Рішення № 77663878, 08.10.2018, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

08.10.2018 Єдиний унікальний номер 205/4343/18

Провадження №2/205/2403/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2018 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі судді Шавули В.С., за участю секретаря судового засідання Сербена О.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи – ОСОБА_3, ОСОБА_4, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном, шляхом зняття з реєстраційного обліку, –

В С Т А Н О В И В :

Позивач 21 червня 2018 року звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_2, треті особи – ОСОБА_3, ОСОБА_4, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном, шляхом зняття з реєстраційного обліку, у якому посилаючись на викладені обставини та обґрунтування просить суд усунути їй перешкоди в користуванні та розпорядженні квартирою № 144, розташованою в м. Дніпро, ж/м Парус, буд. 1-Е, шляхом зняття відповідача з реєстраційного обліку.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16.07.2018 року відкрито провадження у справі, ухвалено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Треті особи – ОСОБА_3 та ОСОБА_4 надали суду заяву, у якій просять справу розглядати без своєї участі. Позовні вимоги підтримують та просять задовольнити.

Відповідач фактично ухвалу про відкриття спрощеного провадження з копією позовної заяви та доданими до неї документами не отримали, проте за змістом ч.7, п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України вищевказані документи вважаються врученими відповідачам, оскільки надсилались за адресою їх місця проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

За ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1,7 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч.4 ст.55, ст.124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст.13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Відповідно до ст.. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, зокрема із правочинів, вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України в редакції 2003 року).

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи по суті, суд встановив наступне.

Позивач є власником квартири № 144, яка розташована в м. Дніпро на ж/м Парус, в буд. №1-Е, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 23.03.2018р. та договором дарування 8/9 часток від 23.03.2018р. (а.с.7-10).

Відповідач зареєстрований у вищевказаному домоволодінні, що підтверджується довідкою № 9965, виданою Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР (а.с.12).

Згідно ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

ОСОБА_2 зареєстрований, але із 2007 року не проживає в зазначеній квартирі, що підтверджується актом від 20.06.2018р., підписаним мешканцями квартир № 43 та 74, проживаючих за адресою м. Дніпро, ж/м Парус, буд. 1-Е (а.с.11,12).

Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 150 ЖК України, ч. 1 ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім’ї, інших осіб, розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення, будинку або квартири, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Проте зазначена норма не передбачає можливості визнавати особу такою, що втратила право на житлову площу.

Згідно із ч.1 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.

За змістом ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється, зокрема, на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Таким чином, рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, є самостійною та достатньою підставою дня зняття цієї особи з реєстрації.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду України від 16.01.2012р. №6-57цс11, а тому має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права відповідно до ч.1 ст.360-7 ЦПК України.

Отже, враховуючи викладене, суд приходить висновку, що позивачем заявлено вимоги, які він як власник майна має право заявляти вимагаючи усунення перешкод у користуванні та розпорядженні своїм майном, але у свою чергу такий спосіб захисту не може бути належним у даному випадку так як в Законі чітко зазначено, що самостійною та достатньою підставою дня зняття особи з реєстрації є рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а таку вимогу позивач не заявляє.

Таким чином, оцінюючи здобуті по справі докази за своїм внутрішнім переконанням щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємності зв’язку у сукупності, суд першої інстанції, розглядаючи даний спір в межах заявлених позовних вимог вважає позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо судових витрат відповідно до ст.141 ЦПК України, суд приходить до висновку, що сплачений судовий збір відшкодуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 15, 16, 316-317, 319, 391 ЦК України, ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст.ст.4,6,10,12,13, 81-83, 141, 247, 263-264 268, 279 Цивільно-процесуального кодексу України, суд, –

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи – ОСОБА_3, ОСОБА_4, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном, шляхом зняття з реєстраційного обліку, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 17.10.2018р.

СуддяОСОБА_5