Рішення № 77664097, 01.11.2018, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/1249/17

Провадження № 2/0182/1065/2018

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

01.11.2018 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого – судді Тихомирова І.В.

при секретарі – Рахуба О.Г.

за участю: позивача - ОСОБА_1

відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Нікополі Дніпропетровської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Служба у справах дітей Нікопольської міської ради про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

07.03.2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа: Служба у справах дітей Нікопольської міської радипро поділ майна подружжя, що перебуває у спільній сумісній власності.

Свої вимоги мотивує тим, що 15.09.2001 року вони з ОСОБА_2 уклали шлюб, від якого мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Влітку 2005 року сторонами було прийнято рішення про купівлю будинку, яке підтримали батьки позивача та надали їй кошти для внесення завдатку за житло у розмірі 800 доларів США. Оформивши іпотечний кредит, ОСОБА_1, ОСОБА_2 у грудні 2005 року придбали будинок № 46-а по вул. Єнісейській в м. Нікополі Дніпропетровської області, вартість якого складала 6500 доларів США. Таким чином, сума завдатку, яка була сплачена батьками позивача, фактично становила 1/8 вартості житла. У період з 2006 року по 2009 рік подружжя переживало значне фінансове навантаження, обумовлене придбанням будинку. Крім того, в цей час відповідач зловживав спиртними напоями, а позивач вимушена була проходити курс лікування. Батьки ОСОБА_1 надавали її сім’ї значну фінансову допомогу та оплачували вартість навчання ОСОБА_2 Згодом відповідач перестав вживати алкоголь та у 2009-2010 роках вони за ініціативою позивача, з використанням кредитних коштів, провели у будинку капітальний ремонт. Кредитні зобов’язання були оформлені як на позивача, яка їх виконала у повному обсязі у листопаді-грудні 2013 року, так і на відповідача.

Сімейний бюджет був спільний. ОСОБА_1, ОСОБА_2 працювали, однак у листопаді 2015 року позивач не пройшла на свою посаду за конкурсом і працевлаштувалася лише у кінці березня 2016 року. У період безробіття позивача відповідач відмовився фінансово забезпечувати їхню сім’ю, приховував розмір своїх доходів, надавав кошти у недостатньому для проживання розмірі, у зв’язку з чим позивач постійно зверталася за допомогою до батьків та сестри. Для оплати комунальних послуг ОСОБА_1 у березні 2016 року вимушена була користуватися послугами ломбарду. Згодом ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_1 про небажання надалі перебувати з нею у шлюбі, відмовився зареєструвати місце проживання їхнього сина у будинку та повідомив про наміри його продати, забравши усі документи на нерухомість та земельну ділянку.

Таким чином, вони з відповідачем не домовилися про порядок поділу майна, набутого за час шлюбу, тому ОСОБА_1 вимушена звертатися до суду і, з урахуванням протиправної поведінки відповідача та з метою захисту прав та інтересів їхньої неповнолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, позивач просить суд відступити від засади рівності часток подружжя та визнати за нею право власності на житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: м. Нікополь, вул. Єнісейська, 46-а, розташований на земельній ділянці площею 360 кв.м., а також стягнути з відповідача судові витрати (а.с.2-6).

Ухвалою суду від 10.04.2017 року провадження по справі було відкрито (а.с.21).

Не погодившись із вимогами ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 07.07.2017 року подав до канцелярії суду свої заперечення (а.с.24-25). Посилається на те, що спірний будинок був придбаний ними у період шлюбу на кредит ПАТ «Укрсоцбанк», який на даний час є виплаченим. Кошти на ремонт житла відповідач отримав в АТ «А-Банк» та до теперішнього часу повертає їх самостійно. Земельна ділянка площею 0,0360 га в межах згідно з планом, що розташована в м. Нікополь по вул. Єнісейській, 46а, призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, відповідно до акту про право власності на земельну ділянку, виданого на підставі рішення сесії від 28.07.2006 року, передана у власність ОСОБА_2 у період його перебування у шлюбі з ОСОБА_1 та є їх спільною сумісною власністю. Крім того, відповідач зазначає, що він систематично, у повному обсязі сплачує аліменти на утримання їхнього сина ОСОБА_3 та бере участь у його вихованні. На даний час ОСОБА_2 вимушений винаймати житло, та несе витрати на погашення кредиту в АТ «А-Банк», який був виданий для поліпшення умов, а саме ремонту спірного будинку. На підставі зазначеного відповідач просив розподілити майно, набуте за час шлюбу, у рівних частках, стягнути з позивача компенсацію за 1/2 частину спільного майна відповідно до вартості будинку, зазначеної у технічному паспорті, з урахуванням вартості земельної ділянки, на якій він розташований, а також вирішити питання щодо погашення кредитного зобов’язання, яке виникло у нього перед АТ «А-Банк» у зв’язку із задоволенням потреб та інтересів сім’ї.

