Рішення № 77681913, 25.10.2018, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/1/18

Справа №754/4520/15-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

25 жовтня 2018 року Деснянський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Саламон О.Б.

за участю секретаря судового засідання - Солодухіної Н.С.

представника позивача - ОСОБА_1. відповідача - ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

третя особа ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, треті особи - ОСОБА_4, П'ятнадцята Київська державна нотаріальна контора про встановлення факту батьківства та визнання права на спадкове майно, позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно, -

В С Т А Н О В И В:

У провадженні суду перебуває справа за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, треті особи - ОСОБА_4, П'ятнадцята Київська державна нотаріальна контора про встановлення факту батьківства та визнання права на спадкове майно та, відповідно, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно.

Свої вимоги ОСОБА_5 обґрунтовує тим, що в липні 2014 року він звернувся до П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори для оформлення спадщини як спадкоємець першої черги за правом представлення після смерті своєї бабусі - ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_8 року і після смерті якої залишилась АДРЕСА_1. Право на отримання спадщини після смерті спадкодавця за правом представлення випливає із права ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_9 року, як спадкоємця першої черги за законом на отримання спадщини після смерті своєї матері - спадкодавця, якби він був живим на час відкриття спадщини, проте державний нотаріус П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори, посилаючись на Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, відмовив позивачу ОСОБА_5 в оформленні спадщини, мотивувавши неможливістю встановлення родинного зв'язку спадкодавця та позивача через ненадання останнім доказів родинних стосунків зі спадкодавцем. Вказана нотаріусом неможливість встановлення родинного зв'язку між позивачем та спадкодавцем пов'язана з тим, що у свідоцтві про народження позивача його батьком вказано ОСОБА_8, тоді як син спадкодавця був ОСОБА_7. Дані розбіжності у свідоцтві про народження позивача виникли в зв'язку із тим, що на час народження позивача, ОСОБА_4 (матір позивача) та ОСОБА_7 офіційно не перебували в шлюбі, при цьому з 1991 року проживали разом однією сім'єю без реєстрації шлюбу. В зв'язку з цим, при народженні позивача запис про його батька в книзі записів народжень проводився за прізвищем його матері - ОСОБА_4, а ім'я, по батькові та національність батька дитини записувались за її вказівкою, у відповідності до вимог діючого на той час Кодексу про шлюб та сім'ю України, тобто матір позивача вказала ім'я, по батькові батька позивача - ОСОБА_7, який ніколи не заперечував свого батьківства, він знав, що його на той час цивільна дружина була від нього вагітна і чекав на народження своєї дитини. Відразу після його народження, ОСОБА_9 разом зі своєю на той час цивільною дружиною та ним, позивачем, переїхали разом проживати до його матері - спадкодавця, яка проживала на той час по АДРЕСА_8 де разом проживали як одна сім'я разом із спадкодавцем, і спільно виховували свою дитину. В подальшому, 20 грудня 1995 року ОСОБА_7 та ОСОБА_4 офіційно зареєстрували шлюб, що підтверджується відповідним свідоцтвом. Згодом, у 1999 році спадкодавець отримала квартиру АДРЕСА_2, після чого вся сім'я разом із спадкодавцем переїхали проживати за її адресою, де і ростили та виховували його, позивача спільно, також в цьому їм допомагала його бабуся - спадкодавець. За свого життя ОСОБА_9 не подавав до органів реєстрації актів цивільного стану заяви про визнання батьківства в зв'язку з тим, що його батьки не вбачали в цьому необхідності, оскільки ОСОБА_9 ніколи не ставив під сумнів свого батьківства. Запис даних по батькові в свідоцтві про народження позивача відповідав даним ОСОБА_7, а материнське прізвище дане позивачу при народженні, його батьки змінювати не збирались. ІНФОРМАЦІЯ_9 року батько ОСОБА_9 помер, проте навіть після його смерті він, позивач, разом з матір'ю ОСОБА_4 та спадкодавцем продовжували разом проживати в квартирі спадкодавця. Викладені факти в своїй сукупності підтверджують факт того, що батьком позивача був ОСОБА_7, померлий ІНФОРМАЦІЯ_9 року.

Просить встановити факт, що ОСОБА_9, померлий ІНФОРМАЦІЯ_9 року, є його рідним батьком та визнати за ним право власності на спадкове майно, а саме двокімнатну АДРЕСА_1 в порядку спадкування як спадкоємцем першої черги за правом представлення після смерті бабусі, ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_8 року.

