Рішення № 77689053, 06.11.2018, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

06 листопада 2018 року м. ЧернігівCправа № 927/676/18

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Лавриненко Л.М.

секретар судового засідання Мігда Р.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №927/676/18, розгляд якої здійснюється у порядку загального позовного провадження

За позовом: Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця”

вул. Тверська, 5, м.Київ, 03680,

в особі: Регіональної філії “Південно-Західна залізниця” ПАТ “Укрзалізниця”

вул. Лисенка, 6, м.Київ-30, 01601

До відповідача: Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у місті Чернігові ради

вул. Івана Мазепи, 19, м.Чернігів, 14017

Про стягнення 53468,79 грн.

За участю представників:

від позивача: ОСОБА_1, провідний юрисконсульт служби сигналізації та зв'язку, довіреність № 5650 від 31.10.2018

від відповідача: ОСОБА_2, головний спеціаліст-юрисконсульт, довіреність № 12/03 від 02.01.2018

У судовому засіданні була проголошена вступна та резолютивна частини рішення, на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України.

Публічним акціонерним товариством “Українська залізниця” в особі Регіональної філії “Південно-Західна залізниця” ПАТ “Українська залізниця” подано позов до Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у місті Чернігові ради про стягнення 53468,79 грн заборгованості.

Заявлений позов обґрунтований невиконанням відповідачем зобов?язань по відшкодуванню витрат за надані послуги зв?язку на пільгових умовах окремим категоріям за період з 01.12.2015 по 31.07.2018.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 12.09.2018 відкрито провадження у справі № 927/676/18, ухвалено розгляд даної справи здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 04.10.2018 о 10:00.

Відповідач у відзиві №12/12223 від 27.09.2018 щодо заявлених позовних вимог заперечує та зазначає, що Управління не мало бюджетних призначень щодо розпорядження бюджетними коштами на компенсацію пільг у 2016 році, тому відсутня можливість відшкодувати позивачу пільги за послуги зв?язку за грудень 2015 року та 2016 рік. Щодо відшкодування витрат за надані послуги зв?язку на пільговим умовам окремим категоріям громадян у 2017-2018 роках за рахунок коштів місцевого бюджету відповідач зазначає, що не є належним відповідачем в частині зазначених позовних вимог, оскільки це питання належить до компетенції Управління транспорту та зв’язку Чернігівської міської ради. Крім того, відповідач вказує на те, що позивачем не доведено обов’язку Управління відшкодувати заборгованість з компенсації пільг на телекомунікаційні послуги окремим категоріям громадян за грудень 2015-липень 2018.

Позивачем заявлено клопотання про залучення до матеріалів справи актів звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги з 01.05.2017 по 31.07.2018, а відповідачем клопотання про залучення копії наказу, розподілу видатків міського бюджету міста Чернігова на 2017 рік та паспорту бюджетної програми місцевого бюджету на 2017 рік.

Суд клопотання задовольнив, подані документи залучено до матеріалів справи.

Клопотання позивача про витребування від відповідача копії положення Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м. Чернігові ради, відхилено судом.

У судовому засіданні 04.10.2018 суд постановив ухвалу про задоволення клопотання позивача та відкладення підготовчого засідання на 16.10.2018 о 11:00 год.

Ухвалою суду від 04.10.2018, керуючись ст. 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, викликано сторін в підготовче засідання 16.10.2018 о 11:00.

У судовому засіданні 16.10.2018 позивачем, відповідно до ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, подано заяву про поновлення пропущеного строку для подання відповіді на відзив у справі №927/676/18, а також відповідь на відзив з доданими до неї документами. В обґрунтування поданої заяви позивач посилається на те, що відзив на позовну заяву було отримано 05.10.2018 та на даний час у провадженні різних судів знаходиться велика кількість судових справ, за якими представник позивача здійснює представництво, що в сукупності вплинуло на неможливість своєчасно подати відповідь на відзив.

Представник відповідача щодо поданого клопотання не заперечував.

