Постанова № 77674122, 07.11.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/22110/17

Провадження № 22-ц/772/1987/2018

Категорія: 55

Головуючий у суді 1-ї інстанції Жмудь О. О.

Доповідач:Сало Т. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2018 рокуСправа № 127/22110/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі: головуючого судді Сала Т.Б., суддів: Копаничук С.Г., Панасюка О.С.,розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 липня 2018 року, ухваленого суддею Жмудь О.О., (дата складення повного тексту 23.07.2018), у справі за позовом ОСОБА_3 до державної акціонерної компанії «Укрресурси», ліквідатора - арбітражного керуючого державної акціонерної компанії «Укрресурси» Менчака В’ячеслава Володимировича про зміну дати наказу, стягнення середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки, компенсації за дні щорічних невикористаних оплачуваних відпусток, вихідної допомоги та моральної шкоди,

встановив:

У жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, в якому просив зобов'язати АК «Укрресурси» змінити дату звільнення з 06.09.2017 на 19.09.2017 на дату фактично отриманої трудової книжки; стягнути з АК «Укрресурси» на його користь середньомісячний заробіток в розмірі 13500 грн. за затримку видачі трудової книжки за період з 27.12.2015 по 19.09.2017, що становить суму 279900 грн., та компенсацію за дні щорічних невикористаних оплачуваних відпусток за період з 27.12.2015 по 19.09.2017 на суму 32400 грн., а також вихідну допомогу в сумі 40500 грн. та моральну шкоду в сумі 100000 грн., а всього 451 900 грн.

Позов мотивовано тим, що ліквідатором ДАК «Укрресурси» Менчаком В.В. на адресу ОСОБА_3 13.09.2017 була направлена заповнена трудова книжка, яку він отримав 19.09.2017 під розписку. Згідно запису в трудовій книжці, змінена дата звільнення ОСОБА_3 з посади заступника директора та визначена підстава по п. 1 ст. 40 КЗпП України при ліквідації підприємства. Відповідач не проводить виплату повного розрахунку та затримав видачу наказу і трудової книжки до 19.09.2017.

Зазначає, що рішеннями Вінницького міського суду Вінницької області встановлено середньомісячний заробіток в сумі 13500 грн., періоди за які стягнуті середній заробіток і інші компенсації. З відповідача підлягає стягненню середньомісячний заробіток в 13500 грн. за період з 27.12.2015 по 19.09.2017, що становить згідно розрахунку 279 900 грн. Також, рішенням Вінницького міського суду встановлена та стягнута з ДАК «Укрресурси» компенсація за додаткові щорічні 12 днів оплачуваної відпустки, що надавались за сумісництво посади головного бухгалтера і 6 днів додатково, як ветерану війни, інваліду 2 групи і учаснику бойових дій, відтак, з ДАК «Укрресурси» підлягає компенсація за щорічні невикористанні дні оплачуваних відпусток за період з 27.12.2015 по 19.09.2017 року, а всього разом 72 оплачуваних дні відпустки. Сума компенсацій за невикористанні 72 дні оплачуваної відпустки становить 32400 грн. Також у зв'язку з порушенням ДАК «Укрресурси» його права з відповідача слід стягнути трьохмісячний розмір середньомісячного заробітку в 13500 грн., що становить згідно розрахунку 40500грн.

Позивач зазначає, що йому було завдано моральних страждань, він змушений був нести витрати на неодноразове лікування, що є причинно-наслідковим зв'язком неправомірної бездіяльності відповідачів, пов'язаної з порушенням його трудових прав при звільненні, невиплати заробітної плати та втрати коштів при інфляції. Відтак вважає, що наявний факт спричинення йому відповідачем моральної шкоди.

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18.07.2018 відмовлено в задоволенні позову.

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його вимоги.

Мотивація апеляційної скарги співпадає з мотивацією вимого позову. Апелянт вказує лише на те, що судом першої інстанції не було досліджено надані позивачем докази, не спростовано їх та не витребувано докази від зацікавлених осіб; наказ про звільнення, дата його видачі, дата заповнення трудової книжки і дата її отримання не відповідають вимогам Закону; судом не надано свого визначення іншим висновкам і фактам, що встановленні в рішенні апеляційного суду між цими сторонами з того ж предмету, але з інших підстав.

Відзив на апеляційну скаргу відповідачем не надано.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, прийшов до висновку про відсутність вини відповідача у затримці видачі трудової книжки позивача, та недоведеність позивачем наявність такої. Суд, відмовляючи у позові, стверджував про зловживання позивачем своїми правами з метою безпідставного збагачення, яке виразилось в неодноразовому зверненні позивача до суду з аналогічними вимогами до одного і того ж відповідача, і при цьому керувався принципом правової визначеності як невід'ємною складовою принципу верховенства права.

