Ухвала суду № 77698484, 29.10.2018, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 336/3053/18

Провадження № 4-с/336/46/2018

Ухвала

Іменем України

29 жовтня 2018 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Марко Я.Р., при секретарі Палубінській К.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області ОСОБА_2, стягувач – ОСОБА_3,—

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області ОСОБА_2, стягувач – ОСОБА_3, в якій просить визнати неправомірними дії державного виконавця Шевченківського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області ОСОБА_2, які полягають у зазначенні в розрахунку заборгованості по аліментам від 25.05.2018 року доходу ОСОБА_1, у період з 01.03.2014 року по 07.07.2017 року, у розмірі середньої заробітної плати працівника для даної місцевості і не зазначенні сплати аліментів, здійснених 19 і 24 березня 2014 року в розмірі 450 гривень та 6530 гривень. Зобов’язати державного виконавця Шевченківського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області ОСОБА_2 скласти новий розрахунок заборгованості по аліментам, у якому зазначити дохід ОСОБА_1, за період з 01.03.2014 року по 07.07.2017 року, у розмірі доходів, одержаних від здійснення підприємницької діяльності та врахувати сплату аліментів, здійснену 19 і 24 березня 2014 року в розмірі 340 гривень та 6530 гривень, а також стягнути з Шевченківського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області на свою користь судові витрати у розмірі 9000 гривень.

Скаржник та стягувач в судові засідання не з’явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судовими повістками, направленими за адресами, вказаними у скарзі, про причини неявки суд не повідомили.

Представник скаржника в судовому засіданні 03.10.2018 року, надавши додаткові докази по справі, скаргу підтримав та просив задовольнити у повному обсязі.

Державний виконавець, надавши завірену копію матеріалів виконавчого провадження № 23667596, в судові засідання не з’являвся, посилаючись на наявність поважних причин, свої міркувань або заперечень з приводу скарги не надав.

За частиною 2 статті 449 Цивільного процесуального кодексу України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Відповідно до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

В ході судового розгляду скарги, 09.07.2018 року винесено окрему ухвалу суду з метою усунення порушень та недоліків в діяльності Шевченківського ВДВС м. Запоріжжя щодо своєчасного недопущення у майбутньому зазначених порушень процесуального законодавства.

При дослідженні матеріалів скарги встановлено наступне.

Постановою державного виконавця Шевченківського ВДВС Запорізького МУЮ від 06.01.2011 року відкрито виконавче провадження № 23667596 з виконання виконавчого листа № 2-8097/2010, виданого Шевченківським районним судом м. Запоріжжя 21.12.2010 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 аліментів на утримання неповнолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини від всіх видів доходу, щомісячно, до повноліття дитини, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11.10.2010 року.

Постановою про заміну сторони виконавчого провадження від 11.05.2016 року замінено стягувача у виконавчому провадженні № 23667596 ОСОБА_4 на ОСОБА_3

Як вбачається з розрахунку заборгованості від 25.05.2018 року, наданого Шевченківським ВДВС м. Запоріжжя, за період з березня 2014 року по квітень 2018 року заборгованість по аліментам становить 50246,43 гривень, з урахуванням заборгованості станом на 28.02.2914 року в сумі 6593,70 гривень.

Відповідно до копій квитанцій № 2668 від 19.03.2014 року на суму 450 гривень та № (нерозбірливо) від 24.03.2014 року на суму 6530 гривень, призначення платежу за якими: сплата боргу по аліментам ОСОБА_6 по ВП 2366759623667596, без ПДВ Платник – ОСОБА_1.

Як вбачається з заяви ОСОБА_1 про надання розрахунку заборгованості по сплаті аліментів від 20.03.2018 року, боржник звертався до Шевченківського ВДВС м. Запоріжжя для врахування сплачених ним сум та визначити розмір заборгованості.

Згідно з довідкою Запорізької ОДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області, ОСОБА_1 знаходиться на обліку у Запорізької ОДПІ ГУ ДФС з 11.09.2001 року та згідно з наданих річних податкових декларацій про майновий стан та доходи за 2014 рік, 2015 рік, 2016 рік та 2017 рік, загальна сума річного доходу становила 00 гривень 00 копійок. Згідно поданої річної декларації платника єдиного податку ФОП за 2017 рік загальна сума доходу за звітний (податковий) період складає 18700 гривень.

Відповідно до копії виписки з ЄДРЮО та ФОП ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою-підприємцем з 30.08.2001 року.

Не погоджуючись з розрахунком заборгованості по аліментам від 25.05.2018 року доходу ОСОБА_1, у період з 01.03.2014 року по 07.07.2017 року, у розмірі середньої заробітної плати працівника для даної місцевості і не зазначенні сплати аліментів, здійснених 19 і 24 березня 2014 року в розмірі 450 гривень та 6530 гривень, просить визнати неправомірними дії державного виконавця та зобов’язати державного виконавця Шевченківського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області ОСОБА_2 скласти новий розрахунок заборгованості по аліментам, у якому зазначити дохід ОСОБА_1, за період з 01.03.2014 року по 07.07.2017 року, у розмірі доходів, одержаних від здійснення підприємницької діяльності та врахувати сплату аліментів, здійснену 19 і 24 березня 2014 року в розмірі 340 гривень та 6530 гривень, посилаючись на те, що в редакції статті 195 Сімейного кодексу станом на 08.07.2018 року не може враховуватись при розрахунку заборгованості за період з 01 березня 2014 року по 07 липня 2017 року.

