Рішення № 77667270, 06.11.2018, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

06.11.2018 Справа № 2/337/1661/2018

ЄУН 337/1089/18

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

6 листопада 2018 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя

у складі: головуючого судді – Салтан Л.Г.

при секретарі – Гальцевій К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 , що мешкає: АДРЕСА_1) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2) , що мешкає: АДРЕСА_1) , про стягнення неустойки (пені) по виплаті аліментів

В С Т А Н О В И В :

26.04.2018 року позивачка звернулась до суду позовом, в якому просить стягнути з відповідача на її користь неустойку (пеню) за несплату аліментів на утримання сина ОСОБА_3, 25січня ІНФОРМАЦІЯ_3 та доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4. За період з 17.04.2015 року по 17.04.2016 року в розмірі 102488,76 грн, позові зазначила що з відповідачем перебувала в зареєстрованому шлюбі з 31.07.1992р., який розірвано на підставі рішення Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 31.03.2005р. Від шлюбу мають двох дітей: ОСОБА_5, 25.01.1993р.н., та ОСОБА_4, 09.05.1995р.н. Рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 31.03.2005р. з відповідача на її користь були стягнуті аліменти на утримання неповнолітніх дітей в твердій грошовій сумі в розмірі по 170,00грн. на кожну дитину, а всього 340,00грн., щомісячно, починаючи з 16.03.2005р. і до досягнення ними повноліття. Відповідач від сплати аліментів на утримання дітей ухилявся, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження, з 2011р. перебуває у розшуку. Згідно довідки державного виконавця Хортицького ВДВС заборгованість відповідача ОСОБА_2 по сплаті аліментів складає 28 570,00грн. Розмір заборгованості відповідачем не оскаржувався. Оскільки ця заборгованість виникла з вини відповідача, вона просить стягнути неустойку (пеню) відповідно до ст.196 СК України

Ухвалою суду від 2 травня 2018 року зазначений позов залишений без руху.

Ухвалою суду від 05.06.2018 року провадження по справі відкрито. Справа призначена до розгляду у підготовчому судовому засіданні.

Ухвалою суду від 26.09.2018 року підготовче провадження по справі закрито. Справа призначена до розгляду у судовому засіданні .

Позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_6 в судове засідання не прибули, подали заяву про розгляд справи у їх відсутність, заявлений позов підтримують в повному обсязі, просять його задовольнити повністю.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з’явився, відзив на позов не надав, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, заяву про розгляд справи у його відсутність не надав, причини неявки не повідомив.

Відзив на позов у відповідності до ст. 178 п.8 ЦПК України не надано, представник позивача не заперечує проти розгляду справи у відсутності відповідача, на підставі документів наявних у матеріалах справи з ухваленням заочного рішення, тому суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів, відповідно з ч.1 п.2 ст.280 ЦПК України.

Представник третьої особи - Хортицького ВДВС м.Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області в судове засідання не з’явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутність.

Вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Крім того, згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Бендерський проти України (заява № 22750/02 параграф 42) - відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

За вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд встановлює такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин

У судовому засіданні встановлено, сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 31.07.1992 року, який розірвано на підставі рішення Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 31.03.2005р., яке набрало законної сили 04.05.2005р.

Від шлюбу сторони мають двох дітей: ОСОБА_5, 25.01.1993р.н., та ОСОБА_4, 09.05.1995р.н.

Рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 31.03.2005р. з відповідача на користь позивачки були стягнуті аліменти на утримання неповнолітніх дітей в твердій грошовій сумі в розмірі по 170,00грн. на кожну дитину, а всього 340,00грн., щомісячно, починаючи з 16.03.2005р. і до досягнення ними повноліття.

Відповідач ОСОБА_2 був присутній під час судового розгляду справи про стягнення аліментів, з позовними вимогами був згодний, проти розміру аліментів не заперечував.

Також судом встановлено, що на підставі зазначеного рішення суду був виданий виконавчий лист №2-1536/2005р., який знаходиться на примусовому виконанні в Хортицькому ВДВС м.Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області.

Згідно розрахунку державного виконавця Хортицького ВДВС м.Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області від 04.06.2014р., заборгованість відповідача ОСОБА_2 по аліментам на момент повноліття дітей (09.05.2013р.) становив 28570,95 грн.

Згідно розрахунку державного виконавця Хортицького ВДВС м.Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області від 26.03.2015р., заборгованість відповідача ОСОБА_2 по аліментам на момент повноліття дітей (09.05.2013р.) становив 25 881,95грн.

Згідно з цим розрахунком відповідач частково сплатив аліменти в сумі 2690,00грн. протягом квітня-грудня 2005р. В подальшому сплата аліментів ним не здійснювалась.

Згідно листа №18541 Хортицького ВДВС м.Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області від 20.09.2017р. заборгованість ОСОБА_2 по сплаті аліментів на утримання неповнолітніх дітей було погашено в липні 2017р. в повному обсязі, а саме: 9605,20грн. - утримано з пенсії відповідача, 16276,75грн. – шляхом реалізації майна боржника з електронних торгів.

Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати свою неповнолітню дитину.

У відповідності до ч.4 ст.195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а у разі спору - судом.

Відповідно до ч.1 ст.196 СК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Відповідно до ч.1 ст.196 СК України (в редакції Закону України від 17.05.2017р. № 2037-VIII, який набрав чинності з 08.07.2017р. і діє на момент розгляду справи), у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006р. № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», передбачена ст.196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення аліментів.

