Рішення № 77694059, 21.09.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 вересня 2018 року №826/9181/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_1доГоловного управління Державної фіскальної служби у місті Києвіпро визнання протиправною та скасування вимоги,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1.) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач, контролюючий орган, ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправною та скасування вимоги відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 12.06.2017 року №Ф-9594-17.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.08.2017 відкрито провадження в адміністративній справі №826/9181/17 та призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем безпідставно прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, оскільки позивач на час проведення антитерористичної операції звільнений від обов'язку своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, а контролюючий орган не має законних підстав для формування та направлення вимоги про сплату боргу. Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

У той же час, відповідач на вимогу суду заперечень проти позову не надав, а тому, суд вирішує справу на основі наявних у матеріалах справи доказів.

У судовому засіданні 07.12.2017 позивач підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначив про обгрунтованість прийнятої вимоги про сплату боргу (недоїмки) та просив відмовити у задоволенні позову.

При цьому, від представника позивача та представника відповідача подано клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів, яке прийнято судом.

Згідно з частиною 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у редакції, яка діяла на час вчинення відповідної процесуальної дії, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи положення частини 4 статті 122 КАС України, беручи до уваги, що особами, які беруть участь у справі подано клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів, у судовому засіданні 07.12.2017, суд ухвалив перейти до розгляду справи у письмовому провадженні.

Разом з тим, 15.12.2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 241 КАС України, судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані особами, які беруть участь у справі, документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, з 03.06.2003 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 взята на облік як платник податків в Алчевській об'єднаній ДПІ щодо обов'язку сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (Т.1, арк. 14).

Так, відповідно до сертифікату №7208 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), Торгово-промислова палата України засвідчила акти тероризму на території м. Алчевськ, Луганської області.

Відтак, для позивача період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) становить: з 01.07.2014 року по 13.05.2016 року.

При цьому, з 13.05.2016 року позивач перебуває на обліку у Державній податковій інспекції в Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві.

ГУ ДФС у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.06.2017 року №Ф-9594, відповідно до якої станом на 31.05.2017 рік заборгованість зі сплати єдиного внеску у позивача становить 23 521,80 грн. (Т.1, арк. 10).

Скориставшись правом на адміністративне (досудове) оскарження, позивач звернулась до ДФС України, яка рішенням про результати розгляду скарги від 03.07.2017 року №8343/К/99-99-11-02-02-25, оскаржувану вимогу залишила без змін, а скаргу - без задоволення (Т.1, арк. 11-13).

Спірні правовідносини регулюються ст.ст. 19, 55, 67, 92 Конституції України, Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VI, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VI, Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 року № 1669, Порядком обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 09.12.2011 року №1588, Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 року № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України», у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У силу зазначених вище приписів позивач звернувся з позовом до суду для оскарження рішення органів державної влади, а саме: Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску, зокрема, є роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Позивач в даних правовідносинах виступає в якості платника єдиного внеску, визначеного пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що на платника єдиного внеску покладений обов'язок своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з частиною 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

У відповідності до частини 12 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Частиною 6 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

Аналіз наведених норм доводить, що платник повинен своєчасно та у повному обсязі сплачувати єдиний внесок. При наявності недоїмки у платника контролюючі органи мають право зараховувати сплачений єдиний внесок у рахунок погашення недоїмки за попередні періоди.

Згідно з частиною 1 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Відповідно до частини 4 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

Частиною 16 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Указом Президента України від 14.04.2014 року № 405/2014 введене в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення Антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей.

Тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення визначає Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Згідно абзацу 3 пункту 5 статті 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», перелік населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція визначається Кабінетом Міністрів України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 року № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, а пунктом 3 вказаного розпорядження визнано такими, що втратили чинність, розпорядження КМУ від 30.10.2014 року № 1053-р та від 05.11.2014 року № 1079-р.

До населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція віднесено також м. Алчевськ, Луганської області, тобто з 01.07.2014 року по 13.05.2016 року позивач знаходився на обліку на території проведення антитерористичної операції, а тому норми Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» необхідно застосовувати з урахуванням Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та п. 9-4 розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Підпунктом б пункту 8 ст.14-1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» доповнено пунктом 9-3 наступного змісту: «Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу».

З наведеного слідує, що саме перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, є підставою для зупинення застосування до таких платників заходів впливу та стягнення і відповідальності за порушення Закону.

Крім того, суд зазначає, що з вищенаведеної норми вбачається, що відповідальність за невиконання обов'язків платника ЄСВ, не застосовується незалежно від наявності заяви.