Ухвалою суду від 16.10.2018 у задоволенні заяви позивача про поновлення пропущеного строку для подання відповіді на відзив у справі №927/676/18, відмовлено. Продовжено позивачу за ініціативою суду строк для подання відповіді на відзив у справі №927/676/18 до 16.10.2018.

Ухвалою суду від 16.10.2018, керуючись ст. 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, повідомлено сторін про те, що судом було відкладено підготовче засідання на 25.10.2018 о 11:00.

Позивач у відповіді на відзив зазначає, що позивачем протягом грудня 2015, січня-грудня 2016, січня-грудня 2017, січня-липня 2018 були надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян, які проживають в Новозаводському районі міста Чернігова на загальну суму 53468,79 грн, що підтверджується розрахунками витрат на відшкодування витрат, пов?язаних з наданням пільг за відповідні періоди. З червня 2017 (за травень 2017) відповідач не приймає розрахунки та не підписує акти взаємозвірки. До 24.06.2017 відшкодування вартості телекомунікаційних послуг, наданих пільговим категоріям громадян, повинно було проводитись відповідачем за рахунок субвенції з державного бюджету бюджетом м.Чернігова, але відповідні розрахунки проведені не були.

Відповідач у запереченнях на відповідь на відзив позивача №12/13459 від 22.10.2018 просить відмовити у задоволенні позову щодо стягнення заборгованості за період з 01.12.2015 до 31.07.2018 та зазначає, що неможливість проведення відшкодування виникла у зв’язку з тим, що бюджетні призначення на забезпечення відшкодування пільг за послуги зв’язку у Законі України “Про Державний бюджет на 2016 рік” не передбачені, видатки на зазначені цілі не затверджувались у кошторисах розпорядників бюджетних коштів та у відповідних паспортах бюджетних програм. Тому відповідач не мав можливості відшкодувати позивачу пільги за послуги зв’язку за грудень 2015 року та 2016 рік. Крім того, відповідач вказує на те, що Управління не є належним відповідачем в частині позовних вимог за 2017-2018 роки, оскільки питання відшкодування заборгованості з компенсації пільг на телекомунікаційні послуги окремим категоріям громадян на території Новозаводського району м. Чернігова, у 2017-2018 роках належить до компетенції Управління транспорту та зв’язку Чернігівської міської ради.

Ухвалою суду від 25.10.2018, закрито підготовче провадження. Призначено справу до судового розгляду по суті на 06.11.2018 року о 14:15. Визнано, що явка в судове засідання повноважних представників сторін є обов?язковою.

У судовому засіданні 06.11.2018 суд розпочав розгляд справи по суті.

Відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, головуючий з’ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов’язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.

Заяв та клопотань від сторін не надходило.

Розглянувши подані документи і матеріали, з’ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, вислухавши пояснення повноважних представників сторін, господарський суд ВСТАНОВИВ:

Відповідно до наданих позивачем до матеріалів справи витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.169-171, 175-189 т.1), Публічне акціонерне товариство “Українська залізниця” зареєстроване в якості суб’єкта господарювання 21.10.2015, про що внесені відомості за №10701340000060039. Регіональна філія “Південно-Західна залізниця” Публічного акціонерного товариства “Укрзалізниця” зареєстрована 23.10.2015, про що внесені відомості за №10701030002060039.

Згідно з п. 2.1., 2.8. Положення про Регіональну філію “Південно-Західна залізниця” Публічного акціонерного товариства “Укрзалізниця” (нова редакція), затвердженого наказом ПАТ «Укрзалізниця» від 19.02.2018 №108, Філія є відокремленим підрозділом Товариства, який не має статусу юридичної особи. Філія діє від імені Товариства та в його інтересах, здійснює делеговані Товариством функції у визначеному регіоні транспортної мережі, відповідно до мети, завдань та предмету діяльності Товариства. Філія має право від імені Товариства, відповідно до наданих повноважень та довіреності, зокрема, здійснювати функції представництва і захисту інтересів Товариства (а.с.190-194 т.1).

