсоток від вартості предмета лізингу в розмірі 10%, який лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця після укладення Договору за його організацію протягом строку дії Договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір комісії за організацію Договору зазначено у Додатку №1 до даного Договору. Комісія за організацію Договору входить до складу обов'язкових лізингових платежів, які лізингоодержувач зобов'язаний сплатити до моменту отримання предмету лізингу.

Згідно п. 9.2 ст. 9 Договору авансовий платіж складає частину від вартості предмета лізингу в розмірі 25 відсотків зазначеного у даному Договорі та у Додатку №1 до даного Договору.

Крім того, п.12.1 ст. 12 Договору передбачає, що лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.1.7 та 4.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний Договір за власним бажанням, про що має повідомити Лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання Договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу Лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, Лізингодавець розглядає заяву Лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого Авансового платежу та/або частини Авансових платежів, 20% Лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію Договору в такому випадку не повертається.

Так, згідно квитанції від 26.04.2018 року, позивач, у виконання укладеного Договору, сплатила на наданий відповідачем рахунок авансовий платіж у розмірі 73000 грн. (а.с.13, 14).

02.05.2018 року позивач звернулась до відповідача із заявою щодо розірвання Договору в односторонньому порядку з причин ненадання транспортного засобу, а також повернення сплачених коштів у сумі 73000 грн. (а.с.31).

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими послугами вважаються, зокрема, послуги з фінансового лізингу.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг», відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу, строк на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу), розмір лізингових платежів, інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, яка висловлена 16.12.2015 року у постанові за наслідками розгляду цивільної справи №6-2766цс15, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) транспортного засобу та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частина 1 статті 220 ЦК України регламентує, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Таким чином, укладений Договір, предметом якого є транспортний засіб марки «Lada Largus», об’ємом двигуна 1,6, з механічною КПП, а сторонами Договору фізична і юридична особи, всупереч положень ст. 799 ЦК України не був нотаріально посвідчений, а тому він в силу положень ст. 220 цього ж Кодексу є нікчемним, що узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 16 грудня 2015 року по справі №6-2766цс15 та від 19 жовтня 2016 року №6-1551цс16.

Стосовно підстав для визнання спірного Договору недійсним, а саме щодо несправедливих умов, які містяться в ньому, то суд зазначає наступне.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму цієї статті, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності; по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно з ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв’язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 24); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Відповідно до ч. 4 ст. 18 цього Закону, перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним.

Судом під час розгляду справи було встановлено, що згідно з умовами Договору позивачу надано право вибору предмету лізингу та продавця/постачальника предмета лізингу (п.1.4, п.3.4.9), а також надано право розірвання договору (п.12.3), передбачено солідарну відповідальність лізингодавця та продавця за якість предмету лізингу (п.1.5).

Водночас судом встановлено, що згідно з оспорюваним Договором у випадку розірвання договору лізингоодержувачем до отримання предмета лізингу, лізингодавець повертає сплачені кошти з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20% від сплаченої суми авансового платежу. У такому випадку комісія за організацію договору лізингоодержувачу не повертається.

Також стаття 12 спірного Договору передбачає підстави відповідальності позивача, як Лізингоодержувача, та розміри штрафних санкцій за порушення ним умов укладеного договору та не передбачає жодної відповідальності Відповідача, як Лізингодавця, за невиконання або неналежне виконання договору.

За таких обставин суд приходить до висновку, що оспорюваний Договір підпадає під несправедливі умови, встановлені пунктами 2, 4 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки передбачає повернення суми авансових платежів з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору, та не передбачає права позивача, як споживача, стосовно відповідача, у разі повного або часткового невиконання чи неналежне виконання ним договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку відповідача, як продавця (виконавця, виробника), що порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків і завдає шкоди споживачеві, а тому такі умови договору є несправедливими в розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Також суд погоджується з доводами позивача про те, що при укладанні договору сторонами остаточно не визначено Предмет лізингу та його вартість.

Так п. 8.2 статті 8 договору визначено, що вартість предмету лізингу на момент укладення договору складає 15176 доларів США з урахуванням ПДВ, що на дату укладання договору еквівалентно 399000 грн. При цьому у додатку №1 до Договору зазначено вартість предмета лізингу у сумі 115000 грн.

Пунктом 1.1 статті 1 Договору визначено предмет лізингу визначено як «Lada Largus», що відповідає найменуванню предмета лізингу зазначеному у Додатку №1 до Договору. При цьому ані Договір, ані додаток №1 до нього не містить ідентифікуючих ознак транспортного засобу.

Зазначена обставина вказує на те, що між сторонами договору не було узгоджено вартість та взагалі предмет лізингу, адже умови Договору лізингу та додаток до нього визначають різну ціну предмету та не конкретизований предмет лізингу.

Крім того, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Так, досліджуючи матеріали справи, суд зазначає, що в матеріалах справи такий дозвіл (ліцензія) відсутній.

Відповідно до ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, з огляду на вище викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягають стягненню судові витрати в сумі 1409 грн. 60 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 215, 216, 220, 628, 638, 799, 806, 807 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про фінансовий лізинг», ст.ст. 12, 13, 19, 23, 77, 78, 81, 141, 263-265, 268, 273, 280-284, 354-355 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати недійсним Договір №02069 фінансового лізингу від 26.04.2018 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» (ЄДРПОУ 41597671, юридична адреса: м. Київ, вул. Бориспільська, 11а) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1) 73000 грн. сплачених за Договором фінансового лізингу №02069 від 26.04.2018 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» (ЄДРПОУ 41597671, юридична адреса: м. Київ, вул. Бориспільська, 11а) судовий збір на користь держави у розмірі 1409 грн. 60 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, оформленою згідно вимог ст. 285 ЦПК України, та поданою протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя В.В. Попов.