З’ясувавши повно, всебічно та об’єктивно усі обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності і взаємозв’язку, виходячи з вищевикладених вимог діючого законодавства, суд вважає встановленим та доведеним факт виникнення заборгованості по аліментам саме з вини відповідача.

Так, судом встановлено, що на протязі тривалого часу відповідач ОСОБА_2 не сплачував аліменти на утримання неповнолітніх дітей, що підтверджується розрахунками заборгованості, складеними державним виконавцем. Це, в свою чергу призвело до виникнення заборгованості, яка станом на досягнення повноліття другою дитиною (09.05.2013р.) склала 25 881,95грн. і була повністю погашена шляхом здійснення примусових виконавчих дій лише в липні 2017р.

При цьому, суд виходить з того, що обчислений державним виконавцем розмір заборгованості по аліментам в сумі 25 881,95грн., сторонами не оскаржувався, доказів, які б спростували розмір цієї заборгованості, суду не надано, тому такий розрахунок суд вважає вірним, належним та обґрунтованим і приймає його до уваги при ухваленні вказаного рішення.

Також суд вважає, що вказана заборгованість по аліментам виникла з вини відповідача ОСОБА_2, оскільки останній, достовірно знаючи про наявність відповідного рішення суду, за яким він був зобов'язаний сплачувати аліменти на користь позивачки, а також про розмір аліментів, що підлягають сплаті і період виконання цього обов'язку, не сплачував аліменти в необхідному розмірі, чим допустив утворення заборгованості по аліментам, доказів на підтвердження неможливості сплачувати аліменти в повному розмірі, або доказів, що заборгованість по аліментам виникла з незалежних від нього причин, відповідач суду не надав.

Крім того, суд враховує, що заборгованість по аліментам була погашена лише в липні 2017р. шляхом здійснення примусових виконавчих дій – звернення стягнення на доходи боржника, реалізація нерухомого майна в порядку електронних торгів, що також, на думку суду, свідчить про свідоме небажання (ухилення) відповідача виконувати судове рішення та сплачувати аліменти і заборгованість по ним, тобто наявність його вини у виникненні такої заборгованості.

Таким чином, встановивши факт виникнення заборгованості по аліментам та наявність вини відповідача в цьому, суд прийшов до висновку про наявність у позивача права на стягнення неустойки на підставі ст.196 СК України.

При визначенні суми пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки, розглядаючи справу відповідно до ст.13 ЦПК України в межах заявлених вимог та наданих сторонами доказів, суд виходить з того, що позивачкою визначений період прострочки сплати заборгованості по аліментам з 17.04.2015р. по 17.04.2016р., що становить 365 днів., і це є її правом.

Разом з тим, розрахунок пені проведений позивачкою та її представником з розміру заборгованості по аліментам в сумі 28 570,00грн. Однак, згідно розрахунку заборгованості, складеного державним виконавцем 26.03.2015р., розмір заборгованості по аліментам станом на 09.05.2013р. (день досягнення повноліття другою дитиною) та станом на 17.04.2016р. (день початку періоду прострочки сплати заборгованості по аліментам, визначений на розсуд позивачки) становить 25 881,95грн. і суд вважає, що розмір пені повинен розраховуватись, виходячи з цієї суми.

Таким чином, розмір пені становить 102488 грн. з наступного розрахунку: 25 881,95грн :100% х 365дн.

В той же час, суд враховує, що з 08.07.2017р. набули чинності зміни до ст.196 СК України, згідно з якими одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Згідно з ч.1 ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти, в т.ч. акт цивільного законодавства, не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999р. №1-рп/99 зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення ч.1 ст.58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Таким чином, беручи до уваги, що Законом України від 17.05.2017р. № 2037-VIII, який набрав чинності з 08.07.2017р., внесені зміни до ст.196 СК України в частині обмеження максимального розміру пені, яка стягується на користь одержувача аліментів, 100-відсотковим розміром заборгованості по аліментам, що, на думку суду, пом’якшує юридичну відповідальність платника аліментів, суд вважає необхідним стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 пеню за прострочення сплати аліментів саме в сумі 100% розміру заборгованості по аліментам, тобто 25 881,95грн.

На підставі вищевикладеного, позов ОСОБА_1 слід задовольнити частково.

Крім того, позивач на підставі вимог Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору за заявленими позовними вимогами, тому у відповідності до ст.141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню судових збір на користь держави.

Керуючись ст.58 Конституції України, ст.180,184,195,196 СК України, ст.ст. 11,13, 81, 89, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути Стягнути з ОСОБА_2 ( 20.06.1968р.н., РНОКПП НОМЕР_1що мешкає: АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 , що мешкає: АДРЕСА_1) пеню за прострочення сплати аліментів на утримання неповнолітніх дітей в сумі 25881,95 грн за період з 17.04.2015 року по 17.04.2016 року .

В іншій частині позову – відмовити.

Стягнути Стягнути з ОСОБА_2 ( 20.06.1968р.н., РНОКПП НОМЕР_1що мешкає: АДРЕСА_1) судовий збір на користь держави у сумі 704,80 грн. Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); Код банку (МФО): 899998; Отримувач: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106; Код ЕДРПОУ отримувача: 37993783; Номер рахунку отримувача: 31211256026001. Код класифікації доходів бюджету: 22030106)

Копію рішення надіслати сторонам.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

Повний текст рішення виготовлений 7.11.2018 року. Повний текст рішення надіслати сторонам

Суддя: Л.Г. Салтан