Рішення № 77658955, 06.11.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1540/4612/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Потоцької Н.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій з відмови у нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходів та зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в якому позивач просить:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з відмови, листом №1792/Г-11 від 27 липня 2018 року, ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті суми компенсації втрати частини доходів за період з 24 травня 2010 року по 31 травня 2018 року, у зв'язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої пенсії в розмірі 16094,42 грн.;

зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів за період з 24 травня 2010 року по 31 травня 2018 року у зв'язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої пенсії в розмірі 16094,42 грн.

Позов вмотивовано наступним.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області на виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2012 року по справі №2-а-385/11/1522 було здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 та донараховано за період з 24 травня 2010 року суму недоотриманої пенсії в розмірі 16094,42 грн.

Зазначені кошти 16094,42 грн. виплачені 22 червня 2018 року, що підтверджується випискою з рахунку позивача, з якої вбачається, що на рахунок надійшла грошова сума у розмірі 16094,42 грн., як стягнення заборгованості за постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2012 року по справі №2-а-385/11/1522.

Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» передбачена виплата громадянам компенсації втрати частини доходів у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих доходів.

При цьому, згідно статті 2 Закону, під доходами розуміються грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не носять разового характеру, у тому числі пенсії, стипендії, заробітна платня і так далі.

Статтею 3 Закону передбачається обчислення суми компенсації шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

Статтею 4 передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Згідно з вищезазначеною постановою суду ГУПФУ було сплачено позивачу суму недоотриманої пенсії, але, порушуючи вимоги статті 4 Закону, Позивачу не була виплачена відповідна компенсація, чим Позивачу завдано майнової шкоди у розмірі суми несплаченої компенсації.

Частиною 2 статті 6 Закону передбачено, що «виплата компенсації здійснюється за рахунок відповідного бюджету - підприємства, установи або організації, який фінансується з державного бюджету».

Таким чином, позивачу, як пенсіонеру Збройних Сил України, компенсація повинна бути сплачена за рахунок коштів державного бюджету, які спрямовуються на пенсійне забезпечення осіб, яким призначена пенсія у відповідності із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб».

Процесуальні дії

Ухвалою суду від 12.09.2018 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено дату судового засідання на 09.10.2018 року об 12:00 год.

Представник позивача в судове засідання не з'явився. 09.10.2018 року за вхід. №ЕП/5618/18 надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Ухвала про відкриття провадження по справі отримана відповідачем (представником за довіреністю) 18.09.2018 року, що підтверджується розпискою наявною в матеріалах справи.

28.09.2018 року, у встановлений ухвалою суду строк, відповідач надав відзив за вхід. №28718/18 із доказами направлення позивачу. Позивачем відзив отримано 24.10.2018 року.

Відзив обґрунтовано наступним.

По перше: згідно зі ст. 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України. Кошти які виплачуються пенсіонерам за рішенням суду є складовою частиною Державного бюджету, а не бюджету Пенсійного фонду. В зв'язку з тим, що Законами України Про Державний бюджет на відповідний рік не було передбачено видатків для проведення відповідних виплат, зазначена доплата головним управлінням Позивачу не виплачувалась.

По друге: згідно ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Зазначена доплата в сумі 16094,42 грн. має характер разового платежу, а тому ніяким чином не може бути використана в контексті ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».

По-третє, з метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», Кабінет Міністрів України 21 лютого 2001 року прийняв постанову №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.

Відповідно до п. 1 Порядку, його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених Термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Пунктом 2 Порядку передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Згідно абз. 1 п. 4 Порядку, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Отже, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії), порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх Форм власності і господарювання) та затримка виплати доходів один і більше календарних місяців;

Враховуючи те, що доходи, а в даному випадку пенсія, виплачуються позивачу вчасно, щомісячно до 25 - го числа та без затримки, підстав для виплати компенсації немає.

По-четверте, представник позивача в адміністративному позові просить суд прийняти до уваги висновки Верховного Суду України від 18.11.2014 по справі № 21-518а 14, проте, даною постановою суд не вирішує справу по суті, а лише направив її на новий розгляд до суду касаційної інстанції, що не може слугувати правовою підставою для врахування при вирішенні справи.

Отже, головне управління діяло на підставі та у межах, передбачених діючим законодавством України і підстави для визнання зазначених дій протиправними відсутні.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 08.09.2011 по справі №2-а-385/11/1522 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління про зобов'язання вчинити певні дії, стягнення заборгованості, яка настала внаслідок бездіяльності, було відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2012 по справі №2-а-385/11/1522 апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 (ОСОБА_2.) задоволено частково.

Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 08.09.2011 по справі №2-а- 385/11/1522 скасовано. Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов'язано Головне управління провести з 24 травня 2010 перерахунок призначеної ОСОБА_1 пенсії, з виплатою різниці між перерахованим розмір пенсії та фактично отриманим, з урахуванням посадового окладу, встановленого Наказом Міністра оборони України №377 від 28 липня 2008 року для відповідної категорії військовослужбовців.

