Рішення № 77703669, 29.10.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/22007/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2018 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси:

під головуванням судді Єршової Л.С.,

за участю секретаря судового засідання Радзімовської Р.О.,

позивача - ОСОБА_1, М.С., представника відповідача Державної казначейської служби України - ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3 Одеськї області - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Прокуратури Одеської області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду, у розмірі 500483,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1, звернувся до суду з позовною заявою до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, місцезнаходження: м.Київ, вул. Бастіонна, 6, Прокуратури Одеської області, місцезнаходження: м.Одеса, вул. Пушкінська, 3, про стягнення з відповідачів на користь ОСОБА_1 матеріальної та моральної шкоди у розмірі 500483,00 грн.

Позов подано з підстав відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з вересня 2003р. син позивача - ОСОБА_5 проходив службу в органах Державної податкової служби України. 14.03.2008р. старшим слідчим прокуратури Одеської області стосовно ОСОБА_5 було незаконно порушено кримінальну справу № 051200800046 за ознаками злочину, передбаченого ст. 368 ч. 2 КК України. Того ж дня, його було затримано в порядку, передбаченому ст. ст. 106, 115 КПК України (1961р.). Постановою судді Приморського районного суду м. Одеси від 17.03.2008р. стосовно сина позивача було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21.03.2008 року вищевказану постанову було скасовано та обрано запобіжний захід у вигляді застави, яку вніс позивач. 25.12.2015р. прокурор закрив кримінальне провадження стосовно сина позивача, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК, у зв’язку не встановленням достатніх доказів для доведеності винуватості особи в суді та вичерпанням всіх можливостей їх отримання, тобто, з реабілітуючих підстав. У лютому 2016р. позивачу було повернуто заставу.

Внаслідок незаконних дій прокуратури Одеської області та суду, пов`язаних з кримінальним провадженням щодо сина позивача, які тривали з 5 березня 2008 року до лютого 2016р., тобто 7 років 11 місяців (95 місяців), позивачу, на його думку, було завдано значну матеріальну та моральну шкоду. Позивач вважає, що набув право на відшкодування шкоди, завданої незаконним обранням його сину запобіжного заходу в вигляді застави. З огляду на зазначені обставини, позивач оцінює розмір завданих йому моральних страждань у 475000 гривень - 5 тисяч гривень за кожний місць (5000 х 95) незаконного перебування його застави у казначействі.

Щодо матеріальної шкоди, то на думку позивача, вона пов`язана з інфляційними втратами. Так, у березні 2008р. позивач вимушений був поміняти 3366 доларів США, щоб внести заставу за сина у розмірі 17000 грн. Ці кошти, позивачу були повернуті лише у лютому 2016р. У той день, 1 долар США коштував вже 26,14 гривень – тобто позивачу повернули 650 доларів США. Таким чином, 3366 - 650 = 2 715 доларів США склала матеріальна шкода. Виходячи з коефіцієнту інфляції, який за ці роки склав 249,9% (сайт міністерства фінансів України), позивач просить суд стягнути на його користь 25483 гривень.

Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси Єршової Л.С. від 08.05.2018 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 прийнято до провадження та призначено її розгляд в порядку загального позовного провадження. У судовому засіданні 11.07.2018 року підготовче провадження по справі було закрито та справу призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні позивач наполягав на задоволенні позову на підставі обставин, викладених у позовній заяві.

Представник прокуратури Одеської області та представник Державної казначейської служби України у судовому засіданні проти задоволення позову заперечували, посилаючись на те, що у зазначених правовідносинах позивач не є суб`єктом к розумінні ст. 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», який має право на відшкодування шкоди, а застава не належить до об`єктів індексації грошових доходів населення.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши надані докази, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 14.03.2008 року відносно ОСОБА_5 була порушена кримінальна справа за ознаками складу злочину, передбаченого ч.2 ст. 368 КК України. Старшим слідчим прокуратури Одеської області його було затримано та на підставі постанови судді Приморського районного суду м. Одеси обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, яку ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21.03.2008 року було скасовано та обрано заставу у розмірі 17000 грн.

25.12.2015 року прокурор відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Одеської області закрив кримінальне провадження на підставі п.3 ч.1 ст. 284 КПК України у зв’язку з невстановленням достатніх доказів для доведеності винуватості особи в суді та вичерпанням всіх можливостей їх отримання. Вказаною постановою прокурор скасував постанову слідчого про відсторонення ОСОБА_5 від займаної посади.

Як встановлено в судовому засіданні та не заперечувалось сторонами, заставу у розмірі 17000,00 грн. вніс позивач ОСОБА_1, і ця сума була йому повернута у березні 2016 року.

Також у судовому засіданні встановлено, що у вересні 2016 року ОСОБА_5 звернувся до Суворовського районного суду м. Одеси з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Прокуратури Одеської області посилаючись на те, що внаслідок незаконних дій прокуратури Одеської області, суду, які тривали з 14.03.2008 року до 25.12.2015 року йому завдано матеріальної та моральної шкоди.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково, стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_5 у відшкодування моральної шкоди 600000 грн., в іншій частині позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.

