Вирок № 77697724, 08.11.2018, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 08.11.2018

Справа № 320/5787/18

1-кп/320/877/18

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2018 року м. Мелітополь

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі головуючого - судді Ковальової Ю.В., секретар судового засідання – Левандовська О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 42018120050000067 від 26.06.2018 за обвинуваченням

ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції з Баранівським районним судом Житомирської області), ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП: НОМЕР_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого, раніше не судимого, колишнього військовослужбовця військової служби за мобілізацією військової частини – польова пошта В2731, який обіймав посаду радіотелефоніста-планшетиста взводу управління начальника протиповітряної оборони у військовому званні «солдат», зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 3 ст. 407 КК України,

за участю - прокурора Колєсніченко А.О., (в режимі відеоконференції з Ленінським районним судом м. Кіровограда) -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до ч. З ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» № 303 від 17 березня 2014 року, громадянина ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період, 21 березня 2014 року Баранівсько-Романівським РВК Житомирської області.

Відповідно до наказу командира військової частини А0409 (польова пошта В2731) № 78 (по стройовій частині) від 21 березня 2014 року солдата ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини - польова пошта В2731, поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду радіотелефоніста-планшетиста взводу управління начальника протиповітряної оборони зазначеної військової частини.

Будучи військовослужбовцем Збройних Сил України, солдат ОСОБА_1, відповідно до ст.ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 №5 51-XIV (даті Статутів), ст. 1, ч. З ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, дорожити честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; додержуватись правил військової поведінки; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини, вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання, виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки; завжди пам'ятати, що за його поведінкою судять не лише про нього, а й про Збройні Сили в цілому; не допускати негідних вчинків і стримувати від них інших військовослужбовців.

Так, у період з травня 2014 по жовтень 2014 року базовий табір військової частини - польова пошта В2731 тимчасово передислокований до смт. Мирне Мелітопольського району Запорізької області.

Разом з цим, солдат ОСОБА_1, діючи всупереч інтересам служби та наведеним вище вимогам Статутів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння та передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання у вигляді самовільного залишення місця служби без поважних причин, будучи придатним для проходження військової служби, 14 серпня 2014 року вирішив самовільно без поважних причин залишити місце служби – базовий табір військової частини – польова пошта В2731, який на той час дислокувався за адресою: Запорізька область, Мелітопольський район, смт. Мирне.

Реалізуючи свій злочинний намір, направлений на вчинення самовільного залишення місця служби без поважних причин солдат ОСОБА_1 14 серпня 2014 року самовільно без поважних причин залишив місце служби – базовий табір військової частини – польова пошта В 2731, який на той час дислокувався за адресою: смт. Мирне Мелітопольського району Запорізької області, та незаконно без поважних причин перебував поза його межами без поважних причин до 12 березня 2015 року, проводячи службовий час на власний розсуд, не пов’язуючи його з виконанням обов’язків військової служби.

12 березня 2015 року солдат ОСОБА_1 самостійно з’явився до військової частини – польова пошта В2731 (м. Новоград-Волинський Житомирської області), чим припинив вчинення вказаного злочину.

Відповідно до наказу командира військової частини – польова пошта В 2731 (по стройовій частині) № 62 від 13 березня 2015 року солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, звільнено з військової служби у запас.

Протягом зазначеного періоду нез’явлення вчасно на службу солдат ОСОБА_1 органи військового управління про своє місце перебування не повідомляв, органами влади не затримувався, жодних перешкод для прибуття до військової частини не мав.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 винним себе у пред'явленому обвинуваченні за ст. 407 ч.3 КК України визнав повністю і пояснив, що наказом командира військової частини - польова пошта В2731 № 78 від 21 березня 2014 року його було зараховано до списків особового складу зазначеної військової частини, поставлено на всі види забезпечення. У період з травня 2014 року по жовтень 2014 року базовий табір військової частини - польова пошта В2731 тимчасово передислокований до смт. Мирне Мелітопольського району Запорізької області. 14 серпня 2014 року самовільно без поважних причин залишив місце служби – базовий табір військової частини – польова пошта В2731, який дислокувався за адресою: смт. Мирне Мелітопольського району Запорізької області, та незаконно перебував поза його межами без поважних причин до 12 березня 2015 року, проводячи службовий час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби.

