Ухвала суду № 77688283, 07.11.2018, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

У Х В А Л А

07.11.2018р. Справа № 905/958/18

Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., при секретарі судового засідання Григор’євій М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні

скаргу Приватного акціонерного товариства “Агропромислова компанія”, м.Мелітополь, Запорізька область №400/юр. від 27.10.18р.

на дії заступника начальника Кальміуського відділу державної виконавчої служби м.Маріуполь Головного територіального управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_1 під час виконання судового рішення у справі №905/958/18

за позовом: Приватного акціонерного товариства “Агропромислова компанія”, м.Мелітополь, Запорізька область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Аленгез Фармінг”, м.Маріуполь, Донецька область

про стягнення 243548,61грн.

Представники сторін:

від стягувача: ОСОБА_2

від боржника: не з’явився

від органу ДВС: не з’явився

Суть справи:

Рішенням господарського суду Донецької області від 28.08.18р. позовні вимоги Приватного акціонерного товариства “Агропромислова компанія”, м.Мелітополь, Запорізька область до Товариства з обмеженою відповідальністю “Аленгез Фармінг”, м.Маріуполь, Донецька область про стягнення безпідставно набутих коштів в сумі 243548,61грн., задоволені; стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти в сумі 243548,61грн., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12600,00грн., судовий збір в сумі 3653,23грн.

19.09.18р. на виконання вказаного рішення господарським судом Донецької області видано відповідний наказ.

29.10.18р. до господарського суду Донецької області надійшла скарга стягувача Приватного акціонерного товариства “Агропромислова компанія”, м.Мелітополь, Запорізька область №400/юр. від 27.10.18р. на дії заступника начальника Кальміуського відділу державної виконавчої служби м.Маріуполь Головного територіального управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_1 під час виконання судового рішення у справі №905/958/18.

Ухвалою господарського суду від 29.10.18р. вказану скаргу прийнято та призначено до розгляду в судовому засіданні на 07.11.18р.

05.11.18р. до суду від скаржника (стягувача) надійшло клопотання №503/юр. від 02.11.18р., у якому останній просить суд:

- залучити до матеріалів справи документи щодо надання професійної правничої допомоги;

- стягнути з Кальміуського відділу державної виконавчої служби м.Маріуполь Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на користь Приватного акціонерного товариства «Агропромислова компанія» суму судових витрат на професійну допомогу в розмірі 3209,18грн.

У судове засідання 07.11.18р. з’явився представник скаржника, який надав усні пояснення по суті скарги та просив її задовольнити в повному обсязі з підстав та мотивів, викладених у ній.

Представники боржника та органу ДВС у судове засідання не з’явилися; про місце, час та дату судового засідання учасники судового процесу були повідомлені належним чином. Державний виконавець повідомлений в тому числі телефонограммою.

Державним виконавцем відзив на скаргу суду не наданий.

Згідно ч.1 ст.74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ст.339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.342 ГПК України, скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Беручи до уваги, що відповідно до ст.74 ГПК України обов’язок доказування і подання доказів покладено на сторони, в дану випадку на скаржника, суд, враховуючи обмеженість розгляду скарги процесуальним строком, розглядає скаргу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали скарги, заслухавши пояснення та доводи присутнього представника скаржника, господарським судом встановлено наступне:

В обґрунтування поданої скарги заявник зазначає, що державний виконавець виніс повідомлення про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання керуючись п.8 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» та обґрунтував своє рішення тим, що сума, яка надійшла на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби в розмірі 1000,00грн. не відповідає сумі авансового внеску, яку необхідно сплатити за виконавчим документом.

Скаржник вважає, що ці дії є незаконними та такими, що грубо порушують його права та законні інтереси.

