Рішення № 77657729, 10.09.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2018 року 810/3281/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 Чунг до Управління державної міграційної служби України в Київській області про скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення матеріальної шкоди,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 Чунг звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Управління державної міграційної служби України в Київській області, в якому просить суд:

- скасувати рішення Управління державної міграційної служби України в Київській області №41 від 03.04.2017 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_1 Чунг, ІНФОРМАЦІЯ_1;

- зобов’язати Управління державної міграційної служби України в Київській області повідомити Адміністрацію Державної прикордонної служби України про скасування рішення №41 від 03.04.2017 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_1 Чунг, ІНФОРМАЦІЯ_1;

- зобов’язати Управління державної міграційної служби України в Київській області здійснити обмін посвідки на постійне проживання серії КВ №18459/70936 громадянину ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_1 Чунг, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку з досягненням ним 25-річного віку;

- стягнути з Управління державної міграційної служби України в Київській області матеріальну шкоду в розмірі 250000,00 грн. на користь громадянина ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_1 Чунг, ІНФОРМАЦІЯ_1.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у 2011 році, перебуваючи на території держави Україна на законних підставах, він звернувся до Васильківського міського відділу ГУ МВС України в Київській області із клопотанням про отримання дозволу на імміграцію в Україні з тих підстав, що його дружина Фам Тхі Зунг має дозвіл на імміграцію в Україну.

На підставі рішення ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області від 17.10.2011 позивачу, громадянину ОСОБА_3 ОСОБА_1 Чунг, надано дозвіл на імміграцію в Україну та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні.

Однак, за результатами розгляду його заяви про обмін посвідки на постійне проживання, відповідачем прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну.

Позивач вважає, що рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну є незаконним, оскільки законодавцем визначено вичерпний перелік підстав для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію.

Крім того, позивач вважає, що підстави для скасування дозволу на імміграцію відсутні, оскільки в спірному рішенні не зазначено, яким саме Законом України передбачений той випадок, який є підставою для скасування дозволу на імміграцію відповідно до пункту 6 частини 1 статті 12 Закону України "Про імміграцію", а позивач не може нести відповідальність за порушення порядку видачі дозволу на імміграцію, допущені самим органом міграційної служби.

Відповідач позов не визнав, надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що під час вирішення питання щодо правомірності видачі позивачу дозволу на імміграцію в Україну було встановлено, що ОСОБА_1 Чунг було протиправно видано дозвіл на імміграцію в Україну, оскільки такий дозвіл позивач отримав як чоловік іммігрантки, а дозвіл наданий дружині скасований.

Відповідач вважає, що рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_1 Чунг є правомірним та таким, що прийнято на підставі, у спосіб та у межах повноважень, передбачених чинним законодавством України.

Відповідач також у відзиві на позовну заяву просив суд здійснювати розгляд справи за його участі.

Вирішуючи питання про наявність підстав для розгляду адміністративної справи в судовому засіданні, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до частини 2 та 3 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч. 4 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Особливості розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження встановлені статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 5 вказаної статті, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Тобто, за загальним правилом, відкриті у спрощеному позовному провадженні справи розглядаються судом без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 6 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін:

1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу;

2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Частиною 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

У даному випадку предметом позову, є зокрема, дії щодо складання висновку розгляду матеріалів щодо правомірності оформлення посвідки на постійне проживання громадянки та стягнення матеріальної шкоди в сумі 250000,00 грн.

Однак, вимоги позивача не підпадають під визначення щодо розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Таким чином, дана адміністративна справа у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України є справою незначної складності, що може бути розглянута без проведення судового засідання.

Зазначаючи про необхідність розгляду справи у судовому засіданні з повідомлення (викликом) сторін, відповідач у відзиві не зазначив, встановлення яких обставин у справі є неможливим шляхом аналізу письмових доказів і пояснень та вимагає проведення судового засідання.

Враховуючи, що дана адміністративна справа з огляду на її предмет і характер спірних правовідносин є незначної складності і будь-яких вагомих підстав для її розгляду в судовому засіданні відповідач не зазначив, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.07.2018 відкрито провадження у справі, розгляд якої здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Рішення у даній справі приймається 10.09.2018 у зв’язку з тим, що в період з 06.08.2018 по 07.09.2018 включно головуючий суддя Балаклицький А.І. перебував у відпустці.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

ОСОБА_1 Чунг, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3, що підтверджується нотаріально посвідченим перекладом паспорту №1408382 від 06.06.2011.