Рішенням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації від 01.12.2015 №621, Публічне акціонерне товариство “Українська залізниця” (код ЄДРПОУ 40075815) включено до реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій за №4798, що підтверджується також Повідомленням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації №04-7367/101 від 02.12.2015 (а.с.48 т.2). Тобто, Публічне акціонерне товариство “Українська залізниця” є оператором телекомунікацій.

Відповідно до Ліцензії серія ДЛ №000135, виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації (рішення №622 від 01.12.2015), Публічне акціонерне товариство “Українська залізниця” надає послуги фіксованого місцевого телефонного зв’язку з ємністю мережі до 10000 номерів з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв’язку на території м. Київ, Київської, Житомирської, Хмельницької, Чернігівської областей (а.с.12 т.2).

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 01.12.2015 по 31.07.2018, позивачем надавалися послуги зв’язку пільговим категоріям громадян, які проживають на території Новозаводської районної у м.Чернігові ради, на загальну суму 53468,79 грн, згідно з Законами України: “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, “Про жертви нацистських переслідувань”, “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист”, “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, “Про охорону дитинства”, “Про прокуратуру”, що підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов’язаних з наданням пільг за грудень 2015 року, 2016 рік, 2017 рік та січень-липень 2018 року за формою №2-пільга, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України 04.10.2007 №535.

Нараховані позивачем суми наданих пільг визначених категоріям населення збігаються з наявними в матеріалах справи розрахунками витрат на відшкодування збитків, пов?язаних з наданням пільг по кожній пільговій категорії населення та по кожному з заявлених позивачем періодів надання відповідних пільг, з 01.12.2015 по 31.07.2018.

Позивачем також складено акти звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги, станом на 01.01.2016, 01.02.2016. 01.03.2016, 01.04.2016, 01.05.2016, 01.06.2016, 01.07.2016, 01.08.2016, 01.09.2016, 01.10.2016, 01.11.2016, 01.12.2016, 01.01.2017, 01.02.2017, 01.03.2017, 01.04.2017, 01.05.2017, 01.06.2017, 01.07.2017, 01.08.2017, 01.09.2017, 01.10.2017, 01.11.2017, 01.12.2017, 01.01.2018, 01.02.2018, 01.03.2018, 01.04.2018, 01.05.2018, 01.06.2018, 01.07.2018.

Вказані акти підписані відповідачем, але у графі заборгованість поставлено прочерк, крім акту на 01.01.2016, в якому зазначена заборгованість в сумі 1772,12 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні підтвердила, що між сторонами відсутні розбіжності щодо правильності нарахування суми, яка підлягає відшкодуванню, а також кількості та переліку пільговиків по яких здійснено нарахування.

У порушення вимог чинного законодавства, відповідач вартість послуг зв’язку, наданих позивачем на пільгових умовах окремим категоріям громадян за період з 01.12.2015 по 31.07.2018 не відшкодував, у зв’язку з чим виникла заборгованість у розмірі 53468,79 грн, заявлена позивачем до стягнення.

Як свідчать матеріали справи, позивач неодноразово звертався до відповідача з листами №1205 від 06.06.2018, №1568 від 31.07.2018 та до Чернігівського міського голови з листами № 2119 від 04.10.2017, № 2329 від 03.11.2017, № 2523 від 29.11.2017, № 200 від 18.01.2018, № 509 від 28.02.2018, № 688 від 26.03.2018, № 904 від 24.04.2018, щодо фінансування та відшкодування коштів, пов'язаних з наданням пільг на послуги зв?язку окремим категоріям громадян.

Відповідач листами № 10/7899 від 19.06.2018 та №10/10458 від 20.08.2018 повідомив позивача про те, що жодним нормативно-правовим актом не передбачена субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з оплати телекомунікаційних послуг окремим категоріям громадян, так само і не встановлено, що Управління є головним розпорядником всіх коштів місцевого бюджету на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, а тому не має повноважень щодо відшкодування витрат за надання послуг зв?язку на пільгових умовах окремим категоріям громадян у 2017-2018. На 2018 рік видатки на надання пільг з місцевого бюджету не передбачені, а тому відшкодувати кошти в сумі 53468,79 грн Управління не має можливості.

