Рішення № 77658169, 01.11.2018, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2018 року м. ПолтаваСправа № 539/1724/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Канигіної Т.С.,

за участю:

секретаря судового засідання – Скорика С.В.,

позивача – ОСОБА_1,

представника відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом

позивача ОСОБА_1 до відповідача Департаменту соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації про зобов'язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

04.06.2018 ОСОБА_1 (надалі – ОСОБА_3, позивач) звернулася до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області з позовною заявою до Департаменту соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації (надалі – Департамент соціального захисту населення, відповідач) про зобов'язання вчинити певні дії, саме просить:

- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок і виплату щорічної грошової допомоги до 09 травня за 2018 рік.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що їй, як інваліду другої групи, у 2018 році виплачено грошову допомогу в розмірі 3260,00 грн, що на 22340,00 грн менше, ніж передбачено Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Позивач просить суд визнати протиправною відмову відповідача у нарахуванні і виплаті допомоги до 9 травня за 2018 рік, а саме: 8 мінімальних пенсій.

Ухвалою Лубенського міськрайонного суду від 06.06.2018 позов ОСОБА_1 направлено за підсудністю до Полтавського окружного адміністративного суду.

23.06.2018 справа надійшла до суду та згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями передана до провадження судді Канигіної Т.С.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26.06.2018 позов залишено без руху у зв'язку з невідповідністю позову вимогам статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.07.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 539/1724/18, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 16.08.2018.

08.08.2018 до суду надійшов відзив на позов, у якому вказано, що ОСОБА_1 має статус ветерана війни – особи з інвалідністю внаслідок війни другої групи. Зазначено, що виплата щорічної разової грошової допомоги позивачу в 2018 році проводилася відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.03.2018 № 170 "Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", якою затверджена категорія ветерана війни – отримувача допомоги та встановлений чіткий розмір допомоги. Указано, що Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено здійснення виплат щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України". Крім того, указано, що фінансування допомоги ОСОБА_1 до 09.05.2018 проведено 06.04.2018 та кошти зараховані на картковий рахунок в АТ "Ощадбанк" /а.с. 42-45/.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.08.2018 відкладено судове засідання на 12.09.2018.

У судовому засіданні 12.09.2018 суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.09.2018 судом поновлено розгляд справи та призначено справу до розгляду по суті на 17.10.2018.

17.10.2018 судом відкладено розгляд справи у зв'язку з перебуванням судді Канигіної Т.С. у відрядженні на 23.10.2018.

У судовому засіданні 23.10.2018 позивач позовні вимоги підтримала та просила задовольнити позов.

У судовому засіданні 23.10.2018 відповідач проти задоволення позову заперечував.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з інформацією, наданою Центром по нарахуванню та здійсненні соціальних виплат Департаменту соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації, 06.04.2018 позивачу зараховано на картковий рахунок в "Ощадбанк" щорічну допомогу до 5 травня у розмірі 3265,00 грн за 2018 рік /а.с. 46/.

Водночас позивач вважає, що їй виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі меншому, ніж той, що передбачений законодавством, а саме: 25600,00 грн замість 3200 грн; решту – 22400,00 грн, за доводами позивача, їй повинні виплатити /а.с. 33/.

Позивач, не погоджуючись із розміром виплаченої одноразової грошової допомоги, звернулася до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.

Частиною другою статті 95 Конституції України передбачено, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Пунктом третім статті 116 Конституції України передбачено, що Кабінет Міністрів України забезпечує проведення, зокрема політики у сфері соціального захисту.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

До внесення змін Законом України від 28.12.2007 № 107-VI частина п'ята статті Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачала, що щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

Проте Законом України від 28.12.2007 № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" частину п'яту викладено в такій редакції: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".

Зміни, внесені підпунктом "б" підпункту 1 пункту 20 розділу II Закону України від 28.12.2007 № 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008.

Установлено, що у 2012 році норми і положення статті 12 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік, згідно із Законом України від 22.12.2011 № 4282-VI.

Законом України від 28.12.2014 28 № 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (надалі – Закон № 79-VIII), який набрав чинності 01.01.2015, розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України" доповнено пунктом 26, яким передбачено, зокрема, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Таким чином, із набранням чинності Закону № 79-VIII, Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, встановленої статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Наведені положення Закону № 79-VIII не були визнані неконституційними та є чинними.

З метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 14.03.2018 № 170 "Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань".

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 вказаної Постанови у 2018 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" (далі – грошова допомога), здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій, які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення).

Районні органи соціального захисту населення перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання) у таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин:

- I групи - 3685 гривень;

- II групи - 3265 гривень;

- III групи - 2845 гривень;

Отже, виплата разової грошової допомоги до 5 травня в 2018 році інвалідам війни ІІ групи здійснюється у розмірі 3265,00 грн.

Сторонами не заперечується, що ОСОБА_1 має статус ветерана війни – особи з інвалідністю внаслідок війни другої групи.

Вважаючи, що допомога має бути виплачена у більшому розмірі, позивач звернулася до суду.

Надаючи правову оцінку зазначеному, суд виходить з наступного.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Як вищезазначено, частиною другою статті 95 Конституції України передбачено, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Згідно зі статтею 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України.

Зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 № 3-рп/2012).

Так, Конституційний Суд України в Рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/2012 визначив, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

У цьому Рішенні Конституційний Суд України також зазначив, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Таким чином, в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Отже, Конституційний Суд України визнав конституційним регулювання Кабінетом Міністрів України розміру соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №592/6028/17 (реєстраційний номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень 72899349; http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72899349) та від 19.06.2018 у справі № 161/16782/16-а (реєстраційний номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень 74820643; http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74820643).

Як зазначив Верховний Суд: нормативно-правові акти, які видані Кабінетом Міністрів України в межах своїх повноважень, підлягають обов'язковому застосуванню судами під час вирішення справ про соціальний захист громадян.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі "Ейрі проти Ірландії" також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12.10.2004.

Таким чином, виплата щорічної разової грошової допомоги до 05.05.2018 не може бути здійснена позивачу в розмірі 25600,00 грн, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.03.2018 № 170 "Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" позивач має право на отримання в 2018 році разової грошової допомоги до 5 травня, як особа з інвалідністю II групи внаслідок війни, у розмірі 3265,00 грн.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, відповідачем доведено відсутність правових підстав на здійснення перерахунку і виплати щорічної грошової допомоги позивачу до 09 травня за 2018 рік (як просить позивач).

Інші доводи позовної заяви не спростовують законність дій відповідача.

Таким чином, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Позивач від сплати судового збору звільнений, доказів щодо понесення інших судових витрат позивачем не надано.

Отже, підстави для розподілу судових витрат відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (вул. Паркова, 34, м. Лубни, Полтавська область, 37500, паспорт серії КН № 685980) до Департаменту соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації (вул. Ціолковського, 47, м. Полтава, 36023, ідентифікаційний код 03195234) про зобов'язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Повний текст рішення складено 06.11.2018.

Суддя ОСОБА_4