30 серпня 2011 року позивач звернувся до Васильківського міського відділу ГУ МВС України в Київській області із заявою про надання йому дозволу на імміграцію в Україну на підставі на п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію", оскільки на території України проживала його дружина - громадянка ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 Фам Тхі Зунг на підставі посвідки на постійне проживання КВ №11493/56251 від 05.07.2006.

За результатами розгляду вищевказаних матеріалів, направлення запитів до компетентних органів та аналізу відповідей на них, 17 жовтня 2011 року спеціалістом ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_4 складено висновок, відповідно до якого рекомендовано прийняти рішення про надання дозволу на імміграцію громадянину ОСОБА_3 ОСОБА_1 Чунг на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію", який 17.10.2011 був затверджений начальником ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області полковником міліції ОСОБА_5

17.10.2011 начальником ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію" видано ОСОБА_1 Чунг дозвіл на імміграцію в Україну №17/9736, дійсний до 17.10.2012.

На підставі вищезазначеного дозволу на імміграцію в Україну, позивач був документований посвідкою на постійне проживання в Україні від 18.10.2011 серії КВ №18459/70936, термін дії безстроковий.

У 2016 році позивач звернувся із заявою про обмін посвідки на постійне проживання по досягненню 25-річного віку.

Разом з тим, відповідачем було проведено перевірку обставин видачі позивачу дозволу на імміграцію, за результатом чого головним спеціалістом Управління ДМС України в Київській області ОСОБА_4 складений висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 17.10.2011, виданий громадянину ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_1 Чунг, та визнання недійсною та такою, що підлягає вилученню видану на підставі цього дозволу посвідку на постійне проживання КВ №18459/70936 від 18.10.2011.

Вказаний висновок був затверджений заступником начальника Управління ДМС України в Київській області ОСОБА_6 03.04.2017.

У вказаному висновку зазначено, що перевіркою матеріалів справи про надання дозволу на імміграцію дружині позивача громадянці ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 Фам Тхі Зунг встановлено, що дозвіл на імміграцію від 05.07.2006 їй надано з порушенням вимог Закону України "Про імміграцію", а тому 14 березня поточного року прийнято рішення про його скасування. У зв’язку з тим, що громадянин ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_1 Чунг отримав дозвіл на імміграцію як чоловік іммігрантки, а дозвіл на імміграцію наданий дружині скасовано, наданий йому дозвіл на імміграцію підлягає скасуванню.

Отже, зазначене, на думку відповідача, свідчить про те, що позивачу неправомірно надано дозвіл на імміграцію в Україну від 17.10.2011.

03.04.2017 Управлінням ДМС України в Київській області на підставі пунктів 1, 6 частини першої статті 12 Закону України "Про імміграцію" прийнято рішення №41 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, який виданий громадянину ОСОБА_3 ОСОБА_1 Чунг, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Однак, не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склалась між сторонами, суд виходить з наступного.

Конституція України встановлює, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (ст. 26).

Відповідно до положень частини 1 статті 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства":

- іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав;

- іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні;

- іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом;

- посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" визначено, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах першій та шістнадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання (ч. 1 ст. 5 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства").

Положеннями статті 1 Закону України "Про імміграцію" визначені наступні дефініції термінів:

- імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;

- іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;

- квота імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року;

- дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.

Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти (пункт 6 частини 1 статті 4 Закону України "Про імміграцію").

У свою чергу, умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання про надання дозволу на імміграцію, визначені статтею 9 Закону України "Про імміграцію".

Так, для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

Крім зазначених документів подаються: для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні.

У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.

З аналізу вищенаведених норм Закону України "Про імміграцію" вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ж ненадання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та дозвіл на імміграцію не видається.

Суд зазначає, що процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію, визначено відповідним Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі - Порядок №1983).

У відповідності до підпункту 2 пункту 2 цього Порядку № 1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи ДМС - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.

Згідно пункту 12 Порядку № 1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

Пунктом 14 Порядку №1983 визначено, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби.

Регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять у межах своєї компетенції у місячний термін після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який зробив запит.

У разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу (п. 16 Порядку).

Згідно з пунктом 19 Порядку №1983 рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу діє протягом року від дня його прийняття.

Особи, яким надано дозвіл на імміграцію, зобов'язані протягом періоду дії дозволу звернутися до територіального підрозділу за місцем проживання із заявою про видачу посвідки на постійне проживання, якщо вони перебувають на законних підставах в Україні.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.

Матеріали справи свідчать, що на виконання Порядку №1983 документи, які були подані позивачем для отримання дозволу на імміграцію, були перевірені територіальним підрозділом за місцем проживання - Васильківським МВ ГУ МВС України в Київській області, який приймав документи позивача, перевіряв їх справжність та відповідність вимогам законодавства, так і територіальним органом - ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області, який приймав рішення про надання дозволу на імміграцію.

