Рішення № 77658633, 01.11.2018, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2018 р.м. ХерсонСправа № 821/456/18

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ковбій О.В.,

при секретарі: Васильєвій В.В.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши в спрощеному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, в інтересах якого діє - ОСОБА_3 до Дніпровського районного відділу у місті Херсоні ОСОБА_4 Державної міграційної служби в Херсонській області, ОСОБА_4 Державної міграційної служби України у Херсонській області про про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1Е.), в інтересах якого діє його батько - ОСОБА_3 (далі - представник позивача, ОСОБА_3П.) звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просить:

- вважати дії Дніпровського районного відділу у м. Херсоні, ОСОБА_4 Державної міграційної служби України в Херсонській області щодо не оформлення паспорту неповнолітньому ОСОБА_1 у формі паспортної книжечки, що передбачено Положенням про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ради України від 26 червня 1992 р. №2503-ХІІ - протиправними;

- зобов'язати юридичну особу, ОСОБА_4 Державної міграційної служби України в Херсонській області організувати роботу з оформлення та видачі, а територіальний підрозділ, Дніпровський районний відділ у місті Херсон УДМС України в Херсонській області - оформити та видати бланк паспорту неповнолітньому ОСОБА_1 у формі паспортної книжечки, з проставленою відміткою місця проживання - без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки його персональних даних;

- зобов'язати ОСОБА_4 Державної міграційної служби України в Херсонській області та Дніпровський районний відділ у місті Херсон УДМС України в Херсонській області вести паспортний облік відносно неповнолітнього ОСОБА_1: за прізвищем, іменем та по-батькові, роком народження та за місцем реєстрації, без використання любого цифрового ідентифікатора особи (у т.ч. за серією та номером паспорту), без внесення інформації про нього до Єдиного Демографічного реєстру чи будь-яких баз даних і реєстрів та без автоматизованої обробки та передачі персональних даних.

Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 02.04.2018 року позовну заяву повернуто позивачу.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду, за результатами апеляційного розгляду, вищезазначену ухвалу суду першої інстанції скасовано. Справу направлено до Херсонського окружного адміністративного суду для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Так, ОСОБА_3 зазначає, що 05.01.2017 року разом зі своїм сином у зв'язку з досягненням останнім 16-річного віку звернувся до Дніпровського районного відділу у місті Херсоні ОСОБА_4 Державної міграційної служби України в Херсонській області з заявою про оформлення неповнолітньому ОСОБА_1 паспорту у формі паспортної книжечки без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру.

Разом з заявою позивачем було надано необхідні документи (дві фотокартки, копію свідоцтва про народження).

ОСОБА_4 Державної міграційної служби України в Херсонській області №10/219 від 10.01.2018 року ОСОБА_3 повідомлено, що ОСОБА_1 може отримати паспорт громадянина України виключно у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Не погодившись з отриманою відповіддю ОСОБА_3 та його батько звернулись з аналогічною заявою до ОСОБА_4 Державної міграційної служби в Херсонській області. 03.07.2017 року ОСОБА_4 Державної міграційної служби в Херсонській області повідомило позивачів, що територіальними підрозділами ДМС, у тому числі Дніпровським РВ у м. Херсоні УДМС, прийом заяв на оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року не здійснюється.

З посиланням на норми пунктів 2, 3, 5 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2235-ІІІ (далі - Положення про паспорт), а також на норми статті 13, частин другої, четвертої та шостої статті 14 Закону №5492-VI позивач стверджує, що паспорт громадянина України може виготовлятися не тільки у формі картки з безконтактним електронним носієм, а й у формі паспортної книжечки. З огляду на чинне на сьогодні правове регулювання правовідносин, з яких виник цей спір, позивач вважає, що позбавлення його як громадянина України права вибору форми документа, що посвідчує особу власника і підтверджує громадянство України, є неправомірним, і за відсутності встановлених Законом № 5492-VI підстав (частина сьома статті 16) відповідач не має права відмовити йому у видачі такого документа, як паспорт громадянина України, у формі паспортної книжечки.

