Постанова № 77636564, 30.10.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/3183/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Сіренко О.І.

суддів: Кононенко З.О. , Спаскіна О.А.

а участю секретаря судового засідання Ващук Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.06.2018 по справі № 820/3183/18

за позовом ОСОБА_1

до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб , Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "АКТАБАНК" ОСОБА_2 треті особи ОСОБА_3 , Публічне акціонерне товариство "АКТАБАНК" в особі відділення № 11 "Харківське регіональне управління" ПАТ "АКТАБАНК" , Публічне акціонерне товариство "АКТАБАНК"

про визнання протиправними та скасування рішення (дій),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 ( далі – позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб , Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "АКТАБАНК" ОСОБА_2 ( далі – відповідачі) треті особи ОСОБА_3 , Публічне акціонерне товариство "АКТАБАНК" в особі відділення № 11 "Харківське регіональне управління" ПАТ "АКТАБАНК" , Публічне акціонерне товариство "АКТАБАНК» в якому просив:

Визнати протиправними і скасувати рішення (дії) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (код ЄДРПОУ 21708016, місцезнаходження: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 6.17) та уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства “АКТАБАНК” (код ЄДРПОУ 35863708, місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Шевченка, б. 53) ОСОБА_2 щодо визнання укладеного між позивачем ОСОБА_4 (податковий номер 0575/Т/611905) та Публічним акціонерним товариством “АКТАБАНК” в особі Начальника відділення №11 “Харківське регіональне управління” Публічного акціонерного товариства “АКТАБАНК” ОСОБА_5 договору банківського вкладу “Універсальний” №В11-0575/Т/611905 від 05 серпня 2014 року нікчемним;

Визнати протиправними і скасувати рішення (дії) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (код ЄДРПОУ 21708016, місцезнаходження: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 6.17) та уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства “АКТАБАНК” (код ЄДРПОУ 35863708, місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Шевченка, б. 53) ОСОБА_2 щодо не включення позивача - ОСОБА_4 (податковий номер 0575/Т/611905) за укладеним ним із Публічним акціонерним товариством “АКТАБАНК” в особі Начальника відділення №11 “Харківське регіональне управління” Публічного акціонерного товариства “АКТАБАНК” ОСОБА_5 договором банківського вкладу “Універсальний” №В11-0575/Т/611905 від 05 серпня 2014 року до повного переліку вкладників та загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві “АКТАБАНК” за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, і зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (код ЄДРПОУ 21708016, місцезнаходження: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 6.17) та уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства “АКТАБАНК” (код ЄДРПОУ 35863708, місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Шевченка, б. 53) ОСОБА_2 включити позивача - ОСОБА_4 до вказаних переліку і реєстру та відшкодувати йому його кошти за вказаним банківським вкладом.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 05.08.2014 р. між позивачем та ПАТ “АКТАБАНК” укладено договір банківського вкладу “Універсальний”. Позивачем відповідно до умов вказаного договору внесено на відкритий банком рахунок кошти у розмірі 193000,0 грн. У зв’язку з віднесенням ПАТ “АКТАБАНК” до категорії неплатоспроможних позивач звертався до уповноваженої особи та просив включити його до переліку вкладників за банківськими договорами, однак вказаного здійснено не було.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.06.2018 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 (62303, Харківська область, Дергачівський район, м. Дергачі, вул. Ворошилова, б. 90) до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, б. 17), Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ “АКТАБАНК” ОСОБА_2 (49000, Дніпро, вул. Шевченка, б. 53), третя особа: ОСОБА_3 (61110, м. Харків, вул. Туркестанська, б. 24, кв. 1), Публічне акціонерне товариство “АКТАБАНК” в особі відділення №11 “Харківське регіональне управління” ІІАТ “АКТАБАНК” (61002, м. Харків, вул. Алчевських, б. 2), Публічне акціонерне товариство “АКТАБАНК” (49000, м. Дніпро, вул. Шевченка, б. 53) про визнання протиправними та скасування рішення (дій) – відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.06.2018 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що відповідач протиправно не включив ОСОБА_4 до переліку та загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів ФГВФО, оскільки таке невключення суперечить вимогам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та порушує право позивача на отримання гарантованої суми вкладу.

