Рішення № 77640699, 29.10.2018, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/730/18

Провадження № 2-816/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

29 жовтня 2018 року Обухівський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Зінченко О.М.

при секретарі Євдокімова В.С.,

прокурора Тарасенко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заступника керівника Кєво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах Обухівської міської ради Київської області до ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

Заступник керівника Кєво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах Обухівської міської ради Київської області звернувся до Обухівського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначив, що рішенням Обухівського районного суду від 22.07.2015 року у справі № 372/2180/15-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 28.07.2016 року визнано незаконним та скасовано рішенням 44 сесії 6 скликання Обухівської міської ради Київської області № 619-44-VI від 28.11.2013 року «Про розгляд питань по регулюванню земельних відносин»; скасовано рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223110100:01:018:0631, 3223110100:01:018:0630; ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223110100:01:018:0629 та ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223110100:01:018:0632; витребувано із незаконного володіння ОСОБА_2 земельні ділянки з кадастровими номерами 3223110100:01:018:0631, 3223110100:01:018:0630. Судовими рішеннями у справі № 372/2180/15-ц встановлено обставини, що із земель водного фонду всупереч вимогам ст. ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 20, 58, 84, 59, 60, 61, 116, 118, 122, 149 Земельного кодексу України,

ст. ст. 1, 86, 88, 89 Водного кодексу України рішенням Обухівської міської ради Київської області 28.11.2013 року незаконно передано у приватну власність, у тому числі, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які надалі відчужили право власності на користь ОСОБА_2, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, земельні ділянки загальною площею 0,2 га в м. Обухів Київської області.

Водночас, під час здійснення заходів щодо виконання рішення Обухівського районного суду від 22.07.2015 року ОСОБА_2 відчужив право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223110100:01:018:0630, 3223110100:01:018:0631 на корить ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу від 17.12.2015 року № 2533, № 2529. Надалі, у період з 20.04.2016 по 22.04.2016 року ОСОБА_1 здійснила поділ земельної ділянки з кадастровими номером 3223110100:01:018:0630 площею 0,1 га на наступні земельні ділянки: площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0649, площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0650, площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0651 площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0652. Також, у період з 20.04.2016 по 22.04.2016 року ОСОБА_1 здійснила поділ земельної ділянки з кадастровими номером 3223110100:01:018:0631 площею 0,1 га на наступні земельні ділянки: площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0645, площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0646, площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0647 площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0648. Таким чином, на даний час власником земельних ділянок загальною площею 0,2 га. є ОСОБА_1, а не ОСОБА_2.

Відтак позивач просить суд витребувати на користь держави в особі Обухівської міської ради Київської області (код ЄДРПОУ 35161650) з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) наступні земельні ділянки: площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0649; площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0650; площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0651; площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0652; площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0645; площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0646; площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0647; площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0648, загальною вартістю 402780,42 грн., що розташовані в м. Обухів Київської області та стягнути з відповідача судовий збір.

10 травня 2018 року ухвалою Обухівського районного суду Київської області відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Обухівського районного суду від 10 травня 2018 року заяву заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області про забезпечення позову задоволено частково. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки: площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0649; площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0650; площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0651; площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0652; площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0645; площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0646; площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0647; площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0648. В задоволенні іншої частини заяви - відмовлено.

18 липня 2018 року, відповідно до розпорядження керівника апарату Обухівського районного суду Київської області ОСОБА_7 № 131, здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, і визначено нового головуючого суддю.

19 липня 2018 року ухвалою Обухівського районного суду Київської області суддя Зінченко О.М. прийняв до свого провадження дану справу та призначив підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 28.09.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні прокурор Тарасенко А.С. позов підтримала в повному обсязі, просила суд його задовольнити повністю з підстав наведених в ньому.

Представник Обухівської міської ради Київської області в судове засідання не з'явився, подав до суду клопотання про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги визнає в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з'явилась. Повідомлялась судом належним чином, судова повістка направлена відповідачу у зв'язку з її неотриманням відповідачем повернута укрпоштою за закінченням терміну зберігання, що у відповідності до вимог ст.128 ЦПК України є належним повідомленням відповідача.

Третя особа в судове засідання не з’явився, про дату час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомляв.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідача та ухвалити заочне рішення відповідно до ст. 280 ЦПК України.

Суд вислухавши прокурора, з’ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх наданими сторонами доказами, прийшов до наступного.