Позивач вказує на те, що відповідачем у порушення вимог чинного законодавства, вартість послуг зв’язку, наданих позивачем на пільгових умовах в період з 01.12.2015 по 31.07.2018 не відшкодована, внаслідок чого виник заявлений до стягнення борг.

Отже, предметом даного спору є стягнення 53468,79 грн заборгованості з компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих пільговим категоріям громадян, за період з 01.12.2015 по 31.07.2018.

Проаналізувавши подані матеріали суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача щодо стягнення 53468,79 грн заборгованості з компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих пільговим категоріям громадян, за період з 01.12.2015 по 31.07.2018 та безпідставності заперечень та доводів відповідача, виходячи з наступного:

Частиною 3 ст.63 Закону України “Про телекомунікації” передбачено, що телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Згідно з п.63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №295 від 11.04.2012, установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред’явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

Частинами 1,2 ст.19 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема: пільги щодо оплати послуг зв’язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов’язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Категорії громадян, яким надано пільги з оплати послуг зв’язку, визначені Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, “Про жертви нацистських переслідувань”, “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист”, “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, “Про охорону дитинства”, “Про прокуратуру”.

Так, зокрема, відповідно до п.19 ч.1 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються пільги, зокрема: позачергове користування всіма послугами зв’язку та позачергове встановлення на пільгових умовах квартирних телефонів (оплата у розмірі 20 процентів від тарифів вартості основних та 50 процентів – додаткових робіт). Абонементна плата за користування телефоном встановлюється у розмірі 50 процентів від затверджених тарифів.

У силу п.10 ч.1 ст.13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” інвалідам війни та прирівняним до них особам (стаття 7) надаються пільги, зокрема, позачергове безплатне встановлення квартирних телефонів і позачергове користування всіма послугами зв’язку. Абонементна плата за користування квартирним телефоном встановлюється у розмірі 50 процентів від затверджених тарифів, а для інвалідів ОСОБА_3 Вітчизняної війни та війни з Японією зі 100-процентною знижкою від затверджених тарифів.

Крім того, ч.6 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” встановлено, що учасникам бойових дій у період ОСОБА_3 Вітчизняної війни 1941-1945 років та війни 1945 року з імперіалістичною Японією, яким виповнилося 85 років і більше, надаються пільги, передбачені статтею 13 цього Закону для інвалідів війни I групи.

Згідно з п.18 ч.1 ст.14 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, учасникам війни (статті 8, 9) надаються пільги, зокрема: позачергове користування всіма послугами зв’язку та позачергове встановлення телефонів (оплата у розмірі 20 процентів від тарифів вартості основних та 50 процентів – додаткових робіт). Абонементна плата за користування телефоном встановлюється у розмірі 50 процентів від затверджених тарифів.

Пунктом 20 ч.1 ст.15 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” встановлено, що особам, на яких поширюється чинність цього Закону (стаття 10), надаються пільги, зокрема: позачергове користування всіма послугами зв’язку та позачергове встановлення на пільгових умовах квартирних телефонів (оплата у розмірі 20 процентів від тарифів вартості основних та 50 процентів – додаткових робіт). Абонементна плата за користування телефоном встановлюється у розмірі 50 процентів від затверджених тарифів.

