Рішення № 77658046, 07.11.2018, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2018 р. № 1440/2369/18 м. Миколаїв

Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Гордієнко Т. О. розглянула у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1, с. Козубівка, Доманівський район, Миколаївська область, 56450

до відповідача:Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034

про:визнання незаконною відмову та зобов’язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області в задоволенні заяви щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 9,0 га, розташованої в межах території Богданівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, викладену в листі від 31.08.2018 № Н-17768/1-4561/0/20-18-СГ та зобов’язання Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області задовольнити заяву ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 9,0 га, розташованої в межах території Богданівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Позивач обґрунтував позовні вимоги тим, що відмова відповідача у наданні дозволу не містить посилання на невідповідність місця розташування земельної ділянки як підставу для прийняття такого рішення, тому є необгрунтованою та неправомірною.

Відповідач надав відзив на позов, просив відмовити у задоволенні позову, оскільки на зазначену позивачем земельну ділянку згідно наказів Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області надано дозволи на розробку проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства учасникам АТО, що виключає можливість надання відповідного дозволу позивачу.

Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідив докази, суд дійшов висновку:

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.06.2018 року по справі № 814/924/18 позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області задоволено, визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області в задоволенні заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки для городництва орієнтованою площею 9,00 га, розташованої у межах території Богданівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області, викладену у листі від 12.01.18 №Н-227/6-18-СГ, зобов’язано Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 9 га в оренду для городництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності у межах території Богданівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області.

На виконання рішення від 12.06.2018 по справі № 814/924/18 відповідач листом від 31.08.2018 року № Н-17768/1-4561/0/20-18-СГ відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки за результатами розгляду наданих матеріалів було встановлено, що на земельну ділянку, орієнтовною площею 8-9 га ріллі, яку бажає позивач отримати в оренду, вже надано дозволи на розробку проектів землеустрою чотирьом громадянам України (учасники АТО).

Не погодившись з прийнятим рішенням відповідача, позивач звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду.

Відповідно до ч.1-3 ст.123 Земельного Кодексу України, Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У листі від 31.08.2018 року № Н-17768/1-4561/0/20-18-СГ, надісланому позивачу, відповідач не зазначив законних підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, а зазначив, що на земельну ділянку, орієнтовною площею 8-9 га ріллі, яку позивач бажає отримати в оренду, вже надано дозволи на розробку проектів із землеустрою чотирьом громадянам України (учасники АТО).

Суд не приймає до уваги твердження відповідача про неможливість надання дозволу позивачу через надання дозволу іншим особам на одну і ту ж земельну ділянку, оскільки відповідно до статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

-затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17, від 19.06.2018 в справі 750/8511/17.

При розгляді зави позивача спірна земельна ділянка не перебувала у власності або користуванні фізичних чи юридичних осіб. Рішення про затвердження проекту землеустрою та фактичне відведення спірної земельної ділянки громадянам України - учасникам АТО відповідачем прийнято не було. Більш того, законодавством не визначено такого стану земельної ділянки як її перебування у стані «відведення» та не передбачає відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою у зв'язку із наданням такого дозволу іншій особі.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17.

Посилання відповідача на те, що надання дозволу на розроблення проекту землеустрою є дискреційними повноваження відповідача, як на підставу у задоволенні позову щодо зобов’язання Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області задовольнити заяву ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 9,0 га, не приймається судом до уваги з оглядом на нижченаведене.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування".

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах "Beyeler v. Italy" № 33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" № 48939/99, "Moskal v. Poland" № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria" № 30985/96).

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі № 806/2687/17.

Звернення позивача до суду з позовною заявою (справа № 814/924/18) не захистило права позивача та не відновило їх.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 16.09.2015 року по справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідач, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, позов підлягає задоволенню.

Судовий про збір розподіляється відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 (с. Козубівка, Доманівський район, Миколаївська область, 56450, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034, ідентифікаційний код 39825404) задовольнити.

2. Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034, ідентифікаційний код 39825404) в задоволенні заяви ОСОБА_1 (с. Козубівка, Доманівський район, Миколаївська область, 56450, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 9,0 га, розташованої в межах території Богданівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, викладену в листі від 31.08.2018 № Н-17768/1-4561/0/20-18-СГ.

3. Зобов’язати Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034, ідентифікаційний код 39825404) задовольнити заяву ОСОБА_1 (с. Козубівка, Доманівський район, Миколаївська область, 56450, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 9,0 га, розташованої в межах території Богданівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034, ідентифікаційний код 39825404) на користь ОСОБА_1 (с. Козубівка, Доманівський район, Миколаївська область, 56450, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у сумі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп.), сплачений квитанцією № ПН297032 від 24.09.2018.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Строк на апеляційне оскарження рішення суду – 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження – 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 295-297 КАС України і п. 15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя Т. О. Гордієнко