Рішення № 77655278, 30.10.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/3587/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2018 року Приморський районний суд м. Одеси:

під головуванням - судді Єршової Л.С.,

за участі секретаря судового засідання Радзімовської Р.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Спеціалізованого Одеського санаторія «Салют» до ОСОБА_1, за участю третьої особи: Державної фінансової інспекції в Одеській області, про стягнення матеріальної шкоди (збитків),

ВСТАНОВИВ:

Спеціалізований Одеський санаторій «Салют» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, за участю третьої особи: Державної фінансової інспекції в Одеській області, та з врахуванням заяви про уточнення позову, просить стягнути з ОСОБА_1 матеріальну шкоду (збитки) в порядку ст.ст. 130, 136 КЗпП України у розмірі 9 262,00 грн., яка сладається з суми матеріальної шкоди – 7 500,00 грн., суми сплаченого судового збору – 1 762,00 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що в результаті ревізії стану фінансово-господарської діяльності санаторію, проведеної Державною фінансовою інспекцією в Одеській області 07.07.2015 року за період з 01.05.2011 року по 31.03.2015 року було встановлено, що в порушення вимог таблиці «Натуральні добові норми харчування відпочиваючих у санаторіях сфери управління «Мінсоцполітики» постанови КМУ від 13.03.2002 року № 324 «Про затвердження добових норм харчування в інтернатних установах, навчальних та санаторних закладах сфери управлінння Міністерства праці та соціальної політики» установою проведено понаднормове списання продуктів на суму 7 500,00 грн. однією з відпоідальних осіб ОСОБА_1, внаслідок чого було завдано матеріальну шкоду (збитки) державі та установі на суму 7 500,00 грн., яку позивач просить стягнути з колишньої медичної сестри дієтичного харчування ОСОБА_1 на підставі ст.ст. 130, 136 КЗпП України.

Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси Єршової Л.С. від 10 травня 2018 року за вище зазначеним позовом було відкрито провадження та справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, надав до суду клопотання, в якому просить розглядати справу за відсутності позивача та його представника, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та надав згоду на заочний розгляд справи.

Відповідач ОСОБА_1, повідомлена належним чином, у судове засідання не з’явилася, про причини своєї неявки суду не повідомила, заяви про розгляд справи за її відсутності та відзив на позовну заяву до суду не надала.

Представник третьої особи в судове засідання не з’явився, про слухання справи сповіщений належним чином.

За цих обставин, суд на підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України, з огляду на заяву позивача, визнав можливим провести заочний розгляд справи у відсутність відповідача та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксація судового засідання звукозаписувальним засобом не здійснювалася.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає що позовні вимоги не обґрунтовані та не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, наказом № 107-к від 27.07.2007 року ОСОБА_1 з 27.07.2007 року прийнято на посаду дієтсестри з оплатою праці згідно з штатним розписом з випробувальним строком два місяці.

Згідно з наказом № 23-к від 19.02.2015 року ОСОБА_1, кухаря 5 кв.р., 19 лютого 2015 року звільнено за власним бажанням з відшкодуванням компенсації за невикористану відпустку в період роботи з 27.07.2014 року по 19.02.2015 року – 14 календаних днів.

Згідно з актом ревізії фінансово-господарської діяльності Спеціалізованого Одеського санаторію «Салют» за період з 01.05.2011 року по 31.03.2015 року, проведеної Державною фінансовою інспекцією в Одеській області 07.07.2015 року, було встановлено, що в порушення вимог таблиці «Натуральні добові норми харчквання відпочиваючих у санаторіях сфери управління «Мінсоцполітики» постанови КМУ від 13.03.2002 року № 324 «Про затвердження добових норм харчування в інтернатних установах, навчальних та санаторних закладах сфери управлінння Міністерства праці та соціальної політики» установою проведено понаднормове списання продуктів на суму 7 500,00 грн. однією з відпоідальних осіб ОСОБА_1, внаслідок чого було завдано матеріальну шкоду (збитки) державі та установі на суму 7 500,00 грн., яку позивач просить стягнути з колишньої медичної сестри дієтичного харчування ОСОБА_1 на підставі ст.ст. 130, 136 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, внаслідок порушення покладених на них трудових обовязків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Законодавством передбачаються такі види матеріальної відповідальності: обмежена (часткова) і повна залежно від порядку притягнення, розміру заподіяної шкоди та обсягу відшкодування; індивідуальна та колективна (бригадна) - залежно від форми організації праці.

Обмежена матеріальна відповідальність працівників наведена у ст. 133 КЗпП України, відповідно до якої таку відповідальність несуть: працівники за псування або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), у т.ч. при їх виготовленні, у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. У такому ж розмірі працівники несуть матеріальну відповідальність за псування або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством працівникові в користування; керівники підприємств та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах та їх заступники у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству заподіяно зайвими грошовими виплатами працівникам, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних, грошових чи культурних цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям.

Повна матеріальна відповідальність полягає в тому, що працівник повинен відшкодувати збиток, заподіяний підприємству, в повному обсязі, без урахування розміру його середньомісячного заробітку. Така відповідальність може ґрунтуватися на договірних засадах, коли між працівником і підприємством укладається письмовий договір про прийняття на себе працівником повної матеріальної відповідальності. Перелік осіб, із якими укладається договір повної матеріальної відповідальності, встановлений в ст. 135 КЗпП України.

Статтею 136 КЗпП України передбачено, що покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.

Розпорядження власника або уповноваженого ним органу, або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.

У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.

Вирішуючи спір щодо відшкодування працівником майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд повинен установити такі факти: чи укладено між сторонами трудовий договір, яка підстава покладання на працівника відповідальності за майнову шкоду, чи спричинена шкода діями працівника, в якому обсязі майнової шкоди несе відповідальність працівник за встановлених фактичних обставин, який ступінь вини працівника за заподіяну шкоду (за винятком прямої дійсної шкоди), за яких обставин заподіяна шкода, чи спричинена шкода з корисних мотивів та чи є підстави для зменшення розміру покриття шкоди залежно від майнового стану працівника.

Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 26 листопада 2014 року у справі №6-139цс14.

Суд зауважує, що протягом знаходження справи в провадженні судді представником позивача не надані суду посадова інструкція відповідача, а також належні та допустимі докази щодо наявності підстав для покладення матеріальної відповідальності на працівника.

Відповідно до передбаченого ст. 11 ЦПК України принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч.1 ст.60 ЦПК України).

Таким чином, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову Спеціалізованого Одеського санаторія «Салют» до ОСОБА_1, за участю третьої особи: Державної фінансової інспекції в Одеській області, про стягнення матеріальної шкоди (збитків).

Керуючись статтями 4-7, 10-13, 19, 81, 89, 258, 264, 265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви Спеціалізованого Одеського санаторія «Салют» до ОСОБА_1, за участю третьої особи: Державної фінансової інспекції в Одеській області, про стягнення матеріальної шкоди (збитків), - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 02 листопада 2018 року.

Суддя Л.С. Єршова