Представники сторін про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 4 ст. 229 та ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Суд, вислухавши суддю – доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав :

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що між ПАТ “АКТАБАНК” та ОСОБА_4 (в якості вкладника) 05.08.2014 р. укладено договір банківського вкладу “Універсальний” №В11-0575/Т/611905(а.с.14-15).

Відповідно до п. 1.1 договору вкладник передає, а банк приймає грошові кошти у сумі 193000,0 грн. терміном на три (три) місяці з 05.08.2014 р. по 05.11.2014 р. включно під 13 % річних.

Для внесення суми вкладу банк відкриває вкладнику вкладний (депозитний) рахунок №26307002611905(п.1.1.1 договору).

Згідно ордеру №1187883 від 05.08.2014 р. на банківський рахунок було зараховано суму у розмірі 193 000,00 грн.(а.с.16).

У січні 2015 року позивачу стало відомо, що 16 вересня 2014 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову №576 про віднесення ПАТ “АКТАБАНК” до категорії неплатоспроможних, у зв’язку з чим 16 вересня 2014 року Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 90 про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ “АКТАБАНК”, починаючи з 17 вересня 2014 року, та призначено уповноважену особу.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 15 січня 2015 року за № 19 “Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ “АКТАБАНК” виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 16 січня 2015 року за №6 “Про початок процедури ліквідації ПАТ “АКТАБАНК” та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку”, згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ “АКТАБАНК” з відшкодуванням з боку Фонду гарантування коштів за вкладами фізичних осіб та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування на ліквідацію ПАТ “АКТАБАНК” провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_6 строком на 1 рік з 16 січня 2015 року по 15 січня 2016 року включно.

У зв’язку з чим, позивач звертався до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з заявою від 09.02.2015 р. з проханням надати інформацію щодо здійснення виплати коштів та нарахованих відсотків(а.с.19).

Листом від 07.04.2015 р. №1290 повідомлено позивача, що клієнтами банку були штучно створені умови для незаконного отримання відшкодування за рахунок позики Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Враховуючи відсутність у уповноваженої особи повноважень для встановлення наявності чи відсутності складу злочину в діях окремих осіб до прокуратури м. Дніпропетровська подано заяву про відкриття кримінального провадження. У разі отримання від правоохоронних органів, в компетенції якого знаходяться питання прийняття вказаних процесуальних рішень, рішення про виплату вкладнику суми вкладу буде прийнято в найкоротші строки(а.с.21).

Згідно протоколу №153 від 19.10.2017 р. комісія вирішила затвердити результати перевірки, якою виявлено правочини, наведені у додатках до цього протоколу, що є нікчемними згідно ст. 38 Закону України №4452-VI, а саме 51депозитний договір укладених за період з 05.08.2014 р. по 06.08.2014 р. між ПАТ “АКТАБАНК” та, зокрема, ОСОБА_4

Також під час розгляду справи судом встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 16.09.2014 № 576 “Про віднесення ПАТ “АКТАБАНК” до категорії неплатоспроможних” виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 16.09.2014 №90 “Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ “АКТАБАНК”.

Тимчасову адміністрацію в ПАТ “АКТАБАНК” запроваджено строком на три місяці з 17.09.2014 р. по 17.12.2014 р.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за №144 від 15.12.2014 р. тимчасову адміністрацію в ПАТ “АКТАБАНК” було продовжено на один місяць.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 15.01.2015 №19 “Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ “АКТАБАНК” виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення від 16.01.2015 №6 “Про початок процедури ліквідації ПАТ “АКТАБАНК” та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку”, згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ “АКТАБАНК” з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ “АКТАБАНК” провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_6 строком на 1 рік з 16.01.2015 по 15.01.2016 включно.

На підставі пункту 2 частини п'ятої статті 12, частини першої статті 35, частини п'ятої статті 44, частини третьої статті 48 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 23 грудня 2015 р. № 237 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ “АКТАБАНК” до 15 січня 2018 р. включно.

Водночас, відповідно до зазначеного рішення делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ “АКТАБАНК”, визначені Законом України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”, зокрема, статтями 37, 38, 47-51 Закону, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту управління активами ОСОБА_6 до 15 січня 2018 включно.

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 2217 від 31 травня 2017 р. про зміну уповноваженої особи Фонду, якій делеговано повноваження ліквідатора ПАТ “АКТАБАНК”.

