Рішення № 77677315, 13.07.2018, Арцизький районний суд Одеської області

Справа №515/211/15-ц

Провадження №2/513/181/15

У К Р А Ї Н А

АРЦИЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2018 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді – Крутової О. М.,

за участю секретаря судового засідання – Распутіної М. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №1 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління національної поліції в Одеській області, третьої особи: Білгород-Дністровської місцевої прокуратури в Одеській області про стягнення моральної шкоди завданої незаконними діями правоохоронних органів, -

встановив:

В лютому 2015 року ОСОБА_2 (далі за текстом – позивач) звернувся із заявою про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового слідства. Також, представник позивача ОСОБА_2-ОСОБА_3 додатково доповнив свої доводи і аргументи у письмовій заяві від 13.03.2018 р.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що 02.04.2003 р. слідчим слідчого відділу Татарбунарського РВ ГУМВС України в Одеській області, відносно ОСОБА_2 порушено кримінальну справу №35200300093 за ознаками кримінального правопорушення (злочину) за ч. 5 ст. 185 Кримінального Кодексу України (в редакції 1960 р.), - тайне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднана з проникненням у сховище, скоєна в особо великих розмірах /а. с. 1-4, Т. 1; а. с. 133-139, Т. 2/.

25.06.2003 р. позивачу пред’явлено обвинувачення за вказаною статтею Кримінального Кодексу України, в редакції 1960 р. (далі за текстом – КК України) та обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

26.10.2004 р. судом першої інстанції позивач визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 185 КК України р., із застосуванням ст. 69 КК України та йому призначено покарання у вигляді 3 (трьох) років позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна. До моменту вступу вироку в законну силу, запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд змінили на тримання під вартою.

08.02.2005 р. Апеляційним судом Одеської області вирок суду першої інстанції від 26.10.2004 р. – скасовано, кримінальна справа повернута прокуророві для проведення додаткового розслідування.

20.07.2005 р. ОСОБА_2 органом досудового розслідування повторно повідомлено про підозру за обвинуваченням у кримінальному правопорушенні (злочину) за ч. 5 ст. 185 КК України.

08.06.2007 р. знову ОСОБА_2 притягнутий в якості обвинуваченого за тією ж самою статтею, за тими ж самими обставинами.

17.10.2008 р. при розгляді справи в суді першої інстанції державний обвинувач змінив кваліфікацію дій ОСОБА_2 з ч. 5 ст. 185 КК України на ст. 356 КК України.

29.12.2008 р. судом першої інстанції ухвалено виправдувальний вирок відносно ОСОБА_2

17.03.2009 р. ухвалою суду апеляційної інстанції вирок суду першої інстанції від 29.12.2008 р. - залишено без змін.

24.12.2009 р. ухвалою Верховного суду України від 24.12.2009 р. вирок суду першої інстанції від 29.12.2008 р. та ухвала суду апеляційної інстанції від 17.03.2009 р. були скасовані та кримінальна справа направлена на новий судовий розгляд в іншому складі суду.

21.12.2010 р. при новому судовому розгляді в суді першої інстанції, Саратським районним судом Одеської області ухвалено виправдувальний вирок. Запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд скасовано.

15.03.2011 р. Апеляційним судом Одеської області виправдувальний вирок суду першої інстанції від 21.12.2010 р. скасовано, справа направлена до суду першої інстанції на новий судовий розгляд в іншому складі суду.

09.12.2011 р. в суді першої інстанції, Саратським районним судом Одеської області ухвалено виправдувальний вирок. Запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд скасовано.

06.03.2012 р. ухвалою суду апеляційної інстанції вирок суду першої інстанції від 09.12.2011 р. - залишено без змін.

09.12.2012 р. ухвалою ВСУ України виправдувальний вирок суду першої інстанції від 09.12.2011 р., відносно ОСОБА_2, - залишено без змін.