Пунктами 11, 28 ч.1 ст.20 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” особам, віднесеним до категорії 1 (пункт 1 статті 14), надаються гарантовані державою компенсації та пільги, зокрема: 50-процентна знижка плати за користування телефоном (абонентна плата, оплата послуг електрозв’язку за місцеві телефонні розмови з квартирних телефонів при посекундному обліку їх тривалості); позачергове встановлення телефону з оплатою 50 процентів вартості його встановлення. Зазначені у п.11 пільги надаються також членам сімей громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які проживають у жилих будинках (квартирах) усіх форм власності в межах норм, передбачених законом. До членів сімей громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, належать: дружина (чоловік), неповнолітні діти, непрацездатні батьки, особа, яка проживає разом з постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи особою – інвалідом I групи та доглядає за нею, за умови, що ця особа не перебуває у шлюбі; особа, яка знаходиться під опікою або піклуванням громадянина, що має право на пільги, та проживає разом з ним.

Крім того, відповідно до ч.3 ст.20 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” пільги, передбачені пунктами 5, 7, 8, 11, 12, 20, 23 і 27 частини першої цієї статті, надаються дружинам (чоловікам), якщо та (той) не одружилися вдруге, померлих громадян, смерть яких пов’язана з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт.

Згідно з п.1 ч.1, ч.2 ст.21 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” особам, віднесеним до категорії 2 (пункт 2 статті 14), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги: пільги, передбачені пунктами 1, 2, 3, 5, 6, 7, 8, 11, 12, 17, 18, 20, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 29, 30, 31 статті 20. Пільги, передбачені пунктами 5, 7, 8, 11, 12, 20, 23 і 27 статті 20, надаються дружині (чоловіку) померлого громадянина, смерть якого пов’язана з Чорнобильською катастрофою, або опікуну (на час опікунства) дітей померлого.

Пунктом 6 ч.1 ст.6 Закону України “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист” встановлено пільги у розмірі 50-відсоткової знижки з оплати за користування квартирним телефоном ветеранам військової служби, ветеранам органів внутрішніх справ, ветеранам Національної поліції, ветеранам податкової міліції, ветеранам державної пожежної охорони, ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранам служби цивільного захисту, ветеранам Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України і членам їх сімей, які проживають разом з ними.

Крім того, відповідно до ч.3 ст.7 Закону України “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист”, вдови (вдівці) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранів служби цивільного захисту, ветеранів Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України та члени їх сімей, які перебувають на їх утриманні, користуються пільгами, передбаченими пунктами 6-9 статті 6 цього Закону.

В силу абз.2 п.5 ст.12 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” особам, звільненим з військової служби, які стали інвалідами під час проходження військової служби, надається 50-відсоткова знижка плати за встановлення і користування квартирним телефоном.

Згідно із п.4 ч.3 ст.13 Закону України “Про охорону дитинства” багатодітним сім’ям надаються пільги щодо позачергового встановлення квартирних телефонів. Абонентна плата за користування квартирним телефоном встановлюється у розмірі 50 відсотків від затверджених тарифів.

Приймаючи до уваги, що за змістом ст.178 Господарського кодексу України та ст.633 Цивільного кодексу України договір про надання телекомунікаційних послуг є публічним, оператор, провайдер телекомунікацій зобов’язаний здійснювати надання послуг зв’язку кожному, хто до нього звертається на законних підставах, не має права відмовити у наданні послуг за наявності у нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими щодо укладення публічного договору, крім випадків, передбачених законодавством. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Таким чином, вищенаведеними нормами чинного законодавства встановлено право фізичних осіб, які мають визначений вищевказаними законами соціальний статус, на отримання послуг зв’язку на пільгових умовах (з частковою оплатою їх вартості або безкоштовно), та обов’язок провайдера, оператора телекомунікацій надавати такі послуги з урахуванням встановленим чинним законодавством пільг.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначаються Законом України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”.

Згідно з дефініціями, наведеними у ст. 1 цього Закону державні соціальні гарантії визначаються як встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно – правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

За змістом ст.19 цього ж Закону виключно законами України визначаються, зокрема, пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв’язку та критерії їх надання.

Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов’язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

З огляду на підп. “б” п.4 ч.1 ст.89, ч.1 ст.102 Бюджетного кодексу України, в редакції, що діяла з 01.01.2017, видатки місцевих бюджетів на державні соціальні програми, передбачені у підпункті “б” пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу, зокрема, щодо пільг окремим категоріям громадян, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог ст.102 Бюджетного кодексу України Постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002 затверджено “Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету” (далі по тексту – Порядок) та встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів ведуть персоніфікований облік отримувачів пільг за соціальною ознакою згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003р. №117 “Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги”, а також здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Пунктом 3 Порядку, в редакції, що діяла до 24.06.2017 передбачено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Відповідно до п.1 розділу І Положення про управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м.Чернігові ради (далі – Положення), затвердженого рішенням районної у місті ради 29.12.2015 (друга сесія сьомого скликання), управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м.Чернігові ради є виконавчим органом районної у місті ради.

За змістом п.2. Положення, управління забезпечує реалізацію державної політики у сфері соціально-трудових відносин, у тому числі оплати, охорони та умов праці, соціального обслуговування та соціального захисту населення, у тому числі пенсіонерів, інвалідів, одиноких непрацездатних громадян, дітей сиріт, одиноких матерів, багатодітних, малозабезпечених сімей з дітьми, громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших соціально незахищених громадян, які потребують допомоги і соціальної підтримки з боку держави.

Згідно із п.1. розділу ІІ Положення, основним завданням управління є виконання функції головного розпорядника коштів місцевого бюджету, здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.

У відповідності до підпунктів 2.19,2.20,2.21,2.46 п.2. розділу ІІ Положення управління відповідно до покладених на нього завдань забезпечує ведення Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, що мають право на пільги; здійснює контроль за правильністю надання пільг підприємствами – надавачами послуг окремим категоріям громадян; веде розрахунки з підприємствами – надавачами комунальних послуг за надані пільги за рахунок коштів субвенцій з Державного та місцевого бюджетів; здійснює інші, передбачені законодавством, повноваження.

Таким чином, суд доходить висновку, що до компетенції відповідача належить забезпечення реалізації на території Новозаводської районної у м.Чернігові ради державної політики у сфері соціального захисту населення, і саме відповідач як головний розпорядник коштів на фінансування державних соціальних програм зобов’язаний здійснювати розрахунки з організаціями – надавачами послуг за надані пільги окремим категоріям громадян.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.06.2017 № 426, яка набрала чинності з 24.06.2017, були внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256.

Даними змінами з п. 1 Порядку були виключені норми про те, що цей Порядок визначає відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг з послуг зв’язку за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Таким чином, до 24.06.2017 відшкодування витрат за надані послуги зв?язку на пільгових умовах окремим категоріям, наданих позивачем, повинно було проводитись відповідачем за рахунок субвенції з державного бюджету до місцевого бюджету Новозаводської районної у м.Чернігові ради.

Проте, відповідач доказів сплати позивачу відшкодування витрат за надані послуги зв?язку на пільгових умовах окремим категоріям, наданих позивачем, в період з 01.12.2015 по 24.06.2017 не надав, в зв’язку з чим суд доходить висновку, що відповідні розрахунки відповідачем з позивачем проведені не були.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по відшкодуванню витрат за надані послуги зв?язку на пільгових умовах окремим категоріям, наданих позивачем, в період з 01.12.2015 по 24.06.2017, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Позовні вимоги про стягнення заборгованості за період з 25.06.2017 по 31.07.2018 також підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з п. 3, 10, 11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі – уповноважені органи): організовують збирання, систематизацію і зберігання зазначеної в пункті 2 цього Положення інформації та забезпечують її автоматизоване використання для контролю відомостей, які подаються підприємствами та організаціями, що надають послуги, для розрахунків за надані пільговикам послуги, і проведення виплати соціальних стипендій та державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей; ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою "1 - пільга", в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків; вносять до Реєстру відповідні уточнення в разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії окремих норм законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги; надають консультації пільговикам, постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей, підприємствам та організаціям, що надають послуги.

Підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою "2-пільга".

