Рішення № 77630133, 29.10.2018, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(повне)

29 жовтня 2018 року м. Чернігів Справа № 2540/3211/18

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тихоненко О.М.,

за участю секретаря Якуш І.В.,

позивача ОСОБА_1,

та представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до Чернігівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Чернігівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України (далі – Чернігівське ОУПФУ, відповідач) про визнання неправомірними дій відповідача щодо відмови позивачу в перерахунку пенсії, призначеної відповідно до Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ «Про державну службу» та зобов’язання відповідача провести позивачу перерахунок пенсії призначеної відповідно до Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ «Про державну службу» у редакції, що визначала розмір пенсії у відсотках на момент призначення пенсії (90%) від заробітної плати, від якої позивач на сьогоднішній день отримує пенсію.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Чернігівським об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України протиправно обмежено розмір його пенсії 80% від суми заробітної плати. Вважає, що має право на перерахунок пенсії обчисленої у розмірі 90% від суми заробітної плати на яку сплачено єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, оскільки пенсія позивачу, як державному службовцю призначалася у 2007 році в розмірі 90% відповідно до Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ «Про державну службу», тобто до набрання чинності Закону України від 10.12.2015 № 889-VІІІ «Про державну службу».

26.09.2018 ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідачем 12.10.2018 подано відзив, в якому останній просить відмовити позивачу у задоволенні позову та зазначає, що оскільки позивачем не надавалась заява встановленого зразка, з усіма передбаченими документами у визначеному порядку, тому відсутні підстави для проведення перерахунку пенсії. Також, оскільки законодавством, чинним на час звернення позивача за перерахунком не передбачено можливості здійснення перерахунку пенсії призначеної відповідно до Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ «Про державну службу» у редакції, що визначала розмір пенсії у відсотках на момент призначення пенсії (90%) від заробітної плати, від якої позивач на сьогоднішній день отримує пенсію, у Чернігівського ОУПФУ немає підстав для здійснення такого перерахунку. Крім того, відповідач вказує про строки звернення до суду.

16.10.2018 ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив задовольнити їх в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позові.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила відмовити в їх задоволенні, посилаючись на обставини, викладені у відзиві.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 з 16.08.2007 є пенсіонером, перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» (а.с.37).

Згідно розпорядження 185241 від 29.08.2007 загальний відсоток розрахунку пенсії від заробітку позивача складає 90% (а.с.36).

Однак, розпорядженням 185242 від 15.01.2013 зазначено основний розмір пенсії від середнього заробітку – 80% (а.с.35).

Як вбачається з матеріалів справи позивач 30.07.2018 звернувся до відповідача з заявою щодо перерахунку пенсії у розмірі 90% (а.с.14), у відповідь на яку, листом від 07.08.2018 № 810/06/Г-7 відповідач повідомив позивача, що з 01.01.2013 ОСОБА_1 проведено перерахунок пенсії у зв’язку зі звільненням, розмір пенсії якого визначався відповідно до чинної на день перерахунку редакції ст. 37 Закону України «Про державну службу», тобто в розмірі 80% суми заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року – страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування (а.с.15).

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Згідно статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ «Про державну службу» (в редакції, що діяла на час призначення пенсії позивачу, далі – Закон № 3723) загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 % заробітної плати, з якої було сплачено страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.

Статтею 37-1 Закону № 3723 передбачено, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв'язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій.

В статтю 37 Закону № 3723 були внесені зміни, та у зв’язку зі звільненням, пенсія державним службовцям призначається у розмірі 80 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року – страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року – страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.

З 10.12.2015 прийнято Закон України «Про державну службу» № 889-VІІІ (далі – Закон № 889), який набув чинності 01.05.2016.

У зв’язку з набуттям чинності Закону № 889, положення Закону № 3723 втратили чинність, в тому числі і норми, якими було врегульовано пенсійне забезпечення державних службовців.

Відповідно до ст. 90 Закону № 889, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» не передбачено перерахунку пенсії у розмірі 90%.

Статтею 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

З аналізу викладених норм слідує, що при перерахунку пенсії відповідним категоріям державних службовців має застосовуватися норма, що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії. Внесені зміни до статті 37 Закону № 3723 щодо встановлення розміру пенсії 80% заробітної плати не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії, оскільки процедура призначення та перерахунку пенсії різні за змістом і механізмом їх проведення.

Слід зазначити, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у Рішенні від 9 лютого 1999 року N 21-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце, положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що даний спір повинен вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у позивача права на перерахунок пенсії.

Частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій.

Судом встановлено, що відповідачем з 15.01.2013 в порушення вимог законодавства України позивачу здійснювалася виплата пенсії у розмірі 80% (а.с.35).

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню шляхом визнання неправомірними дій відповідача щодо відмови позивачу в перерахунку пенсії, призначеної відповідно до Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ «Про державну службу» в розмірі 90% від заробітної плати та зобов’язання відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату пенсії в розмірі 90% від заробітної плати з 15.01.2013.

Щодо наполягання відповідача на застосуванні шестимісячного строку звернення до суду, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Положеннями частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи з заявою про проведення перерахунку пенсії у розмірі 90% позивач звернувся до Чернігівського ОУПФУ 30.07.2018, а відповідь на дану заяву отримав 07.08.2018, тобто з позовною заявою позивач звернувся в межах встановлених Кодексом адміністративного судочинства України строків.

Крім того, враховуючи, що перерахунок пенсії у розмірі 90% заробітної плати позивачу з 15.01.2013 не проведений з вини державних органів, на яких покладено обов’язок щодо перерахунку та виплати пенсії позивачу, тому право позивача на перерахунок пенсії з вказаного періоду є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким строком в силу вимог законодавства України.

Керуючись статтями 168, 227, 241, 243, 244-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Чернігівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати неправомірними дії Чернігівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку пенсії, призначеної відповідно до Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ «Про державну службу» в розмірі 90% від заробітної плати.

Зобов’язати Чернігівське об’єднане управління Пенсійного фонду України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії в розмірі 90% від заробітної плати з 15.01.2013.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 14000, ідентифікаційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1);

Відповідач: Чернігівське об’єднане управління Пенсійного фонду України (прос. Миру, 44, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 40378209).

Повне судове рішення складено 06.11.2018.

Суддя О.М. Тихоненко