03.08.2018 року ОСОБА_1 подала уточнену позовну заяву (а.с.149-153) та надала Звіти з експертної грошової оцінки земельної ділянки та житлового будинку (а.с.100-143). Зазначила, що шлюб між нею та відповідачем було розірвано рішенням Нікопольського міськрайонного суду від 16.06.2017 року. Відповідач не приймає участі в утриманні будинку та земельної ділянки, не дбає про їх збереження в належному стані. Вона вимушена самотужки сплачувати комунальні послуги, а влітку 2017 року витратила кошти на ремонтні роботи по підведенню каналізації, які просила врахувати суд при вирішенні справи. До того ж, ОСОБА_2 не проводить час із сином, матеріальну допомогу надає лише після нагадувань, а батько відповідача та його сестра, яка є хрещеною матір’ю неповнолітнього ОСОБА_3, також не приймають участі у вихованні та утриманні дитини.

У судових засіданнях позивач свої позовні вимоги підтримала, на їх задоволенні наполягала.

Відповідач у ході слухання справи позов визнав частково та просив розподілити майно, набуте за час шлюбу, виходячи з принципу рівності, по 1/2 частині за кожним.

Представник третьої особи у судові засідання не з’являвся, про час та місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином, пояснень по справі або заяв суду не подавав. Суд вважає можливим розглянути справу за його відсутності.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд дійшов наступних висновків.

Між сторонами виникли правовідносини стосовно поділу майна, що було набуте ними за час шлюбу.

Як встановлено судом, 15.09.2001 року сторони уклали шлюб, зареєстрований Відділом реєстрації актів громадянського стану Добропільського міського управління юстиції Донецької області за актовим записом № 185. Від шлюбу мають неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.10).

У період шлюбу, 01.12.2005 року за Договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 3706, ОСОБА_2 було придбано житловий будинок № 46-а, що знаходиться за адресою: м. Нікополь, вул. Єнісейська, з відповідними господарчими та побутовими будівлями і спорудами (а.с.32-34).

Крім того, ОСОБА_2 на праві власності відповідно до Державного акту Серії ЯЕ № 475789, виданого підставі Рішення сесії від 28.07.2006 року № 36-5V належить земельна ділянка площею 0,0360 га, надана для будівництва та обслуговування спірного житлового будинку (а.с.31).

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду від 16.06.2017 року, яке набуло чинності 27.06.2017 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано та встановлено, що за посиланням позивача шлюбно-сімейні відносини були припинені з березня 2016 року, за посиланням відповідача – з 16.10.2016 року (а.с.137-138).

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про надання права на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Шлюбний договір між сторонами не укладався.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Поділ майна подружжя може бути здійснено у добровільному або судовому порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 70 СК у разі поділу майна, що є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. За змістом ч. 2-3 ст. 70 СК, суд може відступити від засади рівності часток лише у випадках недобросовісної поведінки одного з подружжя (у сторону зменшення його частки) або у випадку, якщо з подружжям проживають діти при недостатності аліментів (у сторону збільшення частки).

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу, п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» істотними обставинами, що мають значення для справи при вирішення спорів про поділ майна, є випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

При поділі майна суду в першу чергу необхідно визначити його предмет, тобто те майно подружжя, яке підлягає поділу. При поділі майна подружжя мають враховуватися три категорії об'єктів: а) речі (окрема річ або сукупність речей), які належать подружжю на праві спільної сумісної власності; б) кредиторські вимоги подружжя (право вимоги за договором позики, купівлі-продажу тощо, коли подружжя виступає як кредитор і вправі вимагати повернення боргу, передачі речі тощо); в) боргові зобов'язання подружжя (зобов'язання, за якими подружжя виступає як боржник і зобов'язане повернути борг, повернути або передати річ тощо). Поділ майна здійснюється з урахуванням вартості речей, які належать подружжю на праві спільної власності, а також розміру їх кредиторських вимог та боргових зобов'язань.

Вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Як вбачається з трудової книжки відповідача серії ВА № 003324, весь період перебування з позивачем у шлюбі він був офіційно працевлаштований. Лише 07.09.2016 року його було звільнено за власним бажанням та з 15.09.2016 року розпочаті виплати допомоги по безробіттю (а.с.27-30). Відповідно до довідки Нікопольського МРЦЗ Державного центру зайнятості № 2212, дохід ОСОБА_2 за період з 08.09.2016 року по 30.06.2017 року становив 49412,59 грн.

Натомість, відомостей про свій дохід за період шлюбу з відповідачем позивач не надала. ОСОБА_2 не спростовує її участі у придбанні майна. Підтвердження хвороби ОСОБА_1 та зловживання ОСОБА_2 алкогольними напоями, що могло б свідчити про його недобросовісну поведінку у шлюбі, в матеріалах справи відсутні, як відсутні і належні та допустимі докази надання батьками позивача матеріальної допомоги на придбання спірного будинку. Допитана у судовому засіданні 23.10.2017 року у якості свідка матір ОСОБА_1 – ОСОБА_5 – пояснила, що передавала доньці кошти для придбання житла, однак жодного письмового підтвердження не надала. В той же час, допитані у судовому засіданні зять позивача ОСОБА_6, батько відповідача ОСОБА_7 суду, кожен окремо, підтвердили, що кожен з них надавав посильну допомогу сторонам, які, в свою чергу, в цілому в однаковому обсязі приймали участь в забезпеченні сім’ї.

Будь-яких доказів поведінки відповідача у шлюбі, яка б шкодила інтересам сім’ї, не добуто.

Таким чином, поясненнями сторін, свідків та матеріалами справи суд вважає доведеним, що у період шлюбу ОСОБА_1, ОСОБА_2 однаково дбали про сімейний добробут та мали спільний бюджет, про що зазначала позивач у позові та не заперечував відповідач, тому суд приходить до висновку, що житловий будинок з надвірними будівлями та земельна ділянка за адресою: м. Нікополь, вул. Єнісейська, 46-а, придбані за час шлюбу та є об’єктами спільної сумісної власності подружжя.

Суд не вбачає підстав для відступлення від засади рівності часток подружжя, на які посилається позивач.

У даних правовідносинах законом не передбачено наявність або відсутність ініціативи як фактор, що впливає на частку у спільному майні подружжя. У зв’язку з цим суд відхиляє посилання позивача на те, що ремонтні роботи у будинку були проведені виключно з її ініціативи, тому її частка у спірному майні є більшою. Доказів проведених ОСОБА_1 ремонтних робіт після розірвання шлюбу влітку 2017 року в матеріалах справи немає.

Відповідно до побутової характеристики ОСОБА_2, наданої головою квартального комітету № 3 м. Нікополь, ОСОБА_2 зареєстрований, але з 2015 року не мешкає за адресою: м. Нікополь, вул. Єнісейська, 46а (а.с.49). Та обставина, що відповідач не проживав разом з позивачем до розірвання шлюбу між ними у спільному будинку та не приймав участі в його утриманні не свідчить про його відмову від права власності на нерухоме майно і не є підставою для припинення права власності на нього.

Крім того, суд не дає оцінку твердженням позивача про те, що близькі відповідача не підтримують відносин та не надають матеріальної допомоги неповнолітньому ОСОБА_3, оскільки зазначені обставини не стосуються предмета спору.

Докази ухилення відповідача від сплати аліментів на утримання сина, про що неодноразово заявляла позивач, в матеріалах справи відсутні. Натомість, відповідно до довідки Нікопольського МРЦЗ Державного центру зайнятості № 2212 (а.с.50), з ОСОБА_2 стягуються аліменти.

Відомостей про те, що ОСОБА_1 зверталася до ОСОБА_2 із вимогою про стягнення додаткових витрат на дитину немає.

Також, суд не бере до уваги викладені у відзиві вимоги відповідача щодо стягнення з ОСОБА_1 компенсації у розмірі вартості 1/2 частини спільного майна та поділу кредитних зобов’язань, оскільки зустрічного позову ОСОБА_2 за весь час розгляду справи в суді не подавав. Сторонами визнано, що кредитні зобов’язання вони брали та виплачували разом, для забезпечення потреб сім’ї.

Таким чином, виключних підстав у розумінні ст. 70 СК України для зменшення частки ОСОБА_2 у спільному майні судом не встановлено, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

При зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 було оплачено судовий збір на загальну суму 1280,00 грн. (а.с.1,154). На підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому суд вважає доцільним стягнути з ОСОБА_2 640,00 грн. (1280,00 грн./2) судового збору на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 60,69,70 СК України, п.23-25,30 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про надання права на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст. ст. 4, 12, 13, 81, 141, 263, 265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 у рахунок поділу майна подружжя право власності на 1/2 частину житлового будинку № 46-а по вул. Єнісейська в м. Нікополі Дніпропетровської області загальною площею 39,2 кв.м., житловою площею 28,8 кв.м. з надвірними будівлями: вбиральня літ. «Б», підвал літ. «В», сарай літ. «Г», спорудження № І, 1-3.

Визнати за ОСОБА_1 у рахунок поділу майна подружжя право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0.0360, що розташована за адресою: Дніпропетровська область. м. Нікополь, вул. Єнісейська, 46-а, цільове призначення – для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Визнати за ОСОБА_2 у рахунок поділу майна подружжя право власності на 1/2 частину житлового будинку № 46-а по вул. Єнісейська в м. Нікополі Дніпропетровської області загальною площею 39,2 кв.м., житловою площею 28,8 кв.м. з надвірними будівлями: вбиральня літ. «Б», підвал літ. «В», сарай літ. «Г», спорудження № І, 1-3.

Визнати за ОСОБА_2 у рахунок поділу майна подружжя право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0.0360, що розташована за адресою: Дніпропетровська область. м. Нікополь, вул. Єнісейська, 46-а, цільове призначення – для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам в сумі 640,00 грн. (шістсот сорок грн. 00 коп.).

В іншому відмовити.

Повний текст рішення складено 06.11.2018 року.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно підпункту 15.5 Перехідних положеньЦПК України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017 року, який набув чинності 15 грудня 2017 року, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя: ОСОБА_8