Постановою апеляційного суду Одеської області від 28.02.2018 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_5 задоволено частково, стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_5 у відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 463231,00 грн., моральної шкоди 500000 грн., в іншій частині вимог ОСОБА_5 відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами заступника прокурора Одеської області та Державної казначейської служби України на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 12 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 28 лютого 2018 року, зупинено виконання постанови апеляційного суду Одеської області від 28 лютого 2018 року до закінчення касаційного провадження.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу осіб, які мають право на відшкодування шкоди, за правилами цієї статті, та заподіювачів шкоди, серед яких законодавець видокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, а також особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких визначений частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Тобто, і ст. 1176 ЦК України, і вимоги Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розповсюджуються саме на осіб, які були незаконно засуджені, або їм незаконно було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, або незаконно взято під варту тощо, і до переліку цих осіб неможливо віднести позивача, який не був такою особою.

Враховуючи викладене, до спірних правовідносин, що виникли у цій справі, приписи Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не можуть бути застосовані, а позивач безпідставно посилається у позові на вказані норми.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

На думку, позивача ОСОБА_1, моральну шкоду йому завдано безпідставним обранням його сину ОСОБА_5 запобіжного заходу – застави, яку вніс ОСОБА_1

Як встановлено судом, ОСОБА_5 скористався своїм правом на відшкодування шкоди за незаконне перебування під слідством та судом, звернувся до суду у встановленому чинним законодавством порядку, і ця справа вже розглянута судами першої та апеляційної інстанцій.

Суд враховує, що внесення застави за сина у даному випадку було правом, а не обов`язком позивача, і вніс він її добровільно.

Позивачем не доведено і не надано жодних доказів, що відносно нього відповідачами приймались будь-які незаконні рішення (здійснювалися незаконні дії або бездіяльність), а тому відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди.

Щодо матеріальної шкоди, яка, на думку позивача, полягає у інфляційних втратах, оскільки грошові кошти, які були внесені ним у вигляді застави, знецінились, суд зазначає наступне.

Застава, вноситься як запобіжний захід в межах кримінальної справи, а тому вказані правовідносини регулюються КПК України.

Згідно з ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов’язків. Застава може бути внесена як самим підозрюваним, обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем). При застосуванні запобіжного заходу у вигляді застави підозрюваному, обвинуваченому роз’яснюються його обов’язки і наслідки їх невиконання, а заставодавцю - у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється чи обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов’язки із забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого та його явки за викликом, а також наслідки невиконання цих обов’язків. Застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2012 року №15 затверджено Порядок внесення коштів на спеціальний рахунок у разі застосування застави як запобіжного заходу, яким визначено механізм внесення, повернення та звернення у дохід держави коштів у разі застосування запобіжного заходу у вигляді застави.

Відповідно до п.7 вказаного Порядку кошти, внесені як застава, підлягають поверненню повністю або частково у випадках, передбачених КПК України. Пунктом 8 Порядку передбачено, що застава повертається особі або заставодавцю у безготівковій формі на зазначений ними банківський рахунок, а у разі відсутності такого рахунка - готівкою через банки або підприємства поштового зв’язку. Для повернення коштів, внесених як застава, особа чи заставодавець подає до територіального управління ДСА або апеляційного суду, якому відкрито депозитний рахунок, на який було внесено заставу, такі документи: заява особи чи заставодавця, в якій обов’язково зазначаються реквізити банківського рахунка, на який зараховуватимуться кошти, що підлягають поверненню, а у разі відсутності банківського рахунка - відомості про банк чи підприємство поштового зв’язку; засвідчена судом копія ухвали слідчого судді, суду, вироку суду, в якому міститься рішення про повернення застави; копія платіжного або іншого документа, що підтверджує факт внесення коштів як застави. Територіальне управління ДСА або апеляційний суд, який обрав запобіжний захід у вигляді застави, розглядає зазначені документи та протягом п’яти робочих днів з дня їх надходження за умови зарахування коштів на депозитний рахунок готує та подає до органу Казначейства платіжне доручення про повернення коштів. Повернення коштів, внесених як застава, здійснюється протягом п’яти робочих днів з дня надходження платіжних доручень територіального управління ДСА або апеляційного суду, який обрав запобіжний захід у вигляді застави, до органу Казначейства.

Таким чином, вищевказаним Порядком чітко врегульовано механізм повернення застави, вказано які саме документи повинні подаватись та визначено органи, які здійснюють таке повернення.

Чинним законодавством не передбачено відшкодування інфляційних втрат заставодавця, оскільки у даному випадку застава – не грошове зобов`язання, врегульоване нормами ЦК України, а запобіжний захід у кримінальному провадженні.

Як вже зазначалось, судом встановлено, що позивачу заставу повернуто у березні 2016 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За приписами ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна особа повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 1-2, 4, 5, 10, 11-13, 19, 43, 49, 76-82, 258-259, 263-264, 265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Прокуратури Одеської області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду, у розмірі 500483,00 грн., відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено 08.11.2018 року.

Суддя Л.С. Єршова

29.10.18