Вказана обставина підтверджується висновком від 17.10.2011 про рекомендування прийняти рішення про надання дозволу на імміграцію громадянину ОСОБА_3 ОСОБА_1 Чунг на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію", який 17.10.2011 був затверджений начальником ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області полковником міліції ОСОБА_5, а також дозволом на імміграцію в Україну №17/9736 від 17.10.2011.

На підставі вищезазначеного дозволу на імміграцію в Україну, позивач був документований посвідкою на постійне проживання в Україні від 18.10.2011 серії КВ №18459/70936, термін дії безстроковий.

Отже, компетентний орган державної влади, при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні та оформленні посвідки на постійне проживання в Україні, проводив необхідну перевірку поданих документів та з'ясовував у межах своєї компетенції питання щодо наявності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, проте таких підстав не виявив.

У свою чергу, підстави для скасування дозволу на імміграцію визначені статтею 12 Закону України "Про імміграцію", а саме, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Як зазначалось вище, підставою для скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну Управління державної міграційної служби України в Київській області зазначило п. 1, п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію".

При цьому, іншим випадком, в розумінні вказаної норми відповідач зазначає, що дозвіл на імміграцію в Україну позивачу надано з порушенням п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію", оскільки дозвіл на імміграцію, який був наданий його дружині 05.07.2006 - громадянці ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 Тхі Зунг, скасований.

Однак, суд такі висновки відповідача вважає помилковими, оскільки пунктом 6 частини 1 статті 12 Закону України "Про імміграцію" чітко визначено, що інші випадки для скасування дозволу на імміграцію мають бути передбачені законами України, тоді як в оскаржуваному рішенні Управління державної міграційної служби України в Київській області від 03.04.2017 відсутнє посилання на відповідну норму Закону, на підставі якої виданий позивачу дозвіл на імміграцію в Україну підлягає скасуванню.

Порушення встановленого законодавством України порядку надання дозволів на імміграцію в Україну, в розумінні статті 12 Закону України "Про імміграцію", є підставою для скасування таких дозволів, якщо з'ясується, що їх надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність. (п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію").

Надання ОСОБА_1 Чунг у 2011 році дозволу на імміграцію в Україну на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність, Управлінням державної міграційної служби України в Київській області не встановлено.

При цьому, суд вважає обґрунтованими доводи позивача, що навіть допущення міграційними органами ймовірних помилок при прийнятті рішення про надання ОСОБА_1 Чунг дозволу на імміграцію, за відсутності у цьому вини останнього, не є визначеною Законом України "Про імміграцію" та іншими законами України підставою для скасування такого дозволу.

Крім того, у відповідності до пунктів 21-24 Порядку №1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав.

Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу.

ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.

З аналізу вказаної норми вбачається, що функція територіальних органів, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, реалізується шляхом всебічної перевірки на підставі відповідного подання, а також запрошення для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання.

Разом з тим, відповідачем, в порушення вищевказаних приписів, до суду не надано будь-яких доказів надіслання (вручення) позивачу запрошення про надання пояснень та відповідних документів.

Також суд звертає увагу на те, що відповідачем не надано суду доказів наявності подання, яке, згідно з Порядком №1983, є підставою для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію.

При цьому, суд враховує, що частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено обов'язок органів державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З матеріалів справи слідує, що факт протиправної видачі позивачу дозволу на імміграцію в Україні був встановлений відповідачем в ході розгляду заяви позивача про обмін посвідки на постійне проживання та доданих до неї документів.

Процедура розгляду заяв для оформлення (обміну) і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання іноземцям та особам без громадянства і прийняття за результатом їх розгляду рішень, а також внесення даних до бланків посвідок, визначена Тимчасовим порядком розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки та тимчасове проживання, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №681 від 15.07.2013 (далі - Тимчасовий порядок).

Відповідно до п. 4.1 Тимчасового порядку обмін посвідки здійснюється в разі наявності підстав, визначених пунктами 14 та 16 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання.

Згідно з п. 4.2 Тимчасового порядку разом із заявою про обмін посвідки (додаток 13) іноземцями та особами без громадянства до територіальних органів чи підрозділів ДМС за місцем проживання подаються:

1) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред’явлення повертається), та його копія;

2) посвідка, що підлягає обміну, а в разі її пошкодження чи втрати - довідка про звернення із заявою про втрату посвідки (довідка органів внутрішніх справ з цього питання) у довільній формі;

3) квитанція про сплату державного мита або документ, який підтверджує наявність пільг щодо його сплати;

4) документи, що підтверджують обставини, на підставі яких посвідка підлягає обміну (документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України);

5) дві фотокартки іноземця та особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра (на матовому папері) (допускається подання фотографій в головних уборах, що не приховують овалу обличчя особи, громадянами, релігійні переконання яких не дозволяють з’являтися перед сторонніми особами без головних уборів, за умови, якщо в їхніх паспортних документах вони зображені в головних уборах).