Для виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2012 по справі №2-а-385/11/1522 Одеський обласний військовий комісаріат листом від 02.11.2012 №955 надіслав довідку про грошове забезпечення від 02.11.2012 №6059 відповідно до якої Головним управлінням здійснено перерахунок пенсії з урахуванням посадового окладу, встановленого наказом Міністерство оборони України від 28.07.2008 №377 для відповідної категорії військовослужбовців у розмірі 1668,00 грн. з 24.05.2010.

В результаті здійсненого перерахунку нараховано доплату за період з 24.05.2010 по 31.10.2012 в сумі 16094,42 грн. по дорученню № ДЮО 076039/13, яка не виплачувалась Головним управлінням у зв'язку з відсутністю коштів на такі цілі.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ВИСНОВКИ СУДУ

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

За статтею 1 Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Згадані вище статті 2, 3 цього Закону встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців, дається визначення поняття «доходи» для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.

Пункти 1, 2 Порядку відтворюють положення Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

У пункті 4 Порядку прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Аналогічний підхід до розуміння зазначених норм права Верховний Суд України висловив раніше у постановах від 11 липня 2017 року (справа №21-2003а16) та Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року (справа № 336/4675/17), від 21 червня 2018 року (№ 523/1124/17), від 03 липня 2018 року (справа № 521/940/17).

Приписами ч. 5 ст. 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Доводи відповідача, що 16094,42. не є доходом в розумінні ст.2 Закону №2050-ІІІ, а має характер одноразової виплати, є безпідставними, оскільки вказані кошти нараховані в результаті перерахунку пенсії з урахуванням посадового окладу та відновлення прав позивача, порушених при виплаті пенсії у меншому розмірі. Тобто, вказана сума є доходом в розумінні ст.2 Закону №2050-ІІІ.

МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ТА ПРАКТИКА ЄСПЛ:

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.1997, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Згідно ч.1 ст.6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції , кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Крім того, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України (пункт 32). У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції «майном» визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (пункт 32)), а також право на певні суми соціальних виплат, у тому числі, у разі їх невиплаті є втручанням у право на мирне володіння майном (п.34. рішення ЄСПЛ по справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та 71378/10), рішення набуло статусу остаточного від 26 вересня 2014 року.

«Законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява № 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX). Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (див. вищенаведене рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Кореску v. Slovakia), п. 50; «Anheuser-Busch Inc. проти Португалії» (Anheuser-Busch Inc. v. Portugal) [ВП], заява № 73049/01, п. 65, ЄСПЛ 2007-І).

Держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі "Кечко проти України» (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23).

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії»(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskalv. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pincv. The Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelasv. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).

Стаття 13 Конвенції прямо виражає обов'язок держави, передбачений статтею 1 Конвенції, захищати права людини передусім у межах своєї власної правової системи та вимагає від держав національного засобу юридичного захисту, який би забезпечував вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги", та надання відповідного відшкодування (див. справу "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland) [GC], N 30210/96, п. 152, ECHR 2000-XI та п.63-65 рішення ЄСПЛ у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), яке набуло статусу остаточного від 15 січня 2010 року).

ЄСПЛ вже дав широке тлумачення вимогам статті 13 Конвенції (995_004) щодо скарг про невиконання рішень національних судів у нещодавньому рішенні у справі Бурдова (N 2)(див. згадане вище рішення у справі Бурдова, п. 98-100), у відповідних пунктах якого зазначено: "98. Якщо йдеться саме про справи стосовно тривалості проваджень, найефективнішим рішенням є запровадження засобу, який би прискорював провадження і не допускав би надмірно тривалого провадження у справі (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії" (N 1) (Scordino v. Italy)(no. 1) [GC], N 36813/97, п. 183, ECHR 2006-...). Так само й у справах про невиконання судових рішень будь-який засіб юридичного захисту, який дозволяє запобігти порушенню шляхом забезпечення вчасного виконання рішення, є в принципі найціннішим. Однак, якщо судове рішення винесене проти держави і на користь фізичної особи, від такої особи в принципі не слід вимагати використання таких засобів (див. згадане вище рішення у справі "Метаксас проти Греції", п. 19): тягар виконання такого рішення покладається головним чином на органи влади, яким слід використати всі засоби, передбачені в національній правовій системі, щоб прискорити процес виконання рішення і не допустити таким чином порушення Конвенції (995_004) (див. згадане вище рішення у справі Акашева, пп. 21-22).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).

Однак, статтю 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін( див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.).

Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 6-7, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій з відмови у нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходів та зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з відмови, листом №1792/Г-11 від 27 липня 2018 року, ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті суми компенсації втрати частини доходів за період з 24 травня 2010 року по 31 травня 2018 року у зв'язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої пенсії в розмірі 16094,42 грн.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів за період з 24 травня 2010 року по 31 травня 2018 року у зв'язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої пенсії в розмірі 16094,42 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 15.5 розділу VII "Перехідні положення" КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

ОСОБА_1 - адреса: АДРЕСА_1, 65082, ІПН НОМЕР_1, тел. (НОМЕР_2

Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області - адреса:65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385, факс: 728-36-53, upr@od.pfu.gov.ua,upr@ods.pfu

Головуючий суддя Потоцька Н.В.

.