Рішення № 77657409, 24.10.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2018 р. Справа№0540/5812/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючої судді Буряк І.В.,

секретаря судового засідання: Соколової С.О.,

за участю:

позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: не з’явився

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Костянтинівської міської ради про зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі – позивач, ОСОБА_1Є.) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Виконавчого комітету Костянтинівської міської ради (надалі – відповідач, виконавчий комітет), про зобов'язання виконавчого комітету розглянути та вирішити питання про переведення житлового приміщенняАДРЕСА_1 по бул. Космонавтів, буд. 1 у нежитлове.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач, реалізуючи своє право власності та маючи намір здійснити переобладнання придбаної квартири на промтоварний магазин, звернулася до мешканців будинку із вказаним питанням, про що був складений Протокол загальних зборів членів житлово-будівельного кооперативу «Маяк» та висловлено згоду щодо здійснення такого переобладнання.

На виконання рішення загальних зборів мешканців будинку № 1 Директор колективного підприємства «Житлово-експлуатаційна контора № 6» неодноразово зверталась до виконавчого комітету щодо вирішення питання переведення житлового приміщення квартири № 96 по бул. Космонавтів, буд. 1 у нежитлове. Проте згідно виписок з протоколів № 9 від 16.08.2017, № 2 від 21.02.2018, № 4 від 18.04.2018 рішення прийнято не було.

Позивач звертає увагу, що вона особисто зверталась до відповідача із аналогічною заявою проте рішення по суті так і не отримала.

Таким чином вбачається протиправна бездіяльність відповідача, що обмежує право особи на розпорядження своєю власністю.

29 серпня 2018 року до суду надійшов відзив виконавчого комітету Костянтинівської міської ради за змістом якого відповідач зазначив, що заперечує проти позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до змісту ст.ст. 7,8 Житлового кодексу України та постанови Ради Міністрів України від 26.04.1989 «Про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним та технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання» переведення приміщень, що розміщуються у житлових будинках дозволяється за наявності письмової згоди на це власників прилеглих квартир. У разі невмотивованої відмови в наданні згоди власникам прилеглих квартир щодо переведення житлових приміщень у нежитлові міська архітектурна-містобудівна рада при відділі містобудування та архітектури може рекомендувати виконавчому комітету розглянути дане питання без згоди власників прилеглих квартир .

Щодо зобов'язання виконавчого комітету Костянтинівської міської ради розглянути та вирішити по суті питання про переведення житлового приміщення квартири № 96 по бул. Космонавстів, буд.1 у нежитлове, то представник відповідача зазначив, що прийняти таке рішення може лише виконавчий комітет Костянтинівської міської ради, оскільки прийняття таких рішень унормовано ст. ст. 7,8 ЖК України та ч.6 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування»

26 вересня 2018 року до суду надійшли додаткові пояснення відповідача, де зокрема зазначено, що для переведення житлового приміщення у нежитлове власник житла подає заяву на ім'я Костянтинівського міського голови, який розглядає та направляє її для подальшого розгляду до відділу архітектури та містобудування. Після опрацювання таких документів відділ архітектури та містобудування готує та подає на розгляд виконавчого комітету міської ради проект рішення про переведення приміщення із житлового у нежитлове.

Щодо причин не розгляду по суті заяви ОСОБА_1 відповідач зазначив, що остання розглядалась проте, за відсутності голосів рішення не було прийнято.

Крім того, відповідач зазначає, що приміщення щодо якого йде мова знаходиться в будинку комунальної власності, з огляду на що звертатись із питанням переведення з житлового у нежитлове має КП «ЖЕК №6».

Ухвалою суду від 26 вересня 2018 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті на 24 жовтня 2018 року.

Позивач у судовому засіданні позовну заяву підтримав та просив її задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

За результатами підготовчого засідання у справі судом встановлені наступні фактичні обставини.

Позивач, ОСОБА_1 паспорт серії ВЕ 344027, РНОКПП НОМЕР_1, є власником квартири у м. Костянтинівка Донецької області, по бульвару Космонавтів, буд. 1 номер квартири 96, на підставі договору купівлі-продажу від 27 квітня 2017 року. Право власності зареєстровано 27 квітня 2017 року за номером 20188274, згідно даних витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 8-10).