Стосовно мотивів, якими керується позивач при виборі форми (бланка) паспорта громадянина України (що це повинна бути саме паспортна книжечка), то такими, судячи зі змісту позову, є його релігійні переконання та зумовлені ними перестороги у настанні негативних наслідків для людини в разі формування у Єдиному державному демографічному реєстрі унікального номера, що, на думку позивача, ображає релігійні почуття християнина. Окрім зазначеного, позивач вважає, що примушування людини до прийняття ідентифікатора (штрих коду) з такою символікою є насильством над переконанням і світоглядом.

Формування унікального номера в Єдиному державному демографічному реєстрі позивач пов'язує з оформленням паспорта громадянина України саме у вигляді картки з безконтактним електронним носієм, який міститиме його персональні дані. Щодо останніх, то, за змістом позову, згоди на їх обробку, ані неповнолітній ОСОБА_1, ані його батько не надавали і надавати відмовляються з наведених мотивів. Примушування до обробки його персональних і водночас конфіденційних даних з метою оформлення паспорта громадянина України, без якого йому як громадянину не обійтися, розцінює як неправомірне втручання в особисте життя з боку держави (в особі її органів).

Також позивач зазначив, що доводи про неможливість оформлення паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки є безпідставними, позаяк така можливість на сьогодні є. Позивач вважає, що відповідачі, відмовляючи в оформленні паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки, обмежилися лише посиланням на норми Закону №5492-VI, залишивши поза увагою інші нормативні акти у цій сфері правовідносин, зокрема Положення про паспорт. З посиланням на положення пункту 3 цього нормативного акта представник позивача зазначив, що Порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки затверджено наказом Міністра внутрішніх справ України від 13 квітня 2012 року № 320 і він дотепер є чинним. З огляду на те, що законодавство України все ж дозволяє позивачу отримати паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки, відмова відповідачів у наданні йому можливості реалізувати таке своє право є неправомірною, порушує як його конституційні права, так і зобов'язання держави, обумовлені Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, зокрема щодо заборони втручання у приватне і сімейне життя особи.

Ухвалою суду від 16.07.2018 року провадження у справі відкрито. Визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) учасників. Судове засідання призначено на 09.08.2018 року.

Ухвалою Верховного Суду України від 15.02.2018 року відкрито провадження у зразковій адміністративній справі Пз/9901/2/18 (№806/3265/17) за позовом громадянки України ОСОБА_5 до Коростенського районного відділу ОСОБА_4 Державної міграційної служби України в Житомирській області, третя особа - ОСОБА_4 Державної міграційної служби України в Житомирській області, у якому позивачка просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неоформлення їй паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки та, відповідно, просить зобов'язати відповідача оформити та видати їй бланк паспорта у формі паспортної книжечки.

На підставі зазначеного, ухвалою суду від 16.07.2018 провадження у даній справі було зупинено до дня набрання законної сили рішенням Верховного Суду України у зразковій справі ПЗ/9901/2/18 (№806/3265/17).

02.08.2018 року від відповідачів надійшов спільний відзив, згідно якого відповідачі позовні вимоги не визнають з огляду на наступне.

Так, відповідачі пояснюють, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" від 25.03.2015 № 302 з 01 листопада 2016 року запроваджено із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстр оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм.

Відповідно до частини 4 статті 21 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (далі - Реєстр) паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Положення Постанови № 302 передбачають поступовий перехід до виготовлення біометричних паспортів та порядок оформлення паспорта громадянина України в різні періоди запровадження біометричних паспортів, залежно від стану забезпечення матеріально-технічними ресурсами.

Відповідно до п. 1.1. Доручення ДМС України № Д/92/2-17 від 15.06.2017 начальникам Головних управлінь, управлінь в областях та місті Києві було доручено припинити з 16.06.2017 в територіальних підрозділах ДМС України прийом заяв на оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року (копія доручення додається).

Крім того відповідач вказує, що на теперішній час Постанова № 302 діє в редакції від 31.03.2018 року, в якій відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302" №199 від 21.03.2018 було виключено абзац другий пункту 3, а саме: "до завершення роботи із забезпеченням в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки".

