Рішення № 77688555, 24.10.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.10.2018Справа № 910/11780/18

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді - Князькова В. В.,

за участю секретаря судового засідання Бондаренко М. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Компанії «ЛЕНДМАКС ТРЕЙДІНГ ЛТД», Республіка Сейшельські Острови

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ОФІС ЛАЙН», м. Київ

про стягнення 3 951 567,40 грн, -

За участю представників:

від позивача: Габрєв В. В.

від відповідача: Євсєєв М. В.

ВСТАНОВИВ:

Компанія «ЛЕНДМАКС ТРЕЙДІНГ ЛТД» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОФІС ЛАЙН» про стягнення 3 951 567,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором №01/15 уступки права вимоги боргу від 07.09.2015 в частині сплати грошових коштів за договором у встановлений строк, що стало підставою для нарахування пені в сумі 2 691 125,11 грн., 3% річних в сумі 237 204,00 грн. та інфляційних втрат в сумі 1 023 238,29 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 03.10.2018.

28.09.2018 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній позовні вимоги визнав. За твердженнями відповідача, у Товариства з обмеженою відповідальністю «ОФІС ЛАЙН» дійсно існувало грошове зобов'язання за договором №01/15 уступки права вимоги боргу від 07.09.2015 на суму 3 947 993,64 грн, яке було виконано з простроченням у зв'язку зі скрутним становищем підприємства. Відповідач не заперечив проти здійсненого позивачем розрахунку пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.10.2018.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовні вимоги визнав, проти задоволення позову заперечень не висловив.

Відповідно до вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України судом під час розгляду справи здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою.

У судовому засіданні судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступні фактичні обставини справи.

07.09.2015 між Компанією «РИТЕЙЛ ЛТД.» (первісний кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю «Офіс Лайн» (боржник) та Компанією «ЛЕНДМАКС ТРЕЙДІНГ ЛТД» (новий кредитор) укладено договір № 01/15 уступки права вимоги боргу за договором про переведення боргу б/н від 08.08.2012.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.03.2016 у справі № 910/68/16, яке набрало законної сили, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Офіс Лайн» на користь Компанії «ЛЕНДМАКС ТРЕЙДІНГ ЛТД» заборгованість за договором № 01/15 уступки права вимоги від 07.09.2015 у розмірі 3 947 993,64 грн та судовий збір у розмірі 59 219,90 грн.

В межах справи № 910/68/16 судом було встановлено, що в результаті укладення між Компанією «РИТЕЙЛ ЛТД.», Товариством з обмеженою відповідальністю «ОФІС ЛАЙН» та Компанією «ЛЕНДМАКС ТРЕЙДІНГ ЛТД» договору №01/15 уступки права вимоги боргу від 07.09.2015 до позивача (як нового кредитора) перейшло право вимоги до відповідача (як боржника) щодо сплати частини боргу в сумі 3 947 993,64 грн за договором про переведення боргу б/н від 08.08.2012. Листом від 17.09.2015 позивач, посилаючись на відповідний договір уступки права вимоги, звернувся до відповідача із вимогою у найкоротші терміни сплатити кошти у розмірі 3 947 993,64 грн на реквізити позивача, вказані у договорі уступки. Однак, сума заборгованості у розмірі 3 947 993,64 грн сплачена відповідачем не була, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 3 947 993,64 грн.

29.04.2018 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2016, яке набрало законної сили 08.04.2016, судом видано відповідний наказ.

Як вказує позивач та що підтверджує відповідач, рішення суду від 14.03.2016 було виконано лише у грудні 2017 року, у зв'язку з чим позивачем було нараховано пеню, 3 % річних та інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов'язання.

03.07.2018 позивачем заявлено відповідачу вимогу від 03.07.2018 вих. № б/н про сплату пені, 3 % річних та інфляційних втрат на загальну суму 3 951 567,40 грн за прострочення боржником сплати грошових коштів в сумі 3 947 993,64 грн на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2016 у справі № 910/69/16.

Листом від 25.07.2018 вих. № б/н відповідач підтвердив існування у нього заборгованості в розмірі 3 951 567,40 грн, однак вказав про неможливість погашення такої заборгованості на користь позивача, посилаючись на нестабільність економічної ситуації та дефіцит фінансових ресурсів.