08 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернулась із заявою на ім'я міського голови м. Костянтинівки із заявою про виведення із житлового фонду квартири № 96 по бульвару Космонавтів в нежитловий, у зв'язку із реконструкцією під промтоварний магазин. (а.с. 17)

У матеріалах справи також наявна заява директора КП «ЖЕК №6» на ім'я міського голови м. Костянтинівки від 20 грудня 2017 року № 474 щодо внесення на розгляд засідання виконавчого комітету міської ради питання «Про переведення житлового приміщення квартири АДРЕСА_2 в нежитловий на лютий 2018 року.

Відповідно виписок із протоколів засідання виконкому міської ради: від 16 серпня 2017 року № 9, від 21 лютого 2018 року № 2, від 18 квітня 2018 року № 4 з питання про переведення житлового приміщення квартири АДРЕСА_2 в нежитловий рішення не прийнято у зв'язку із відсутністю голосів.

Станом на дату розгляду справи рішення відповідачем за заявою позивача від 08.12.2017 не прийнято.

Письмові докази, що містяться у матеріалах справи досліджені судом в порядку передбаченому ст.ст. 211, 217 КАС України.

Спір щодо фактичних обставин справи між сторонами – відсутній.

Правова позиція суду обгрунтована наступним.

Відповідно до ст.7 Житлового кодексу України від 30.08.1983 № 5464-Х періодично, у строки, встановлювані Радою Міністрів Української РСР, провадиться обстеження стану жилих будинків державного і громадського житлового фонду.

Непридатні для проживання будинки і жилі приміщення переобладнуються для використання в інших цілях або такі будинки зносяться за рішенням виконавчого комітету обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів.

Непридатні для проживання жилі приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів може бути переобладнено в нежилі за рішенням зборів членів кооперативу, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання встановлюється Радою МіністрівУкраїнської РСР.

Статтею 8 Житлового кодексу України передбачено, що переведення придатних для проживання жилих будинків і жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду в нежилі, як правило, не допускається. У виняткових випадках переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі може здійснюватися за рішенням органів, зазначених у частині другій статті 7 цього Кодексу.

Відповідно до статті 384 ЦК України будинок, споруджений або придбаний житлово-будівельним (житловим) кооперативом, є його власністю.

Член житлово-будівельного (житлового) кооперативу має право володіння і користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, яку він займає в будинку кооперативу, якщо він не викупив її.

У разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником.

У статті 152 ЖК України передбачена можливість переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, які провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.

Відповідно до Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 року №76, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 р. за N 927/11207 (надалі-Правил) переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів відповідно до законодавства ( п.п 1.4.1 Правил). Переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, що призводять до порушення тривкості або руйнації несучих конструкцій будинку, погіршення цілісності і зовнішнього вигляду фасадів, порушення вимог протипожежної безпеки та засобів протипожежного захисту, не допускається. Перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, що погіршує умови експлуатації і проживання всіх або окремих громадян у будинку або квартирі, не допускається ( п.п. 1.4.4 Правил). Згідно п.п. 1.4.5 Правил для одержання дозволу на переобладнання або перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень їх власник або уповноважена ним особа, наймач приміщення за згодою його власника подають до органу місцевого самоврядування заяву про надання дозволу на переобладнання або перепланування, та у разі необхідності, можуть подавати, зокрема згоду власників, співвласників (наймачів) або уповноважених ними осіб на переобладнання та перепланування приміщень, що перебувають у їх спільній власності.

У статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21.05.1997 №280/97-ВР визначено повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв’язку. Зокрема, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать управління об’єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв’язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню.

Відповідно ст. 53 Закону України «Про місцеве самоврядування» основною формою роботи виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є його засідання. Засідання виконавчого комітету скликаються відповідно сільським, селищним, міським головою (головою районної у місті ради), а в разі його відсутності чи неможливості здійснення ним цієї функції - заступником сільського, селищного, міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради (районної у місті ради - заступником голови ради) в міру необхідності, але не рідше одного разу на місяць, і є правомочними, якщо в них бере участь більше половини від загального складу виконавчого комітету.