Тобто на теперішній час перехідний процес розбудови інфраструктури Реєстру в регіонах України завершився і відповідно оформлення паспорта громадянина України відбувається виключно із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру у вигляді ID-картки.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих ОСОБА_6 України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Положення наведеного Закону, на думку відповідачів, повністю відповідають ОСОБА_6 України, Закону України "Про захист персональних даних" від 1 червня 2010 року.

Також відповідачі зазначають, що на момент звернення ОСОБА_1 та його законного представника ОСОБА_3 до Дніпровського районного відділу у м. Херсоні УДМС даний територіальний підрозділ був вже забезпечений відповідним обладнанням, тому оформлення паспорта зразка 1994 року у вигляді книжечки виявлялося неможливим.

Таким чином, відповідачі вважають, що відмова позивачу в оформленні паспорта громадянина України у формі книжечки є повністю обґрунтованою.

Окрім зазначеного, вказують що Положення про паспорт, на який посилається позивач є лише підзаконним нормативно-правовим актом, тоді як сфера правовідносин, у якій виник спір, врегульована Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" та урядовими постановами, прийнятими на підставі та на виконання цього Закону.

Звідси випливає, що з 1 листопада 2016 року і до сьогодні, зокрема, й на дату звернення позивача про оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року, правове регулювання спірних правовідносин є таким, що для оформлення паспорта громадянина України в іншій формі, ніж ID-картки з безконтактним електронним носієм, уже не має законних підстав. Альтернативі такій формі паспорта громадянина України ніякими нормативно-правовими актами не передбачено, як і винятків із загального для всіх громадян України обов'язку отримати цей документ у встановленому порядку і встановленої форми. Тому територіальні підрозділи УДМС як суб'єкт владних повноважень при виконанні своїх офіційних повноважень не можуть діяти всупереч вимогам закону.

Також відповідачі зазначають, що посилаючись на норми ст.ст 13-16 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" позивач має зважати й на те, що цей Закон встановлює вимоги щодо оформлення не тільки паспорта громадянина України, а й інших документів, які посвідчують особу та підтверджують громадянство України, а також її спеціальний статус. Тому вимоги щодо форм документів, установлені у статті 14 вищевказаного Закону є загальними і застосовувати положення цієї статті потрібно в системному взаємозв'язку з іншими нормами Закону, а не вибірково.

Окрім цього відповідачі вказують, що нова редакція Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" вже не містить гарантії права на відмову через свої релігійні переконання від отримання документа з імплантованим у бланк безконтактним електронним носієм, або від внесення інформації до безконтактного електронного носія, у порівнянні зі старою редакцією зазначеного Закону.

Таким чином, відповідно до частини 2 статті 21 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" кожен громадянин України зобов'язаний отримати паспорт громадянина України у порядку, визначеному цим законом.

Позивач не може відмовитись від виконання обов'язку отримати паспорт, посилаючись на релігійні переконання, адже це є порушенням положень ОСОБА_6 і Законів України. Жодних виключень з цього обов'язку ані стаття 35 ОСОБА_6 України, ані стаття 21 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", на думку відповідачів, не містять.

Підсумовуючи викладене та навівши судову практику Європейського суду з прав людини (рішення від 01.07.2014 по справі "S.A.S. проти Франції"; рішення у справі "Arrowsmith проти Сполученого Королівства № 7050/75; рішення у справі "Каїас проти Туреччини" від 01 липня 1997 року; рішення у справі "D.H. та інші проти Чеської Республіки", №57325/00), відповідачі просять відмовити в задоволенні позову.

18 жовтня 2018 року до суду надійшло клопотання від ОСОБА_3 про поновлення провадження у справі. Клопотання обґрунтовано тим, що 19 вересня 2018 року, позовні вимоги ОСОБА_5 до Коростенського районного відділу ОСОБА_4 Державної міграційної служби України в Житомирській області, ОСОБА_4 Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання оформити та видати бланк паспорту у формі паспортної книжечки - задоволено частково.