Уповноважений орган щомісяця: 1) звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації; 2) після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складає: реєстр погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають послуги, згідно з формою "5-пільга" та реєстр розрахунків згідно з формою "7-пільга"; акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою "3-пільга"; 3) до 15 числа подає: фінансовим органам районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських рад акти звіряння розрахунків згідно з формою "3-пільга"; Міністерству соціальної політики Автономної Республіки Крим, структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій звіти згідно з формами "4-пільга" та "6-пільга".

Отже, з огляду на вищевикладене, суд приходить висновку, що до компетенції відповідача належить забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення на території Новозаводської районної у м.Чернігові ради, і саме відповідач зобов'язаний здійснювати розрахунки з організаціями, що надають послуги особам, які згідно із чинним законодавством мають право на соціальні пільги.

Доводи відповідача про відсутність субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту населення, а також відсутність призначень на здійснення таких програм в місцевому бюджеті, а відтак і відсутність у управління соціального захисту населення можливості здійснити ці виплати, судом відхиляються, оскільки відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність органу державної влади чи місцевого самоврядування та не є підставою для уникнення від виконання зобов’язання. Відповідна правова позиція викладена в рішення Європейського суду з прав людини у справі “Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України”, яка застосовується судом як джерело права на підставі ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”.

Крім того, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Кечко проти України” зазначено, що: “Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань”.

За змістом ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

До того ж, суд звертає увагу, що в силу ч.6 ст.48 Бюджетного кодексу України, яка є спеціальною для спірних правовідносин щодо інших викладених у вказаній статті норм, які регулюють загальний порядок взяття бюджетних зобов’язань та на які посилається відповідач, бюджетні зобов’язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв’язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Отже, відповідач як орган, уповноважений державою здійснювати від її імені повноваження в спірних правовідносинах, зобов’язаний належно, у відповідності до вимог чинного законодавства виконати обов’язок з виплати позивачу відшкодуванню витрат за надані послуги зв?язку на пільгових умовах окремим категоріям за період з 25.06.2017 по 31.07.2018, а зазначені ним обставин щодо відсутності бюджетних призначень на відповідні видатки не є підставами для звільнення останнього від виконання встановленого чинним законодавством зобов’язання.

Тобто, право позивача на отримання компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих позивачем пільговим категоріям споживачів в 2017 році та січні-липні 2018 року підлягає реалізації і захисту, незважаючи на те, що Законом про Державний бюджет України та відповідними рішеннями органу місцевого самоврядування, а саме Чернігівською міською радою, видатків на ці потреби не було передбачено, оскільки законодавство, що визначає фінансові зобов’язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство – похідний від нього характер.

Крім того, на наявність у особи певного права, а у держави – відповідного фінансового зобов’язання впливає не закон про Державний бюджет та похідні від нього акти (бюджетний розпис, кошторис тощо), а нормативно-правовий акт, що регулює відносини між особою та державою у певній сфері суспільних відносин.

До того ж, суд звертає увагу, що у рішенні №26-рп/2008 від 27.11.2008 у справі №1-37/2008 Конституційний Суд України зазначив, що: “Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов’язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов’язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.

Відповідно до статей 1,3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов’язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства.

Зі змісту частини другої статті 95 Конституції України, якою встановлюється, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, випливає, що вони не можуть визначатися іншими нормативно-правовими актами. Самі ж загальносуспільні потреби, до яких належить і забезпечення права на соціальний захист громадян України, проголошений у статті 46 Конституції України, передбачаються у державних програмах, законах, інших нормативно-правових актах. Визначення відповідних бюджетних видатків у законі про Державний бюджет України не може призводити до обмеження загальносуспільних потреб, порушення прав людини і громадянина, встановлених Конституцією України.”

Статтею 92 Конституції України визначено, що правові засади функціонування бюджетної системи України встановлюються законами України. Закон про Державний бюджет України є основним фінансовим документом держави, це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду. Через своє спеціальне призначення цей Закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Конституційним Судом України у рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 у справі про соціальні гарантії громадян висловлені правові позиції, які полягають у тому, що: “Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов’язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов’язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави……Закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України…. Метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов’язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України). Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.”

