Рішення № 77663330, 25.10.2018, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/2286/18

Провадження № 2/175/733/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(з а о ч н е)

25 жовтня 2018 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді Озерянської Ж.М.

з участю секретаря Іщенко Д.Г.

розглянувши в порядку спрощеного провадження у смт. Слобожанське справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Нічний Експрес» про відшкодування моральної шкоди заподіяної джерелом підвищеної безпеки, -

В С Т А Н О В И В:

В червні 2018 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив ухвалити рішення, яким стягнути з ПП «Нічний Експрес» на його користь моральну шкоду у розмірі 200000 грн., в рахунок відшкодування втраченого заробітку за період з травня 2015 року по грудень 2015 року у розмірі 10384 грн. та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9329 грн.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача в рахунок відшкодування втраченого заробітку за період з травня 2015 року по грудень 2015 року у розмірі 10384 грн. залишено без розгляду.

Адвокат позивача за договором про надання правової допомоги Пантюхов В.С. надав суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити, не заперечував проти постановлення заочного рішення. Надав суду Акт прийому-передачі виконаних робіт за договором про надання професійної правничої допомоги на суму в загальному розмірі 6829 грн.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином у встановленому законом порядку у відповідності до ст. 130 ЦПК України, що підтверджується поштовим повідомленням (а.с.35), а тому зі згоди адвоката позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 223, 280 ЦПК України.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Статтею 3 Конституції України передбачається, що Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Статтею 55 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на судовий захист від протиправних посягань.

Встановлено, що 09 квітня 2015 року близько 21-00 год. ОСОБА_3, перебуваючи у трудових відносинах з ПП «Нічний експрес», керуючи технічно справним автомобілем НОМЕР_1, який належить на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ПП «Нічний експрес», виконуючи свої функціональні обов'язки, здійснював рух по автодорозі «Знаменка-Луганськ-Ізварино» Дніпропетровського району Дніпропетровської області, зі сторони міста Кривий Ріг в напрямку міста Дніпропетровська, на якій в районі 173 км+600 метрів скоїв наїзд на ОСОБА_1. В результаті наїзду, ОСОБА_1 були спричинені тілесні ушкодження у вигляді: сумісної тупої травми тіла: забою м'яких тканин голови, сколу емалі зубів на верхній щелепі праворуч та ліворуч, закритого уламкового перелому середньої третини лівої стегнової кістки зі зміщенням уламків, напруженої міжм'язової гематоми по передній поверхні лівого стегна, численних саден верхніх та нижніх кінцівок, грудної клітини та черева, які відносяться згідно висновку судово-медичної експертизи № 2275е до середнього ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, що зумовили тривалий розлад здоров'я, строком понад 3 тижні.

Вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2018 року, який набрав законної сили 02.05.2018, ОСОБА_3 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України (а.с.8-11).

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 пережив великий стрес від переляку в момент наїзду автомобіля, відчув та витерпів фізичний біль у зв'язку з причиненими тілесними ушкодженнями. Після отримання тілесних ушкоджень, ОСОБА_1 мучили мігрені, погіршився сон, апетит, був порушений звичайний нормальний устрій його життя та життя його родини. Позивач постійно знаходився у нервовому стані, отримав занепад сил та нехватку життєвої енергії. Під час лікування та контролю зростання кісток ОСОБА_1 неодноразово доводилося опромінюватись рентгенівськими променями. Факт втрати здоров'я ОСОБА_1 для всієї його родини виявився непоправним та завдав моральних страждань.

Частиною 1 ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини, а якщо шкоду завдано внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від вини.

У відповідності до вимог ст. 1172 ЦК України, юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним свої трудових обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 1187 ЦК України, встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або втримуванням транспортних засобів, механізмів та обладнання, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, і інших осіб. Згідно ч. ч. 2, 5 названої статті, шкода, заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або втримування якого створює підвищену небезпеку. Особа, що здійснює діяльність, яка є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за заподіяну шкоду.

Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року №6, встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю над нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояву їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного рухові автомобіля). Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в чинність права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

У відповідності до п. 6 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року, особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України). Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК України.

Згідно до п.8 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4, за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах.

Суд вважає, що позивачу заподіяна значна моральна шкода, яка полягає у стражданнях та переживаннях у зв'язку з втратою здоров'я. При визначені розміру грошового відшкодування моральної шкоди суд враховує глибину душевних страждань та виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, вважає, що її розмір слід визначити в сумі 30 000 грн. Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню.

Згідно ст. 141 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Тому з відповідача на користь держави повинно бути стягнено судовий збір за позовні вимоги про стягнення моральної шкоди в сумі 704,80 грн.

Згідно ст. 137 ЦПК України, витрати пов?язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Як роз'яснено в п. 47 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 № 10, право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16.11.2000 № 13-рп/2000; Рішення від 30.09.2009 № 23-рп/2009; Рішення від 11.07.2013 № 6-рп/2013).

У матеріалах справи наявний Договір про надання професійної правничої допомоги від 05 червня 2018 року укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Пантюховим Валерієм Сергійовичем, який визначає порядок оплати послуг з надання правової допомоги.

Згідно з ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фінансовий розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумний та враховувати витрачений адвокатом час.

Статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», передбачено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено в п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015 року, п. п. 34-36 Рішення у справі Гімайдуліна і інших проти України від 10.12.2009 року, п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004 року, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Відповідно до Акту прийому-передачі виконаних робіт за договором про надання професійної правничої допомоги від 05 червня 2018 року, позивач сплатив адвокату грошові кошти в сумі 6829 грн. за надання правничої допомоги. Суд вважає, що розмір заявлених позивачем витрат на правничу допомогу є співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт; часом, витраченим на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 23, 1167, 1168 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76, 130, 137, 141, 223, 263-266, 280-282 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Нічний Експрес» про відшкодування моральної шкоди заподіяної джерелом підвищеної безпеки - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства «Нічний Експрес» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 30000 грн., судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6829 грн., а всього стягнути 36829 грн.

Стягнути з Приватного підприємства «Нічний Експрес» на користь держави судовий збір в розмірі 704 грн. 80 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Озерянська Ж.М.