Рішення № 77629482, 06.11.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

06 листопада 2018 р. № 820/2076/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Бадюкова Ю.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Харкові в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Зміївського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Управління соціального захисту населення Балаклійської районної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльності, зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1М.) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Зміївського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (далі по тексту - відповідач, Змїївське ОУПФУ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Управління соціального захисту населення Балаклійської районної державної адміністрації (далі по тексту - третя особа, УПСЗН), в якому просить суд:

- адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Балаклійському районі Харківської області про визнання протиправною бездіяльності щодо припинення виплати пенсії та зобов’язання вчинити певні дії, задовольнити;

- визнати протиправною бездіяльність Управління пенсійного фонду України в Балаклійському районі Харківської області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1;

- зобов'язати Управління пенсійного фонду України в Балаклійському районі Харківської області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з травня 2016 року та сплатити виниклу заборгованість з травня 2016 року на рахунок №26253000211115, відкритий у в філії Харьківське обласне управління АТ “Ощадбанк”;

- зобов'язати Управління пенсійного фонду України в Балаклійському районі Харківської області сплатити компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати травня 2016 року по день стягнення компенсації на користь ОСОБА_1;

- постанову звернути до негайного виконання в межах суми стягнення за один місяць;

- зобов'язати Управління пенсійного фонду України в Балаклійському районі Харківської області надати суду звіт щодо виконання судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем порушено вимоги ст.19 Конституції України та ч.І ст. 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, оскільки припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2018 року у справі відкрито спрощене провадження та залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача до участі у справі - Управління соціального захисту населення Балаклійської районної державної адміністрації. Ухвалою суду від 26.03.2018 року у справі зупинено провадження до набрання чинності рішення Верховного Суду у зразковій справі № 805/402/18. Ухвалою суду від 11.10.2018 у справі відновлено провадження.

Копії вказаних ухвал були надіслані сторонам та отримані уповноваженими особами.

Ухвалою від 06 листопада 2018 року замінено попереднього відповідача - Управління Пенсійного фонду України в Балаклійському районі Харківської області на його правонаступника - Зміївське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області.

Представником відповідача, надано відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі та зазначив, що ОСОБА_1 отримувала пенсію у Балаклійському відділенні ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» Харківське ГРУ. Постановою КМУ №167 від 14.03.2016 року «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 05. листопада 2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам». Відповідно до п. 1 постанови КМУ від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» починаючи з 01 травня 2016 року (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюються виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України». ОСОБА_1 до Зміївського ОУПФУ Харківської області із письмовою заявою про поновлення виплати пенсії та здійснення виплат пенсій через ПАТ «Державний ощадний банк України» не зверталась.

Виплата пенсії ОСОБА_1 була припинена автоматично з 01.05.2016 року, як особі, що не має відкритого рахунку в ПАТ «Державний ощадний банк України».

Крім того зазначає, що виплата пенсії позивачу була припинена ще і Розпорядженням Зміївського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області .№175843 від 18.05.2017 року, як особі, що фактично не проживає на території Балаклійського району.

Третя особа, у встановлений судом строк, надала пояснення та зазначила, що відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509 (зі змінами), на підставі заяви ОСОБА_1, їй видано довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 04.12.2014 №6301003638. Довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 КАС України.

Згідно положень ст. ст. 12, 257 КАС України даний спір віднесено до категорії справ, що підлягають розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, а тому суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача повідомлено належним чином про наявність позову щодо оскарження його рішення.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 263 КАСУ справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Оцінивши повідомлені позивачем та відповідачами обставини, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач є громадянином України та зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, б. 56, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії ЕМ №065385 (а.с.12-16) та отримує пенсію за віком.

Відповідно до довідки Управління соціального захисту населення від 04.12.2014 року № НОМЕР_1 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення АТО фактичним місцем проживанням позивача є: Харківська область, м. Балаклія, вул. Кирпична, б. № 9 (а.с.10).

Позивач перебуває на обліку в Зміївському об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.

Дана справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 (Пз/9901/20/18).

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування. їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією га законами України.

Згідно ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (надалі по тексту - Закон № 1058-ІV).

Відповідно до положень ч.З ст.4 Закону № 1058-ІV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-ІV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Питання виплати пенсій врегульовані положеннями ст.47 Закону № 1058-ІV, якою визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера: 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Варто зазначити, що вищезазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.

Суд зазначає, рішення щодо припинення виплати пенсії позивачу сторонами до суду не надано та в матеріалах справи не міститься.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Суд вважає за необхідне зазначити, що в п.1 постанови Кабінету Міністрів України №637 від 05.11.2014 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. N 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., N 81, ст. 2296).

Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.

Згідно п. 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 р. (надалі Порядок №509) довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 р.. яка тю скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.

Відповідно до положень ст. 12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” підставою для скасування, дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надасться внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення. У разі неповідомлення внутрішньо переміщеною особою про її повернення до покинутого місця постійного проживання згідно з абзацом другим пункту З частини другої статті 9 цього Закону рішення про скасування дії довідки відповідно до пункту 3 частини першої цієї статті приймається на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання. Інформацією, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання, є: дані, отримані з відповідних державних реєстрів; дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з громадськими об'єднаннями, волонтерськими, благодійними організаціями, іншими юридичними та фізичними особами, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам відповідно до статті 16 цього Закону.

У разі наявності у внутрішньо переміщеної особи обґрунтованих причин для продовження строку її відсутності за місцем проживання понад 60 днів така особа звертається з відповідною письмовою заявою за місцем проживання до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад. У такому разі строк відсутності внутрішньо переміщеної особи за місцем проживання може бути збільшено до 90 днів.

З матеріалів справи вбачається, що у матеріалах справи відсутні докази про скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи позивача органом, який її видав - Управлінням праці та соціального захисту населення, тобто, довідка про взяття позивача на облік внутрішньо переміщеної особи №6301003638 від 04.12.2014 р., є чинною.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження підстав для припинення виплати пенсії позивачу.

У рішенні “Суханов та Ільченко проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд зазначив, що ст. 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: “перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно недов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою” (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, ст. 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом ст. 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету “в інтересах суспільства”. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено “справедливий баланс” між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі “Щокін проти України” (Заяви №23759/03 та №37943/06) від 14 жовтня 2010 року, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).

Перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки “на умовах, передбачених законом”, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення “законів”. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

У рішенні у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу.

У цьому рішенні Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Як свідчить аналіз положень Закону № 1058-ІV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст.49 цього Закону.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач, не приймаючи рішення відповідно до ч.1 ст.49 Закону України № 1058-ІV, з березня 2016 року припинив виплату пенсії позивачу за відсутності визначених законом підстав, визначених статтею 49 Закону № 1058-ІУ. Доказів наявності рішення про зупинення виплати пенсії позивачу сторонами суду не надано.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, (ст. 46 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”).

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що посилання відповідача на припинення пенсії з 01.03.2016 р. з підстав отримання пенсії позивачем через ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК”, а не через рахунок ПАТ “Державний ощадний банк України” суд не приймає до уваги, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №637 від 05.11.2014 р. виплата соціальних виплат здійснюється через рахунки та мережу установ ПАТ “Державний ощадний банк України” починаючи з 1 липня 2016 року.

Аналогічну правову позицію було висловлено Верховним судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі №219/3611/17 від 21.08.2018 року.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що на момент припинення нарахування та виплати пенсії позивачу, у відповідача не було законних підстав для здійснення цих дій.

З приводу позовної вимоги щодо визнання протиправною бездіяльність Зміївського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області щодо припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_1, суд зазначає, бездіяльність - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, водночас припинення виплати є дією суб’єкта владних повноважень через що у задоволенні зазначеної вимоги має бути відмовлено.

Керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України суд з метою ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та відновити порушене відповідачем право позивача на пенсійне забезпечення, в даному випадку належним способом захисту прав позивача є визнання протиправними дій відповідача щодо припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з травня 2016 року, через що в позовній вимозі про визнання протиправною бездіяльності слід відмовити.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача щодо припинення нарахування та виплати позивачеві пенсії з 01.05.2016 року.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з травня 2016 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-ІУ, а з точки зору положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Аналогічну правову позицію було висловлено Верховним Судом у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 від 03.05.2018 р. (провадження № Пз/9901/20/18).

Суд також акцентує увагу на тому, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (постанова ВС України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 р. (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. theUnitedKingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині, зобов’язання відповідача поновити виплату пенсії за віком з 01 травня 2016 року та сплатити виниклу заборгованість з 01 травня 2016 року на рахунок № 26253000211115, відкритий у філії Харківське обласне управління АТ «Ощадбанк», оскільки вказане є дотриманням судом гарантії, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Водночас суд зазначає, що непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ №365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем. У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.

Суд звертає увагу, що Розпорядження №175843 від 18.05.2017 року, яке винесено Зміївським ОУПФУ Харківської області також створює штучні перепони для отримання належних пенсійних виплат позивачу. Підстава винесення вказаного розпорядження суперечить ч.1 ст.49 Закону України № 1058-ІV.

Втім суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, в межах позовних вимог.

Позивачем, у позовній заяві, заявлено вимоги щодо поновлення виплати пенсії з 01 травня 2016 року. Щодо поновлення виплати пенсії після прийняття розпорядження №175843 від 18.05.2017 року позивачем не заявлено та не є предметом спору у даній справі.

Про наявність у позивача права на виплату компенсації за несвоєчасну виплату пенсії, згідно постанови Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати", суд зазначає наступне.

Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІП Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - Закон №^050-111) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок компенсації).

Відповідно до статей 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців; виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Із наведеного вбачається, що нарахування компенсації здійснюється у разі, зокрема, коли суми невиплаченої пенсії з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, були нарахованими.

Згідно наданих до суду матеріалів справи, пенсія позивачу не нараховувалась, отже компенсація втрати частини доходів в даному випадку не може бути здійснена. Тому дана вимога позивача не підлягає задоволенню.

Стосовно вимог позивача про встановлення судового контролю, суд зазначає, що відповідно до ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу вказаної норми вбачається, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі, є правом, а не обов'язком суду. Отже, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах є саме диспозитивним правом суду, яке може використовуватись в залежності від наявності об'єктивних обставин, що підтверджені належними та допустимими доказами. Це виключно як певна (можливо, виняткова) міра впливу на той чи інший орган влади. Застосування наведеної норми - це прерогатива суду.

В своєму ж позові про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення позивач не навів аргументованих доводів, та не надав доказів того, що прийняте рішення суду буде відповідачем тривалий час не виконуватись. Тому дана вимога позивача не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.ст.7.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свої о рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірності оскаржуваного рішення, а отже, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Ухвалою від 26.03.2018 року ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст І-. 22. 194. 243, 246, 249, 250, 25^ 263, 295 КАС України, суд, -

ВИРІ Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Зміївського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача до участі у справі - Управління соціального захисту населення Балаклійської районної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Зміївського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (вул. Гагаріна, 15, м. Зміїв, Харківська область, 63404, код ЄДРПОУ 41248550 щодо припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, адреса: вул. Кирпична, 6.9, м. Балаклія, Харківська область, 64207, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) з 01 травня 2016 року.

Зобов'язати Зміївське об’єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області (вул. Гагаріна, 15, м. Зміїв, Харківська область, 63404, код ЄДРПОУ 41248550) поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, адреса: вул. Кирпична, 6.9, м. Балаклія, Харківська область, 64207, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) з 01 травня 2016 року та сплатити виниклу заборгованість з 01 травня 2016 року на рахунок №26253000211115, відкритий у філії Харківське обласне управління АТ “Ощадбанк”.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, адреса: вул. Кирпична, 6.9, м. Балаклія. Харківська область, 64207, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) у межах суми стягнення за один місяць.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення .

В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 06 листопада 2018 року.

Суддя Бадюков Ю.В.