Таким чином, позивач перебував під незаконним слідством та судом, у період з 25.06.2003 р. по 09.12.2012 р., на протязі біля 10 років. У цей період часу, в рамках кримінального провадження, він був незаконно притягнутий в якості обвинуваченого, незаконно взятий під варту, незаконно знаходився на підписці про невиїзд. Даними діями йому завдано тяжких моральних та психологічних страждань.

Посилаючись на Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», позивач просить суд стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України з Державної казначейської служби України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 000 000 (один мільйон) гривень.

02.03.2015 р. відкрито провадження по даній цивільній справі Саратським районним судом Одеської області /а. с. 94, Т. 1/.

15.12.2017 р. набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VII від 03.10.2017 р., на підставі якого Цивільний процесуальний Кодекс України викладено в новій редакції.

Згідно підпункту 9 пункту 1 Розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального Кодексу України в новій редакції (далі за текстом - ЦПК України), справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

28.07.2018 р. позивач в судове засідання не з’явився, особа повідомлена належним чином про дату, час та місце розгляду цивільної справи. Проте, надала до суду заяву про розгляд справи без її участі, за наявними в матеріалах справи доказами. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити.

Представник відповідача Державної казначейської служби України, в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області - ОСОБА_4 заперечувала проти задоволення позову. Від 10.07.2018 р. відповідач надав відзив на позовну заяву, з посиланням на норми права щодо висловлювання своєї правової позиції. Представник відповідача пояснила, що діями державної установи - Державної казначейської служби України жодних прав та інтересів позивача не порушено, казначейство у правовідносини з ним не вступало, шкоди не завдавало, тому нести відповідальність за шкоду завдану позивачу діями інших суб’єктів не може.

Представник відповідача - Головне управління національної поліції в Одеській області в судове засідання не з’явився, особа повідомлена про дату, місце та час слухання справи належним чином. Про поважність причини неявки у судове засідання суд не повідомив. Подав письмові заперечення на позовну заяву, в яких просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Свою позицію аргументував тим, що Головне управління національної поліції в Одеській області не може являтися відповідачем по даній справі, не може відповідати за вказаним позовом, так як не являється правонаступником Татарбунарського відділу міліції, який вже ліквідовано, та не може відповідати за їх протиправні діяння /а. с. 83, 84, 87-89, Т. 2/.

Третя особа – Білгород-Дністровська місцева прокуратура в Одеській області проти задоволення позову заперечувала, у його задоволенні просила відмовити у повному обсязі.

Між сторонами склалися правовідносини, що випливають із цивільного законодавства, пов’язані з відшкодуванням шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.

Суд, заслухавши думку представника відповідача, проаналізувавши надані заперечення, відзиви до позову, письмові докази, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з вимогами ст. 15 Цивільного Кодексу України (далі за текстом - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно статті 8 ОСОБА_5 України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_5 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_5 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_5 України є нормами прямої дії.

Статтею 56 ОСОБА_5 України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що 25.06.2003 р. ОСОБА_2 пред’явлено обвинувачення, відносно підозрюваного обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд /а. с. 26, Т. 1/.

26.10.2004 р. приговором Татарбунарського районного суду Одеської області, ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні злочину за ч. 5 ст. 185 КК України (крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах), із застосуванням ст. 69 КК України, обвинуваченому призначено покарання у вигляді 3 (трьох) років позбавлення волі з конфіскацією усього особисто належного майна. До вступу приговору в силу ОСОБА_2 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, узявши його із залу суду /а. с. 7-11, Т. 1/.

08.02.2005 р. ухвалою Апеляційного суду Одеської області вирок Татарбунарського районного суду Одеської області від 26.10.2004 р. – скасовано, справа повернута прокуророві для провадження додаткового розслідування /а. с. 13, 14, Т. 1/.

17.10.2008 р. органом досудового розслідування змінено обвинувачення, дії ОСОБА_2 перекваліфіковані з ч. 5 ст. 185 КК України (крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах) на ст. 356 КК України (самоправство) /а. с. 27, Т. 1/.