Позивач ОСОБА_2 свої вимоги обґрунтовує тим, що вона є спадкоємицею рідної сестри, ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_10 року. Після її смерті відкрилася спадщина. Звернувшись до нотаріальної контори, було подано заяву про прийняття спадщини, однак їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність правовстановлюючого документу та наявності спору щодо черговості спадкування за законом спадкоємців. Просить визнати право власності на спадкове майно, а саме - частину АДРЕСА_3.

27 березня 2015 року ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва Ярошенко С.В. відкрито провадження по справі по позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, треті особи - ОСОБА_4, П'ятнадцята Київська державна нотаріальна контора про встановлення факту батьківства та визнання права на спадкове майно.

01 квітня 2015 року ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва Петріщевою І.В. відкрито провадження по справі по позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно.

08 червня 2015 року ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва Ярошенко С.В. об'єднано в одне провадження справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, треті особи - ОСОБА_4, П'ятнадцята Київська державна нотаріальна контора про встановлення факту батьківства та визнання права на спадкове майно та, відповідно, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва від 25 січня 2017 року ОСОБА_10 цивільну справу прийнято до свого провадження.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва Саламон О.Б. від 22 січня 2018 року цивільну справу прийнято до свого провадження, призначено підготовче судове засідання.

12 березня 2018 року підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_5 та його представник ОСОБА_1 позов підтримали, посилаючись на обставини вказані у позові, зазначивши, що встановлення факту батьківства має значення для оформлення спадкових справ. У задоволенні вимог ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно просили відмовити.

Позивач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримали позов щодо визнання права власності на спадкове майно, а саме - частину АДРЕСА_3 та, відповідно просила відмовити у задоволенні позову щодо встановлення факту батьківства ОСОБА_5, посилаючись на те, що дійсно її племінник ОСОБА_9 тривалий час проживав з ОСОБА_4, однак зазначає, що ОСОБА_5 не є сином ОСОБА_9

Представник заінтересованої особи - Пятнадцятої Київської державної нотаріальної контори у судове засідання не з'явився, про день та час розгляду заяви був повідомлений належним чином, просили суд розглядати справу за їх відсутності та приняти рішення у відповідності до чинного законодавства.

Заслухавши пояснення сторін, покази свідків, дослідивши матеріали справи та надані докази, судом встановлено наступне.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов'язки визначаються на підставах, передбачених Сімейним Кодексом.

Відповідно до п. 3 зазначеної Постанови, підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у ст.128 СК, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у ст.53 КпШС, суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини.

Так при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми КпШС України, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір'ю дитини до їх народження, спільне виховання або утримання ними дитини.

Судом встановлено, що на час народження позивача ОСОБА_5, його батьки не перебували у зареєстрованому шлюбі, спільної заяви про народження дитини не складали та відомості про дитину здійснювалися зі слів матері.

Як вбачається зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_2, виданого відділом реєстрації актів громадянського стану Московського району м. Києва 31.10.1995 р., ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_11 року, про що зроблено відповідний актовий запис №1102. В графі «батько» вказаний ОСОБА_8 (т.1 а.с.13)

З огляду на дату народження позивача, суд вважає необхідним у даній справі про встановлення факту батьківства користуватися нормами Кодексу про шлюб та сім'ю України від 20.06.1969 р.

У відповідності до ст.53 Кодексу про шлюб та сім'ю України в редакції 1969 року, який був чинним на час виникнення даних правовідносин, походження дитини від батьків, які не перебувають між собою у шлюбі, встановлюється шляхом подачі спільної заяви батьком і матір'ю дитини в державні органи реєстрації актів громадянського стану.

За аналізом наведених правових норм можна зробити висновок, що згідно зі ст. 53 КпШС України підставою для встановлення батьківства (факту батьківства) може бути не сам по собі факт біологічного походження дитини, а фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері й особи, яку та вважає батьком дитини, ведення ними спільного господарства до народження останньої, або спільне її виховання чи утримання, або ж докази, що достовірно підтверджують визнання особою батьківства.

Зі змісту вказаної статті вбачається, що кожна з зазначених юридично значимих обставин є необхідною і достатньою для встановлення факту батьківства.

В разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття.

При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.

Відповідно до ч.1 ст.130 СК України у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду.