Колегія суддів переглянувши справу, дослідивши при цьому обставини справи погоджується з висновком суду першої інстанції, і при цьому вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Рішенням Замостянського районн6ого суду м. Вінниці від 25 січня 2001 року зобов'язано ДАК «Укрресурси» звільнити ОСОБА_3 з посади заступника директора Вінницького заводу «Модуль» на підставі ст. 40 п.1 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією підприємства, з видачою йому дубліката трудової книжки. В даному рішенні була встановлена обставина звільнення ОСОБА_3 21.11.1994 року за ст. 40 п.1 КЗпП України - у зв'язку із скороченням штатів.

Рішенням Замостянського суду м. Вінниці від 01.03.2004 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ДАК «Укрресурси», зобов'язано змінити дату Наказу про звільнення ОСОБА_3, виданого на виконання рішення суду від 25.01.2001 року.

В подальшому ОСОБА_3 неодноразово звертався до суду з позовами про зміну дати звільнення у зв'язку із затримкою видачі трудової книжки, і як наслідок, про здійснення з ним розрахунку.

Зокрема, рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02.02.2016 року стягнуто з АК «Укрресурси» на користь ОСОБА_3 кошти в сумі 767 322 грн. з яких доплату за сумісництво посад в сумі 4500 грн. щомісячно за період з 01.03.2002 року по 01.12.2015 року; середньомісячний заробіток за затримку видачі трудової книжки з 01.12.2015 року по 26.12.2015 року на суму 11 322 грн. і відшкодування за затримку проведення повного розрахунку за період з 01.12.2015 року по 01.01.2016 року середньомісячний заробіток на суму 13500 грн.; рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11.05.2016 року стягнуто з ДАК «Укрресурси» на користь ОСОБА_3 середньомісячний заробіток на основній посаді заступника директора, в сумі 9000 грн., за затримку видачі трудової книжки за період з 09.05.2012 року по 01.12.2015 року в сумі 385 200 грн., компенсацію за дві невикористаних щорічних відпустки при щомісячній доплаті 4500 грн. за період з 01.03.2002 року по 26.12.2015 року в сумі 49 627 грн., відшкодування за затримку повного розрахунку за період з 01.01.2016 року по 10.05.2016 року в сумі 58500 грн. та вихідну допомогу за один місць в сумі 13 500 грн., а всього на загальну суму 506 827 грн.

У справі, яка переглядається, позивач зазначає, що відповідач затримав видачу трудової книжки, у якій повинен був зробити запис про зміну дати звільнення, що зобов'язав відповідача зробити Вінницький міський суд своїм рішенням від 11.01.2017 року.

Даним рішенням, яке набрало законної сили 20.02.2017 року (на підставі ухвали Апеляційного суду Вінницької області) зобов'язано відповідача видати наказ про його звільнення з 26.12.2015 року.

У відомостях про роботу у трудовій книжці ОСОБА_3 06.09.2017 року зроблений запис про зміну дати з 01.12.2015 року на дату 26.12.2015 року. Звільнений з посади заступника директора заводу «Модуль». На підставі п.1. ст. 40 КЗпП України - ліквідація підприємства (згідно рішення суду від.11.01.20178 року).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22.01.2018 року, постановленим у справі за позовом ОСОБА_3 до ДАК «Укрресурси» про зміну дати звільнення, яке набрало законної сили на підставі ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 02 травня 2018 року, встановлено, що виконати рішення суду від 11.01.2017 року про зміну дати звільнення не було можливим, так як трудова книжка перебувала безпосередньо у ОСОБА_3.

Також цим рішенням суду встановлено, що трудова книжка ОСОБА_3 була направлена на адресу відповідача 31.08.2017 року, і отримана останнім 06.09.2017 року.

Дані факти не заперечує у своїх поясненнях позивач, і доказів, які б ці факти спростовували, в матеріалах справи не має.

Отже, суд першої інстанції в справі, яка переглядається, зробив правильний висновок про відсутність вини відповідача у затримці видачі трудової книжки, як вважає позивач.

Однак, відсутність вини відповідача не є основною підставою для відмови у задоволенні позову ОСОБА_3

Позивач у справі, яка переглядається, просить зобов'язати відповідача змінити дату звільнення, у зв'язку з порушення ним, як роботодавця, обов'язку видати трудову книжку в день звільнення працівника, і внаслідок таких порушень, відповідно до ст. 235 КЗпП України, з відповідача слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 2015 по 2017 рік.

Дані вимоги на думку колегії суддів є безпідставні, такими, що не базуються на нормах закону з огляду на наступне.

Беззаперечним фактом, є факт звільнення ОСОБА_3 з ДАК «Укрресурс». В 2001 році рішенням місцевого суду було змінено формулювання звільнення, змінена посада позивача, з якої його було звільнено та змінено дату звільнення.

В 2004 році рішенням суду знову було змінено дату звільнення та проведено повний розрахунок.

В подальшому, на підставі судових рішень постановлених у справах за позовами ОСОБА_3, відбувались зміни у даті звільнення, та застосовувались наслідки, передбачені ст. 235 КЗпП України.

Відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП, у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

В частині п'ятій статті 235 КЗпП України, зазначається, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Ця стаття КЗпП України, регулює правовідносини які склались між роботодавцем та працівником при поновленні на роботі, в тому числі щодо зміни формулювання причин звільнення у зв'язку з неправильним формулюванням причини звільнення (чи таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства.) Також, стаття 235 КЗпП України передбачає, компенсацію, у виді виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, і така компенсація передбачена у двох випадках: якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, а також при затримці видачі трудової книжки з вини власника.

Отже, проаналізувавши норми вказаної статті, колегія суддів прийшла до висновку, що середній заробіток виплачується у випадку, коли неправильне формулювання звільнення (чи незаконне звільнення) перешкоджає подальшому працевлаштуванню працівнику після звільнення, або працівник, коли, не отримавши після звільнення вчасно своєї трудової книжки, теж позбавлений працевлаштуванню, що слідує з самого формулювання: «середній заробіток за час вимушеного прогулу». Фактично, дана норма захищає працівника від неотримання ним заробітної плати внаслідок відсутності можливості працевлаштуватись з вини роботодавця, який його незаконно звільнив.

Спорів між ОСОБА_3 та підприємством з приводу поновлення на роботі не було, і з часу звільнення, ОСОБА_3 в трудових відносинах з підприємством не перебував. Доказів, того, що не вчасна видача трудової книжки перешкоджало подальшому працевлаштування, у зв'язку з чим слід стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, суду не надано.

Численні рішення місцевих суддів про зміни дат звільнення, про стягнення середнього заробітку, про компенсацію за дні невикористаної відпустки автоматично не поновлювали трудових відносин між позивачем та відповідачем.

У справі, яка переглядається, колегія суддів прийшла до висновку, що підстав стверджувати про затримку у видачі трудової книжки при звільненні, в розумінні ст. 235 КЗпП України, не має.

В даному випадку склалась ситуація в якій ДАК «Укрресурси» виконувало рішення суду, яким було зобов'язано підприємство внести зміни у дату звільнення ОСОБА_3, отже, відбувалось фактичне виконання рішення суду.

ОСОБА_3, вимагаючи зобов'язати відповідача повторно змінити дату наказу звільнення, не вказує, на якій правовій підставі слід повторно змінити дату звільнення.

Стаття 235 КЗпП України, якою керується позивач не зобов'язує роботодавця, який звільнив працівника і затримав видачу трудової книжки внести відповідні зміни у дату його звільнення. Роботодавець відповідно до вказаної норми Кодексу може змінити лише формулювання звільнення, вказавши при цьому іншу причину звільнення у точній відповідності до формулювання, передбаченого чинним законодавством, і лише у випадку, коли незгода працівника із формулюванням звільнення не тягне за собою поновлення працівника на роботі.

За затримку у видачі трудової книжки передбачено лише компенсація - виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, правових підстав змінювати дату звільнення ОСОБА_3 не має, а від так не має підстав зобов'язувати це зробити відповідача.

В зв'язку з неможливістю зобов'язати відповідача внести зміни в дату звільнення, враховуючи правові підстави стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, якими керувався ОСОБА_3, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку теж не підлягають задоволенню.

ОСОБА_3 також просить стягнути з відповідача компенсацію за дні невикористаної відпустки на підставі ст. 83 КЗпП України.

Колегія суддів ще раз зауважує, що після звільнення ОСОБА_3, останній не поновлювався на роботі, жодних трудових стосунків із позивачем після звільнення не мав.

Відповідно до ст. 83 КЗпП України, грошова компенсація за невикористанні щорічні відпустки виплачуються у разі звільнення працівника, тобто, працівник має право на компенсацію за невикористанні щорічні відпустки при його звільнені, у випадку коли він набув право на ці відпустки.

Відповідно до ст. 74 КЗпП України, право на відпустки мають лише громадяни, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, зокрема з підприємствами.

Періодичне внесення змін у дату звільнення за рішеннями суду не поновлюють трудових відносин працівника з роботодавцем, а отже, ОСОБА_3 не має права на таку компенсацію.

З цих саме підстав, ОСОБА_3 не має права на вихідну допомогу при звільненні, яка передбачена с. 44 КЗпП України.

В ході перегляду даної справи, колегією суддів не встановлено порушень трудових прав позивача, а отже, відсутні підстави для застосування норм ст. 237-1 КЗпП України - про відшкодування моральної шкоди, яка, зі слів позивача, йому заподіяна внаслідок неодноразових порушень його прав з боку відповідача.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини у справі та правильно застосував норми матеріального права при вирішенні даного спору, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судове рішення без змін.

Апеляційний суд, керуючись ст. 374, 375, 382,384 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 липня 2018 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий: Т.Б. Сало

Судді: С.Г. Копаничук

О.С. Панасюк