Рішення № 77657492, 06.11.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2018 р. Справа№0540/9451/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Логойди Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження (за правилами спрощеного позовного провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому зазначав, зокрема, що є власником частини комплексу, який розташований за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Мініна, 7, та який належить до будівель промисловості.

Головним управлінням ДФС у Донецькій області прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.06.2018 року № 1390183-4610-0581, яким йому визначено податкове зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об’єктів нежитлової нерухомості, за 2016 рік, в сумі 29 005,92 грн.

З вказаним податковим повідомленням-рішенням не погоджувався, вважаючи його неправомірним, оскільки воно суперечить вимогам п. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст.266 Податкового кодексу України, відповідно до якої не є об’єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Крім того, п. 266.10 ст. 266 вказаного Кодексу в редакції 2016 року містив норми про те, що податкове повідомлення-рішення про сплату суми податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком). Норми про те, що податковий орган має право визначати суму грошового зобов'язання платника податку не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, він не містив.

У зв’язку з наведеним позивач просив скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Донецькій області від 25.06.2018 року № 1390183-4610-0581.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначав, зокрема, що відповідно до п. 1.4 рішення Маріупольської міської ради від 23.12.2016 року №7/14-1054 ставка податку на нерухоме майно для фізичних та юридичних осіб на 2017 рік встановлена:

- для об'єктів житлової нерухомості у розмірі 0,25 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року (у 2017 році - 3200 грн.);

- для об'єктів нежитлової нерухомості у розмірі 0,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року (у 2017 році - 3200 грн.).

Протягом 2016 року діяло 2 ставки податку для фізичних і юридичних осіб.

Так, з 01.01.2016 року діяло рішення Маріупольської міської ради від 27.02.2015 року №6/46-5136, відповідно до пп. 6.2 п.6 якого були наступні ставки податку на нерухоме майно:

- для об'єктів житлової нерухомості у розмірі 0,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року (у 2016 році - 1378 грн.);

- для об'єктів нежитлової нерухомості у розмірі 0,01 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року (у 2016 році -1378 грн.).

У гривневому еквіваленті ставки податку для об'єктів житлової нерухомості складають 6,89 грн. (0,50% * 1378 грн.), для об’єктів нежитлової нерухомості - 0,1378 грн. (0,01% *1378 грн.).

З 01.02.2016 року відповідно до п. 1.4. рішення Маріупольської міської ради від 28.01.2016 року № 7/4-37, ставки податку для фізичних і юридичних осіб на 2016 рік встановлені:

- для об'єктів житлової нерухомості у розмірі 0,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року (у 2016 році - 1378 грн.);

- для об'єктів нежитлової нерухомості у розмірі 1,0 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року (у 2016 році -1378 грн.).

У гривневому еквіваленті ставки податку для об'єктів житлової нерухомості на 2016 рік складають 6,89 грн. (0,50% * 1378 грн.), для об’єктів нежитлової нерухомості - 13,78 грн. (1,0% *1378 грн.).

Рішення Маріупольської міської ради є загальнодоступною інформацією, яка розміщена на офіційному сайті Маріупольської міської ради.

У власності громадянина ОСОБА_1 перебуває наступне майно: 13/50 частки комплексу за адресою: Донецька обл., Маріуполь, вул. Мініна, 7, що становить 1546,7 кв.м; 13/100 частки комплексу за цією ж адресою, що становить 747,5 кв.м. Загальна площа вказаного нерухомого майна - 2294,2 кв.м. (1546,7 кв.м + 747,5 кв.м.).

Контролюючим органом сформовані наступні податкові повідомлення-рішення:

1) за 2016 рік - податкове повідомлення-рішення від 25.06.2018 року № 1390183-4610-0581 на суму 29005,92 грн. (розраховано наступним чином: (2294,2 кв.м*0,1378)/12міс.*1міс.+ (2294,2 кв.м*13,78)/12міс.*11міс.));

2) за 2017 рік - податкове повідомлення-рішення від 25.06.2018 року № 1390183-4610-0581 на суму 36707,20 грн. (2294,2 кв.м*16 грн.).

Нерухомість позивача не належить до будівель промисловості, які звільнені від оподаткування, оскільки позивач як власник не має статусу промислового підприємства.

Вважав, що оскаржене податкове повідомлення-рішення відповідає вимогам законодавства. Просив в задоволенні позову відмовити.