Відповідно до зазначеного рішення повноваження ліквідатора ПАТ “АКТАБАНК” визначені Законом України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 52і, 53, у тому числі з підписання всіх договорів, пов'язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, делеговано провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами ОСОБА_2 з 07 червня 2017 р.

На підставі пункту 2 частини п'ятої статті 12, частини першої статті 35, частини п'ятої статті 44, частини третьої статті 48 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 04 січня 2018 року № 24 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ “АКТАБАНК”.

Відповідно до зазначеного рішення продовжено повноваження ліквідатора ПАТ “АКТАБАНК”, визначені Законом, зокрема, статтями 37, 38. 47-52, 52-1, 53 Закону, в тому числі з підписання всіх договорів, пов'язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами ОСОБА_2 строком на один рік з 16 січня 2018 року до 15 січня 2019 року включно.

Відмовляючи в задоволенні позову, судом першої інстанції зроблено висновок, що позивачем грошових коштів до каси банку або шляхом перерахування на рахунок з інших власних рахунків не відбувалось, а здійснено перерахування коштів з іншого рахунку, відкритого в банку, що належить ОСОБА_3 таким чином у Фонду гарантування вітсутні правові підстави для відшкодування коштів.

Колегія судів не погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає.

Так, правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» .

Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника.

Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр», «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

Таким чином, неправомірна бездіяльність відповідача проявилася в тому, що всупереч імперативним вимогам частини третьої статті 26 Закону № 4452-VI відповідач у триденний термін не сформував переліку вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом.

Неправомірна бездіяльність відповідача призвела до того, що позивач був позбавлений власності, а саме, право на 193 000 тис. грн., які було передані банку відповідно до договору № В11-0575/Т/611905 від 05.08.2014 р.

Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом № 4452-VI; для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися бюджетні кошти; рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодування сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків (статті 2, 25).

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава гарантує фізичним особам, які на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, мали у такому банку вклад (від 10 грн.), відшкодування суми коштів, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів ФГВФО у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн. Фактична виплата гарантованої суми відшкодування здійснюється ФГВФО відповідно до затверджених виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, сформованих на підставі переліку вкладників з визначенням суми відшкодування для кожного з них, що складаються уповноваженою особою Фонду.

Отже, Закон № 4452-VI пов'язує виникнення права на відшкодування суми коштів за вкладом разом з нарахованими на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних відсотками з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн.; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників; 6) опублікування Фондом оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр», «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет, що здійснюється не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Як вбачається з матеріалами справи, на дату прийняття Правлінням Національного банку України постанови від 16 вересня 2014 року № 576 «Про віднесення ПАТ «АКТАБАНК» до категорії неплатоспроможних» на депозитному рахунку ОСОБА_4 , відкритому відповідно до укладеного з ПАТ «АКТАБАНК» договору банківського вкладу «Універсальний» № В11-0575/Т/611905 від 05.08.2014 р., знаходилась сума 193 000,00 грн.

Кошти на депозитний рахунок позивача були зараховані 05 серпня 2014 року, тобто до прийняття Національним банком України рішення № 576 «Про віднесення ПАТ «АКТАБАНК» до категорії неплатоспроможних» (до 16 вересня 2014 року).

Закон № 4452-VI визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів ФГВФО не здійснюється.

Так, згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

Частина третя статті 38 Закону № 4452-VI визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстав укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (пункт 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI).

На підставі аналізу положень наведеної правової норми колегія суддів дійшла висновку про те, що пункт 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI не поширює свою дію на договір, укладений між позивачем та ПАТ «АКТАБАНК». Зі змісту даної норми вбачається, що вона поширює свою дію на випадки, коли саме банк уклав з одним із кредиторів договір; на підставі такого договору у останнього виникають переваги (пільги) стосовно інших кредиторів банку; умови цього договору передбачають перерахування банком коштів або передачу майна банком такому кредитору. Однак, як вбачається з матеріалів справи, та не спростовується доводами апеляційної скарги, при укладенні договору № В11-0575/Т/611905 від 05.08.2014 р. позивачем не отримано жодних переваг від ПАТ «АКТАБАНК», банк не здійснив жодного платежу на користь позивача, а лише отримав кошти як вклад у банку.

Відтак, метою пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією щодо застосування пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, викладену, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/14681/17, від 30 травня 2018 року у справі № 910/23036/16.

Колегія суддів, звертає увагу, що спеціальна підстава для визнання нікчемними договорів, які відповідають, умовній категорії "договори дроблення", з'явилася 12 серпня 2015 року одночасно з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку» від 16 липня 2015 року № 629-VIII.

Цим Законом частину третю статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» було доповнено спеціальним пунктом 9, який передбачає, таку підставу для нікчемності як "здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства". Спрямованість цих законодавчих змін на віднесення до категорії нікчемних, так званих, "договорів дроблення" підтверджується Пояснювальною запискою до проекту цього закону: Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку (реєстраційний № 2045а від 08 червня 2015 року), який був внесений Кабінетом Міністрів України. У цій Пояснювальній записці зазначено, що проект закону спрямований на, зокрема, розширення переліку підстав, за яких Фонд не відшкодовує кошти за вкладами, які мають ознаки "дроблення". Крім того, саме рішення Верховного Ради України про прийняття Закону № 629 було спрямоване на віднесення до категорії нікчемних, так званих, "договорів дроблення" і це підтверджується стенограмою засідання парламенту від 16 липня 2015 року.

Договір банківського вкладу характеризується особливим суб'єктним складом - однією зі сторін договору завжди є банківська установа, тобто юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати залучення грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. При цьому, операції щодо залучення грошових коштів у вигляді депозиту належать виключно до банківських операцій, здійснення яких можливе за умови отримання банківської ліцензії (стаття 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»). Відповідно до Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління НБУ № 516 від 03 грудня 2003 року, укладення договору банківського вкладу (депозиту) може здійснюватися також відокремленим підрозділом банку - юридичної особи за наявності дозволу, наданого головним банком цього підрозділу, погодженого з територіальним управлінням Національного банку України, та за наявності належним чином оформленої уповноваженим особам довіреності на підписання документів (пункт 2.9 Глави 2).

Іншою стороною даного договору є вкладник, тобто будь-яка фізична або юридична особа, що надає грошову суму банківській установі на підставі договору банківського вкладу. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором відповідно до частини другої статті 1058 ЦК України.

Правило про публічний характер договору банківського вкладу має обмежений характер, тобто діє лише щодо договорів, що укладаються з фізичними особами на одних і тих самих умовах. У залежності від суми вкладу, його виду, строку дії договору банківського вкладу (депозиту) та інших істотних умов відсоткові ставки банку можуть відповідно коригуватися, однак у цьому випадку ці особливості повинні бути чітко передбачені внутрішніми документами банку. У іншому ж випадку договір банківського вкладу (депозиту), укладений із фізичною особою-вкладником (публічний договір) з наданням йому переваг, зокрема, у формі встановлення більшої відсоткової ставки, перед іншими вкладниками, за умов однакової суми їх вкладів, видів цих вкладів, строків дії відповідних договорів, якщо законом йому не надані відповідні пільги, може вважатися нікчемним на підставі положень пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», згідно з яким нікчемним є укладений банком правочин, у тому числі договір, умови якого передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

На цій підставі колегія суддів доходить до висновку про те, що підстава нікчемності правочинів, визначена пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», може бути застосована лише до тих договорів банківського вкладу, відповідно до умов яких встановлені певні переваги перед іншими вкладниками, зокрема, щодо строку, розміру відсотків та інших умов, які відрізняються від умов інших договорів вкладу та ставлять особу - вкладника у більш вигідне становище у порівнянні з іншими вкладниками.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач на момент укладення договору не знав і не міг знати, що ПАТ «АКТАБАНК» Постановою Правління Національного банку України від 16 вересня 2014 року № 576 «Про віднесення ПАТ «АКТАБАНК» до категорії неплатоспроможних» було віднесено до проблемного або стосовно нього було прийнято рішення про віднесення його до категорії неплатоспроможних, оскільки у силу частини третьої статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею, а рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних на дату укладення правочину прийнято не було.

Таким чином, відповідно до ч.3 статті 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа, зобов'язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Застосовуючи статтю 38 Закону 4452-VI відповідач, фактично, позбавлений дискреційних повноважень, під якими слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". Натомість, у цій справі, відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідач не довів належними та допустимими доказами того, що у момент укладення договору банківського вкладу та здійснення транзакції ПАТ «АКТАБАНК» щодо зарахування суми коштів на депозитний рахунок, позивач отримав перевагу стосовно інших вкладників банку та не обґрунтував у чому така перевага полягала.

Відповідно до частини четвертої статті 38 Закону № 4452-VI Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

З аналізу наведених норм вбачається, що при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не на підставі рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону №4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і прийняте відповідне рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. При цьому, перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані уповноваженою особою Фонду при вирішення питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові ОСОБА_7 Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, Верховного Суду постанови від 10 травня 2018 р. у справі № 826/20429/14, від 21 червня 2018 року у справі № 802/4016 та від 21 червня 2018 року у справі № 821/3601/15-а.

Частинами першою та другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, така підстава нікчемності правочину, як порушення публічного порядку, не визначена частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI, відтак, застосування статті 228 ЦК України до спірних правовідносин є необґрунтованим.

Як наслідок, варто зауважити, що положення статті 228 ЦК України щодо нікчемності правочину не можуть бути застосовані Фондом чи уповноваженою особою при здійснення власних функцій щодо виявлення та віднесення правочину до нікчемних у порядку статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина перша статті 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування, в порядку передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації.

Аналогічна позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України в постанові від 03 липня 2015 року № 13.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена.

Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, так як гарантований конституційний принцип непорушності (приватної власності). Фізична особа (вкладник) є власником грошових коштів на рахунку, яким він володіє, і його право власності, в силу статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України, є непорушним.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не доведено наявності правових підстав вважати договір банківського вкладу позивача нікчемним та, відповідно, застосовувати наслідки нікчемності до даного договору, так само, як не доведено наявність інших правових підстав, визначених Законом № 4452-VI, для невключення ОСОБА_4 до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Зокрема, відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «ОСОБА_8 проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, № 49429/99).

У справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, № 68385/10 та № 71378/10).

Колегя суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а апеляційна скарга ОСОБА_4 задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.73 КАС України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.74 КАС України).

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб”єкта владних повноважень обов”язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачений вимогами ч.2 ст.2 КАС України.

При ухваленні судового рішення суд першої інстанції не звернув уваги на зазначені обставини та ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального права.

Відповідно до вимог п.4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити .

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.06.2018 по справі № 820/3183/18 скасувати. Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб , Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "АКТАБАНК" ОСОБА_2 треті особи ОСОБА_3 , Публічне акціонерне товариство "АКТАБАНК" в особі відділення № 11 "Харківське регіональне управління" ПАТ "АКТАБАНК" , Публічне акціонерне товариство "АКТАБАНК" про визнання протиправними та скасування рішення (дій) - задовольнити.

Визнати протиправними і скасувати рішення (дії) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (код ЄДРПОУ 21708016, місцезнаходження: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 6.17) та уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства “АКТАБАНК” (код ЄДРПОУ 35863708, місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Шевченка, б. 53) ОСОБА_2 щодо визнання укладеного між позивачем ОСОБА_4 (податковий номер 0575/Т/611905) та Публічним акціонерним товариством “АКТАБАНК” в особі Начальника відділення №11 “Харківське регіональне управління” Публічного акціонерного товариства “АКТАБАНК” ОСОБА_5 договору банківського вкладу “Універсальний” №В11-0575/Т/611905 від 05 серпня 2014 року нікчемним;

Визнати протиправними і скасувати рішення (дії) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (код ЄДРПОУ 21708016, місцезнаходження: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 6.17) та уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства “АКТАБАНК” (код ЄДРПОУ 35863708, місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Шевченка, б. 53) ОСОБА_2 щодо не включення позивача - ОСОБА_4 (податковий номер 0575/Т/611905) за укладеним ним із Публічним акціонерним товариством “АКТАБАНК” в особі Начальника відділення №11 “Харківське регіональне управління” Публічного акціонерного товариства “АКТАБАНК” ОСОБА_5 договором банківського вкладу “Універсальний” №В11-0575/Т/611905 від 05 серпня 2014 року до повного переліку вкладників та загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві “АКТАБАНК” за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, і зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (код ЄДРПОУ 21708016, місцезнаходження: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 6.17) та уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства “АКТАБАНК” (код ЄДРПОУ 35863708, місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Шевченка, б. 53) ОСОБА_2 включити позивача - ОСОБА_4 до вказаних переліку і реєстру та відшкодувати йому його кошти за вказаним банківським вкладом.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_9Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_8 ОСОБА_10 Повний текст постанови складено 05.11.2018.