Рішення № 77694168, 08.11.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

08 листопада 2018 року №826/11550/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., за участю секретаря судових засідань Огнивого Д.П., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_2доГоловного управління Державної фіскальної служби у місті Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.04.2017 №40793-1305,ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_2 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.04.2017 №40793-1305.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач протиправно не маючи належних правових підстав, визначив ОСОБА_2 грошове зобов'язання з земельного податку в сумі 916 598, 18 грн. Позивач зазначає, що вона є власником будівель побутових приміщень (літ. В, Д) загальною площею 1 443, 1 кв.м., однак при обрахуванні суми земельного податку контролюючим органом було застосовано показник площі земельної ділянки в розмірі 7 820 кв.м.. Крім того, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 орендована Колективним підприємством «Київська механізована дистанція вантажо-розвантажувальних робіт» на 25 років, однак податкове повідомлення-рішення стосовно сплати земельного податку за вказану вище ділянку винесене стосовно позивача.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував, мотивуючи це тим, що ОСОБА_2 є платником земельного податку, а тому спірне податкове повідомлення-рішення є правомірним та не підлягає скасуванню.

Позивач надав суду відповідь на відзив, в якій позовні вимоги підтримав, наголосив на неправомірності спірного податкового повідомлення-рішення та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідно до пункту 10 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" № 2147-VIII від 03.10.2017, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 є власником будівель побутових приміщень (літ. В, Д) загальною площею 1 443, 1 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. Підстави виникнення права власності: договір про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, серія та номер:1141, виданий 23.12.2016, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Корецька І.С.; договір купівлі-продажу будівель побутових приміщень, серія та номер: 1501, видний 30.03.2006, видавник: приватний нотаріус Корецька І.С., Київський міський нотаріальний округ, м. Київ. Вказане підтверджується наявною в матеріалах справи копією витягу про реєстрацію права власності з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.12.2016, номер витягу 76996917.

Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.04.2017 №40793-1305, яким позивачеві нараховано податкове зобов'язання по сплаті земельного податку з фізичних осіб за 2017 рік у сумі 916 598, 18 грн.

Не погоджуючись з податковим повідомлення-рішення від 28.04.2017 №40793-1305 позивач 05.07.2017 звернусь зі скаргою до Державної фіскальної служби України, однак рішенням Державної фіскальної служби України від 21.08.2017 №10797/2/99-99-11-02-14 податкове повідомлення-рішення від 28.04.2017 №40793-1305 залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

ОСОБА_2, вважаючи податкове повідомлення-рішення від 28.04.2017 №40793-1305 протиправним, звернулась до суду з даним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За змістом пунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з пункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Згідно статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

У статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Пунктом 271.1 статті 271 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (пункт 274.1 статті 274 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Пунктом 286.5 статті 286 цього Кодексу встановлено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Крім того, пунктом 286.6 статті 286 Податкового кодексу України визначає, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Статтею 289 Податкового кодексу України встановлено, що для визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Суд вважає за необхідне зазначити, що законодавчо встановлений коефіцієнт індексації грошової оцінки землі тягне за собою автоматичну зміну розміру плати за землю. При цьому, визначена нормативно-грошова оцінка землі не змінюється, а лише індексується на відповідний коефіцієнт.

За таких обставин, розмір земельного податку з фізичних осіб, в будь-якому випадку повинен бути проіндексований згідно правил статті 289 Податкового кодексу України.

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано офіційного розрахунку податкового повідомлення-рішення від 28.04.2017 №40793-1305, а лише наведений такий розрахунок податку на землю з фізичних осіб на 2017 рік у відзиві на позовну заяву.

Суд наголошує, що у судовому засіданні 15.02.2018 від відповідача витребовувались документи щодо земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, на підставі яких було сформовано грошове зобов'язання, визначене оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, а також витребовувались документи щодо нарахування позивачеві земельного податку за попередні періоди. Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві вимоги суду не виконано, витребуваних судом доказів - не надано.

Разом з тим, з наведеного у відзиві на позовну заяву розрахунку грошового зобов'язання, вбачається, що контролюючим органом було нараховано земельний податок на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 в розмірі 7 820 кв.м., в той час, як позивач, відповідно до договору купівлі продажу та договору про виділ частки із майна придбав лише приміщення літ. «В» та «Д» загальною площею 1 443, 1 кв.м., що дає підстави вважати, що контролюючим органом було невірно вирахувано суму грошового зобов'язання зі сплати земельного податку.