Останні зміни до статті 195 СК України були внесені на підставі Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17.05.2017 (далі - Закон № 2037-УІІІ) та набрали законної сили лише 08.07.2017 року.

Зокрема абзац другий частини другої статті 195 СК України у новій редакції Закону, на який посилався державний виконавець під час складання довідки про заборгованість зазначає, що заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою-підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної тати працівника для даної місцевості.

Водночас, попередня редакція статті 195 СК України, зокрема частини першої зазначала, що заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення.

Згідно з підпунктом 16 пункту 1 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1993 №146, утримання аліментів з працівників провадиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і за роботою за сумісництвом, в тому числі з доходів від підприємницької діяльності.

У відповідності до положень підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.

Стягувач та його представник вважають, що державний виконавець не мав жодних правових підстав для перерахунку заборгованості у відповідності до нової редакції частини 2 статті 195 СК України, оскільки даний акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, а тому у діях державного виконавця вбачаються порушення ч. 1 ст. 18, Закону України «Про виконавче провадження», а також ч. 1 ст. 5, ч. 2 ст. 4 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно до частиною 1 статті 18 Закон №1404-УІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», правовою основою діяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є Конституція України, цей Закон, міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_5 України, інші закони, нормативно-правові акти, прийняті на їх виконання.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», державний виконавець та приватний виконавець повинні здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність.

Згідно частиною 1 статті 5 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», державний виконавець, приватний виконавець під час здійснення професійної діяльності є незалежними, керуються принципом верховенства права та діють виключно відповідно до закону.

Матеріалами, що додані до скарги та матеріалами виконавчого провадження № 23667596 з виконання виконавчого листа № 2-8097/2010, виданого Шевченківським районним судом м. Запоріжжя 21.12.2010 року, належним чином засвідчені копії яких додані до матеріалів справи, не підтверджено порушення державним виконавцем вимог статті 195 Сімейного кодексу України при здійсненні розрахунку заборгованості по аліментам ОСОБА_1, за період з 01.03.2014 року по 07.07.2017 року.

Відповідно до частини 1 статті 74 Закону №1404-VІІІ, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконаний судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Враховуючи вищенаведене, за висновками суду скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а саме, в частині визнання неправомірними дій державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, які полягають у не зазначенні сплати аліментів, здійснених 19 березня 2014 року та 24 березня 2014 року в розмірі 450 гривень та 6530 гривень відповідно та зобов'язання державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області зробити перерахунок заборгованості по аліментам, з урахуванням сплати заборгованості по аліментам, здійснену 19 березня 2014 року та 24 березня 2014 року в розмірі 450 гривень та 6530 гривень.

Частиною першою статті 447 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Якщо суд встановить, що особа, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються, звільнена з посади (не здійснює відповідну діяльність), він залучає до участі в справі посадову особу, до компетенції якої належить вирішення питання про усунення порушення права чи свободи заявника, відповідно до частини 3 статті 450 Цивільного процесуального кодексу України.

Стаття 451 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов’язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Відповідно до положень статті 452 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати, пов’язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

У своїй скарзі ОСОБА_1 просить суд стягнути з Шевченківського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області на свою користь понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9000 гривень, посилаючись на надані документи, а саме: копію ордеру про надання правової допомоги, копію договору про надання правової допомоги № 120-7/190/17 від 12.12.2017 року, копію додаткової угоди №1 до договору про надання правової допомоги № 120-7/190/17 про детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та затверджених клієнтом від 30.05.2018 року, копію акту прийому-передачі фактично виконаних робіт від 30.05.2018 року та копією квитанції прибуткового ордеру касового ордера №120 від 30.05.2018 року.

Як вказує частина 1 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно зі статтею 137 Цивільного процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З урахуванням часткового задоволення скарги ОСОБА_1 суд вважає за необхідне стягнути з Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000, 00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 137, 258-260, 447-453 Цивільного процесуального кодексу України, —

УХВАЛИВ:

Скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області ОСОБА_2, стягувач – ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, які полягають не зазначенні сплати аліментів, здійснених 19 березня 2014 року та 24 березня 2014 року в розмірі 450 гривень та 6530 гривень відповідно, у виконавчому провадженні № 23667596 з виконання виконавчого листа № 2-8097/2010, виданого Шевченківським районним судом м. Запоріжжя 21.12.2010 року.

Зобов’язати державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області зробити перерахунок заборгованості по аліментам з урахуванням сплати заборгованості по аліментам, здійснену 19 березня 2014 року та 24 березня 2014 року в розмірі 450 гривень та 6530 гривень відповідно, у виконавчому провадженні № 23667596 з виконання виконавчого листа № 2-8097/2010, виданого Шевченківським районним судом м. Запоріжжя 21.12.2010 року.

Стягнути з Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000 (чотири тисячі) гривень.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Я.Р. Марко