Спір у даній справі виник у зв'язку з наявністю, як вказує позивач, правових підстав для стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат за прострочення грошового зобов'язання у період з 07.09.2015 по 07.09.2017.

Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтуються позовні вимоги, та відповідні пояснення відповідача, господарський суд зазначає наступне.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

При розгляді даної справи господарський суд виходить з того, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Таким чином, обставини укладення сторонами договору №01/15 уступки права вимоги боргу від 07.09.2015 та факт неналежного виконання його умов відповідачем було встановлено судом в межах справи № 910/68/16 та не підлягає доведенню в межах даної справи.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За змістом пункту 1.7 договору № 01/15 від 07.09.2015 (в редакції додаткової угоди № 1 від 08.09.2015) крім суми основної заборгованості, починаючи з дати підписання цього договору, боржник зобов'язується сплачувати на користь нового кредитора пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення.

Згідно з пунктом 1.8 договору № 01/15 від 07.09.2015 (в редакції додаткової угоди № 1 від 08.09.2015) нарахування, штрафних санкцій, зазначених в п. 1.7 договору, здійснюється новим кредитором не раніше 07.09.2017 за весь період прострочення заборгованості, відповідно до чинного законодавства України. У боржника зобов'язання зі сплати штрафних санкцій виникають з дати отримання від нового кредитора належним чином оформленої вимоги про сплату заборгованості.

Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

При цьому, правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу Україні. Такі висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду України, які викладені у постановах від 12.04.2017 у справі № 913/869/14, від 26.04.2017 у справі № 918/329/16.

При перевірці наданого позивачем розрахунку пені, 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за період з 07.09.2015 по 07.09.2017, судом встановлено, що такий розрахунок узгоджується зі змістом пунктів 1.7, 1.8 договору № 01/15 від 07.09.2015 (в редакції додаткової угоди № 1 від 08.09.2015).

Також судом прийнято до уваги, що відповідач проти заявлених позовних вимог заперечень не висловив, позов визнав у повному обсязі.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 46 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

За приписами статті 191 Господарського процесуального кодексу України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд зазначає, що визнання позову відповідачем - це одностороннє вільне волевиявлення останнього, спрямоване на припинення спору з позивачем. Право відповідача на визнання позову є виявом принципів диспозитивності і змагальності. У разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи (п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).

За таких обставин, враховуючи, що визнання позову відповідачем не суперечить закону, не порушує права чи інтереси інших осіб, а також узгоджується з фактичними обставинами справи, встановленими судом в межах справи № 910/68/16, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Компанії «Лендмакс Трейдінг ЛТД» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОФІС ЛАЙН» про стягнення 3 951 567,40 грн підлягають задоволенню.

При здійсненні розподілу судових витрат господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Аналогічну норму закріплено у частині третій статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Одночасно з цим, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У частини дев'ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Судом враховано, що відповідач, визнаючи позовні вимоги у відзиві на позов, підтвердив, що спір виник з його неправильних дій, а також вказав про обґрунтованість розрахунку суми судових витрат, які були понесені позивачем.

Відтак, приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляд даної справи в розмірі 59 273,51 грн (3 951 567,40 грн х 1,5 % = 59 273,51 грн).

Керуючись ст. 129, ст. ст. 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Компанії «Лендмакс Трейдінг ЛТД» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОФІС ЛАЙН» про стягнення 3 951 567,40 грн - задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОФІС ЛАЙН» (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 21; ідентифікаційний код 32560054) на користь Компанії «ЛЕНДМАКС ТРЕЙДІНГ ЛТД» (LANDMAX TRADING LTD) (Республіка Сейшельські Острови, реєстраційний номер 140281 від 03.02.2014) пеню в сумі 2 691 125 (два мільйони шістсот дев'яносто одна тисяча сто двадцять п'ять) грн 11 коп., 3% річних в сумі 237 204 (двісті тридцять сім тисяч двісті чотири) грн 00 коп., інфляційні втрати в сумі 1 023 238 (один мільйон двадцять три тисячі двісті тридцять вісім) грн 29 коп. та судовий збір у розмірі 59 273 (п'ятдесят дев'ять тисяч двісті сімдесят три) грн 51 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 05.11.2018.

Суддя В.В. Князьков