Рішення № 77693552, 07.11.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

07 листопада 2018 р. № 2040/7849/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Зінченко А.В.

при секретарі- Алавердян Е.А.

за участі представників сторін:

позивача - ОСОБА_1

відповідача - Суп Є.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 (АДРЕСА_1,61184, код НОМЕР_1) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (пл. Свободи, буд.5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх,м. Харків,61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування рішення і перерахунку, зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_3, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, у якому просить суд: визнати дії головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області які полягають у зменшенні розміру підсумку пенсії ОСОБА_3 з 01 січня 2018 року та з 01 вересня 2018 року протиправними; визнати акти індивідуальної дії головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області Перерахунок пенсії ОСОБА_3 за пенсійною справою № 2001023274 з 01.01.2018 р. та Перерахунок пенсії ОСОБА_3 за пенсійною справою № 2001023274 з 01.09.2018 р. протиправним та скасувати; зобов'язати головне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області виплачувати ОСОБА_3 пенсію у розмірі якій обчислений з грошового забезпечення 18011,03 грн. та з урахуванням доплат та підвищень інваліду війни 3 групи при виконанні обов'язків військової служби з 01 січня 2018р., здійснити виплату ОСОБА_3 суму недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01 січня 2018 р., подати протягом п'ятнадцяти днів, з дня набрання постановою законної сили, звіт про виконання судового рішення, що передбачено ч. 1 ст. 382 КАСУ.

Позивач вважає протиправними дії головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у зменшенні розмиру підсумку пенсії позивачу з 01 січня 2018 року та з 01 вересня 2018 року.

Також зазначив, що акти індивідуальної дії органу вданих повноважень ГУПФУ в Харківській області - Перерахунок пенсії ОСОБА_3 за пенсійною справою № 2001023274 з 01.01.2018 р. та Перерахунок пенсії ОСОБА_3 за пенсійною справою № 2001023274 з 01.09.2018 р. протиправними та такими які підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, надав до суду відзив на позов та просив в задоволенні позовних вимог відмовити.

Дослідивши надані матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, судом встановлено наступне.

Відповідно до наказу Міністра оборони України від 16.05.2017 року № 327 ОСОБА_3 був звільнений з військової служби у Збройних Силах України та виключений зі списків особового складу 19.05.2017 р.

ГУ ПФУ з 20.05.2017 р. призначило позивачу пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб» . Позивач перебуває на пенсійному забезпечення у ГУПФУ (пенсійна справа № 2001023274).

28 листопада 2017 року позивач отримав статус ветерана війни - інваліда війни.

ГУПФУ здійснило перерахунок пенсії позивачу з 01.12.2017 року у зв'язку із встановленням інвалідності, підсумок пенсії з надбавками становить 16245,25 грн.

ГУПФУ обмежило розмір пенсії позивачу максимальним розміром 10740 грн.

Суд вказує, що Постановою КМУ від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14. Ця постанова набрала чинності з 1 березня 2018 року.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 21 лютого 2018 р. № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Пунктом 1, 2 зазначеної постанови визначено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон) до 1 березня 2018 р. (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 1 березня 2018 р. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» .

Виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводити з 1 січня 2018 р. у таких розмірах: з 1 січня 2018 р. - 50 відсотків; з 1 січня 2019 р. по 31 грудня 2019 р. - 75 відсотків; з 1 січня 2020 р. - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року.

Згідно п. 4 зазначеної постанови у разі, коли внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією постановою, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію згідно із Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

На виконання зазначеної постанови Харківській обласний військомат надав до ГУПФУ довідку про грошове забезпечення для перерахунку пенсії ОСОБА_3 від 14.03.2018 р. № ФХ124314.

ГУПФУ перерахував пенсію позивачу з 01.01.2018 р. Згідно зазначеного перерахунку підсумок пенсії з надбавками становить 13730 грн.

Тобто, з 01.01.2018 р. ГУПФУ зменшено підсумок пенсії позивачу з 16245,25 грн. до 13730 грн.

Згодом, ГУПФУ здійснило новий перерахунок пенсії позивачу з 01.09.2018 року. Відповідно до зазначеного перерахунку підсумок пенсії з надбавками складає 13715,6 грн.. водночас, як встановлено судом, ГУПФУ виплачує позивачу тільки частину основного розміру пенсії щомісяця 11416,53 грн. з 01.09.2018 р.

Таким чином ГУПФУ протиправно зменшило розмір пенсії позивачу з 01.01.2018 року та з 01.09.2018 грн.

Суд вказує, що спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 р. №2262-ХІІ. Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Положеннями ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Верховний Суд України у своїх рішеннях вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а 10).

Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.

Процедури призначення та перерахунку пенсії різні за змістом та механізмом їх проведення. Нормами, які визначають механізм проведення перерахунку пенсії за вислугу років військовослужбовцям є стаття 63 Закону України №2262-12.

Крім того, вирішуючи питання про застосування цього Закону у часі, слід виходити із того, що згідно зі ст. 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та Інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 8, частина друга статті 19 Основного Закону України).

Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу; оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України; держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (частини перша, друга, п'ята статті 17 Основного Закону України).

Особи, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, створених відповідно до законів України, а також члени їхніх сімей мають спеціальний статус та особливі умови соціального захисту.

Конституційний Суд України" розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).

Організаційно-правові та економічні заходи, спрямовані на забезпечення належного соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей пов'язані не з втратою працездатності, безробіттям або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а особливістю виконуваних ними обов'язків щодо забезпечення однієї з найважливіших функцій держави - захисту суверенітету, територіальної цілісності України (частина перша статті 17 Основного Закону України).

Конституційний Суд України вважає, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв'язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені.

У рішеннях від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій, Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (Рішення № 5-рп/2002).

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що у ГУ ПФУ не має підстав зменшувати розмір підсумку пенсії позивачу з 01.01.2018 р. та з 01.09.2018 р.

Керуючись принципом верховенства права, гарантованим ст.8 Конституції України та ст.6 КАС України, суд на підставі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).

Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.

Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати дії головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області які полягають у зменшенні розміру підсумку пенсії ОСОБА_3 з 01 січня 2018 року та з 01 вересня 2018 року протиправними.

Визнати акти індивідуальної дії головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області Перерахунок пенсії ОСОБА_3 за пенсійною справою № 2001023274 з 01.01.2018 р. та Перерахунок пенсії ОСОБА_3 за пенсійною справою № 2001023274 з 01.09.2018 р. протиправним та скасувати.

Зобов'язати головне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області виплачувати ОСОБА_3 пенсію у розмірі якій обчислений з грошового забезпечення 18011,03 грн. та з урахуванням доплат та підвищень інваліду війни 3 групи при виконанні обов'язків військової служби з 01 січня 2018 р., здійснити виплату ОСОБА_3 суму недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01 січня 2018 р.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі безпосередньо до Харківського апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду у відповідності до ст. 295 цього Кодексу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст рішення виготовлений 08.11.2018р.

Суддя Зінченко А.В.