Пунктом 4.5 Тимчасового порядку встановлено, що працівник територіального органу чи підрозділу ДМС при надходженні заяви про обмін посвідки перевіряє наявність підстав для обміну посвідки, звіряє відомості про іноземців чи осіб без громадянства, указані в їхніх паспортних документах, з даними, що містяться в цих заявах, перевіряє відсутність підстав для прийняття рішення про відмову у видачі посвідки, передбачених пунктом 17 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання.

Після прийняття рішення матеріали, які стали підставою для обміну посвідки, долучаються до справи, на підставі якої посвідка видавалася вперше. У разі якщо посвідка видавалася одним територіальним органом (підрозділом) ДМС, а обмін посвідки провадиться іншим органом (при зміні місця проживання), то до органу, який видав посвідку вперше, надсилається повідомлення про видачу нової посвідки, а недійсна посвідка - для знищення.

Відповідно до п. 4.6 Тимчасового порядку за результатами розгляду заяви протягом семи днів (для посвідки на постійне проживання) і п’ятнадцяти днів (для посвідки на тимчасове проживання) з дати подачі всіх визначених цим Тимчасовим порядком документів Головою ДМС (а в разі його відсутності - заступником Голови ДМС) чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником приймається рішення про видачу або відмову у видачі нової посвідки.

Про прийняте рішення робиться відмітка в заяві із зазначенням терміну (у разі обміну посвідки на тимчасове проживання), до якого видається посвідка, або про причини відмови в її видачі.

Таким чином, Тимчасовим порядком чітко визначено, що повноваження органу ДМС при вирішенні питання про обмін посвідки на постійне проживання обмежені перевіркою лише підстав для такого обміну та підстав для прийняття рішення про відмову у видачі посвідки, передбачених п. 17 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання.

У свою чергу, відповідно до п. 14 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 №251 (далі - Порядок №251), обмін посвідки здійснюється у разі:

1) зміни прізвища, імені та по батькові іноземця та особи без громадянства тощо;

2) установлення розбіжностей у записах (невідповідності внесених до посвідки записів записам в інших документах);

3) непридатності посвідки до користування (пошкодження з різних причин тощо).

Пунктом 15 вказаного Порядку встановлено, що для обміну посвідки подаються:

1) заява, зразок якої встановлюється МВС;

2) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред’явлення повертається), та його копія;

3) посвідка, що підлягає обміну;

4) квитанція про сплату державного мита або документ, який підтверджує наявність пільг щодо його сплати;

5) документи, що підтверджують обставини, на підставі яких посвідка підлягає обміну (документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України);

6) дві фотокартки іноземця та особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра (на матовому папері).

Пунктом 17 Порядку №251 встановлено, що рішення про відмову у видачі посвідки іноземцеві та особі без громадянства приймається в разі:

1) необхідності забезпечення національної безпеки або охорони громадського порядку;

2) необхідності охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні;

3) коли паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований або не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі;

4) подання завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів;

5) коли виявлено факти невиконання ними рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов’язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов’язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в’їзду в Україну (для осіб, що отримують посвідку на тимчасове проживання);

6) інших випадках, передбачених законами.

Отже, повноваження відповідача як суб'єкта владних повноважень мають чіткі обмеження які, у даному випадку зводяться до того, що під час вирішення питання про обмін посвідки на постійне проживання він позбавлений можливості надавати оцінку правомірності видачі дозволу на імміграції за відсутності на це підстав, передбачених пунктами 21-22 Порядку №1983.

Крім того, відповідачем не доведено та до матеріалів справи не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що за час перебування позивача на території України з'явилися обставини, які б слугували підставою для скасування дозволу на імміграцію, передбачені ст. 12 Закону України "Про імміграцію".

Таким чином, враховуючи встановлені обставини, суд приходить до висновку, що рішення від 03.04.2017 №41 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_1 Чунг прийнято Управлінням державної міграційної служби України в Київській області без урахування принципу пропорційності, тобто, при прийнятті рішення мала місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване спірне рішення, та інтересами позивача, адже при видачі дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні компетентний орган підтвердив правильність надання позивачу необхідних документів та наявність підстав для надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 03.04.2017 №41 підлягає скасуванню.

