Рішення № 77639793, 01.11.2018, Новоодеський районний суд Миколаївської області

01.11.2018

Справа № 482/932/18

Номер провадження 2/482/425/2018

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2018 року м. Нова Одеса

Новоодеський районний суд Миколаївської області у складі: головуючого - судді – Демінської О.І., за участю секретаря судового засідання – Шведової Я.О., позивача – ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Нова Одеса цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим будинком, -

В С Т А Н О В И В:

31 травня 2018 р. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який з підстав несплати судового збору в повному обсязі судом був залишений без руху, до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку.

На обґрунтування позову вказав, що є власником житлового будинку, розташованого за адресою: Миколаївська область Новоодеський район с. Новопетрівське, пров. Бузький, 12 „А”, в якому зареєстровано місце проживання відповідача ОСОБА_2

Посилаючись на те, що відповідач є його колишньою дружиною, шлюб з якою розірваний 28.02.2017 р., з 12.01.2017 р. вибула у інше місце проживання, а також на норми ст.ст. 16, 405 ЦК України, просив про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням та про зняття її з реєстраційного обліку.

Ухвалою суду від 11 червня 2018 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку відкрито.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав, з підстав у ньому викладених, просив про його задоволення. Крім того в судовому засіданні пояснив, що відповідач, яка вибула з належного йому будинку на проживання у інше місце з 12.01.2017 р., самостійно зніметься з реєстраційного обліку в разі незадоволення судом заявлених позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_2, яка у судові засідання викликалася за зареєстрованим в установленому законом порядку місцем проживання, а також за адресою, вказаною позивачем у позові, та шляхом розміщення оголошення на сайті суду, в судове засідання не з’явилася, відзиву на позов не подала.

Вивчивши доводи позову, вислухавши пояснення позивача, показання свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, дослідивши та оцінивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів, судом встановлено наступне.

Позивач ОСОБА_1 згідно з договором дарування житлового будинку з земельною ділянкою від 17 травня 2011 року є власником житлового будинку, розташованого за адресою: Миколаївська область Новоодеський район с. Новопетрівське, пров. Бузький, 12 „А”.

Відповідно до довідки Новопетрівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області №1330 від 22 жовтня 2018 року ОСОБА_1 дійсно зареєстрований та проживає в селі Новопетрівське за адресою: с. Новопетрівське, пров. Бузький, 12 „А” та має склад сім’ї: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2

Відомостей щодо часу та підстав реєстрації за вказаною адресою відповідача ОСОБА_2 позивачем суду не надано, в тому числі і на вимогу суду.

Згідно з даними акту обстеження комісією в складі депутата Новопетрівської сільської ради ОСОБА_7, сусідів ОСОБА_8, ОСОБА_3 складено акт про те, що в домогосподарстві ОСОБА_1 за адресою: с. Новопетрівське, пров. Бузький, 12 „А” зареєстрована та не проживає ОСОБА_2 з 12 січня 2017 року.

При цьому у вказаному акті відсутня дата його складання та відомості причини не проживання відповідача за вказаною адресою.

Згідно зі свідоцтвом про розірвання шлюбу І-ФП№082420, виданим Новоодеським РВ ДРАЦС ГТУЮ у Миколаївській області 28 лютого 2017 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано 28 лютого 2017 року.

Будучи допитаною у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 суду пояснила, що підписала акт обстеження житлового будинку позивача на його прохання та її прізвище у вказаному акті вказано дівоче – ОСОБА_8, яке нею змінено на ОСОБА_4 ще у 1992 році. Також вказала, що насправді в будинку вона не була, їй не відомо, чи знаходяться у житловому будинку речі відповідача, яка за зареєстрованим місцем проживання відсутня десь з 12 січня 2017 року, а також чи дійсно вона вибула на інше постійне місце проживання. Вказала, що відповідач збиралася їхати у м. Київ, проте туди не поїхала, а де саме відповідач перебуває зараз, їй не відомо.

Свідок ОСОБА_3 суду пояснив, що ним було підписано акт щодо не проживання ОСОБА_9 у будинку позивача, в середині якого він не був та чи наявні там речі відповідача, він не обізнаний. Вказав, що не бачив відповідача в селі десь з січня 2017 р. Про те, що відповідач у зв’язку із розірванням шлюбу виїхала з будинку позивача, йому відомо зі слів вітчима позивача. Також вказав, що обставини, за яких відповідач залишила будинок де вона перебуває зараз та чи дійсно вона змінила місце проживання, йому не відомо.

Ст. 4 ЦПК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права саме у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло; ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону чи за рішенням суду.

Згідно зі ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, які передбачено законом.

Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого житла. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у це право (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. theUnitedKingdom), заява № 19009/04, п. 50; рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitsky v.Ukraine») заява № 30856/03, п. 41.

Власник майна, як зазначено у ст. 391 ЦК України, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Однак, частиною першою ст. 165 ЖК України передбачено, що члени сім'ї власника будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Згідно із ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю сторін між ним і власником житла або законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК України до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій ст. 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач є колишньою дружиною позивача. Згідно з поясненнями позивача ОСОБА_1, реєстрація місця проживання відповідача ОСОБА_2 у належному йому на даний час житловому будинку здійснена у зв’язку із перебуванням їх у зареєстрованому шлюбі, у зв’язку із чим відповідач набула прав і обов'язків, передбачених ст. 156 ЖК України.

Саме по собі припинення сімейних відносин між сторонами, не може вважатись підставою для позбавлення права користування житловим приміщенням.

Звертаючись з позовом до суду, ОСОБА_1 посилався на те, що відповідач з 12 січня 2017 року не проживає у належному йому житловому будинку, не є членом його сім’ї, вибула на інше місце проживання.

Проте, позивачем не надано будь-яких доказів, які б свідчили про відсутність поважних причин не проживання відповідача у будинку, а також про наявність у неї іншого житла, про що ним вказано у позові як на підставу звернення до суду.

Відтак, суду не надано позивачем належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність відповідача у спірному будинку без поважних причин понад строк, визначений законом, добровільність її вибуття на інше місце проживання та наявність у неї іншого житла.

Покази допитаних судом свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які акт обстеження за місцем проживання відповідача підписали на прохання та зі слів позивача, а в самому будинку не перебували, його не обстежували, засвідчують факт не проживання певний час відповідача у спірному будинку, проте не зазначають причини такого не проживання, дійсне місце проживання відповідача, а також відсутність речей останньої в будинку, що підлягає доказуванню у цій справі.

Сам акт обстеження місця проживання відповідача та позивача взагалі не містить дати такого обстеження, а згідно з поясненнями позивача, складений за кілька днів до подання до суду позову.

Крім того, з пояснень самого позивача суду вбачається, що між ним та відповідачем існує домовленість про те, що в разі відмови в задоволенні заявлених позовних вимог, відповідач самостійно зніметься з реєстраційного обліку у житловому будинку позивача, що свідчить про відсутність порушення прав та інтересів позивача та необхідності їх захисту в судовому порядку, як це передбачено ст. 4 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 12, 76, 141, 259, 264, 265, 273, 285 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим будинком - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст. 358 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повне рішення складено 05 листопада 2018 року

Суддя Новоодеського районного суду

Миколаївської області ОСОБА_10