Рішення № 77689128, 01.11.2018, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01.11.2018 Справа № 920/752/18м. Суми

За позовом Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Сумської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», м. Суми

до відповідача ОСОБА_1 соціального захисту населення ОСОБА_2 міської ради, м. Ромни Сумської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 міської ради, м. Ромни Сумської області

про стягнення 76 151,23 грн.

Суддя Котельницька В.Л.

За участю представників:

від позивача: не прибув

від відповідача: не прибув

від третьої особи: не прибув

При секретарі судового засідання Пономаренко Т.М.

Суть спору: позивач відповідно до вимог позовної заяви просить суд стягнути з відповідача на свою користь 76151,23 грн., у тому числі 75524,28 грн. заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, 3% річних від простроченої заборгованості у розмірі 626,95 грн., а також витрати по сплаті судового збору у сумі 1762,00 грн.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, проти вимог позивача заперечує та зазначає, що у нього відсутні зобов’язання перед позивачем у зв’язку з відсутністю укладеного договору, який міг би бути підставою виникнення зобов’язань, а також у зв’язку з відсутністю бюджетних асигнувань на зазначені цілі. Також відповідач зазначає про наявність розбіжностей у загальній кількості осіб, яким телекомунікаційні послуги надавались позивачем на пільгових умовах.

Позивач подав відповідь на відзив, наполягає на задоволенні позову у повному обсязі. Також позивачем подані письмові обґрунтування підстав залучення до участі у справі у якості третьої особи ОСОБА_2 управління Державної казначейської служби України Сумської області.

Від третьої особи – ОСОБА_2 міської ради письмових пояснень стосовно позову до суду не надходило.

Розглянувши клопотання позивача про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 управління Державної казначейської служби України Сумської області, суд зазначає, що не вбачає правових підстав для задоволення даного клопотання, оскільки позивачем не доведено, яким чином прийняття рішення у даній справі вплине на права та обов’язки вказаного ОСОБА_1 щодо будь-якої із сторін справи.

Посилання позивача на той факт, що Державна казначейська служба проводить перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів, суд не приймає до уваги, оскільки такі дії випливають із прямих функціональних обов’язків Служби та не ставляться у залежність від прийняття рішення у справі.

За вказаних підстав суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 управління Державної казначейської служби України Сумської області.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до положень ст.ст. 247, 250, 252 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані суду докази, суд встановив:

Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Сумської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» протягом липня-грудня 2017 року надавало телекомунікаційні послуги на пільгових умовах громадянам м. Ромни Сумської області, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та на яких поширювалась дія пункту Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу», Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про охорону дитинства», Закону України «Про прокуратуру» на загальну суму 75524,28 грн.

Відповідно до частини третьої статті 63 Закону України «Про телекомунікаційні послуги» та пункту 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012, споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Статтею 87 Бюджетного кодексу України визначено, що видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення належать до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України.

Згідно з підпунктом б пункту 4 частини першої статті 89 та статті 102 Бюджетного кодексу України, видатки на відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною другою статті 97 Бюджетного кодексу України визначено, що порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 за № 256 (надалі - Постанова № 256) затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (надалі - Порядок), яким встановлено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Зокрема, пунктом 2 Постанови № 256 визначено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Відповідно до пункту 3 Порядку головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Таким чином, розпорядником коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг в м. Ромни Сумської області є ОСОБА_1 соціального захисту населення ОСОБА_2 міської ради, а отже, на підставі вищезазначених норм законодавства та положень Постанови № 256 та Порядку, відшкодування витрат понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян здійснюється відповідачем за рахунок державних субвенцій.

Відповідно до частини першої пункту 8 Порядку, отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державного казначейства, для здійснення відповідних видатків. При цьому головні розпорядники коштів у п’ятиденний термін здійснюють розрахунки з постачальниками відповідних послуг (частина друга пункту 8 Порядку).