З огляду на вказане, посилаючись на порушення державним виконавцем вимог Закону України "Про виконавче провадження", скаржник просить суд:

- визнати дії заступника начальника Кальміуського відділу державної виконавчої служби м.Маріуполь Головного територіального управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_1 неправомірними та незаконними;

- повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання за підписом заступника начальника ОСОБА_1 Кальміуського відділу державної виконавчої служби м.Маріуполь Головного територіального управління юстиції у Донецькій області №35921 від 09.10.18р. – скасувати;

- стягнути з Кальміуського відділу державної виконавчої служби м.Маріуполь Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на користь Приватного акціонерного товариства «Агропромислова компанія» суму судових витрат на професійну допомогу в розмірі 3209,18грн.

Отже, спір у справі стосується оскарження стягувачем дій державного виконавця ВДВС щодо повернення без прийняття до виконання виконавчого документу у зв'язку з невідповідністю суми авансового внеску, сплаченої стягувачем за виконавчим документом, вимогам п.8 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження».

Дослідивши доводи скаржника та матеріали скарги, оцінивши подані докази, суд, на підставі приписів чинного законодавства, дійшов висновку, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне:

Згідно ч.1 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Згідно частини 1 ст.327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

За приписами ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ст.3 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Частина 1 ст.5 Закону України "Про виконавче провадження передбачає", що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Пунктом 1 ч.1 ст.26 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

До заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру та рішень про забезпечення позову - у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи (ч.2 ст.26 Закону).

Отже, вказаною нормою передбачено обов'язок стягувача додати до заяви про примусове виконання рішення квитанцію про сплату авансового внеску у встановленому розмірі.

Відповідно до п.8 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим.

Згідно матеріалів поданої скарги стягувач – Приватне акціонерне товариство «Агропромислова компанія» звернувся до Кальміуського відділу державної виконавчої служби м.Маріуполь Головного територіального управління юстиції у Донецькій області із заявою №370/юр. від 02.10.18р. про примусове виконання рішення, у якій просив прийняти до примусового виконання наказ господарського суду Донецької області від 19.09.18р. у справі №905/958/18 щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аленгез Фармінг» на його користь боргу в сумі 50000,00грн. та винести постанову про відкриття виконавчого провадження по вищевказаному наказу.

Як вбачається з доданої до скарги копії заяви про відкриття виконавчого провадження, згідно переліку додатків до вказаної заяви, стягувачем було додані, зокрема, докази сплати авансового внеску у сумі 1000,00 грн., а саме – платіжне доручення.

09.10.18р. заступником начальника винесено повідомлення №35921 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.

Згідно вказаного повідомлення виконавчий документ повернуто стягувачу без прийняття до виконання в зв’язку з тим, що останнім порушено вимоги п.8 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки сума, яка надійшла на депозитний рахунок Кальміуського ВДВС м.Маріуполя – 1000,00грн., не відповідає сумі авансового внеску, яку необхідно сплатити за виконавчим документом, пред’явленим до виконання.

Суд зазначає, що в силу ст.18 Закону, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про державну службу» державний службовець, зокрема, зобов’язаний: дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов’язки; виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України.

Як зазначено вище, відповідно до ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача.

Згідно ч.3 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.

Отже, приписам вказаного Закону не передбачено відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення лише у частині, визначеній стягувачем.

При цьому, відповідно до наказу господарського суду Донецької області від 19.09.18р. у справі №905/958/18 на користь стягувача стягнуто грошові кошти в сумі 243548,61грн., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12600,00грн., судовий збір в сумі 3653,23грн., а всього 259801,84грн.

Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що кожен стягувач зобов’язаний здійснювати авансування витрат на проведення виконавчих дій саме по виконанню рішення, винесеного на його користь, окрім випадків коли згідно закону він звільнений від сплати авансового внеску. Авансування цих витрат є обов’язковим і здійснюється у два етапи: перший – шляхом сплати авансового внеску при поданні заяви про примусове виконання рішення (ст.26 Закону); другий – шляхом додаткового авансування витрат виконавчого провадження у разі недостатності коштів авансового внеску для вчинення подальших виконавчих дій (ст.43 Закону).