Допитана в судовому засіданні у якості третьої особи мати позивача - ОСОБА_4 пояснила, що проживала разом з ОСОБА_9 в неофіційному шлюбі, від якого в 1993 році народився син ОСОБА_11. Згодом, в 1995 році вони зареєстрували шлюб, при цьому хоча ОСОБА_9. і не був зареєстрованим у Книзі реєстрації народжень батьком дитини, насправді ніколи не заперечував свого батьківства, брав участь в утриманні та вихованні спільної дитини.

Крім цього, факт родинного зв'язку підтверджується поясненнями наданими в судовому засіданні свідків - ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_9, ОСОБА_16, ОСОБА_17, які зазначили, що жодним чином ніколи не виникало непорозумінь з приводу того, що батьком ОСОБА_5 є ОСОБА_9 Крім того пояснювали, що ОСОБА_7 ніколи не заперечував свого батьківства, він знав, що його на той час цивільна дружина була від нього вагітна і чекав на народження своєї дитини. Відразу після народження, ОСОБА_9 разом зі своєю на той час цивільною дружиною - матір'ю Позивача та Позивачем, переїхали разом проживати до його матері - спадкодавця, яка проживала на той час по АДРЕСА_8 де і ОСОБА_7 та ОСОБА_4 проживали, як одна сім'я, разом із спадкодавцем, спільно виховуючи свою дитину - позивача. В подальшому, 20 грудня 1995 року ОСОБА_9 та ОСОБА_4 офіційно зареєстрували шлюб, що підтверджується відповідним свідоцтвом. Згодом, у 1999 році спадкодавець отримала квартиру АДРЕСА_2, після чого вся сім'я разом із спадкодавцем переїхали проживати за її адресою. В даній квартирі ОСОБА_5 разом зі своє матір'ю проживає по сьогоднішній день. ОСОБА_9 та ОСОБА_4 ростили та виховували ОСОБА_5 спільно, також в цьому їм допомагала його бабуся - спадкодавець. За свого життя ОСОБА_9 не подавав до органів реєстрації актів цивільного стану заяви про визнання батьківства в зв'язку з тим, що батьки ОСОБА_5 не вбачали в цьому необхідності, оскільки ОСОБА_18 ніколи не ставив під сумнів свого батьківства щодо ОСОБА_5

Тобто, в судовому засіданні допитані спільні родичі та знайомі позивача, ОСОБА_9 та спадкодавця, зокрема: ОСОБА_15 - дядько батька позивача по лінії його матері, тобто спадкодавця та брат спадкодавця; ОСОБА_19 - друг дитинства батька позивача; ОСОБА_20 - подруга спадкодавця; ОСОБА_21 - подруга спадкодавця; ОСОБА_16 - дружина двоюрідного брата батька позивача; ОСОБА_9 - рідний брат батька позивача та син спадкодавця.

Вказані свідки в судовому засіданні підтвердили вище викладені обставини щодо батьківства.

У суду не має підстав ставити під сумнів пояснення свідків і таких доказів суду не надано.

Виходячи з доказів наведених вище та пояснень допитаних свідків, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_9 за життя визнавав ОСОБА_5 своїм сином, при цьому у свідоцтві про народження ОСОБА_5 у графі «батько» записаний ОСОБА_8, «по батькові» записаний «Вадимович».

Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_5 проживав з матір'ю ОСОБА_22 та зі спадкоємицею ОСОБА_6

В липні 2014 року ОСОБА_5 звернувся до П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори для оформлення спадщини як спадкоємець першої черги за правом представлення після смерті своєї бабусі - ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_8 року (надалі - спадкодавець).

Після смерті спадкодавця, серед майна, яке належало їй на праві власності за життя залишилась двокімнатна квартира АДРЕСА_4 загальною площею - 52,41 кв.м, у тому числі житловою площею - 29,50 кв.м (надалі - спірна квартира).

Право позивача ОСОБА_5 на отримання спадщини після смерті спадкодавця за правом представлення випливає із права ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_9 року, як спадкоємця першої черги за законом на отримання спадщини після смерті своєї матері - спадкодавця, якби він був живим на час відкриття спадщини.

Проте, державний нотаріус П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори, посилаючись на Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, відмовив позивачу ОСОБА_5 в оформленні спадщини.

Свою відмову державний нотаріус мотивував неможливістю встановлення родинного зв'язку спадкодавця та позивача через ненадання останнім доказів родинних стосунків зі Спадкодавцем.

Вказана нотаріусом неможливість встановлення родинного зв'язку між позивачем та спадкодавцем пов'язана з тим, що у свідоцтві про народження позивача його батьком вказано ОСОБА_8, тоді як син спадкодавця був ОСОБА_7.