Всупереч положенням чинного законодавства, витрати, понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг в сумі 75524,28 грн. за період з липня по грудень 2017 року відповідачем відшкодовані не були, що підтверджується розрахунком ціни позову, наданим позивачем, а також розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов’язаних з наданням пільг за вказаний період.

На виконання пункту 10 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 за № 117, позивач в особі свого структурного підрозділу СФ ПАТ «Укртелеком» щомісячно подавав на паперових та електронних носіях відповідачеві розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у попередньому місяці, що підтверджується копіями рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень за серпень 2017року – січень 2018 року, скріншотами екрану з зазначенням змісту вкладення до електронного листа.

Відповідно до пункту 11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 за № 256, відповідач повинен був щомісяця звіряти інформацію, що міститься в Реєстрі з отриманою від позивача інформацією, та здійснювати розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги, однак відповідач порушив свої зобов’язання та не розрахувався з позивачем.

Як вбачається з відзиву, відповідач не заперечує факт надання позивачем телекомунікаційних послуг на пільгових умовах громадянам м. Ромни, а лише зазначає про відсутність у 2017 року коштів на зазначені потреби у місцевому бюджеті, а також про наявність розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до статті 11 цього ж Кодексу, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною другою статті 193 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини першої, третьої статті 63 Закону України «Про телекомунікації», телекомунікаційні послуги мають надаватися відповідно до законодавства. Телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Пунктом 19 частини першої статті 12, пунктом 10 частини першої статті 13, пунктом 18 частини першої статті 14, пунктом 20 частини першої статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу», пунктом 16 статті 64 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», пунктом 11 статті 20, статті 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», пунктом 6 частини першої статті 6, частини третьої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», частини п’ятої статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пунктом 4 частини третьої статті 13 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено надання пільг при оплаті за послуги зв’язку (телекомунікаційні послуги).

Норми цих законів спрямовані на реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов'язку оператора телекомунікацій надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати вартість таких пільг.

Згідно з п. 20-4 ст. 91 Бюджетного кодексу України, видатки на відшкодування витрат за пільговий зв'язок окремим категорій віднесено до видатків місцевих бюджетів.

Посилання відповідача на неналежне бюджетне фінансування суд вважає безпідставним та на відсутність відповідного договору з позивачем на відшкодування витрат, понесених у зв’язку з наданням телекомунікаційних послуг на пільгових умовах окремим категоріям споживачів.

Законодавством не передбачена залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається не внаслідок власної недбалості, чи власного бажання, а у відповідності до вимог Законів України.

Відповідно до частини першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями.

Частина друга статті 218 Господарського кодексу України та стаття 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.

Згідно з пункту 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013, відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання.

Також, Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 та у справі «Бакалов проти України» від 30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі № 3-28гс12.

За таких обставин, відповідач відповідає за своїми зобов’язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Таким чином, посилання відповідача на відсутність укладеного з позивачем відповідного договору для відшкодування понесених останнім витрат у зв’язку з наданням телекомунікаційних послуг на пільгових умовах є безпідставними та необґрунтованими.

Обов’язковість проведення розрахунків з позивачем на відшкодування витрат за надані послуги зв’язку пільговим категоріям громадян підтверджується також наступним.

Згідно з частиною шостою статті 48 Бюджетного кодексу України, зобов’язання щодо виплати субсидій, допомог, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із Законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень частини першої четвертої статті 48 Бюджетного кодексу України.

Таким чином, зобов’язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв’язку, компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Оскільки послуги зв’язку на пільгових умовах ПАТ «Укртелеком» в особі Сумської філії ПАТ «Укртелеком» надано не з власної ініціативи, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього, то у результаті уповноважений на те державою орган – відповідач у справі – у силу закону має відшкодувати позивачу за рахунок бюджетних коштів понесені ним витрати.

Наведене вище спростовує доводи скаржника стосовно безпідставності задоволення позову та посилання на норми Бюджетного Кодексу України з огляду на відсутність бюджетних асигнувань на оплату наданих послуг, а також його посилання на необхідність укладення відповідного договору з позивачем на відшкодування витрат, пов’язаних з наданням телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.

