Ухвала суду № 77689926, 08.11.2018, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА

08 листопада 2018 року м. Кропивницький Справа № 1140/2981/18

Суддя Кіровоградського окружного адміністративного суду Кармазина Т.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до міської ради міста Кропивницького, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати протокол №42 комісії по розгляду земельних спорів міської ради м. Кропивницького від 17.08.2017 року;

- визнати протиправною дію відповідача щодо розгляду комісією з земельних спорів питання непогодження меж земельних ділянок по АДРЕСА_1 суміжним землекористувачем ОСОБА_1;

- зобов'язати утриматись від вчинення дій пов'язаних з погодженням меж земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 м.Кропивницького, що належить ОСОБА_3 без погодження суміжного землекористувача за адресою: АДРЕСА_2.

Частиною 2 статті 171 КАС України передбачено, що суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

Ознайомившись з матеріалами позовної заяви, суддя дійшов висновку про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі, з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно п.2 ч.1 ст.4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;

Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 КАС України).

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Разом з тим, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Такий висновок суду узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі №802/1792/17-а, від 04.04.2018 у справі № 826/11640/16, від 10.05.2018 у справі №826/81/15.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до оскаржуваного протоколу №42 під час візуального обстеження домоволодіння по АДРЕСА_1 та земельної ділянки по АДРЕСА_2 членами комісії встановлено, що межі земельних ділянок не порушуються. Крім того, дана комісія постановила, що межі земельної ділянки по АДРЕСА_1 від точки Б до В які зазначенні в акті прийому-передач межових знаків на зберігання, погодити без суміжного землекористувача. Рекомендовано сторонам спору дотримуватись правил добросусідства та повідомлено, що у разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням комісії, спір вирішується в судовому порядку.

Статтею 107 Земельного кодексу України (далі ЗК України) визначено, що основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Частиною першою статті 158 ЗК України визначено, що земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до ч.3 ст.158 ЗК України органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Згідно з ч.5 ст.158 ЗК України у разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

З аналізу вищенаведених правових норм слідує, що будь-які земельні спори можуть вирішуватись судом, а визначені у наведеній нормі окремі категорії земельних спорів, також і органами місцевого самоврядування або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. При цьому зацікавленій особі надано право вибору органу, до якого звернутися за вирішенням відповідного спору.

Водночас, зміст частини п'ятої статті 158 ЗК України дає підстави для висновку, що розгляд визначених категорій земельних спорів органами місцевого самоврядування або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, є альтернативною позасудовою формою вирішення спорів, яка не виключає можливість звернення зацікавленої особи за вирішенням того самого спору у судовому порядку у випадку незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням цих органів.

Наведене дає підстави для правового висновку, що належною формою захисту прав та інтересів власників землі або землекористувачів у разі виникнення земельного спору, розгляд якого попередньо здійснювався органами місцевого самоврядування або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин відповідно до Глави 25 Земельного кодексу України, але з рішенням яких не погоджується сторона спору, є звернення до відповідного суду із позовом про вирішення такого земельного спору, а не з позовом про оскарження рішення вказаних органів.

Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Аналіз змісту статті 19 ЦПК України та статті 19 КАС України у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.

За таких обставин суд вважає, що звернення ОСОБА_1 пов'язане із захистом своїх прав у земельному спорі з ОСОБА_2 щодо межі земельної ділянки по АДРЕСА_2, стосується перевірки законності рішення міської ради міста Кропивницького, яке стосується вирішення цього спору щодо непогодження меж земельної ділянки суміжним землекористувачем, тобто з дотриманням правил добросусідства, а відтак розгляд даної справи підлягає в порядку цивільного судочинства як такої, у якій відсутні ознаки публічно-правового спору.

Отже, у цій справі спір виник стосовно правильності відновлення меж земельних ділянок між фізичними особами, а тому, він є таким, що стосується речового права і має ознаки цивільного-правового характеру.

Аналогічний правовий висновок щодо юрисдикції подібних спорів висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 583/2715/16-ц.

Враховуючи викладене, суддя дійшов висновку, що спірні правовідносини пов'язані із питанням непогодження меж земельних ділянок суміжним землекористувачем, у зв'язку з чим спір у цій справі не є публічно-правовим щодо оскарження акту індивідуальної дії суб'єкту владних повноважень і не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, позивач, оскаржуючи рішення органу місцевого самоврядування щодо вирішення земельного спору, обрав неналежний спосіб захисту своїх прав.

Водночас, за правилами пункту 1 частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За таких обставин, враховуючи суть спірних правовідносин, суддя дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України - суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За практикою Європейського суду з прав людини (рішення від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та № 29465/04)) суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Враховуючи викладене, суддя вважає за доцільне відмовити позивачу у відкритті провадження у справі з підстави, встановленої п.1 ч.1 ст.170 КАС України.

Згідно із ч.5 ст.170 КАС України - повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду зокрема в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції.

Тож для повернення судового збору, сплаченого за подання цього позову, позивачу слід звернутися до суду з відповідним клопотанням.

На підставі наведеного та керуючись ст.170, 243, 248, 256 КАС України, суддя,-

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до міської ради міста Кропивницького, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.

Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається, та така справа має розглядатись у порядку цивільного судочинства.

Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду відповідно до ст.294 КАС України у 15 - денний строк, встановлений ст.295 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Т.М. Кармазина