Дані обвинуваченим пояснення відповідають обставинам справи.

Суд, з'ясувавши в учасників судового провадження чи правильно вони розуміють зміст обставин справи, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, пояснивши, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржувати обставини, не досліджені в судовому засіданні, в апеляційному порядку, на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, врахувавши згоду учасників судового провадження, ухвалив визнати недоцільним дослідження доказів, оскільки фактичні обставини справи ніким не оспорюються, обмежитися допитом обвинуваченого та дослідженням даних, що характеризують його особу.

Аналізуючи зібрані докази в ході слухання кримінального провадження, суд вважає, що вина обвинуваченого знайшла своє підтвердження в судовому засіданні.

Суд кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 407 КК України, як самовільне залишення місця служби без поважних причин тривалістю понад один місяць, вчинене військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_1 суд, згідно із вимогами ст.65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного і обставини справи, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Так, обвинувачений ОСОБА_1 на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, скоїв умисний злочин середньої тяжкості, за місцем несення служби характеризувався негативно.

Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого, суд в порядку ст. 66 КК України визнає те, що обвинувачений ОСОБА_1 щиросердно дієво розкаявся у скоєному, своїми правдивими і послідовними показаннями сприяв встановленню істини у справі, має постійне місце реєстрації і проживання.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого судом не встановлено.

Таким чином, з урахуванням викладеного, суд вважає доцільним призначити обвинуваченому ОСОБА_1 покарання, передбачене санкцією ст. 407 ч.3 КК України, у вигляді двох років позбавлення волі.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 заявив клопотання про застосування до нього положень Закону України «Про амністію у 2016 році» та просив звільнити його від покарання, оскільки на день набрання чинності цим Законом брав безпосередню участь в АТО і має статус учасника бойових дій.

Прокурор не заперечував проти звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі ст.2 Закону України «Про амністію у 2016 році».

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 1 Закону України «Про застосування амністії в Україні» амністія є повне або часткове звільнення від відбування покарання осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили; амністія оголошується законом про амністію, який приймається відповідно до положень Конституції України, Кримінального Кодексу України та цього Закону.

Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що установивши в стадії судового розгляду кримінальної справи наявність акта амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд, за доведеності вини особи, постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від відбування покарання.

07 вересня 2017 року набув чинності Закон України «Про амністію у 2016 році» від 22 грудня 2016 року.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про амністію у 2016 році» звільняються від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, особи, кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно яких не набрали законної сили, а також, особи, визнані винними у вчинені злочину, що не є особливо тяжким злочином проти життя та здоров’я особи та не є діяннями, передбаченими частинами другою, третьою і четвертою статті 408, статтею 410, частинами другою, третьою і четвертою статті 411 Кримінального Кодексу України, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, отримали статус учасника бойових дій (крім осіб, зазначених у частині четвертій статті 86 КК України, статті 4 ЗУ «Про застосування амністії в Україні» та статті 9 цього Закону).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням серії АА № 330562, виданим 17.07.2017, копія якого міститься у матеріалах кримінального провадження.

Свою вину ОСОБА_1 у вчиненні злочину за ч.3 ст.407 КК України, який згідно зі ст.12 КК України є злочином середньої тяжкості, визнав повністю, щиро кається у вчиненому.

Обмежень щодо застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_1 амністії, передбачених ч.4 ст.86 КК України, ст. 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні» та ст. 9 Закону України «Про амністію у 2016 році», судом не встановлено, амністія до нього раніше не застосовувалась.

За таких обставин суд вважає, що на обвинуваченого ОСОБА_1 поширюється дія Закону України «Про амністію у 2016 році», а тому він підлягає звільненню від відбування призначеного покарання.

Наслідки застосування амністії обвинуваченому роз'яснено.

Речові докази по справі відсутні.

Арешт на майно ОСОБА_1 не накладався.

Цивільний позов заявлено не було.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_1 не обирався.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 369-371, 373-376, 475 КПК України, Закону України «Про амністію у 2016 році» суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 2 (два) роки.

Звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного за цим вироком покарання на підставі ст.2 Закону України «Про амністію у 2016 році» від 22 грудня 2016 року.

Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок суду першої інстанції, якщо інше не передбачено КПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя Ю.В.Ковальова