Посилання відповідача на наявність розбіжностей у відомостях стосовно осіб, яким на пільгових умовах позивачем були надані телекомунікаційні послуги, суд зазначає наступне.

У відповідності до п. 11 Положення «Про Єдиний державний автоматизований реєстр», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 саме відповідач як уповноважений орган, щомісяця повинен:

1) звіряти інформацію, що міститься в Реєстрі з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не проводить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації;

2) після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складати:

- реєстр погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають пільги, згідно з формою « 5-пільга» та реєстр розрахунків згідно з формою « 7-пільга»;

- акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою «З- пільга».

На виконання п.10 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, позивачем щомісячно направлялись на адресу відповідача, як уповноваженому органу, розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам, згідно з формою « 2-пільга», що не заперечується відповідачем.

В порушення норм чинного законодавства, відповідач не взяв до уваги ці форми звіту «2-пільга», та не проводив щомісячного звіряння інформації, що міститься в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги. Відповідачем не надано жодних доказів щомісячного направлення позивачу інформації, яка могла б стати підставою для коригування при нарахуванні телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян, які втратили право на пільги з будь-яких причин.

Відповідач підтвердив, що акти взаєморозрахунків за липень-грудень 2017 року за надані телекомунікаційні послуги ним не визнавались, однак лише у 2018 році ним було здійснено помісячне звіряння наданої позивачем інформації та листом від 06.07.2018 направлено на адресу позивача перелік абонентів для відповідного коригування. Позивач, у свою чергу, повідомив відповідача про опрацювання наданої інформації та повідомив про коригування відповідних даних лише у тому місяці, у якому ОСОБА_1 було надано таку інформацію.

Відтак саме відповідач несе відповідальність за правильність даних, що мають бути внесені до розрахунків видатків на відшкодування витрат, пов’язаних з наданням пільг позивачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача 75524,28 грн. заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, у зв’язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Позивач також заявив до стягнення з відповідача 626,95 грн. 3% річних.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Відповідно до частини 2 цієї ж статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 ЦК України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229 - 232, 234, 343 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З огляду на те, що згадану статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Грошові зобов'язання, як і будь-які інші цивільно-правові або господарські зобов'язання, можуть виникати з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України і статтею 174 ГК України.

У зв'язку з цим господарським судам необхідно мати на увазі таке.

У господарських відносинах грошові зобов'язання найчастіше виникають з господарських договорів та інших угод, передбачених законом, або з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України). Однак оскільки господарський договір (угода) є не єдиною підставою виникнення відповідного зобов'язання, то сама лише відсутність між сторонами спірних правовідносин такого договору (угоди) або незазначення в останньому умов (пунктів) щодо відповідальності за порушення грошового зобов'язання не перешкоджає застосуванню даної відповідальності, але тільки у разі якщо підстави такого застосування і розмір відповідальності передбачено актами законодавства.

Оскільки обов’язок відповідача відшкодувати позивачу за рахунок бюджетних коштів понесені ним витрати виникає не на виконання взятих на себе грошових зобов’язань, а з інших підстав, суд дійшов висновку про неправомірність вимог позивача про стягнення 3% річних.

Відповідно до ст.ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України позивачу за рахунок відповідача підлягають відшкодуванню витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 1747,55грн.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 185, 232, 233, 236– 238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 соціального захисту населення ОСОБА_2 міської ради (42000, Сумська область, м. Ромни, бульвар Шевченка, 8; код ЄДРПОУ 03198095) на користь Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Сумської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (40030, м. Суми, вул. Іллінська, буд. 2; рахунок №26007310791 в АТ «Ощадбанк» м. Київ, МФО 300465, код ЄДРПОУ 21560766) заборгованість за телекомунікаційні послуги, надані на пільгових умовах в сумі 75524,28 грн. за липень-грудень 2017 року, 1747,55 грн. відшкодування витрат по сплаті судового збору.

В іншому відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України). Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено 08.11.2018.

Суддя В.Л.Котельницька