Слід зазначити, що довідка про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №Ю-26086/2004, на підставі якої контролюючим органом здійснено нарахування позивачеві спірного податкового зобов'язання, видана саме колективному підприємству "Київська механізована дистанція вантажно-розвантажувальних робіт".

З наданих позивачем доказів, а саме з копії договору оренди земельної ділянки від 03.06.2004 №497, вбачається, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 надана в оренду колективному підприємству "Київська механізована дистанція вантажно-розвантажувальних робіт" строком на 25 років.

При цьому, доказів того, що вказаний договір є розірваним чи визнаний у судовому порядку недійсним, відповідачем суду не надано, як і не надано обґрунтованих пояснень стосовно нарахування грошового зобов'язання за платежем "земельний податок з фізичних осіб" на користь позивача, а не на користь колективного підприємства " Київська механізована дистанція вантажно-розвантажувальних робіт", який є орендарем земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1.

Відтак, під час судового розгляду справи контролюючим органом не надано суду доказів щодо підстав визначення позивачеві відповідного грошового зобов'язання, обгрунтованого розрахунку визначення позивачеві земельного податку.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".

Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 129 Конституції України одним із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду. З конституційною нормою кореспондуються приписи статей 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких принципом здійснення правосуддя в адміністративних судах є, зокрема, обов'язковість судових рішень, що набрали законної сили.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Що стосується клопотання представника позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 200, 00 грн., суд зазначає наступне.

Пункт 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення до суду) витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Частина третя зазначеної статті визначає, що граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Так, статтею 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" (в редакції чинній на момент звернення до суду) визначено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" установлено у 2017 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 01 січня на рівні 1 600, 00 грн., відповідно, розмір компенсації витрат на правову допомогу не повинен перевищувати 640, 60 грн. за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

На підтвердження вказаних обставин позивач має надати суду докази надання правової допомоги адвокатом або іншим фахівцем в галузі права, наприклад, свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю, договір про надання правової допомоги, документи та первинні документи, що підтверджують фактичне надання послуг, докази сплати витрат на правову допомогу.

З наданих представником позивача документів вбачається, що між позивачем та адвокатським бюро «Тарас Кулачко та партнери» було укладено договір про надання правової допомоги від 27.06.2017№27/06/17-1, відповідно до умов якого бюро зобов'язується надавати клієнту правову допомогу стосовно представництва інтересів клієнта у адміністративних справах у судах всіх інстанцій, а також у Верховному суді України справі про скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 28.04.2017 №40793-1305.

Також, між позивачем та адвокатським бюро було укладено додаткову угоду №1 від 28.06.2017, відповідно до якої сторони погодили, що вартість послуг складає 600, 00 грн. за одну годину надання послуг. Остаточна сума вартості послуг в рамках договору узгоджується сторонами у відповідному акті приймання-передачі наданих послуг із зазначенням деталізованого розрахунку.

Позивачем надано копію акта приймання-передачі наданих послуг, з якого вбачається, що загальна сума коштів до сплати за надання послуг за договором 27.06.2017№27/06/17-1 складає 10 200, 00 грн., з розрахунку за 17 годин праці в сукупності по 600 грн. за годину.

Також, позивачем надано копію виписки з рахунку №26000601259000, якою підтверджується перерахування коштів в сумі 10 200, 00 грн. з рахунку позивача на рахунок адвокатського бюро «Тарас Кулачко та партнери».

Враховуючи наведе, суд зазначає, що наданими позивачем документами підтверджуються понесені ним витрати на правову допомогу, крім того, розмір таких витрат не перевищує граничного розміру, встановленого статтею 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах". Відповідач жодних заперечень чи клопотань щодо неспівмірності витрат на правову допомогу суду не надав.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що клопотання про стягнення з відповідача витрат на професійну допомогу підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 28.04.2017 №40793-1305.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка 33/16) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) понесені нею судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 8 000, 00 грн. (вісім тисяч гривень) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 200, 00 грн. (десять тисяч двісті гривень).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.