Рішення № 77701905, 26.10.2018, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/4810/17

(2/199/385/18)

РІШЕННЯ

Іменем України

26.10.2018 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Куземі О.Г., за участю позивача ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, його представника ОСОБА_4, представника третьої особи ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду міста Дніпра цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю та зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини разом з батьком, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: орган опіки та піклування в особі Амур-Нижньодніпровського районної в м. Дніпропетровську ради, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з даним позовом до відповідача, зазначивши, що з 2013 по 2015 рік перебувала з ОСОБА_3 у фактичних шлюбних відносинах, після чого сумісне життя не склалось та сторони почали жити окремо. Від шлюбних відносин мають сина - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після народження дитини, син мешкав з позивачем, яка повністю займалась його вихованням та матеріальним забезпеченням. За той час, що дитина проживала з позивачем відповідач не надавав матеріальної допомоги, навіть оспорював рішення про стягнення аліментів. В грудні 2015 року відповідач звернувся до позивача з позовом про визначення місця проживання дитини. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська у задоволенні позовних вимог було відмовлено. Позивач зазначає, що не заперечувала проти спілкування батька з дитиною, але скориставшись цим відповідач викрав дитину та приховував її від позивача. Позивач намагався відшукати дитину самостійно, неодноразово зверталась до поліції. Після звернення позивача до адвоката в 2017 році позивачу повідомили, що можуть тільки організувати зустріч із відповідачем, а відібрати у нього дитину та повернути її не мають права, оскільки в рішенні суду не визначено місце проживання дитини з матір'ю. На зустрічі відповідач пояснив, що сина не віддасть, що він мешкає разом з новою дружиною, яку дитина називає мамою, а позивачу дозволить бачити дитину, як «хрещена матір». Позивач регулярно спілкується з дитиною, дитина її кохає та приймає, але не може забрати дитину до себе навіть а вихідні. До теперішнього часу сторони не дійшли згоди щодо місця проживання дитини. Зараз дитина мешкає разом з відповідачем та його дружиною, яку відповідач вчить сина називати мамою. Вважає, що перебування сина в сім'ї відповідача негативно впливає на його виховання та здоров'я. На підставі викладеного просила суд визначити місце проживання ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, з позивачем по справі, його матір'ю.

Відповідач звернувся до суду із зустрічною позовною заявою про визначення місця проживання дитини разом з батьком, в якій зазначив, що дійсно з 2013 року по 2015 рік мешкав з позивачкою разом. Під час спільного мешкання народився син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.

27.07.2015 року позивач звернулась до Індустріального районного суд м. Дніпропетровська, з позовом про стягнення на її користь аліментів на утримання її та сина ОСОБА_7. 08.09.2015 року рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська позов було задоволено та призначено аліменти. 28.10.2015 року рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08.09.2015 року було змінено, та було встановлені аліменти в розмірі - на користь позивача з відповідача ? частини усіх доходів на утримання дитини та 1/8 частини усіх доходів на утримання ОСОБА_1 Оскільки спільне мешкання з позивачем припинилось, то з метою визначення місця проживання сина разом з відповідачем, в 2015 року до АНД районного суду м. Дніпропетровська він звернувся з позовом до позивача про визначення місця мешкання дитини. Рішенням суду було відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Між тим, в квітні 2016 року до відповідача звернулася позивач із пропозицією забрати на утримання відповідача сина, посилаючись на те, що умови її життя не відповідають інтересам дитини, що не має можливості надати належний догляд і виховання сина. Після чого, вона сама привезла дитину до місця мешкання. Саме з квітня 2016 року дитина знаходиться під постійним наглядом відповідача та на його утриманні. 24 вересня 2016 року між відповідачем та ОСОБА_8 було укладено шлюб. В квартирі, де мешкає відповідач, дружина та дитина створенні всі умови для розвитку, відпочинку та навчання дитини. Відповідач зазначає, що дитина народилась зі складнощами для здоров'я та тривалий час після народження знаходився на стаціонарному лікуванні під наглядом лікарів. Позивач не цікавилась станом здоров'я дитини, жодного разу не зверталась до дошкільного закладу, станом розвитку дитини не цікавилась, будь якої участі в забезпеченні виховання та розвитку дитини з квітня 2016 року не приймала.

Відповідач просив визначити місце мешкання малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, з ним.

У судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити. Заперечували проти задоволення зустрічних позовних вимог.

Відповідач та його представник заперечував проти задоволення первісних позовних вимог, підтримали зустрічний позов та просили суд їх задовольнити.