Судом встановлено, що рішенням Обухівського районного суду від 22.07.2015 року у справі № 372/2180/15-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 28.07.2016 року, позов задоволено у повному обсязі. Визнано незаконним та скасовано рішенням 44 сесії 6 скликання Обухівської міської ради Київської області № 619-44-VI від 28.11.2013 року «Про розгляд питань по регулюванню земельних відносин»; скасовано рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223110100:01:018:0631, 3223110100:01:018:0630; ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223110100:01:018:0629 та ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223110100:01:018:0632; витребувано із незаконного володіння ОСОБА_2 земельні ділянки з кадастровими номерами 3223110100:01:018:0631, 3223110100:01:018:0630.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вищезазначеними судовими рішення встановлено, що спірні земельні ділянки розташовані в м. Обухів Київської області, відносились до категорії земель водного фонду із обмеженим режимом використання, які перебувають під особливою охороною держави, передача яких у приватну власність заборонена законом, а тому оспорювані рішення обухівської міської ради щодо передачі ділянок у власність фізичних осіб та видача їм державних актів суперечить вимогам закону.

Так, Київським окружним адміністративний судом в ході розгляду справи № 810/4470/14 за позовом прокурора Київської області до Обухівської міської ради Київської області, треті особи: садівниче товариство «Оберіг»,

ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 про визнання протиправним та скасування рішення встановлено, що рішенням Обухівської міської ради від 31.10.2013 № 602-43-VІ затверджено проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги вздовж річки Стугна прилеглої до земельних ділянок ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в районі Садового товариства «Оберіг».

Проектом передбачено встановлення прибережної захисної смуги на території Обухівської міської ради в межах м. Обухів Київської області загальною площею 0,7631 га, з них: 0,2868 га - сіножатей, 0,1025 га - чагарників; 0,0305 - під гідротехнічними спорудами; 0,0281 - під болотами; 0,3152 - під крутосхилами та пісками.

Внутрішньою межею водоохоронної зони на землях відведення є уріз води при абсолютній його відмітці 91,46 м; зовнішня межа водоохоронної зони на території забудови в природних умовах повинна бути проведена по найбільш віддаленій від водних об'єктів, ліній затоплення, зокрема: 94,00-94,50 м БСВ.

Загальна площа прибережної захисної смуги вздовж р.Стугна довжиною до 500 м-0,7060 га, середня ширина прибережної захисної смуги уздовж р.Стугна становить від 29 м до 17 м.

Згідно з географічними даними річка Стугна відноситься до категорії «малі річки України», довжина якої становить 69,5 км.

Розробку проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги вздовж річки Стугна прилеглої до земельних ділянок ОСОБА_5,

ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в районі СТ «Оберіг» було замовлено з можливістю подальшого отримання на березі р.Стугна земельних ділянок для житлової забудови.

Чинною постановою Київського окружного адміністративного суду від 12.11.2014 року позов прокурора Київської області до Обухівської міської ради Київської області визнано протиправним та скасовано рішення Обухівської міської ради Київської області від 31.10.2013 № 602-43-VІ «Про розгляд питань по регулюванню земельних відносин», згідно з яким затверджено проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги вздовж р. Стугна прилеглої до земельних ділянок громадян ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4, в районі СТ «Оберіг» м. Обухів Київської області.

Таким чином, судовими рішеннями у справі № 372/2180/15-ц встановлено обставини, що не підлягають доказуванню у даному позові про те, що із земель водного фонду всупереч вимогам ст.ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 20, 58, 84, 59, 60, 61, 116, 118, 122, 149 Земельного кодексу України ст. ст. 1, 86, 88, 89 Водного кодексу України рішенням Обухівської міської ради Київської області 28.11.2013 року незаконно передано у приватну власність, у тому числі, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які надалі відчужили право власності на користь ОСОБА_2, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, земельні ділянки загальною площею 0,2 га в м. Обухів Київської області.

Водночас, під час здійснення заходів щодо виконання рішення Обухівського районного суду від 22.07.2015 року, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що ОСОБА_2 відчужив право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223110100:01:018:0630, 3223110100:01:018:0631 на корить ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу від 17.12.2015 року № 2533, № 2529, відповідно.

Надалі, у період з 20.04.2016 по 22.04.2016 року ОСОБА_1 здійснила поділ земельної ділянки з кадастровими номером 3223110100:01:018:0630 площею 0,1 га на наступні земельні ділянки: площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0649, площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0650, площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0651 площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0652.

Також, у період з 20.04.2016 по 22.04.2016 року ОСОБА_1 здійснила поділ земельної ділянки з кадастровими номером 3223110100:01:018:0631 площею 0,1 га на наступні земельні ділянки: площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0645, площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0646, площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0647 площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0648.