З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку, що на наявність у особи певного права, а у держави – відповідного фінансового зобов’язання впливає не закон про Державний бюджет та похідні від нього акти (бюджетний розпис, кошторис тощо), а нормативно-правовий акт, що регулює відносини між особою та державою у певній сфері суспільних відносин.

Твердження відповідача про те, що позивачем не доведено обов’язку Управління відшкодувати заборгованість з компенсації пільг на телекомунікаційні послуги окремим категоріям громадян за грудень 2015-липень 2018, а також посилання відповідача на ту обставину, що в частині позовних вимог про відшкодування витрат за надані послуги зв?язку на пільгових умовах окремим категоріям громадян у 2017-2018 роках за рахунок коштів місцевого бюджету відповідач не є належним відповідачем з огляду на те, що це питання належить до компетенції Управління транспорту та зв’язку Чернігівської міської ради є безпідставним, судом до уваги не приймається та спростовується вищевикладеним та матеріалами справи.

Відповідно до ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до положень ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Всупереч наведеним нормам, відповідач не надав суду інших належних доказів, які б звільняли його від обов?язку відшкодувати позивачу витрати за надані послуги зв?язку на пільгових умовах окремим категоріям за період з 01.12.2015 по 31.07.2018.

Згідно із частинами першою та другою статті 509, частинами третьою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку; зобов’язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу; цивільні права та обов’язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства; у випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідна правова позиція викладена у постанові ОСОБА_3 Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 927/465/17.

Враховуючи, що відповідач в порушення ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України взяті на себе зобов’язання не виконав, витрати за надані послуги зв?язку на пільгових умовах окремим категоріям за період з 01.12.2015 по 31.07.2018 позивачу в розмірі 53468,79 грн не відшкодував, а тому суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Як визначено ч.1 ст.124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв’язку із розглядом справи.

Позивачем подано попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат: судовий збір в сумі 1762 грн. У підтвердження доказів понесення витрат по оплаті судового збору позивачем надано платіжне доручення № 1293 від 17.08.2018.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв’язку з задоволенням позовних вимог в повному обсязі, судовий збір підлягає відшкодуванню з відповідача в розмірі 1762 грн.

Відповідно до ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.73, 74, 76, 77, 79, 80, 86, 123, 124, 126, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України; ст. 4 Закону України „Про судовий збір”, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця”, вул. Тверська, 5, м.Київ, 03680 (код ЄДРПОУ 40075815), в особі: Регіональної філії “Південно-Західна залізниця” ПАТ “Укрзалізниця”, вул. Лисенка, 6, м.Київ-30, 01601 (код ЄДРПОУ 40081221) до Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у місті Чернігові ради, вул. Івана Мазепи, 19, м.Чернігів, 14017 (код ЄДРПОУ 03196208) про стягнення 53468,79 грн, задовольнити повністю.

2. Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у місті Чернігові ради, вул. Івана Мазепи, 19, м.Чернігів, 14017, код ЄДРПОУ 03196208 (відомості про банківські реквізити відсутні) на користь Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця”, вул. Тверська, 5, м.Київ, 03680, код ЄДРПОУ 40075815, в особі: Регіональної філії “Південно-Західна залізниця” ПАТ “Укрзалізниця”, вул. Лисенка, 6, м.Київ-30, 01601, код ЄДРПОУ 40081221 (відомості про банківські реквізити відсутні) 53468,79 грн боргу та 1762,00 грн судового збору.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається у порядку визначеному ст. 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України.

Повне судове рішення складено 08.11.2018.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

До відома сторін:

– адреса Господарського суду Чернігівської області: проспект Миру, 20, м. Чернігів, Україна;

– засоби зв’язку контактні телефони: 672-847; 676-311, факс 774-462; електронна адреса Господарського суду Чернігівської області: e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua.

Суддя Л. М. Лавриненко