Представник третьої особи у судовому засіданні підтримав вимоги позивача та просив суд відмовити у задоволенні зустрічної позовної заяви.

Дослідивши докази по справі, вислухав пояснення сторін суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, а зустрічний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що сторони з 2013 по 2015 рік перебували у фактичних шлюбних відносинах, від яких мають сина - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після припинення фактичних шлюбних відносин, син мешкав з позивачем в кімнаті АДРЕСА_4 в м. Дніпропетровську, яка займалась його вихованням, розвитком, оздоровленням дитини. Дані обставини встановлені рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини разом з батьком, яким у позові відмовлено.

З 16 квітня 2016 року дитина проживає з батьком, відповідачем по справі, та його дружиною за адресою: м. АДРЕСА_5. Дані обставини визнаються сторонами, тому не підлягають доказуванню відповідно до вимог ст.82 ЦПК України.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до ч. ч. 4, 6 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Положеннями ст. 161 СК України закріплено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Дана норма національного права є відображенням норм міжнародного публічного права, що закріплені у положенні ст. 9 ч. I Конвенції ООН від 20 листопада 1989 року «Про права дитини» (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року), згідно з яким Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Так, згідно з ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Поняття «забезпечення найкращих інтересів дитини» визначається п. 4 ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-III, як дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Питання забезпечення інтересів дитини базується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження. Дорослі, поринаючи у свої власні проблеми, скуті взаємними образами, почуття дітей і їх переживання за інерцією відсовують на другий план. Тоді ж як в більшості випадків кардинально змінюється саме життя дитини: це і нове оточення, часто нове місце проживання, неможливість спілкування з обома батьками одночасно тощо. Тоді ж як кожній дитині необхідне емоційно комфортне середовище для нормального фізичного, духовного та морального розвитку.

Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Україною 27 лютого 1991 року, визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Судом встановлено, що позивач по справі з 8.12.2017 року є фізичною особою підприємцем, дані про доходи позивача та характеризуючі дані позивача останньою суду не надані. На час розгляду справи проживає в квартирі із співмешканцем на підставі договору оренди, згідно актів умов проживання, складеними посадовими особами Служби у справах дітей Індустріальної районної в м. Дніпрі ради, для проживання, виховання та розвитку дитини створені всі необхідні умови ( акт обстеження від 16.06.2017 року квартири АДРЕСА_1, акт обстеження від 07.12.2017 року квартири АДРЕСА_2).

Відповідач по справі працює бляхарем у ФОП ОСОБА_9 з 10.02.2015 року та його заробітна плата за період з грудня 2017 року по травень 2018 року складає 56000 грн., за місцем роботи характеризується позитивно, що підтверджується довідкою №31/05-01 та характеристикою №31/05-02, наданими ФОП ОСОБА_9 31.05.2018 року. На час розгляду справи проживає в квартирі на підставі договору оренди із дружиною та у квартирі, де є співвласником, згідно акту умов проживання, складеного посадовими особами Служби у справах дітей Амур-Нижньодніпровської районної в м. Дніпрі ради, для проживання дитини створені всі належні умови ( акт обстеження від 29.08.18 року квартири АДРЕСА_3).

Згідно інформації КЗ «Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги №8» від 17.03.2018 року, Дитина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, мешкає з 24.05.2016 року за адресою: АДРЕСА_6 разом з батьком ОСОБА_3 та його дружиною ОСОБА_10 Дитина перебуває на диспансерному обліку з діагнозом: астеноневротичний синдром, віднесена до групи часто та тривало хворіючих. Відповідно до записів історії розвитку дитини щеплений за віком, останній огляд дитини в амбулаторії лікарем 16.03.2017 року з приводу гострої вірусної інфекції, призначене відповідне амбулаторне лікування. Лікаря дитина відвідувала у супроводі ОСОБА_10 ( мачуха). Згідно виписок із медичної картки хворого ОСОБА_6, останній перебував на стаціонарному лікуванні у з 19.07.2016 року по 20.07.2016 року, з 20.09.2016 року по 23.09.2016 року, з 06.06.2017 року по 08.06.2017 року. Згідно довідки КЗ «Дніпропетровська міська дитяча клінічна лікарня №1» ДОР», по догляду за хворою дитиною ОСОБА_6 у медичному закладі з 06.06.2017 року по 08.06.2017 року знаходилась мати ОСОБА_10 ( мачуха). Згідно довідки КЗО «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №278» Дніпровської міської ради від 15.03.2017 року Дитина ОСОБА_6 відвідує вказаний комунальний заклад з 14.06.2016 року.