Частиною 6 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» встановлено, що виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.

У постанові Верховного суду від 20 червня 2018 року справа № 165/403/16-а (К/9901/17183/18) ОСОБА_3 Верховного Суду звернула увагу, що отримання власником житлового приміщення рішення про переведення житлового приміщення в нежитлове має ознаки адміністративної послуги.

Правові засади реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері надання адміністративних послуг визначається Законом України від 06 вересня 2012 року № 5203-VI «Про адміністративні послуги» (далі – Закон № 5203-VI).

За приписами ч. 1 ст. 1 Закону № 5203-VI адміністративна послуга - результат здійснення владних повноважень суб'єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов'язків такої особи відповідно до закону.

Суб'єктом надання адміністративної послуги є (…) орган місцевого самоврядування, (…) який уповноважений відповідно до закону надавати адміністративні послуги (ч. 2 ст. 1 цього Закону).

Основними ознаками адміністративних послуг є: адміністративна послуга надається за заявою особи; надання адміністративних послуг пов'язано із забезпеченням умов для реалізації суб'єктивних прав конкретної особи; адміністративні послуги надаються адміністративними органами (державними органами та органами місцевого самоврядування) і обов'язково через реалізацію владних повноважень (отримати конкретну адміністративну послугу можна лише у відповідному, як правило, тільки одному адміністративному органі); результатом адміністративної послуги у процедурному значенні є адміністративний акт (рішення або дія адміністративного органу, яким задовольняється заява особи). Такий адміністративний акт має конкретного адресата - споживача адміністративної послуги, тобто особу, яка звернулася за даною послугою.

Перелічені вище положення законодавства України та правозастосовний механізм, наведений у означеній постанові ОСОБА_3 палати Верховного суду дає підстави суду вважати, що позивач звернулася до виконавчого комітету Костянтинівської міської ради із заявою про надання адміністративної послуги – надання дозволу на переведення квартири із житлового фонду у нежитловий

Так, матеріали даної справи свідчать, що заява позивача від 08.12.2017 про переведення квартири із житлового фонду до нежитлового була прийнята до розгляду та розглядалась відповідачем, про що свідчать виписки із протоколів засідання виконавчого комітету міської ради від 16.08.2017 №9, від 21.02.2018 №2, від 18.04.2018 № 4.

За змістом частин 1-2 ст. 10 закону № 5203-VI граничний строк надання адміністративної послуги визначається законом.

У разі якщо законом не визначено граничний строк надання адміністративної послуги, цей строк не може перевищувати 30 календарних днів з дня подання суб’єктом звернення заяви та документів, необхідних для отримання послуги.

Частиною 4 ст. 10 закону № 5203-VI передбачено, що у разі надання адміністративної послуги суб’єктом надання адміністративних послуг, який діє на засадах колегіальності, рішення про надання адміністративної послуги або про відмову в її наданні приймається у строк, визначений частиною першою або другою цієї статті, а в разі неможливості прийняття зазначеного рішення у такий строк - на першому засіданні (слуханні) після закінчення цього строку.

За такого правового регулювання суд дійшов висновку, що у випадку прийняття до розгляду заяви суб'єкта звернення про надання певної адміністративної послуги відповідач, як суб’єкт надання адміністративних послуг у строки передбачені частиною 4 ст. 10 закону № 5203-VI, мав прийняти рішення про надання такої або про відмову у наданні.

Фактичні обставини справи свідчать, що з моменту звернення позивачем із відповідною заявою – 08.12.2017 та станом на дату розгляду справи рішення про задоволення заяви або про відмову відповідачем не прийнято.

Вказане є порушенням положень закону № 5203-VI та свідченням бездіяльності відповідача.

Означена бездіяльність суб'єкта владних повноважень порушує принцип легітимних очікувань, оскільки право особи є законодавчо закріпленим і остання має законні/легітимні сподівання на розгляд її питання та вирішення його по суті. Крім того, порушує право особи на вільне розпорядження власним майном.