Таким чином, при визначенні розміру авансового внеску кваліфікуючим критерієм при застосуванні положень ч.2 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження», враховуючи, що рішення, яке підлягає виконанню носить майновий характер, є не сума визначена стягувачем у заяві про примусове виконання рішення, а загальна сума заборгованості, стягнута за рішенням суду та визначена у пред'явленому до виконання виконавчому документі.

Відтак, при поверненні виконавчого документа стягувачу державний виконавець правомірно виходив із того, що авансовий внесок має обчислюватися виходячи з загального розміру заборгованості, стягнутої за рішенням суду та зазначеної у виконавчому документі.

В той же час, слід зазначити, що матеріали справи не містять доказів визнання у встановленому законом порядку виконавчого документа – наказу господарського суду Донецької області від 19.09.18р. у справі №905/958/18, таким що не підлягає виконанню у певній його частині.

Також, суд звертає увагу, що відповідно до ст.33 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.

Згідно вимог п.6 розділу ІІІ «Інструкції з організації примусового виконання рішень» (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року N 2832/5), у разі пред'явлення до виконання виконавчого документа, за яким надана розстрочка виконання, виконавче провадження відкривається в частині, за якою сплинув строк сплати. Виконавчий збір та основна винагорода приватного виконавця стягуються із сум (суми), за якими (якою) сплинув строк сплати.

Отже, в разі наявності у стягувача обставин, що ускладнюють виконання рішення суду, останній не позбавлений права звернутись до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції з відповідною заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення.

Проте, скаржник не звертався до суду з відповідною заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення, жодних доказів наявності обставин що ускладнюють виконання рішення суду не надано.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що дії скаржника щодо заявлення до стягнення частини стягнутої за рішенням суду суми, фактично направлені на ухилення від авансування витрат на проведення виконавчих дій по виконанню рішення суду по справі №905/958/18 у розмірі встановленому Законом України «Про виконавче провадження» які складають 5196,04грн.

При цьому, у Приватного акціонерного товариства “Агропромислова компанія”, були наявні грошові кошти на оплату послуг з правової допомоги адвоката в розмірі 5000,00грн., з яких сума 3209,18грн. визначена як сума судових витрат на професійну правничу допомогу за розглядуваною скаргою, яку скаржник просить стягнути з Кальміуського відділу державної виконавчої служби м.Маріуполь Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку що дії державного виконавця щодо винесення повідомлення від 09.10.18р. про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання не суперечать вимогам Закону України «Про виконавче провадження» та «Інструкції з організації примусового виконання рішень» (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року N 2832/5), а тому підстави для задоволення скарги Приватного акціонерного товариства “Агропромислова компанія”, відсутні.

Згідно п.1 ст.86 Господарського процесуального Кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст.343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Враховуючи вищевикладене скарга Приватного акціонерного товариства “Агропромислова компанія”, м.Мелітополь, Запорізька область №400/юр. від 27.10.18р. на дії заступника начальника Кальміуського відділу державної виконавчої служби м.Маріуполь Головного територіального управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_1 під час виконання судового рішення у справі №905/958/18 задоволенню не підлягає.

Згідно ст.344 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника скарги.

Керуючись ст.ст.86, 234, 235, 339, 342, 343, 344 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні скарги Приватного акціонерного товариства “Агропромислова компанія”, м.Мелітополь, Запорізька область №400/юр. від 27.10.18р. на дії заступника начальника Кальміуського відділу державної виконавчої служби м.Маріуполь Головного територіального управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_1 під час виконання судового рішення у справі №905/958/18.

Ухвала набрала законної сили з моменту її проголошення - 07.11.18р. та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (підпункт 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України) шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її прийняття.

В судовому засіданні 07.11.18р. оголошено вступну та резолютивну частину ухвали.

Повний текст ухвали складено та підписано 07.11.18р.

Суддя М.О. Лейба