29.12.2008 р. приговором Саратського районного суду Одеської області, ОСОБА_2 за обвинуваченням у самоправстві за ст. 356 КК України – виправдано. Запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд – відмінено. Цивільні позови залишені без розгляду. Речові докази залишені ОСОБА_2 /а. с. 28-32, Т. 1/.

17.03.2009 р. ухвалою Апеляційного суду Одеської області вирок Саратського районного суду Одеської області від 29.12.2008 р. – залишено без змін /а. с. 33, 34, Т. 1/.

24.12.2009 р. ухвалою Верховного суду України вирок Саратського районного суду Одеської області від 29.12.2008 р., ухвала Апеляційного суду Одеської області від 17.03.2009 р. щодо ОСОБА_2 – скасована, справа направлена на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, але в іншому складі суддів /а. с. 35-37, Т. 1/.

21.10.2010 р. приговором Саратського районного суду Одеської області, ОСОБА_2 за обвинуваченням у самоправстві за ст. 356 КК України – виправдано. Запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд – відмінено. Цивільні позови залишені без розгляду. Речові докази залишені ОСОБА_2 /а. с. 38-41, Т. 1/.

15.03.2011 р. ухвалою Апеляційного суду Одеської області вирок Саратського районного суду Одеської області від 21.10.2010 р. – скасовано, справа направлена на новий судовий розгляд до того ж суду, в іншому складі суду /а. с. 42, 43, Т. 1/.

09.12.2011 р. приговором Саратського районного суду Одеської області, ОСОБА_2 за обвинуваченням у крадіжки, вчиненої в особливо великих розмірах за ч. 5 ст. 185 КК України; за обвинуваченням у самоправстві за ст. 356 КК України, – виправдано. Запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, – відмінено. Цивільні позови залишені без розгляду. Речові докази залишені ОСОБА_2 /а. с. 47-50, Т. 1/.

06.03.2012 р. ухвалою Апеляційного суду Одеської області вирок Саратського районного суду Одеської області від 09.12.2011 р., – залишено без змін / а. с. 51-55, Т. 1/.

09.12.2012 р. ухвалою ВСУ України виправдувальний вирок суду першої інстанції від 09.12.2011 р., відносно ОСОБА_2, - залишено без змін.

Приписами частини 1 статті 1176 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Згідно з вимогами частини 6 статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах, а частиною 7 статті 1176 ЦК України передбачено, що порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду встановлюється законом.

Положеннями пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (далі за текстом – Закон) визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Пунктом 2 частини 1 статті 2 зазначеного Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

У наведених у статті 1 цього Закону випадках, громадянинові відшкодовуються моральна шкода, відповідно до пункту 5 статті 3 Закону.

Статтею 4 вказаного Закону передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв’язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При визначенні розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд повинен визначити страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, при цьому суд зобов’язаний враховувати, що таке відшкодування проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, відповідно до частини 3 статті 13 Закону.

Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, а ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 р. зі змінами, розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі №6-2203цс15 зазначено, що суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Мінімальний розмір заробітної плати на час ухвалення судового рішення згідно зі ст. 8 Закону України «Про державний бюджет на 2018 рік» становить 3 723 (три тисячі сімсот двадцять три) гривні.

Окрім того, відповідно до частин 5, 6 ст. 4 Закону, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв’язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Судом встановлено, що позивач дійсно має право на відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо нього вчинялися незаконні дії протягом десяти років у вигляді незаконного порушення кримінальної справи, знаходження під слідством та судом, обрання міри запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, тримання під вартою з 08.11.2004 р. по 21.01.2005 р. /а. с. 117, Т. 2/.