Крім того, позивач просить суд зобов’язати Управління державної міграційної служби України в Київській області повідомити Адміністрацію Державної прикордонної служби України про скасування рішення від 03.04.2017 №41 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_1 Чунг, з приводу чого суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі оскаржуваного рішення відповідачем було визнано недійсною видану позивачу посвідку на постійне місце проживання серії КВ №18459/70936 від 18.10.2011, про що листом №4/1-108 від 03.04.2017 було повідомлено Адміністрацію Державної прикордонної служби України.

Згідно з п. 18 Порядку №251 посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України "Про імміграцію".

Відповідно до абз. 3 п. 20 Порядку №251 про скасовані посвідки територіальний орган або підрозділ ДМС протягом п’яти робочих днів з дня прийняття відповідного рішення інформує ДМС та Адміністрацію Держприкордонслужби. Скасована посвідка, що виявлена у пункті пропуску через державний кордон, вилучається посадовою особою Держприкордонслужби та протягом 10 робочих днів надсилається для знищення за місцем її видачі.

Суд звертає увагу на те, що неправомірне скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне місце проживання призводить до виникнення негативних наслідків для позивача у вигляді вилучення та знищення відповідної посвідки органами Державної прикордонної служби України, у зв'язку з чим для повного захисту прав позивача суд вважає за необхідне зобов’язати відповідача повідомити Адміністрацію Державної прикордонної служби України про скасування рішення від 03.04.2017 №41 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_1 Чунг.

Щодо позовних вимог про зобов’язання відповідача здійснити обмін посвідки на постійне проживання громадянину ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_1 Чунг, суд зазначає наступне.

Як зазначено вище, позивач звернувся із заявою про обмін посвідки на постійне місце проживання в Україні. У вказаній заяві позивач просив відповідача здійснити обмін тимчасової посвідки на постійне місце проживання у зв’язку з досягненням 25-річного віку.

Проте, суд звертає увагу на те, що замість обміну посвідки відповідачем було прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, яке під час розгляду даної справи скасовано.

При цьому, обираючи спосіб відновлення порушеного права позивача, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до Рекомендацій ОСОБА_7 Європи N R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої ОСОБА_7 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

При цьому, дискреційними є повноваження відповідача - суб'єкта владних повноважень, обирати у конкретній ситуації між альтернативними, кожна з яких є правомірною.

За приписами ч. 3 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі скасування індивідуального акту суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Аналізуючи дані положення кодексу, можна дійти висновку, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.

За приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. theUnitedKingdom), пп. 28 - 36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

У даному випадку, задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача здійснити обмін посвідки на постійне проживання громадянину ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_1 Чунг у зв'язку з досягненням 25-річного віку є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Крім того, судом при задоволенні вказаної вимоги у наведений спосіб було враховано правові висновки Верховного Суду, викладені в Постановах від 24.07.2018 у справі №806/2254/15, від 01.03.2018 у справі №826/22282/15, від 29.03.2018 у справі №816/303/16, від 03.04.2018 у справі №815/6881/16, від 13.06.2018 у справі №815/6768/15.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо вимоги позивача про стягнення на користь позивача з Управління державної міграційної служби України в Київській області матеріальної шкоди в розмірі 250000,00 гривень, то суд не вбачає підстав для її задоволення, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження завдання відповідачем позивачу майнової шкоди у вказаному розмірі.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У позовній заяві позивачем заявлено одну позовну вимогу немайнового характеру, судовий збір за звернення з якою становить 704,80 грн., та одну вимогу майнового характеру, судовий збір за звернення з якою становить 2500,00 грн., що загалом становить 3204,80 грн.

Позивачем за звернення до суду з даним позовом був сплачений судовий збір на загальну суму 3204,80 грн., що підтверджується квитанцією від 05.07.2018, оригінал якої міститься в матеріалах справи.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 704,80 грн. за звернення з вимогою немайнового характеру підлягають стягненню на його користь відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління державної міграційної служби України в м. Києві.

Керуючись статтями 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Скасувати рішення Управління державної міграційної служби України в Київській області №41 від 03.04.2017 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_1 Чунг, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зобов’язати Управління державної міграційної служби України в Київській області повідомити Адміністрацію Державної прикордонної служби України про скасування рішення №41 від 03.04.2017 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_1 Чунг, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зобов’язати Управління державної міграційної служби України в Київській області здійснити обмін посвідки на постійне проживання серії КВ №18459/70936 громадянину ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_1 Чунг, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку з досягненням ним 25-річного віку.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь громадянина ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_1 Чунг, ІНФОРМАЦІЯ_1, сплачений ним судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Управління державної міграційної служби України в Київській області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Балаклицький А. І.