Дані розбіжності у свідоцтві про народження позивача виникли в зв'язку із тим, що на час народження позивача, ОСОБА_4 (матір позивача) та ОСОБА_7 офіційно не перебували в шлюбі, при цьому з 1991 року проживали разом однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

Крім того, на час народження позивача ОСОБА_7 перебував за межами міста Києва.

В зв'язку з цим, при народженні позивача запис про його батька в книзі записів народжень проводився за прізвищем його матері - ОСОБА_4, а ім'я, по батькові та національність батька дитини записувались за її вказівкою, у відповідності до вимог діючого на той час ч. 2 ст. 55 Кодексу про шлюб та сім'ю України від 20.06.1969 № 2006-VII (надалі - Кодекс про шлюб та сім'ю), тобто матір позивача вказала ім'я, по батькові батька позивача - ОСОБА_7.

ІНФОРМАЦІЯ_9 року батько Позивача ОСОБА_7 - помер.

Проте, навіть після його смерті позивач разом з матір'ю ОСОБА_4 та спадкодавцем продовжували разом проживати в квартирі спадкодавця.

Викладені факти в своїй сукупності підтверджують факт того, що батьком позивача був ОСОБА_7, померлий ІНФОРМАЦІЯ_9 року.

Даний факт також підтверджуються наявними у Позивача документами, зокрема:

- паспортом громадянина України, його свідоцтвом про народження тощо, згідно яких позивач по батькові походить від імені свого батька - ОСОБА_7;

- свідоцтвом про укладення шлюбу між батьками Позивача;

- наявністю у позивача оригіналу свідоцтва про смерть ОСОБА_7 та свідоцтва про смерть спадкодавця;

- довідкою форми № 3, виданою житлово-експлуатаційною конторою № 306 про те, що позивач зареєстрований та проживає в квартирі спадкодавця;

- довідкою Житлово-експлуатаційної контори № 306 про те, що позивач разом з матір'ю та ОСОБА_7 проживали разом в квартирі спадкодавця, тощо.

Також даний факт підтверджується висновком судово-генетичної експертизи (т.1 а.с.155-159), згідно з яким молекулярно - генетичним аналізом ДНК, виділеної із зразка рідкої крові громадянина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, за локусами, розташованими на Y-хромосомі, виявлені ідентичні комбінації алелів для 17 з 17 досліджуваних локусів. Таким чином, в умовах проведеної експертизи при використанні наявних методик та обладнання встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_9 можуть бути родичами по чоловічій лінії.

У судовому засіданні ОСОБА_2 заявлено клопотання про призначення повторної судово - медичної експертизи про встановлення факту чи можуть бути родичами по чоловічій лінії ОСОБА_9 та ОСОБА_5, мотивуючи тим, що зважаючи на проведений молекулярно - генетичний аналіз ДНК, результати дослідження не можна брати за основу як доказ, що безсумнівно підтверджує батьківство.

Статтею 4 Закону України «Про судову експертизу» встановлено, що правильність висновку судового експерта забезпечується можливістю призначення повторної експертизи, яка доручається іншому експерту, експертам.

Стаття 113 ЦПК України передбачає призначення додаткової і повторної експертизи, при цьому аналіз норм цієї статті передбачає, що додаткова експертиза може бути призначена, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним; повторна експертиза може бути призначена, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, яка доручається іншому експертові (експертам).

У судовому засіданні було допитано в режимі відеоконференції експерта КУ Одеського обласного бюро судово - медичної експертизи щодо надання роз'яснення відповідей наданих експертами в результаті проведеної експертизи та, зокрема КУ Одеського обласного бюро судово - медичної експертизи були надані письмові роз'яснення з приводу кількості використаних алелів у висновку експерта № 54 від 16.06.2016 р., в яких зазначено, що виявлена у тексті висновку експерта друкарська описка ( замість «17 з 17», необхідно «16 з 16») жодним чином не впливає на кінцевий результат та висновки проведеної експертизи. З урахуванням даних обставин інформують, що при виконанні експертизи дійсно було досліджено 16 локусів і виявлені ідентичні комбінації алелів для 16 з 16 досліджуваних локусів, розташованих в Y-хромосомі, у зв'язку з чим у висновку експерта № 54 від 19.05.2016 р. вірною слід вважати замість фрази: «за локусами розташованими на Y-хромосомі, виявлені ідентичні комбінації алелів для 17 з 17 досліджуваних локусів» фразу - за локусами розташованими на Y-хромосомі виявлені ідентичні комбінації алелів для 16 з 16 досліджуваних локусів. (т.2 а.с.106)

Заявляючи клопотання про проведення повторної експертизи, ОСОБА_2 та її представником: - не наведено доказів, які свідчили про необґрунтованість висновку експерта; - не зазначено, в чому даний висновок суперечить іншим матеріалам справи.