01 жовтня 2018 року вказане рішення Верховного Суду набрало законної сили, про що зазначено на офіційному інтернет-ресурсі за електронним посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/76822787.

Ухвалою суду від 22.10.2018 року провадження у справі поновлено, судове засідання призначено на 01.11.2018 року.

В судове засідання на вказану дату сторони з'явились, представник позивача просив позов задовольнити з підстав, викладених ним в позовній заяві.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечувала з підстав, викладених нею у відзиві на позов.

Дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Так судом встановлено, що 06.01.2018 року ОСОБА_3 разом зі своїм сином у зв'язку з досягненням останнім 16-річного віку звернувся до Дніпровського районного відділу у місті Херсоні ОСОБА_4 Державної міграційної служби України в Херсонській області з заявою про оформлення неповнолітньому ОСОБА_1 паспорту у формі паспортної книжечки без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру.

Разом з заявою позивачем було надано дві фотокартки розміром 3,5*4,5 см для оформлення паспорту, копію свідоцтва про народження.

ОСОБА_4 Державної міграційної служби України в Херсонській області №10/219 від 10.01.2018 року ОСОБА_3 повідомлено, що паспорт громадянина України виготовляється лише у формі картки, а тому ОСОБА_1 може отримати паспорт громадянина України тільки згаданого зразка.

До зазначеного випадку ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звертались з заявою аналогічного змісту до ОСОБА_4 Державної міграційної служби в Херсонській області (19.06.2017 року). 03.07.2017 року ОСОБА_4 Державної міграційної служби в Херсонській області повідомило позивача та його батька, що територіальними підрозділами ДМС, в тому числі Дніпровським РВ у м. Херсоні УДМС, які мають обладнання для оформлення паспорта громадянина України у формі картки, прийом заяв на оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року не здійснюється. Для вирішення питання щодо оформлення паспорта громадянина України вперше позивачу рекомендовано звернутись до Дніпровського РВ у м. Херсоні УДМС за місцем реєстрації.

Позивач вважає відмову відповідачів у видачі йому паспорту зразка 1994 року у формі книжечки протиправною, просить захистити його права шляхом задоволення даного позову.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.

Згідно з вимогами ст. 8 ОСОБА_6 України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_6 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_6 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_6 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_6 України гарантується.

За приписами ст. 3 ОСОБА_6 України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.

Відповідно до ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією ОСОБА_6, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 32 ОСОБА_6 України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених ОСОБА_6 України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 ОСОБА_6 України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Суд посилаючись на висновки ОСОБА_7 Верховного Суду зауважує, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами:

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст.9 ОСОБА_6 України є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі "ОСОБА_8 проти України" (заява № 21722/11).

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини" (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).

Аналізуючи викладені вище норми законодавства, суд звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

З даного приводу суд, формуючи правовий висновок, виходить з такого.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закон № 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України (…).

Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклету. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. (ч. 1 ст. 21 Закону № 5492-VI).

Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.

Згідно із ч. 3 ст. 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України (…) містить безконтактний електронний носій.

Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт № 2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт".

На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України".

На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.

Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

Водночас, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.

За змістом п. 2 цієї Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:

з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII;

з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

До завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється (п. 3 Постанови № 302).

Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: (…) біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.

Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи.

Також, позивач та його представник посилається на порушення принципу поваги до приватного життя суб'єкта персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, оскільки він згоди на таку обробку не надає.

Згідно ч. 1 ст. 6 Закону № 2297-VI, мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону № 2297-VI).

Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 вказаного Закону).

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.

Водночас, ОСОБА_7 Палатою Верховного Суду у справі 806/3265/17 зроблено висновок звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.

Суд зазначає, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено: "Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …".

За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном "закон" … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".

Таким чином, норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 ОСОБА_6 України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.

Крім того суд звертає увагу, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі "Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine" від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі "GropperaRadio AG and Others v. Switzerland" від 28 березня 1990 року).

Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Крім того, відповідно до ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

При цьому, суд бере до уваги, що ЄСПЛ у своєму рішенні по справі "Х'ю Джордан проти ОСОБА_7 Британії" сформулював таку позицію: "Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу".