Позивач подав відповідь на відзив, якою підтримав доводи позовної заяви. Також зазначав, зокрема, що відповідно до п. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об’єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. При цьому визначення, чи є будівля промисловим об’єктом та порядок введення такого об’єкта до експлуатації відноситься до компетенції Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, що передбачено Положенням про Державну архітектурно-будівельну інспекцію, що затверджено постановою Кабінету Міністрі України від 09.07.2014 року №294.

При цьому в матеріалах справи міститься Декларація про готовність об'єкта до експлуатації, що зареєстрована Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області 20.09.2012 року під №ДЦ14212263318, в якій зазначено, що комплекс, який розташований за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Мініна, 7, є будівлею промисловості.

Позивач також подав додаткові пояснення, в яких зазначав, що станом на 06.11.2018 року об’єкт, який розташований за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Мініна, 7, має код 1251: будівлі промисловості відповідно до Державного класифікатора будівель і споруд ДК 018-2000, що затверджений наказом Держстандарту України від 17.08.2000 року № 507. Призначення вказаного об’єкту (код 1251: будівлі промисловості) зазначено в Декларації про готовність об’єкта до експлуатації від 20.09.2012 року № ДЦ14212263318 та станом на 06.11.2018 року залишився незмінним.

Судом встановлено, що ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15.12.2011 року затверджено мирову угоду в справі №2-6026/11, відповідно до якою особа передає у власність ОСОБА_1 нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю літера У-1, та вбиральню літера Ш-1, а всього загальною площею 1546,70 кв.м, що складає 13/50 частини нежитлової будівлі, розташованої за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Мініна, 7.

Право власності на вказане нерухоме майно зареєстровано у встановленому порядку, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав міського комунального підприємства «Маріупольське бюро технічної інвентаризації» від 26.12.2011 року №32672212.

На підставі договору купівлі-продажу частини нежитлової будівлі від 11.10.2012 року № 2328 позивач придбав 500,7 кв.м - 9/100 частини та 246,8 кв.м - 4/100 частини - загалом - 747,50 кв.м, що становить 13/100 частини комплексу, який розташований за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Мініна, 7.

Право власності на вказане нерухоме майно зареєстровано у встановленому порядку, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав міського комунального підприємства «Маріупольське бюро технічної інвентаризації» від 16.10.2012 року №35867533.

Отже, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 2294,2 кв.м (1546,7 кв.м + 747,5 кв.м.) комплексу, що розташований за адресою: 87507, Донецька обл., м.Маріуполь, вул.Мініна, 7.

Відповідно до Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, що зареєстрована Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області 20.09.2012 року під №ДЦ14212263318 та подана до Інспекції у зв’язку з реконструкцією промислових будівель за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Мініна, 7, весь об’єкт, який розташований за вказаною адресою, згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000 має код 1251: будівлі промисловості.

Головним управлінням ДФС у Донецькій області прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.06.2018 року № 1390183-4610-0581, яким на підставі пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54, п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об’єктів нежитлової нерухомості, за 2016 рік в сумі 29 005,92 грн.

Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Підпунктом 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податковим обов'язком є обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п. 36.1 ст. 36 вказаного Кодексу).

Питання податку на майно врегульовано розд. ХІІ Податкового кодексу України (ст.ст. 165– 289 Кодексу).

Питання податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, врегульовано ст. 266 вказаного Кодексу.

Відповідно до п.п. 266.1.1 та 266.2.1 ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об’єктом оподаткування є об’єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Відповідно до п. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об’єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Підпунктами 266.3.1 та 266.3.2 п.266.3 ст. 266 вказаного Кодексу визначено, що базою оподаткування є загальна площа об’єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об’єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Відповідно до пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 вказаного Кодексу ставки податку для об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об’єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Пунктом 266.7 ст. 266 вказаного Кодексу встановлено порядок обчислення суми податку.

Згідно з пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 вказаного Кодексу обчислення суми податку з об’єкта/об’єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості.

Згідно з пп. 54.3.3 п. 54.3 ст.54 вказаного Кодексу контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Відповідно до пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 вказаного Кодексу податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Згідно з пп. 266.10.1 п. 266.10 ст. 266.10 вказаного Кодексу податкове зобов’язання за звітний рік з податку сплачується, зокрема фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

01.01.2018 року набрав чинності Закон України від 07.12.2017 року № 2245-VIII, яким, зокрема пункт 266.10 доповнено підпунктами 266.10.2 і 266.10.3 такого змісту:

"266.10.2. У разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове/податкові повідомлення-рішення у строки, встановлені підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 цієї статті, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов’язання.