Таким чином, на даний час власником земельних ділянок загальною площею 0,2 га є ОСОБА_1, а не ОСОБА_2.

Згідно ст. 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Статтею 59 Земельного кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 га).

Цією ж статтею установлено вичерпний перелік видів функціонального використання земель водного фонду, для яких їх можуть передавати в користування громадян органи місцевого самоврядування та виконавчої влади.

Зокрема, землі водного фонду можуть передаватись в користування лише для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт.

Враховуючи викладене, чинним законодавством передбачено лише один випадок, коли землі водного фонду можуть передаватись у приватну власність та п`ять випадків, коли їх може бути передано в користування.

Слід зазначити, що можливість передачі у приватну власність земель водного фонду для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд законом взагалі не передбачена.

Відповідно до ст. 3 Водного кодексу України усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд, до якого, серед іншого, належать поверхневі води: водотоки (річки, струмки).

Частиною першою ст. 58 Земельного кодексу України та ст. 4 Водного кодексу України зазначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті річками, островами, а також прибережні захисні смуги вздовж цих річок.

Пунктами 1, 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон і режимів ведення господарської діяльності в них, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486, визначення меж передбачено, що розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації, яка узгоджується з Мінприроди, Держводагентством і територіальними органами Держземагентства.

Аналіз наведених вище норм законодавства свідчить про те, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством.

Водночас, відсутність цього проекту та не визначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та можливість до її встановлення передавати у приватну власність ділянки, що підпадає під нормативно визначену 100-метрову зону від урізу води.

Більше того, ст. 60 Земельного кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

Таким чином, при наданні у власність чи користування земельних ділянок навколо водних об’єктів необхідно ураховувати положення щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг шляхом урахування при розгляді матеріалів про надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення меж, з урахуванням конкретної ситуації.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України в постановах від 21.05.2014 у справі № 6-14сц 14 та від 22.04.2015 у справі № 6-52цс15, які в силу ст. 360-7 Цивільного процесуального кодексу України мають враховуватись судами України.

Відповідно до вимог ст. 373 ЦК України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.

Так, відповідно до п. 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 № 5 якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 Цивільного кодексу України). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред’явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 Цивільного кодексу України.

У зв’язку із цим, необхідно розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Таким чином, у відповідності до вимог ст. ст. 330, 388 ЦК України право власності на земельну ділянку, яку було відчужено поза волею власника не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Окрім того, не відбулося примусове вилучення майна у дійсного власника із подальшим продажем (даруванням), а також не ухвалювались рішення щодо припинення права власності на підставі ст. 346 ЦК України.

Відповідно до ст. ст. 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 11.02.2015 у справі № 6-1цс15; від 16.04.2014 у справі № 6-146цс13, від 16.12.2015 у справі № 6-2510ц15, від 22.04.2015 у справі № 3-54гс15, від 01.07.2015 у справі № 6-619цс15, від 07.11.2012 у справі № 6-107цс12, від 21.11.2012 у справі № 6-136цс12, від 12.02.2013 у справі № 3-3гс13, від 14.10.2014 у справі № 3-140гс14, від 29.10.2014 у справі № 6-164цс14 та від 19.11.2014 у справі № 6-170цс14.

У даному випадку, вірним способом захисту порушеного права є пред'явлення до суду віндикаційного позову в порядку, визначеному ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України до ОСОБА_1, а не про визнання недійсним договорів купівлі-продажу земельних ділянок.

У даному випадку власником земельних ділянок є уповноважений орган в особі Обухівської міської ради Київської області.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно ст. 122 Земельного Кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч. 3. п. II Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» (набрав чинності 06.09.2012) встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об’єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

Згідно ст. 83 Земельного кодексу України, до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Таким чином із урахуванням вищевказаних законодавчих змін, а також те, що право комунальної власності на землі водного фонду порушено та на даний час порушення залишається не усунутим, так як землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, прокуратура області звертається до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Обухівської міської ради про витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння, як розпорядника землями водного фонду, в межах законодавства, визначеного Земельним кодексом України.

Вказане вище відповідно до ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред’явлення цього позову в інтересах територіальної громади в особі Обухівської міської ради як органу наділеного повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками комунальної власності на даний час в межах м. Обухів Київської області.

Крім того, позовна заява про витребування земель водного фонду із приватної власності, безумовно становить суспільний інтерес.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні та інші природні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

З огляду на положення частини першої статті 83, частини першої статті 84 ЗК України комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст; у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 122 ЗК України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу земель в приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Також, згідно із ст. ст. 3, 4 Водного кодексу України усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: поверхневі води; природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки);штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.

До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

З вказаних статей вбачається, що водні об’єкти та землі водного фонду є національним багатством держави і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в водних ресурсах.

Усі водні об’єкти та землі водного фонду на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони протікають, та незалежно від права власності на них, становлять водний фонд та землі водного фонду України і перебувають під охороною держави. Водні об’єкти та землі водного фонду, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на землі водного фонду здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Установлено, що земля, віднесена рішенням Обухівської міської ради від 28.11.2013 до категорії земель із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, належала до земель водного фонду. Тобто, фактично відбулась незаконна зміна цільового призначення землі та її безоплатна приватизація громадянами, що призвело до одержання вказаних земельних ділянок у власність і автоматичного їх вибуття з числа земель державної власності.

За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області до суду з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 є задоволення насамперед суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель водного фонду та безоплатної передачі їх у приватну власність, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, земель водного фонду, як національного багатства України та як джерела задоволення потреб суспільства в водних ресурсах. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та водні ресурси, захист такого права шляхом повернення в комунальну власність землі, що незаконно вибули з такої власності.

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Враховуючи вимоги ст. ст. 1, 88, 89 Водного кодексу України, ст. ст. 59, 60, 61 Земельного кодексу України слід зазначити, що законодавцем визначено вичерпний перелік видів функціонального використання земель водного фонду, для яких їх можуть надавати у власність та передавати в користування громадян органи місцевого самоврядування та виконавчої влади.

Враховуючи викладене, чинним законодавством передбачено лише один випадок, коли землі водного фонду можуть передаватись у приватну власність та п`ять випадків, коли їх може бути передано в користування.

Більше того, можливість передачі у приватну власність земель водного фонду для ведення особистого селянського господарства та індивідуального садівництва законом взагалі не передбачена.

Таким чином, законно набути право приватної власності на спірну земельну ділянку водного фонду загальною площею 0,2 га не могла жодна фізична особа, у тому числі й ОСОБА_1

Натомість остання набула таке право власності у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідача на землю стало можливим у результаті прийняття органом місцевого самоврядування відповідного рішення.

ОСОБА_1 під укладенням відповідних договорів купівлі-продажу спірних ділянок в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих, характерних для земель водного фонду (ст. ст. 1, 3, 4 ВК України) природних ознак (наявності водних об’єктів, боліт прибережно-захисних смуг) знала або, проявивши розумну обачність, могла знати про те, що землі водного фонду вибули з володіння територіальної громади з порушенням вимог закону, що ставить її добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Крім того, витребування спірної земельної ділянки з володіння відповідача на користь держави відповідає критерію законності: витребування з його власності земельної ділянки здійснюється на підставі норм статті 153 ЗК України, статті 388 ЦК України в зв'язку з порушенням органом виконавчої влади вимог Водного кодексу України та Земельного кодексу України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними, а тому суд враховуючи вищезазначене, вважає за необхідне захищаючи права позивача задовольнити позовні вимоги та витребувати земельну ділянку у відповідача.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, в силу ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути судовий збір в сумі 6922 грн. 80 коп. на користь прокуратури Київської області.

Керуючись ст.ст.4, 10, 76, 81,141, 259, 264-265, 268, 273 ЦПК України, ст. ст. 14, 19, 131-1 Конституції України, ст. ст. 21, 257, 393 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4, 85 Водного кодексу України, ст. ст. 19, 20, 21, 22, 58, 59, 84, 166, 118, 122, 152, 153 Земельного кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов заступника керівника Кєво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області задовольнити повністю.

Витребувати на користь держави в особі Обухівської міської ради Київської області з незаконного володіння ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) земельні ділянки: площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0649; площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0650; площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0651; площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0652; площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0645; площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0646; площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0647; площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0648, загальною вартістю 402780,42 грн..

Заходи забезпечення позову вжиті відповідно до ухвали Обухівського районного суду від 10 травня 2018 року у виді накладення арешту на земельні ділянки: площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0649; площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0650; площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0651; площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0652; площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0645; площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0646; площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0647; площею 0,025 га з кадастровим номером 3223110100:01:018:0648 – скасувати після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь прокуратури Київської області, отримувач Прокуратура Київської області, код ЄДРПОУ-02909996, банк отримувача Держказначейська служба України м. Київ МФО 820172, рахунок 35216008015641, сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір в сумі 6922 грн. 80 коп..

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуто Обухівським районним судом у випадку подання відповідачем відповідної заяви протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи якому повне заочне рішення не було йому вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя О.М.Зінченко