Судом також встановлено, що з квітня 2016 року по липень 2017 року позивач з дитиною не бачилась та не спілкувалась, участі в його вихованні, розвитку та утриманні не приймала. Суд критично ставиться до пояснень позивача, що вона не приймала участь у вихованні дитини з поважних причин, бо не знала, де знаходиться її син, оскільки належних та допустимих доказів того, що вона вчиняла дії щодо пошуку сина шляхом звернення до відповідних правоохоронних органів, органів опіки чи закладів освіти, остання суду не надала.

У принципі 6 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року № 1385, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Ухвалюючи рішення у справі «М.С. проти України», Європейський суд з прав людини наголосив, що основне значення при визначенні місця проживання дитини має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах.

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.

При цьому під забороною розлучення дитини зі своєю матір'ю в контексті Декларації прав дитини слід розуміти не обов'язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року.

У частині першій статті 3 цієї Конвенції закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до інформації, викладеної в довідках від 04.06.2018 року та від 22.10.2018 Комунального закладу «Дніпропетровський центр соціально-психологічної допомоги» Дніпропетровської обласної ради сторонам по справі та дитині ОСОБА_6 надавались соціально-психологічні послуги в режимі денного стаціонару. Згідно з результатів діагностування виявлено, що на даний час психоемоційний стан дитини позитивно забарвлений. З батьком встановлений дуже тісний емоційний контакт (прив'язанність). ОСОБА_7 розповів, що батько з ним грається, викладає сплати, купає, готує їсти, відводить до дитячого клубу «Футболік». Тим самим встановлюються прості причинно-наслідкові зв'язки. Між членами родини позитивні стосунки, потреби дитини всебічно задовольняються. Стосовно відношення ОСОБА_6 до матері ОСОБА_1, дитина має амбівалентні почуття. Зі слів дитини, своєю справжньою матір'ю він вважає ОСОБА_10, дружину відповідача, а позивача сприймає як жінку, яку треба називати «мама». На даний час дитина проживає в стабільних, комфортних та безпечних умовах і гармонійно розвивається. Психічний розвиток дитини відповідає віковим нормам, але повністю не сформований, тому ОСОБА_6 не має власної особистої думки щодо того, з ким він бажає проживати - з батьком чи матір'ю. На думку психологів, якщо дитина потрапить в інше середовище, де буде змінено його щоденне та комфортне життя, він отримає сильний стрес, що приведе до психологічної травми, яка може негативно вплинути на подальший всебічний розвиток та психоемоційний стан дитини.

Отже, суд вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року. Незважаючи на принцип 6 Декларації прав дитини, яким передбачено, що малолітня дитина може бути розлучена з матір'ю лише за виняткових обставин, суд при прийнятті рішення надає перевагу частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року та керується цією нормою, яка передбачає, що в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, а зібрані у справі докази вказують на те, що проживання малолітнього ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2, з батьком ОСОБА_3 якнайкраще буде відповідати інтересам дитини, оскільки забезпечить її розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.

При цьому суд критично відноситься до висновку органу опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання дитини з матір'ю, оскільки останній посилається саме на принцип ст. 6 Декларації прав дитини. Крім того, орган опіки посилається на вік дитини, її стан здоров'я, та на психолого-емоційні зв'язки матері з дитиною, які склалися між ними ще за час розвитку до народження дитини, проте останній не дає оцінку стійкого психологічно-емоційного зв'язку дитини з батьком та його дружиною, та втратою такого зв'язку між позивачем і дитиною на теперішній час. При цьому суд бере до уваги той факт, що інтересам дитини якнайкраще буде відповідати налагодження такого зв'язку дитини з рідною матір'ю, на що має впливати тривале та часте спілкування останніх за сприяння відповідача, батька дитини. Крім того, суд враховує, що при зміні обставин та фактичних даних у майбутньому, які були встановлені при розгляді даної справи, позивач не позбавлена права вирішувати питання про зміну місця проживання дитини, визначеного судом.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України з позивача слід стягнути на користь відповідача судовий збір в сумі 640,00 грн. та судові витрати позивача у вигляді судового збору віднести за її рахунок. Понесення сторонами інших судових витрат суду не підтверджено відповідними доказами.

Керуючись ст. ст. 141,155,160,161 Сімейного Кодексу України, ст. ст. 5, 12, 13, 264-266 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини разом з батьком задовольнити.

Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з батьком ОСОБА_3.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати по справі, що складаються з судового збору, в розмірі 640,00 грн.

Судові витрати позивача ОСОБА_1 віднести за її рахунок.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі у тридцятиденний строк з дня виготовлення повного рішення апеляційної скарги.

Суддя: