Рішення № 77659403, 11.10.2018, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" жовтня 2018 р. Справа № 809/360/18

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панікара І.В.

судді Остап'юка С.В.,

судді Тимощука О.Л.,

за участю секретаря судового засідання Подольської Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Городенківської районної державної адміністрації Івано-Франківської області Міністерства соціальної політики України, Міністерства соціальної політики України, Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про зобов"язання до вчинення дій,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (в подальшому, також – позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Городенківської районної державної адміністрації Івано-Франківської області Міністерства соціальної політики України (в подальшому, також – відповідач1), Міністерства соціальної політики України (в подальшому, також – відповідач2), Кабінету Міністрів України (в подальшому, також – відповідач3), Державної казначейської служби України (в подальшому, також – відповідач4) про зобов`язання до вчинення дій та стягнення моральної шкоди.

Позовні вимоги, з урахуванням збільшення їх розміру та внесених уточнень, мотивовані тим, що в супереч вимог положень статті 14 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», позивачем з боку відповідачів1-3, зазнається дискримінація за ознаками його майнового стану, місця проживання та іншими ознаками у формі обмеження користування наданими йому правами і свободами, зокрема, щодо надання державних субсидій для відшкодування вартості житлово-комунальних послуг. Окрім того, вказав на спрямованість таких дій, як на примушування його вчинити суїцид.

Так, згідно змісту позовної заяви та доповнень до неї, позивач вказує на те, що надіслав на адресу відповідача2 в електронній формі заяву про призначення йому субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива. У зв`язку з відсутністю відповіді на дане звернення, позивач повторно звернувся з аналогічною заявою на адресу відповідача1, згідно змісту відповіді на яку, позивача повідомлено про відсутність передумов для призначення субсидії у відповідності до вимог Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затвердженого Постановою КМУ за №848 від 21.10.1995 року, з огляду на відсутність у позивача реєстрації або угоди найму житла за місцем призначення субсидії.

Однак, позивач вважає, що правове регулювання, визначене Постановою КМУ за №848 від 21.10.1995 року суперечить змісту принципу верховенства права, а також протоколу №12 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що визначає заборону дискримінації за будь-якою ознакою, водночас вказує на те, що серед нормативно-правих актів вищої юридичної сили національного законодавства, що стосуються соціального захисту населення, наявні тільки два закони, які передбачають можливість прийняття Кабінетом Міністрів України постанов на їх виконання. Зокрема, вказав на Закон України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» та Закон України «Про соціальні послуги», як на такі, що містять у собі вичерпний перелік документів, що необхідно надати для призначення субсидій на оплату житлово-комунальних послуг. Також звернув увагу на те, що Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, серед переліку документів необхідних для призначення субсидії містить вимогу про надання договору найму житла та довідки про доходи, водночас у наведених законах такі вимоги відсутні.

У зв`язку з вищевикладеними законодавчими положеннями, а також наведеними діями відповідачів, позивач просить суд:

- зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Городенківської районної державної адміністрації Івано-Франківської області Міністерства соціальної політики України, Міністерство соціальної політики України, Кабінет Міністрів України припинити вчинення стосовно нього дискримінацію за ознакою місця проживання щодо надання субсидії для оплати витрат на житлово-комунальні послуги, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива та призначити ОСОБА_1 субсидію для оплати витрат на житлово-комунальні послуги, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива за місцем фактичного проживання – вул. Козацька, 27 с. Котиківка, р-н Городенківський, обл. Івано-Франківська, 78106;

- відшкодувати заподіяну позивачу моральну шкоду у розмірі 100000 грн.

Відповідач1 скористався правом подання відзиву на позовну заяву, в якому, щодо задоволення позовних вимог заперечив. Представником позивача зазначено, що на час звернення позивача до Управління праці та соціального захисту населення Городенківської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, чинним було Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затвердженого Постановою КМУ за №848 від 21.10.1995 року, згідно пунктів 6,7 та 13 якого, передбачено можливість призначення субсидії одній із осіб, яка фактично проживає у житловому приміщенні (будинку), якій нараховується плата за житлово-комунальні послуги. Зазначив, що оскільки особові рахунки на електропостачання та газопостачання зареєстровано не на ОСОБА_1, а на інших осіб, підстав призначати субсидію не було. Також, вказав на безпідставні вимоги позивача щодо відшкодування моральної шкоди, а також на його необґрунтовані твердження щодо примушування останнього до суїциду.

Відповідач2 на адресу суду відзиву не направив.

Відповідач3 також скористався процесуальним правом подання відзиву на позовну заяву, в якому щодо задоволення позовних вимог заперечив. Зокрема, у змісті відзиву його представником вказано на необгунтованість вимог позивача, як з позицій вимог Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, так і з позицій Постанови Пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Позивачем направлено відповідь на відзиви, в якій він вказав на те, що відзиви відповідачів направлені йому без документального підтвердження повноважень представників та без доказів про їх направлення іншим учасникам справи, а відповідно, не можуть враховуватися судом, що в силу положень частини 4 статті 159 КАС України, може бути кваліфіковано судом як визнання позову. По суті позовних вимог пояснив, що згідно вимог цивільного законодавства є власником спадкового майна незалежно від видачі свідоцтва про право на спадщину, а саме - з часу її відкриття, оскільки 23.06.2017 року подав заяву про прийняття спадщини після смерті батька, а відповідно, і право на субсидію 2017-2018 років він мав, незважаючи на факт відсутності реєстрації місця проживання в спадковому будинку.

В ході розгляду зазначеної адміністративної справи вирішувався ряд клопотань та вчинялися наступні процесуальні дії.

21.02.2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Городенківської районної держаної адміністрації Івано-Франківської області Міністерства соціальної політики України, Міністерства соціальної політики України, Кабінету міністрів України про зобов"язання до вчинення дій та відшкодування моральної шкоди.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді - Панікара І.В., суддів Біньковської Н.В., Лучко О.О.

Ухвалою головуючого судді по справі від 26.02.2018 року зазначену позовну заяву залишено без руху.

05.03.2018 року з боку ОСОБА_1 надійшла заява про відвід судді Панікару І.В., мотивована упередженим ставленням та не професійністю судді, з огляду на винесену ним 26.02.2018 року ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

07.03.2018 року суд ухвалою зупинив провадження по справі до вирішення питання про відвід в порядку частини 4 статті 40 КАС України.

09.03.2018 року колегіальною ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Панікара І.В. у даній справі - відмовлено.

13.03.2018 року ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду позовну заяву повернуто позивачу у зв'язку з невиконанням вимог ухвали, якою позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.05.2018 року увалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.03.2018 року скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

05.06.2018 року ОСОБА_1 повторно звернувся до суду із заявою про відвід судді Панікара І.В., мотивованою упередженим ставленням та не професійністю судді, з огляду на винесену ним 26.02.2018 року ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.06.2018 року, зазначену заяву ОСОБА_1 повернуто заявнику в порядку положень абзацу 2 частини 3 статті 37 та частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, як очевидно безпідставну та необґрунтовану.

05.06.2018 року судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

В період з 12.06.18 року по 17.07.2018 року, головуючий по справі суддя Панікар І.В. перебував у щорічній відпустці.

У вищевказаний період, на адресу суду надішли ряд клопотань від позивача, зокрема:

- 20.06.2018 року на електронну адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшла чергова заява про відвід судді Панікару І.В.;

- 02.07.2018 року надійшло клопотання про залучення по справі в якості співвідповідачів - Івано-Франківського окружного адміністративного суду, суддів Івано-Франківського окружного адміністративного суду: Панікара І.В., Біньковської Н.В., Лучко О.О., Грицюка П.П., Матуляка Я.П., Микитюка Р.В., Державної казначейської служби України;

- 02.07.2018 року на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від позивача надійшло клопотання про призначення по справі судово-медичної експертизи ОСОБА_1, проведення якої позивач просив доручити Івано-Франківському обласному бюро судово-медичної експертизи (м. Івано-Франківськ, вул. Новгородська 15 б).

18.07.2018 року у зв‘зку з перебуванням членів колегії - суддів Біньковської Н.В. та Лучко О.О. у щорічній відпустці, з метою своєчасного розгляду заяв та клопотань сторін, на підставі заяви головуючого по справі, проведено повторний автоматизований розподіл справи. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді - Панікара І.В., суддів Тимощука О.Л. та Остап‘юка С.В.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.07.2018 року, колегією суддів постановлено перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

24.07.2018 року колегіальною ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду, в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Панікара І.В. у даній справі – відмовлено.

30.07.2018 року ОСОБА_1, звернувся до суду з клопотанням про залучення по справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - суддів Івано-Франківського окружного адміністративного суду: Панікара І.В., Біньковської Н.В., Лучко О.О., Грицюка П.П., Матуляка Я.П., Микитюка Р.В., Остап'юка С.В., Тимощука О.Л., Гундяка В.Д., Чуприни О.В., Шумея М.В.

У зв`язку з розглядом справи в порядку загального позовного провадження, у відповідності до положень статей 180 та 181 КАС України, розгляд клопотань сторін проводився у підготовчому засіданні. При цьому суд зазначає, що підготовче засідання неодноразово відкладалося, а строк його проведення продовжено, зважаючи на необхідність вирішення чисельних клопотань позивача, а також у зв`язку з його неявкою у підготовче засідання 28.08.2018 року.

Так, в ході проведення підготовчого засідання, ухвалами суду від 08.08.2018 року та 07.09.2018 року відмовлено в задоволенні клопотань позивача: від 02.07.2018 року - про залучення по справі співвідповідачами суддів Івано-Франківського окружного адміністративного суду та про призначення по справі судово-медичної експертизи стосовно ОСОБА_1, від 30.07.2018 року про залучення співвідповідачем по справі Івано-Франківського окружного адміністративного суду та залучення по справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - суддів Івано-Франківського окружного адміністративного суду. Задоволено клопотання позивача від 02.07.2018 року та 30.07.2018 року в частині залучення по справі співвідповідачем Державної казначейської служби України.

07.09.2018 року, позивач в чергове не з`явивcя у підготовче засідання по справі, водночас, направив на електронну адресу суду клопотання про призначення судово-медичної стаціонароної психіатричної експретизи щодо головуючого судді по справі. Зазначене клопотання судом також розглянуто, та в порядку статті 167 КАС України, як очевидно безпідставне та необгрунтоване, повернуто заявнику без розгляду, згідно усної ухвали.

За результатами підготовчого засідання, 07.09.2018 року судом постановлено ухвалу про його закриття та призначення справи до судового розгляду по суті.

У призначене на 19.09.2018 року судове засідання позивач не з`явився, направивши на адресу суду заяву про відкладення даного судового засідання, мотивовану необхідністю особистої участі того ж дня, у розгляді справи Верховним Судом України о 12 годині 30 хвилин. Водночас, у поданій заяві позивач вказав на неможливість особистої участі в судових засіданнях у майбутньому, за умови, якщо такі призначатимуться на: 20.09.2018 року, 21.09.2018 року, 24.09.2018 року, 25.09.2018 року, 26.09.2018 року, 28.09.2018 року, 02.10.2018 року, 03.10.2018 року, 05.10.2018 року, 08.10.2018 року, 09.10.2018 року, 10.10.2018 року, у зв`язку з його участю в інших судових засіданнях. Визнавши причини неявки учасника справи в судове засідання поважними, суд, із урахуванням поданої заяви, а також факту участі суддів зі складу колегії в розгляді інших справ, ухвалою відклав розгляд справи на 11.10.2018 року.

В ході проведення судового засідання 11.10.2018 року, на стадії вирішення судом питання щодо можливості розгляду справи по суті, позивач в усній формі клопотав щодо припинення подальшого розгляду справи, мотивуючи його наявністю не вирішеного процесуального клопотання, та застосуванням до нього тортур з боку суду. Зокрема, вказав на не вирішення судом клопотання про призначення по справі судово-медичної експертизи стосовно ОСОБА_1, а також надав суду документи на 2-х аркушах, які, зі слів позивача, свідчили про втрату останнім слуху з вини суду.

Суд, розглянув зазначене усне клопотання щодо припинення подальшого розгляду справи та, в порядку частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив повернути його заявнику з підстав не дотримання ним загальних вимог щодо форми та змісту встановлених для письмових заяв, клопотань та заперечень. Водночас, суд роз`яснив позивачу, що його письмове клопотання від 02.07.2018 року про призначення по справі судово-медичної експертизи стосовно ОСОБА_1, вирішено ухвалою суду 07.09.2018 року, яка направлена на адресу позивача та вручена йому під розписку 12.09.2018 року.

Об`єктивно сприйнявши почуте, позивач залишив залу судового засідання, не надавши суду можливість виготовити та долучити до матеріалів справи належним чином завірені копії документів які, зі слів позивача, свідчили про втрату ним слуху.

З урахуванням викладеного, з метою запобіганню вчиненню позивачем подальших дій спрямованих на затягування судового розгляду, з метою недопущення штучного створення передумов, за яких у стороннього спостерігача могло б створитися враження, що судом обмежуються права позивача, пов`язані із доступом до правосуддя, а також, за відсутності підстав для відкладення судового засідання, суд, із урахуванням положень частини 6 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив розглядати справу за відсутності позивача.

Розглянувши у відповідності до вимог глави 6 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами загального позовного провадження, заслухавши пояснення сторін у судовому засіданні, дослідивши письмові докази, якими сторони обґрунтовують власні позовні вимоги та заперечення на них, судом встановлено наступне.

21.12.2017 року позивач звернувся до Відповідача2 із заявою про призначення субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива на домоволодіння за адресою: 78106, Івано-Франківська область, Городенківський район, с. Котиківка, вул. Козацька,27, яку надіслав в електронній формі документообігу на його електронну адресу (https:// subsidii.mlsp.gov.ua/package).

18.01.2018 року позивач з аналогічною заявою звернувся на адресу Відповідача1.

Виходячи зі змісту пояснень сторін, викладених у відзивах на позовну заяву, зазначені факти звернення позивача щодо призначення субсидії, відповідачами не заперечуються.

Поряд із заявою позивачем подано декларацію про доходи і витрати осіб, які звернулися за призначенням житлової субсидії, в якій позивач зазначив себе, як єдину особу, яка зареєстрована чи фактично проживає в даному житловому приміщенні.

Листом від 02.02.2018 року за № 233 відповідачем1 відмовлено позивачу у призначенні житлової субсидії з підстав відсутності у нього реєстрації за адресою домоволодіння - с. Котиківка, вул. Козацька,27., Городенківського району, Івано-Франківської області.

09.02.2018 року позивач звернувся з листом на адресу відповідача1, в якому повідомив останнього про те, що є власником спадкового майна за адресою - с. Котиківка, вул. Козацька, 27, оскільки 23.06.2017 року подав заяву про прийняття спадщини після смерті батька. Вказаві на те, що у відповідача1 немає підстав вимагати у нього договір оренди житла, оскільки згідно вимог цивільного законодавства, право на спадщину виникає з часу її відкриття. Водночас, на підтвердження викладеного, надав довідку приватного нотаріуса ОСОБА_2 за № 685/01-16 від 18.12.2017 року.

Довідкою приватного нотаріуса ОСОБА_2 за № 685/01-16 від 18.12.2017 року, засвідчено факт подання ОСОБА_1 заяви про прийняття спадщини, після смерті батька – ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер 14.05.2017 року.

Листом від 13.02.2018 року за № 297 відповідачем1 повторно відмовлено позивачу у призначенні житлової субсидії з аналогічних підстав, водночас зазначено про те, що особові рахунки, по яким нараховується плата за житлово-комунальні послуги зареєстровано не на позивача.

Згідно змісту довідки, виданої Котиківською сільською радою Городенківського району Івано-Франківської області від 01.02.2018 року за № 33 встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2, проживає за адресою - с. Котиківка, вул. Козацька,27, без реєстрації.

За змістом довідок ТОВ «ІВАНО-ФРАНКІВСЬКГАЗ ЗБУТ» та філії АТ «Прикарпаттяобленерго» Городенківський РЕМ за лютий місяць 2018 року встановлено, що розрахункові рахунки по яким нараховується плата за використання природного газу та електроенергію по домоволодінню в с. Котиківка, по вул. Козацька,27, зареєстровано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Оцінюючи наведені сторонами аргументи, суд керується Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, враховує приписи законів, а також підзаконних нормативно-правових актів у відповідних редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме: Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», Закону України «Про соціальні послуги» та Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 року № 848.

Статтею 46 Конституції України встановлено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Законом України «Про соціальні послуги» визначено основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги.

Згідно положень статей 5, 6 та 7 Закону України «Про соціальні послуги», право на отримання соціальних послуг мають громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах та перебувають у складних життєвих обставинах, які надаються у формах: матеріальної допомоги та соціального обслуговування.

Матеріальна допомога надається особам, що знаходяться у складній життєвій ситуації, у вигляді грошової або натуральної допомоги: продуктів харчування, засобів санітарії і особистої гігієни, засобів догляду за дітьми, одягу, взуття та інших предметів першої необхідності, палива, а також технічних і допоміжних засобів реабілітації.

Соціальні послуги державними та комунальними суб’єктами, а також іншими суб’єктами, що надають соціальні послуги із залученням бюджетних коштів, в обсягах, визначених державними стандартами соціальних послуг, безоплатно надаються, у тому числі, і громадянам, які перебувають у складних життєвих обставинах у зв’язку з безробіттям і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, бездомністю, стихійним лихом, катастрофами, особам, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, якщо середньомісячний дохід цих осіб нижчий, ніж встановлений прожитковий мінімум.

Згідно вимог частини 1 статті 9 Закону України «Про соціальні послуги», для отримання соціальних послуг, що надаються державними та комунальними суб’єктами, особа, яка їх потребує, має звернутися з письмовою заявою до місцевого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Статтею 15 Закону України «Про соціальні послуги» встановлено, що у разі якщо особа, що отримує соціальні послуги, без поважних причин не виконує вимоги їх одержання, суб’єкт, що надає соціальні послуги, виносить такій особі письмове попередження про можливість відмови від надання соціальних послуг або обмеження у їх наданні. У разі якщо особа отримує соціальні послуги та письмово попереджена про можливість відмови від надання соціальних послуг або обмеження у їх наданні, але продовжує не виконувати вимоги їх одержання, відповідний суб’єкт, що надає соціальні послуги, може в односторонньому порядку обмежити або припинити надання соціальних послуг такій особі, про що письмово інформується зазначена особа та місцевий орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування.

Організація, координація роботи та контроль за наданням соціальних послуг, у відповідності до положень стаття 18 Закону України «Про соціальні послуги» , покладено на центральні та місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень організовують роботу з надання відповідних соціальних послуг та здійснюють контроль за діяльністю суб’єктів, що надають соціальні послуги.

В контексті виниклого спору, житлові субсидії за змістом є видом соціальної послуги, що надається державою у формі матеріальної допомоги.

Водночас, умови призначення та порядок надання громадянам щомісячної адресної безготівкової субсидії для відшкодування витрат на оплату управління багатоквартирним будинком, користування житлом або його утримання, послуг з транспортування та розподілу природного газу та комунальних послуг (водо-, тепло-, газопостачання, водовідведення, електроенергія, вивезення побутового сміття та рідких нечистот), а також один раз на рік субсидії готівкою на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, вищевказаним законом не врегульовано. Натомість, на час виникнення спірних правовідносин, зазначені правовідносини врегульовано Положенням про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 року № 848 (далі - Положення № 848).

Положенням № 848 визначено, що житлова субсидія є безповоротною адресною державною соціальною допомогою громадянам - мешканцям домогосподарств, що проживають в житлових приміщеннях (будинках) і не можуть самотужки платити за житлово-комунальні послуги, оплачувати витрати на управління багатоквартирним будинком.

Відповідно до пункту 2 Положення № 848 право на отримання адресної безготівкової субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, а також субсидії готівкою на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива поширюється на громадян, які проживають у житлових приміщеннях (будинках), в частині оплати ними користування житлом; утримання житла; управління багатоквартирним будинком, комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива.

За змістом пункту 3 Положення № 848 призначення субсидій та контроль за їх цільовим використанням здійснюється структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві і Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх створення) рад.

Пунктом 6 Положення № 848 передбачено, що субсидія призначається одній із зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку) осіб. В окремих випадках на підставі рішення районної, районної у мм. Києві і Севастополі держадміністрації та виконавчого органу міської і районної ради або утвореної ними комісії та акта обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства субсидія може призначатися особі, яка не зареєстрована, але фактично проживає у житловому приміщенні (будинку) на підставі договору найму (оренди) житла, якщо їй нараховується плата за житлово-комунальні послуги, або індивідуальним забудовникам, будинки яких не прийняті в експлуатацію. Субсидія не може призначатися одночасно за місцем реєстрації особи та місцем її фактичного проживання.

Згідно з пунктом 7 Положення № 848 субсидія розраховується, виходячи з кількості зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку) осіб (осіб, які фактично проживають), яким нараховується плата за житлово-комунальні послуги, у тому числі осіб, призваних на строкову військову службу.

Кількість зазначених осіб визначається на початок місяця, з якого призначається субсидія.

У разі, коли кількість фактично проживаючих зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку) осіб є меншою, ніж кількість зареєстрованих у такому приміщенні (будинку) осіб, субсидія розраховується виходячи з кількості зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку) осіб, які фактично у ньому проживають, на підставі рішення районної, районної у мм. Києві і Севастополі держадміністрації та виконавчого органу міської, районної у місті (у разі її утворення) ради або утвореної ними комісії. Під час прийняття рішень у таких випадках враховується наявність документів, що підтверджують тимчасову відсутність осіб з числа зареєстрованих (довідки, що підтверджують місце перебування особи на території іншої адміністративно-територіальної одиниці у зв'язку з роботою, лікуванням, навчанням, довготривалим відрядженням, відбуванням покарання, довідки про оплату житлово-комунальних послуг в іншому житловому приміщенні (будинку), акти обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства селищної, сільської або міської ради, акти житлово-експлуатаційних організацій про фактично проживаючих осіб, договори оренди житла в іншому місці). У разі відсутності документів, що підтверджують тимчасову відсутність осіб з числа зареєстрованих, рішення приймається на підставі актів обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства.

Як встановлено пунктом 13 Положення № 848, рішення про призначення (не призначення) субсидії приймається протягом десяти днів після подання заяви та отримання відомостей, визначених абзацами дев'ятим - тринадцятим цього пункту. При цьому структурним підрозділом з питань соціального захисту населення повідомляється заявнику про призначення (не призначення) субсидії. Повідомлення про призначення субсидії може надсилатися електронною поштою (за наявності відповідного реквізиту). Заявник може бути поінформований про призначення (непризначення) субсидії за допомогою засобів мобільного зв'язку (смс-повідомленням).

Пунктом 14 Положення № 848 встановлено, що субсидія для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг призначається з місяця звернення за її призначенням до дати закінчення опалювального сезону, але не більше ніж на 12 місяців, і розраховується: на неопалювальний сезон - з 1 травня по 30 вересня; на опалювальний сезон - з 1 жовтня по 30 квітня.

Відповідно до абзацу 11 пункту 14 Положення № 848 громадянин, якому призначено субсидію, зобов’язаний протягом місяця поінформувати структурний підрозділ питань соціального захисту населення про зміну складу зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку) осіб (орендар - про осіб, які фактично проживають), їх соціального статусу, переліку отримуваних житлово-комунальних послуг, умов їх надання, підприємств - виробників/виконавців житлово-комунальних послуг, закінчення строку реєстрації місця перебування, купівлю товарів або оплату послуг, передбачених підпунктом 5 пункту 5 цього Положення, шляхом подання відповідних документів. У разі міни складу зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку) осіб подаються також нові заява і декларація.

Згідно абзацу 2 пункту 15 Положення № 848, громадянам, які проживають у приватних будинках, квартирах чи кімнатах, субсидія для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг надається шляхом перерахування коштів на рахунок підприємств, що надають комунальні послуги, а субсидія для відшкодування витрат на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива за бажанням громадян виплачується відділеннями поштового зв'язку чи перераховується на їх рахунок в банківській установі.

Таким чином, держава гарантує кожному громадянину право на отримання субсидії для відшкодування витрат на оплату користування житлом або його утримання та комунальних послуг на умовах та в порядку визначеному Положенням та в свою чергу покладає на громадян, яким призначено субсидію, певні обов'язки.

Виходячи з комплексного аналізу положень вищевказаних нормативно-правових актів в контексті виниклого спору, суд зазначає, що правова природа такої соціальної послуги як субсидія носить адресний характер, тобто ця соціальна допомога спрямована виключно щодо тих мешканців домогосподарств, які проживають в житлових приміщеннях (будинках) і не можуть самотужки платити за житлово-комунальні послуги, оплачувати витрати на управління багатоквартирним будинком.

Водночас, законодавче регулювання поняття «мешканців домогосподарств» змістовно звужено до одної із зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку) осіб та в окремих випадках - до особи, яка не зареєстрована, але фактично проживає у житловому приміщенні (будинку) на підставі договору найму (оренди) житла, якщо їй нараховується плата за житлово-комунальні послуги, або індивідуальним забудовникам, будинки яких не прийняті в експлуатацію.

Вказана правова конструкція, з позиції суду, логічно обумовлена метою виключення можливості одночасного призначення субсидії одній і тій же особі як за місцем реєстрації такої особи, так за місцем її фактичного проживання, у випадку коли ці місця не співпадають. При цьому, на переконання суду, такі вимоги з боку держави не є надмірними для особи та не свідчать про будь-який прояв дискримінації щодо неї з огляду на таке.

Законом України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» (надалі - Закон) визначено організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина.

Відповідно до статті 1 Закону, дискримінація – ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Зокрема, згідно положено частини 3 статті 6 Закону не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.

При цьому суд зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 р. за № 207 затверджено Правила реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, відповідно до частин 4 та 7 яких, громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов’язані протягом 30 календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Таким чином, на переконання суду, визначаючи необхідність реєстрації місця проживання або ж наявність договору найму (оренди) житла в процесі реалізації громадянами свого права на призначення житлової субсидії, держава встановлює особливі вимоги, які не тільки не є дискримінаційними по своїй суті, а навпаки, запобігають створенню необґрунтованих переваг одних громадян над іншими, оскільки, фактично виключають можливість одержання субсидій однією і тією ж особою за декількома адресами.

З огляду на викладене, суд не може погодитись із твердженням позивача щодо наявності факту дискримінації стосовно нього з боку відповідачів.

Окрім того, суд також не може погодитись із тезою позивача про те, що Положення №848 суперечить за змістом ряду нормативно-правих актів вищої юридичної сили, зокрема, Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» та Закону України «Про соціальні послуги», оскільки містить вимогу про надання договору найму житла та довідки про доходи, водночас у наведених законах такі вимоги відсутні. Таке твердження є необґрунтованим з огляду на те, що Законом України «Про соціальні послуги» безпосередньо не врегульовано як порядок так і умови надання житлових субсидій, відтак процедура звернення та обсяг необхідних документів у ньому не визначені, водночас сфера регулювання Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» взагалі не охоплює предмет житлових субсидій.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності передзаконом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, беручи до уваги ту обставину, що позивачем в ході здійснення процедури звернення ним за призначенням субсидії, в порушення пункту 6 Положення № 848, не дотримано встановлених державою таких особливих вимог як факт реєстрації чи наявності договору оренди житла стосовно житлового приміщення, щодо якого особа просить надати субсидію, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що не підлягають до задоволення. При цьому, суд не бере до уваги посилання позивача на наявність у нього права на спадщину на житлове приміщення за адресою с. Котиківка, вул.Козацька, 27, оскільки таке право, хоча і надає особі можливість проживання за вказаною адресою, без договору найму (оренди) проте не є достатньою передумовою для отримання ним субсидії, так як не виключає позивачу можливості реалізувати обов`язок щодо реєстрації свого місяця проживання та переоформлення рахунків оплати комунальних послуг на своє ім`я.

У відповідності до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України питання щодо розподілу судових витрат вирішення не потребує.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, вул. Козацька 27, с. Котиківка, Городенківський район, Івано-Франківська область, 78106) до Управління праці та соціального захисту населення Городенківської районної державної адміністрації Івано-Франківської області Міністерства соціальної політики України (ЄДРПОУ 03193287, вул. Шевченка 77, м. Городенка, Івано-Франківська область, 78100), Міністерства соціальної політики України (код ЄДРПОУ 37567866, вул. Еспланадна 8/10, м. Київ, 01601), Кабінету Міністрів України (вул. Грушевського 12/2, м. Київ, 01008), Державної казначейської служби України (код ЄДРПОУ 37567646, вул. Бастіонна 7, м. Київ, 01601) - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Головуючий суддя: Панікар І.В.

Судді: Остап'юк С.В.

ОСОБА_5

Рішення складене в повному обсязі 19 жовтня 2018 року