Рішення № 77679496, 07.11.2018, Сумський районний суд Сумської області

Справа № 587/1816/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2018 року Сумський районний суд Сумської області в складі :

головуючого судді – Черних О.М.

з участю секретаря судового засідання – Скрипка – Соіна О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (вул. Лугова, буд. 25, с. Єлесєєнкове, Сумського району, Сумської області) до ОСОБА_2 сільської ради (вул. Войти, буд. 5, с. Сад, Сумського району, Сумської області), ОСОБА_2 споживчого товариства (вул. Войти, буд. 5, с. Сад, Сумського району, Сумської області), про визнання право власності на будівлю, -

ВСТАНОВИВ:

В липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання за нею право власності на будівлю колишнього магазину, розташованого за адресою: с. Єлисеєнкове, Сумського району, Сумської області. Свою позовну вимогу мотивує тим, що 23 червня 2002 року вона придбала будівлю колишнього магазину у ОСОБА_2 споживчого товариства, згідно договору та довідки. Зазначає, що для обслуговування даної будівлі вона звернулась до ОСОБА_2 сільської ради з метою виділення їй земельної ділянки, проте їй було відмовлено у зв’язку з тим, що у неї відсутні правовстановлюючі документи на дану будівлю. Вважає, що її право власності було порушено, а тому вимушена звернутись до суду за захистом свого право власності на спірну будівлю.

Представник позивача ОСОБА_3 та позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили їх задоволити.

Представник відповідача ОСОБА_2 сільської ради в судове засідання не з’явився про час і місце розгляду повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, направив заяву в якій просив справу слухати у його відсутність, проти позову заперечував в повному обсязі. Направив письмовий відзив.

Представник відповідача ОСОБА_2 споживчого товариства в судове засідання не з’явився про час і місце розгляду повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Під час минулого судового засідання заперечувала проти позову в повному обсязі.

Суд, вислухавши пояснення позивача, представника позивача, представників відповідачів, свідка ОСОБА_4, дослідивши письмові докази оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому їх дослідженні вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що ОСОБА_1 23 червня 2002 року уклала договір з ОСОБА_2 споживчим товариством про те, що Виконавець, а саме ОСОБА_1 придбала під розбору списану будівлю, яка розташована за адресою: с. Єлисеєнкове, Сумського району (а.с. 3)

Згідно копії довідки ОСОБА_1 за вказану будівлю внесла 5000 грн. за придбані будівельні матеріали (а.с. 4)

Відповідачі заперечували, що ними укладався договір купівлі – продажу будівлі магазину в с. Єлисеєнкове, Сумського району, Сумської області і зазначили, що між позивачкою та ОСОБА_2 споживчим товариством існував договір продажу будівельних матеріалів, оскільки дані приміщення були списані. Надали відомості щодо списання будівель магазинів (а.с. 38-43).

Згідно довідки ДП «Регіональна агенція технічної інвентаризації» КП «Ініціатива» Кровненської сільської ради встановлено, що відповідно до інвентаризаційної справи № А 000058327 станом на 29 грудня 2012 року право власності на об’єкт нерухомого майна (нежитлове приміщення, магазин № 12) за адресою : буд б/н, с. Єлесеєнкове, Сумського району, Сумської області підтвердити неможливо, оскільки відсутня державна реєстрація (а.с.52)

Суд не бере до уваги надані представником позивача фотографії приміщення даної будівлі та покази свідка ОСОБА_4, який вказав, що дана будівля в придатному для життя стані і вона на даний час виглядає так як на фотографії, з наступних підстав.

Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Разом з цим, відповідно до ч.1 ст.15 ЦПК України судовому захисту підлягають лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси осіб, які виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Так, статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси лише у спосіб, що визначений законами України.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки правовідносини виникли до набрання чинності Цивільним Кодексом України /2004 р./, то підлягають застосуванню норми Цивільного Кодексу Української РСР /1963р./та інше законодавство чинне на момент виникнення вказаних цивільних відносин.

У відповідності з роз”ясненнями , даними у п.4 постанови №3 Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року „ Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”, якщо угода , що потребувала нотаріального посвідчення , виконана повністю або частково однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд на підставі ч.2 ст.47 Цивільного кодексу за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною. Однак це право не може бути застосовано, якщо сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладення її були в наявності передбачені законом обмеження.

Згідно ст.3 ч.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових право на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки на час виникнення спірних правовідносин регулювалася підзаконними нормативними актами, а саме Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, яка затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31.01.1966 року та Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР №45/5 від 31.10.1975 року, відповідно до п.62 якої підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах. До компетенції виконкомів місцевих рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих рад.

Так, за змістом ст.. 227 ЦК УРСР 1963 року який діяв на момент виникнення правовідносин, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадян. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (ст..47 цього Кодексу). Згідно ст.. 47 ЦК УРСР, недодержання нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди, якщо одна сторона повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною.

Крім того, відповідно до ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Разом з цим суд не може погодитись з доводами позивача, що між нею та ОСОБА_2 споживчим товариством був укладений договір купівлі – продажу будівлі магазину, оскільки він не за змістом , ні за формою, ні вимогою щодо оформлення не відповідає вимогам для укладення договору купівлі – продажу будинку.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 13, 258,259, 263-265 ЦПК України ,суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (вул. Лугова, буд. 25, с. Єлесєєнкове, Сумського району, Сумської області) до ОСОБА_2 сільської ради (вул. Войти, буд. 5, с. Сад, Сумського району, Сумської області), ОСОБА_2 споживчого товариства (вул. Войти, буд. 5, с. Сад, Сумського району, Сумської області), про визнання право власності на будівлю - відмовити.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити рішення суду повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до апеляційного суду Сумської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М.Черних