Тобто, позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі йому паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню. При цьому, як зазначено ОСОБА_7 Палатою Верховного Суду в рішенні по зразковій справі Пз/9901/2/18, що самі по собі дії Відділу УДМС щодо відмови позивачу у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону № 5492-VI.

Разом з тим, при вирішенні спору у вже зазначеній зразковій справі ОСОБА_7 Верховного Суду зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон № 1474-VIII, яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений ОСОБА_6 України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України. На час звернення ОСОБА_1 до Відділу УДМС діяло два нормативних акта: Положення про паспорт № 2503-XII і Постанова № 302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (ч. 3 ст. 21 Закону № 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки дії Відділу УДМС розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадян, то вони визнаються протиправними.

В той же час, позовні вимоги в частині зобов'язання ОСОБА_4 Державної міграційної служби України в Херсонській області та Дніпровський районний відділ у місті Херсон УДМС України в Херсонській області вести паспортний облік відносно неповнолітнього ОСОБА_1: за прізвищем, іменем та по-батькові, роком народження та за місцем реєстрації, без використання любого цифрового ідентифікатора особи (у т.ч. за серією та номером паспорту), без внесення інформації про нього до Єдиного Демографічного реєстру чи будь-яких баз даних і реєстрів та без автоматизованої обробки та передачі персональних даних суд вважає такими, що не підлягають задоволенню, оскільки, при видачі паспорта у формі, визначеній Положенням про паспорт № 2503-ХІІ, не передбачено внесення даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові ОСОБА_7 палати Верховного Суду в зразковій справі № Пз/9901/2/18 від 19.09.2018 р.

Однак, щодо вимоги позивача в частині зобов'язання юридичної особи, ОСОБА_4 Державної міграційної служби України в Херсонській області організувати роботу з оформлення та видачі, а територіальний підрозділ, Дніпровський районний відділ у місті Херсон УДМС України в Херсонській області - оформити та видати бланк паспорту неповнолітньому ОСОБА_1 у формі паспортної книжечки, з проставленою відміткою місця проживання - без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки його персональних даних суд зазначає наступне.

Так, обставини даної справи в цій частині є відмінними від обставин зазначеної зразкової справи, оскільки в судовому засіданні 01.11.2018 року судом встановлено, що ОСОБА_9 26.06.2018 року отримано паспорт громадянина України у формі ID - картки, отже захист прав позивача шляхом зобов'язання органу Державної міграційної служби оформити та видати бланк паспорту неповнолітньому ОСОБА_1 у формі паспортної книжечки неможливий, оскільки таке рішення суду призвело б до наявності у особи одразу двох паспортів громадянина України та жодним чином не сприяло б захисту прав позивача, на відновлення яких спрямовано цей позов.

Отже, позовна вимога стосовно зобов'язання юридичної особи, ОСОБА_4 Державної міграційної служби України в Херсонській області організувати роботу з оформлення та видачі, а територіальний підрозділ, Дніпровський районний відділ у місті Херсон УДМС України в Херсонській області - оформити та видати бланк паспорту неповнолітньому ОСОБА_1 у формі паспортної книжечки, з проставленою відміткою місця проживання - без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки його персональних даних задоволенню не підлягає.

Приписами ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що порушені права позивача підлягають захисту шляхом визнання протиправними дій Дніпровського районного відділу у м. Херсоні ОСОБА_4 Державної міграційної служби України в Херсонській області щодо не оформлення паспорту неповнолітньому ОСОБА_1 у формі паспортної книжечки, що передбачено Положенням про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ради України від 26 червня 1992 р. №2503-ХІІ.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 205, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Дніпровського районного відділу у м. Херсоні ОСОБА_4 Державної міграційної служби України в Херсонській області щодо не оформлення паспорту неповнолітньому ОСОБА_1 у формі паспортної книжечки, що передбачено Положенням про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ради України від 26 червня 1992 р. №2503-ХІІ.

В решті позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції,який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 06 листопада 2018 р.

Суддя Ковбій О.В.

кат. 3.1.1