266.10.3. Податкове зобов’язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу".

Згідно з п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України, якою встановлені строки давності та їх застосування, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Отже, звільнивши фізичних осіб від відповідальності у вигляді штрафних (фінансових) санкцій та пені в разі, якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов’язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (пп. 266.10.2 п. 266.10 ст. 266.10 Кодексу), законодавець уточнив, що до визначення контролюючим органом сум грошових зобов'язань платника податків застосовуються загальні строки давності, встановлені п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України, редакція якого в цій частині не зазнала змін.

Отже, контролюючий орган, відповідальний за нарахування сум податкових зобов'язань з податку на майно, у червні 2018 року мав право визначити податкове зобов'язання з такого податку за 2016 рік.

Встановлені Податковим кодексом України строки контролюючим органом не порушені, як помилково вважав позивач.

Як вже зазначалося, відповідно до п. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об’єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Аналіз пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що не є об'єктом оподаткування будь-які будівлі промисловості. Сполучник «зокрема» вказує на те, що перелік таких підприємств не є вичерпним.

Визначення належності будівель нерухомості до того чи іншого класу будівель проводиться на підставі документів, що підтверджують класифікаційні ознаки та функціональне призначення такого об’єкта нерухомості згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000.

Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (далі - ДК БС) затверджено і введено в дію наказом Держстандарту України від 17.08.2000 року №507.

Відповідно до ДК БС будівлі промисловості мають код державного класифікатору будівель - 1251. Він включає: криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства та т. ін. за їх функціональним призначенням.

ДК БС призначено для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні.

Таким чином, з метою застосування норм п. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України до будівель промисловості відносяться об’єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості» як будівлі промислового призначення.

Відповідно до Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, що зареєстрована Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області 20.09.2012 року під №ДЦ14212263318 та подана до Інспекції у зв’язку з реконструкцією промислових будівель за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Мініна, 7, весь об’єкт, який розташований за вказаною адресою, згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000 має код 1251: будівлі промисловості.

Отже, нерухоме майно, що належить позивачу і є предметом спірних правовідносин, належить до будівель промисловості, які відповідно до п. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об’єктом оподаткування.

Посилання відповідача на те, що нерухомість позивача не належить до будівель промисловості, які звільнені від оподаткування, оскільки позивач як власник не має статусу промислового підприємства, є неприйнятними з огляду на те, що об’єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є об’єкт нерухомості, а не суб’єкт як власник такої нерухомості. Виходячи з цього при визначенні бази оподаткування визначальними ознаками є саме ознаки нерухомості, а не ознаки її власника (зокрема організаційно-правова форма власника та вид підприємницької діяльності). Крім того, власник може передати таку нерухомість в оренду будь-якому промисловому підприємству, яке при цьому набуде право користування нерухомістю, але ніяк не право власності.

При цьому суд також враховує принцип податкового законодавства, відповідно до якого існує презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України).

Аналогічна позиція викладена Європейським судом з прав людини в рішенні від 14.01.2010 року (набуло статусу остаточного 14.01.2001 року) в справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06), в п. 57 якого Суд зазначив, що в разі, коли національне законодавство припускало неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків платників податків національні органи були зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для платника податків.

З огляду на наведене прийняте контролюючим органом податкове повідомлення-рішення не можна вважати законними і обґрунтованим, у зв’язку з чим воно підлягає скасуванню.

Вирішуючи спір судом враховані правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що викладені в постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року № 822/2624/16, від 10 квітня 2018 року в справі №813/3803/16, від 11 вересня 2018 року в справі № №819/1818/17, які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 (87500, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Донецькій області (85612, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. 130-ї Таганрогської дивізії, 114, код ЄДРПОУ 39406028) про скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Донецькій області від 25.06.2018 року № 1390183-4610-0581 про визначення податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об’єктів нежитлової нерухомості, за 2016 рік в сумі 29 005,92 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Донецькій області (87526, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. 130-ї Таганрозької дивізії, 114, код ЄДРПОУ 39406028) на користь ОСОБА_1 (87500, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) здійснені ним документально підтверджені судові витрати в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 (вісімдесят) коп.

Рішення набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 255 КАС України, і може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення судом складено 06 листопада 2018 року.

Суддя Логойда Т. В.