Посилання представника відповідача Державної казначейської служби України на ту обставину, що ОСОБА_2 не надав доказів, які вказують на його моральні, фізичні та душевні страждання, не приймаються судом, оскільки матеріали справи містять достатньо доказів на підтвердження негативного впливу внаслідок притягнення позивача до кримінальної відповідальності (тривалий розлад фізичного здоров’я, моральні страждання, приниження честі і гідності, ділової репутації).

Тобто процесуальні дії органів досудового слідства призвели до порушення нормальних життєвих зв’язків ОСОБА_2 з життєвим середовищем, колом його знайомих, вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя, позбавили його можливості реалізації своїх звичок та бажань, порушили і розірвали деякі його соціальні зв’язки, особа на протязі десяти років перебувала у пригніченому стані, почутті приниження, відчаю і страху, що не могло не відбитись на її психологічному стані, тому суд вважає доведеним факт щодо спричинення моральної шкоди позивачу ОСОБА_2

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом, згідно з частинами 1, 3 статті 13 Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету і не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством.

Виходячи з того, що позивач ОСОБА_2 знаходився під слідством та судом 114 місяців 9 днів (з 25.06.2003 р. по 09.12.2012 р.), мінімальна заробітна плата на час розгляду справи становить 3 723 (три тисячі сімсот двадцять три) гривні, тому розмір мінімального відшкодування моральної шкоди становить: 425 503 (чотириста двадцять п’ять тисяч п’ятсот три) гривні.

Як вбачається з наданих позивачем письмових доказів, ОСОБА_2 за цей час захворів на гіпертонію II стадії ризик (астено–невротичний синдром) /а. с. 56, 60-65, Т. 1/. У зв’язку з його незаконним переслідуванням протягом тривалого часу, негативні наслідки відобразились на здоров’ї його родини: жінки та сина, про що свідчать виписки із медичних амбулаторних карт /а. с. 57-59, Т. 1/.

Виходячи з вище зазначеного, суд приходить до висновку, що незаконні дії органів досудового розслідування, завдали моральної втрати громадянинові ОСОБА_2, значно погіршили стан його здоров’я та психо-емоційний стан його родини, в період знаходження позивача під слідством та судом з 2003 по 2012 роки, що підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами.

Враховуючи викладене, керуючись принципами рівності, поміркованості, виваженості, розумності та справедливості, визнаючи, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення, суд встановлює розмір на відшкодування моральної шкоди в сумі 675 000 (шістсот сімдесят п’ять тисяч) гривень 00 копійок.

Статтями 170, 176 ЦК України визначено, що держава здійснює цивільні права та обов’язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, а тому в деліктних правовідносинах зобов’язання держави виконує Державна казначейська служба України, на яке постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. і покладена функція по здійсненню управління наявними коштами Державного бюджету України. Тобто Державна казначейська служба України тільки виконує зобов’язання держави в деліктних правовідносинах, а тому вказаний розмір моральної шкоди підлягає стягненню на користь позивача ОСОБА_2 з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з урахуванням того, що позивач був звільнений від сплати судового збору, судові витрати покласти за рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 8, 56 ОСОБА_5 України, ст. ст. 15, 16, 22, 23, 170, 176, 1176 ЦК України, ст. ст. 1-4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», ст. ст. 2, 5, 10-13, 19, 76-82, 141, 258, 259, 264, 265, 273 ЦПК України, суд -

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, Головного управління національної поліції в Одеській області, треті особи: Білгород – Дністровська місцева прокуратура в Одеській області про стягнення моральної шкоди завданої незаконними діями правоохоронних органів – задовольнити частково.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з держави Україна на користь ОСОБА_2 шляхом списання коштів у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 675 000 (шістсот сімдесят п’ять тисяч) гривень 00 копійок в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Одеської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення через Арцизький районний суд Одеської області.

Якщо в судовому засіданні проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення суду.

Повний текст судового рішення буде складено 23.07.2018 р.

З повним текстом рішення суду можна ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень в мережі «Інтернет» за веб-адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Головуючий суддя О. М. Крутова