За таких обставин суд не вбачає достатніх об»єктивних правових підстав для призначення у справі повторної судово - медичної генетичної експертизи і прийшов до висновку про відмову у задоволенні клопотання.

Згідно із ст. 55 Кодексу про шлюб та сім'ю України, якщо батьки не перебувають у шлюбі між собою, запис про матір дитини провадиться за заявою матері. А запис про батька дитини за спільною заявою батька і матері дитини, або батько записується згідно з рішенням суду. При народженні дитини у запис у матері, яка не перебуває у шлюбі, якщо немає спільної заяви батьків і рішення суду про встановлення батьківства, запис про батька дитини в книзі записів народжень провадиться за прізвищем матері, ім'я, по батькові та національність батька дитини записуються за її вказівкою

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного суду України від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» визначено, що питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них.

Відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Ч. 1 ст. 328 ЦК України закріплено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно ч. 1 ст. 1266 ЦК України, внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

В силу ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкодавцеві за життя належала квартира АДРЕСА_4, що в свою чергу підтверджує право позивача ОСОБА_5 на успадкування даного майна, але правовстановлюючий документ на це майно у позивача відсутній.

При цьому, оспорювання ОСОБА_2 факту батьківства ОСОБА_5, а також його майнового права на зазначене спадкове майно та відсутність на нього правовстановлюючого документу унеможливлює реалізацію майнових спадкових прав позивачем як спадкоємцем першої черги за правом представлення.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», спір про визнання права власності на спадкове майно є спором про спадкування, належним відповідачем у зазначених спорах є спадкоємці, які прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності - відповідна територіальна громада.

Крім цього, відповідно ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року № 1952-IV, визначено, що один із документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності нерухомого майна, є рішення суду про визнання права власності.

Таким чином, в зав'язку з наявним майновим спором способом захисту цивільного права позивача в даному випадку є подання до відповідача позову про встановлення факту батьківства та визнання за ним права власності на спадкове майно, а саме належну спадкодавцеві за життя квартиру в порядку успадкування як спадкоємцем першої черги за правом представлення.

На підставі викладених норм діючого сімейного законодавства та враховуючи вище викладені докази, суд дійшов висновку щодо задоволення позову ОСОБА_5 про встановлення факту, що ОСОБА_7, померлий ІНФОРМАЦІЯ_9 року, є рідним батьком ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та визнання за ОСОБА_5 права власності на спадкове майно, а саме квартиру АДРЕСА_5 в порядку спадкування як спадкоємцем першої черги за правом представлення після смерті бабусі, ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_8 року. Відповідно, у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно, на частину квартири за адресою: АДРЕСА_6, - відмовити.

Керуючись ст.53 КпШС України від 20.06.1969 р, ст. 130 СК України, ст.ст. 10,60,88, 213-215, 256 - 259 ЦПК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2, треті особи - ОСОБА_4, П'ятнадцята Київська державна нотаріальна контора про встановлення факту батьківства та визнання права на спадкове майно, - задовольнити.

Встановити факт, що ОСОБА_7, померлий ІНФОРМАЦІЯ_9 року, є рідним батьком ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Визнати за ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, право власності на спадкове майно, а саме двокімнатну квартиру АДРЕСА_7 загальною площею - 52, 41 кв.м, у тому числі житловою площею - 29,50 кв.м в порядку спадкування як спадкоємцем першої черги за правом представлення після смерті бабусі, ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_8 року.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 654 грн.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно, на частину квартири за адресою: АДРЕСА_6, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання безпосередньо до Апеляційного суду м. Києва апеляційної скарги. В разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи строк оскарження рішення обчислюється з дня складання його повного тексту.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Деснянський районний суд міста Києва.

Позивач - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт серія та номер НОМЕР_3, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_9

Відповідач - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_10

Третя особа - ОСОБА_4, 1965 року народження, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_9

Третя особа - П'ятнадцята Київська державна нотаріальна контора, код ЄДРПОУ 24377382, м. Київ, вул. Закревського, 47

Повний текст рішення виготовлено « 05 » листопада 2018 року

Суддя Деснянського районного суду м. Києва О.Б. Саламон