Легітимні очікування особи у відносинах з публічною адміністрацією неодноразово були предметом розгляду в Європейському суді з прав людини (далі – ЄСПЛ, Суд) рішення у справах «Федоренко проти України» від 01.06.2006, «Україна-Тюмень проти України» від 22.11.2007, «Рисовський проти України» від 20.10.2011.

В цьому сенсі легітимні очікування безпосередньо випливають із конституційної норми ч. 2 ст. 19 Конституції України про те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порушення принципу легітимних очікувань у спосіб вчинення бездіяльності суб'єктом владних повноважень за наявності норм матеріального права, які встановлюють відповідні повноваження органу влади та спосіб їх реалізації є, на думку суду, також порушенням принципу «правової визначеності» та принципу «належного врядування».

Так, зокрема у рішенні ЄСПЛ «Рисовський проти України» від 02.10.2011 (заява № 29979/04) в пунктах 70,71 цього рішення ЕСПЛ керується «принципом належного урядування» як багатоаспектним принцип, котрий, серед іншого, зводиться до того, що держава зобов’язана організувати роботу державного апарату таким чином, щоб забезпечувалась юридична визначеність у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Понад це «на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок .». Водночас згідно з концепцією «принципу належного урядування», «Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються».

Враховуючи викладене, суд вбачає, що бездіяльність відповідача в частині не розгляду заяви позивача є порушенням наведених вище положень законодавства України, та суперечить вимогам, що ставляться до дій суб'єкта владних повноважень у подібних правовідносинах ЄСПЛ, констатацію чого суд робить відповідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV.

При цьому суд не втручається у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень щодо суті прийнятого рішення за даним питання, натомість наголошує на неправомірній бездіяльності в частині неприйняття рішення за такою заявою, що ставить заявника у невизначений стан, що є неприпустимим з огляду на положення Європейської конвенції з прав людини та практики ЄСПЛ.

Також суд наголошує, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Слід визнати, що законодавче регулювання не є і не може бути всеосяжним за формою та змістом, тому наявність певної міри розсуду є допустимою та належною. Попри це, границі дискреційних повноважень адміністративного органу не можуть бути неоглядними. Межа такого розсуду повинна бути мінімально достатньою, для, зокрема, уникнення порушення законодавчих приписів та запобігання зловживанням. (Положення Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, прийнятої на 316-1 нараді заступників Міністрів.)

Відповідно ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Враховуючи викладене, суд вбачає достатність підстав для задоволення позовних вимог у спосіб визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду заяви ОСОБА_1Є від 08.12.2017 та зобов'язання Виконавчого комітету Костянтинівської міської ради розглянути заяву ОСОБА_1 та прийняти рішення відповідно вимог законодавства України за наслідками розгляду такої заяви.

Оскільки суд прийшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі, судові витрати по сплаті судового збору, здійснені позивачем, підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача (частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись ст. ст. 9, 12, 19, 72, 73, 75, 77, 90, 139, 205, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ

Позов ОСОБА_4 до Виконавчого комітету Костянтинівської міської ради задовольнити повністю

Визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Костянтинівської міської ради щодо не розгляду заяви ОСОБА_4 від 08 грудня 2017 року про переведення житлового приміщенняАДРЕСА_1 по бул. Космонавтів, буд. 1 у нежитлове.

Зобов'язати Виконавчий комітет Костянтинівської міської ради розглянути заяву ОСОБА_4 від 08 грудня 2017 року про переведення житлового приміщенняАДРЕСА_1 по бул. Космонавтів, буд. 1 у нежитлове та прийняти рішення за результатами розгляду, відповідно вимог законодавства України.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Костянтинівської міської ради (85114, Донецька область, м. Костянтинівка, вул.. О. Тихого, 260, ЄДРПОУ 04052790) на користь ОСОБА_2 (85110, Донецька область, м. Костянтинівка, вул.. Ціалковського, 19/95, РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Рішення прийнято у нарадчій кімнаті, вступну та резолютивну частини рішення проголошено у судовому засіданні 24 жовтня 2018 року, повний текст рішення виготовлений 02 листопада 2018 року.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Буряк І. В.