З аналізу зазначених норм чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства вбачається, що підставою для звільнення платників єдиного внеску від відповідальності за невиконання вимог законодавства щодо його (внеску) вчасної сплати, є факт перебування такого платника на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція.

Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд в рішенні від 30 січня 2018 (№ К/9901/1145/17, 805/3401/16-а).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до сертифікату №7208 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), Торгово-промислова палата України засвідчила акти тероризму на території м. Алчевськ, Луганської області та період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) для позивача становить: з 01.07.2014 року по 13.05.2016 року (Т.1, арк. 14).

При цьому, ГУ ДФС у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.06.2017 року №Ф-9594, відповідно до якої станом на 31.05.2017 рік заборгованість зі сплати єдиного внеску у позивача становить 23 521,80 грн. (Т.1, арк. 10).

Разом з тим, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано належних доказів, які обґрунтовують період, за який нараховано вказану заборгованість позивачу, а саме: витяг з історії недоїмок, дані облікової карти.

Згідно із підпунктом 14.1.1-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України адміністрування податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) та інших платежів відповідно до законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (далі - податків, зборів, платежів) - це сукупність рішень та процедур контролюючих органів і дій їх посадових осіб, що визначають інституційну структуру податкових та митних відносин, організовують ідентифікацію, облік платників податків і платників єдиного внеску та об'єктів оподаткування, забезпечують сервісне обслуговування платників податків, організацію та контроль за сплатою податків, зборів, платежів відповідно до порядку, встановленого законом.

Відповідно до 10.13 Порядку обліку платників податків і зборів №1588, у разі зміни місцезнаходження суб'єкта господарювання - платника податків сплата визначених законодавством податків і зборів після такої реєстрації здійснюється таким платником податків за місцем попередньої реєстрації до закінчення поточного бюджетного періоду. У такому випадку контролюючий орган за попереднім місцезнаходженням одночасно із зняттям з обліку юридичної особи - платника податків за основним місцем обліку здійснює взяття на облік платника податків за неосновним місцем обліку згідно із розділом VII цього Порядку без подання заяви платником податків та з урахуванням особливостей, визначених пунктами 10.14 - 10.21 цього порядку. До закінчення року платник податків обліковується в контролюючому органі за попереднім місцезнаходженням (неосновне місце обліку) з ознакою того, що він є платником податків до закінчення року, а в контролюючому органі за новим місцезнаходженням (основне місце обліку) - з ознакою того, що він є платником податків з наступного року.

З 13.05.2016 року позивач перебуває на обліку у Державній податковій інспекції в Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві.

Дана ситуація врегульована пунктом 10.14 Порядку №1588, відповідно до якого, після зняття платника податків з основного місця обліку в контролюючому органі за попереднім місцезнаходженням платник податків продовжує перебувати на обліку в такому органі з ознакою обліку за неосновним місцем обліку, а контролюючий орган стосовно платника податків продовжує адмініструвати податки, збори у частині завершення процедур такого адміністрування до закінчення процедур судового оскарження сум грошових зобов'язань та інших справ адміністративного судочинства, крім випадків заміни такого контролюючого органу (як сторони або третьої особи в адміністративній справі) іншим контролюючим органом.

Тобто, відповідно до приписів чинного законодавства, позивач до кінця 2016 року обліковується в контролюючому органі за попереднім місцезнаходженням (неосновне місце обліку), а саме: в Алчевській об'єднаній ДПІ, з ознакою того, що він є платником податків до закінчення року.

Таким чином, суд дійшов висновку, щодо обґрунтованості позовних вимог про скасування вимоги відповідача від 12.06.2017 року №Ф-9594 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску в розмірі 23 521,80 грн., оскільки позивач звільнений від сплати єдиного внеску та вказана недоїмка могла виникнути за період, коли позивач перебував на обліку як платник податків в Алчевській об'єднаній ДПІ. При цьому, доказів протилежного відповідачем суду не надано, а тому оскаржувана вимога є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до положень частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У силу частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції від 17.07.2017 №1099, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 640,00 грн.

Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд вказує про присудження на користь позивача судових витрат у розмірі 640,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 5-11, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, АДРЕСА_1) до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (код ЄДРПОУ 39439980, адреса: 04116, м. Київ, вулиця Шолуденка, 33/19) задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про сплату боргу (недоїмки) від 12.06.2017 року №Ф-9594-17.

3. Присудити на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 здійснені та документально підтверджені судові витрати у розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко