Рішення № 77629112, 06.11.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1540/3561/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2018 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Вовченко O.A.,

секретар судового засідання Іщенко С.О.,

за участю:

представника позивача – ОСОБА_1 (за довіреністю),

представника відповідача – ОСОБА_2 (за довіреністю),

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

17 липня 2018 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання незаконним та скасування податкових повідомлень-рішень № 0265624-1309-1552 від 07.05.2018 року, № 0308831-1309-1552 від 10.05.2018 року, № 0308832-1309-1552 від 10.05.2018 року та № 0308830-1309-1552 від 10.05.2018 року щодо нарахування податку на загальну суму 58567,74 грн. у повному обсязі.

Ухвалою суду від 23 липня 2018 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_3 та відкрито провадження у справі. Визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач, посилаючись на ст. 19, ст. 58, ст. 67 Конституції України, п.п. 4.1.4, п.п. 4.1.9 ст. 4, п.п. 12.3.4 ст. 12, ст. 56, пп. 265.5.1 ст. 265 ПК України, п. 4 Прикінцевих положень Закону України № 909-VIII від 24.12.2015 року, ст. 3 Бюджетного кодексу України, ОСОБА_4 України «Про державний бюджет на 2017 рік», рішення ЄСПЛ по справі «Сєрков проти України» (Заява № 39766/05), рішення у справі «Щокін проти України», (заяви № 23759/03 та № 37943/06), рішення ЄСПЛ по справі «Федоренко проти України» (Заява N 25921/02) рішення ЄСПЛ по справі «Броньовський проти Польщі» від 22.04.2004 року, п. 5.4 рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 р. №5-рп/2005, зазначає, що у червні 2018 року позивачу засобами поштового зв’язку надійшли податкові повідомлення-рішення № 0265624-1309-1552 від 07.05.2018 року, №0308831-1309-1552 від 10.05.2018 року. №0308832-1309-1552 від 10.05.2018 року. № 0308830-1309-1552 від 10.05.2018 року щодо сплати 31913,98 грн., 237,28 грн., 248,28 та 26167,68 грн., відповідно до ст. 266 ПКУ (податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) за податковий період 2017 року. В порушення принципу стабільності податкового законодавства згідно до п. 4.1.9. ПКУ прийняті зміни до методики розрахунку податку на майно, відмінне від земельної ділянки за ст.266.5.1. ПКУ ЗУ №1791-VIII від 20.12.2016 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 ропі», держава порушила власні гарантії, які надавала всім платникам податків декларуючи принципи, згідно до ст. 4.1.9 ПКУ. Приймаючи п. 4 Прикінцевих положень Закону України №1791-VIII від 20.12.2016 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році»: порушено гарантію стабільності податкового законодавства та гарантію, передбачену ст. 58 Конституції України, оскільки рішення органу місцевого самоврядування, прийняте на підставі Закону України №1791-VIII від 20.12.2016 року, було прийняте у 2017 році, хоча регулювання оподаткування за таким рішенням стосувалося саме всього бюджетного періоду 2017 року, у тому числі і тієї його частини, що передувала даті прийняття рішення органом місцевого самоврядування. Виникає можливість неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків (не платити податок), так і контролюючого органу (платити податок). Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин. У випадку із введенням нового елементу податку на майно, відмінне від земельної ділянки, позивач має право не сплачувати податок, введений із порушенням наданими затвердженням Податкового кодексу України гарантій стабільності податкового законодавства. Позивач, маючи надію на додержання державою гарантій, склав елементи свого майнового стану (залишив у своїй власності будинок) таким чином, що внаслідок змін до законодавства, прийнятих у порушення заявлених раніше гарантій держави, у нього виникло податкове зобов’язання, на яке він об’єктивно не міг розраховувати за умови додержання державою своїх гарантій. Прийняттям оскаржуваного ППР держава у особі відповідача здійснила порушення прав платника податків. Таким чином, у випадку дотримання законодавцем принципу стабільності при введенні нових податків чи внесенні змін до елементів податків, наявне, що вони можуть бути застосовані, лише у наступному бюджетному періоді, тобто, за наявності відповідного рішення органу місцевого самоврядування, не раніше початку 2018 бюджетного року. Зобов’язання, яке виникло в внаслідок видання оскаржуваного ППР не мало сплачуватися враховуючи те, що оскаржуване ППР було видане на підставі норми ПКУ, прийнятою із порушенням порядку, передбаченого ПКУ, є незаконним та порушує права позивача, гарантовані ПКУ. Права позивача як платника податків - власника нерухомого майна були порушені виданням ППР № 0265624-1309-1552 від 07.05.2018 року, №0308831-1309-1552 від 10.05.2018 року, №0308832-1309-1552 від 10.05.2018 року та № 0308830-1309-1552 від 10.05.2018 року, прийнятих всупереч норм Податкового кодексу України і нарахування податку відповідно до якого є передчасним, у зв’язку із чим у позивача виник обов’язок сплатити, відповідно, 58567,74грн., який би не виник за умови додержання відповідачем вимог ПКУ при винесенні ППР.

09 серпня 2018 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, де з посиланням на положення Податкового кодексу України зазначається, що рішенням Одеської міської ради від 21.01.2015 № 6258-VI встановлена ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної, ділянки в розмірі 2,0% розміру заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) періоду (6,89 грн.). Рішенням Одеської міської ради від 22.12.2017 року № 2766-VII «Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 10.06.2015 року № 6762-VI «Про встановлення ставок земельного податку в м. Одесі» встановлена ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 0,1 % розміру заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) періоду. Розмір ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2016 рік визначається згідно рішення органу місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів у відповідності до вимог Податкового кодексу України та Закону України від 24 грудня 2015 року № 909-УІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», але не більше трьох відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Пунктом 4 перехідних положень Закону «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» № 5132 передбачено, що «у 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього закону не застосовуються вимоги п.п. 12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Так встановлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПКУ та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» («Прикінцеві положення» Закону № 5132). ОСОБА_4, розмір ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2017 рік визначається згідно рішення органу місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, прийнятого на 2017 рік, у відповідності до вимог ПКУ та Закону №5132, але не більше у розмірі 0,1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Зазначаючи, що з урахуванням вищевказаного та того що у позивача немає заперечень до розрахунку та обчислення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та посилання лише на незаконність винесених податкових повідомлень-рішень лише тільки у зв’язку із принципом стабільності вказує, що винесені податкові повідомлення-рішення були винесені згідно чинного законодавства та просить суд відмовити у задоволенні позову.

27 серпня 2018 року до суду за вх.№24957/18 надійшла відповідь на відзив від представника позивача, де зазначено, що відзив не містить, власне, опонування аргументам позивача. Змістом документа є детальний опис порядку нарахування та обчислення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, спочатку на податковий період 2016 року із плутаними згадуваннями щодо періоду 2017 року. Позивач зазначає, що оскаржуване ППР має бути скасовано внаслідок того, що воно було у порушення ст. 19 Конституції України прийняте із застосуванням нормативного акту (нової редакції ПКУ), прийнятого у порушення принципу стабільності (п. 4.1.9. ПКУ), який кореспондується із правом людини на необхідну передбачуваність та чіткість національного законодавства з такого важливого фіскального питання. Відсутність додержання вказаного принципу, порушує вимоги Конвенції прав людини, щодо «якості закону». Стосується частки податкового періоду (початку 2017 року), що передує прийняттю органом місцевого самоврядування рішення щодо ставок податку, застосованих при прийнятті оскаржуваних ППР, що порушує принцип ст. 58 Конституції України. Зазначає, що відповідачем ігнорується основна лінія аргументації, а саме те, що норми ст. 266 ПКУ у редакції, прийнятої на період 2017 року Законом України № 1791-VIII від 20.12.2016 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році», за додержання принципу стабільності не могли набрати чинності раніш, ніж у 2018 році. Позивач вважає, що відповідач не надав аргументів, якими би можна було би спростувати його доводи. Також зазначає, що Згідно до п. 2.2. Положення про податок на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затвердженого рішенням ОМР №6258-VІ від 21.01.2015 р., нежитлові приміщення (частина 4/25), розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Чапаева, 5-а є будівлями промисловості, зокрема виробничими корпусами, цехами, складськими приміщеннями промислових підприємств, а тому вказані приміщення взагалі на можуть бути об’єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Це стосується безпосередньо оскаржуваного ППР № 0265624-1309-1552 від 07.05.2018 року на суму 31913,98 грн.

Окрім цього 28 серпня 2018 року до суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення (вх.№25084/18), у яких повторно зазначає, що нежитлові приміщення (частина 4/25), розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Чапаева, 5-а, є частиною цілісного майнового комплексу, який є будівлями промисловості, зокрема виробничими корпусами, цехами, складськими приміщеннями промислових підприємств, де ТОВ «Виробнича компанія «Плазма» здійснює свою господарську діяльність, а тому вказані приміщення взагалі на можуть бути об’єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

19 вересня 2018 року до суду за вх.№27487/18 від представника позивача надійшли додаткові пояснення, у яких зазначено, що нерухоме майно за адресою: м. Одеса, вул.Маразліївська. 2 кв. 5, загальною площею 729.8 кв.м. було відчужене позивачем відповідно до договору від 31.07.2015 року за №2303 (нотаріус ОМНО ОСОБА_5Ю.). Таким чином, оподаткування позивача податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки стосовно такого приміщення не є правомірним (ППР № 0308830-1309-1552 від 10.05.2018 року на суму 26167.68 грн.).

21 вересня 2018 року ухвалою суду визначено розгляд справи за позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС в Одеській області проводити в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання. Витребувано у Головного управління ДФС в Одеській області обґрунтований розрахунок нарахованих за спірними податковими-повідомленнями рішеннями сум, по кожному податковому-повідомленню рішенню, яке є предметом розгляду у даній справі, із зазначенням у ньому: інформації щодо об’єкту нерухомого майна (адреси, типу, площі, розмір частки та документ, що підтверджує право власності); ставки податку, яку застосовано (з посиланням на відповідну норму чи/та рішення органу місцевого самоврядування); пільги, якщо такі застосовувались (із наданням відповідного розрахунку та пояснень щодо нормативно-правового акту, який регулює здійснення такого розрахунку); періоду, за який відповідний податок нарахований (із зазначенням дати набуття та припинення права власності та документа, на підставі якого встановлено відповідні дані); нормативного обґрунтування здійсненого розрахунку.

Ухвалою суду від 18 жовтня 2018 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу № 1540/3561/18 до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні у задоволенні позовних вимог просила відмовити.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовуються вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Головним управлінням ДФС в Одеській області було складено податкові повідомлення-рішення №0308831-1309-1552, №0265624-1309-1552, №0308830-1309-1552 та №0308832-1309-1552 про нарахування ОСОБА_3 сум податкових зобов'язань за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік (а.с.9-10).

Згідно податкового-повідомлення-рішення №0308831-1309-1552 від 10.05.2018 року сума податкового зобов’язання складає 237,28 грн. та нараховане, як вбачається із розрахунку (а.с.61-62), на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, площею 148,3 м.кв.

Відповідно до податкового-повідомлення-рішення №0265624-1309-1552 від 07.05.2018 року сума податкового зобов’язання складає 31913,98 грн. та нараховане, як вбачається із розрахунку, на 4/25 частки нежитлових будівель за адресою: м.Одеса, вул.Чапаєва, 5-а, загальною площею 6233 м.кв.

Згідно податкового-повідомлення-рішення №0308830-1309-1552 від 10.05.2018 року сума податкового зобов’язання складає 26167,98 грн. та нараховане, як вбачається із розрахунку, на квартиру за адресою: АДРЕСА_2, площею 729,8 м.кв.

Відповідно до податкового-повідомлення-рішення №0308832-1309-1552 від 10.05.2018 року сума податкового зобов’язання складає 248,80 грн. та нараховане, та нараховане, як вбачається із розрахунку, на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 площею 155,5 м.кв.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.26-33), ОСОБА_3 на праві приватної власності належать:

- квартира загальною площею 148,3 м.кв. за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу №2371 від 05.08.2010 року;

- 4/25 частки нежитлових будівель за адресою: м.Одеса, вул.Чапаєва, 5-а, загальною площею 6233 м.кв. на підставі ухвали Господарського суду Одеської області від 04.04.2011 року по справі №37/17-178-2011;

- квартира загальною площею 155,5 м.кв. за адресою: АДРЕСА_3 на підставі договору дарування №4169 від 05.07.2006 року.

Окрім цього, ОСОБА_3 31.07.2015 року на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого за №2303 (а.с.45-46) продав ОСОБА_6 квартиру загальною площею 729,8 м.кв, розташовану за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

В п.8.1 ст.8 Податкового кодексу України визначено, що в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Відповідно до пункту 8.3 статті 8 Податкового кодексу України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Законом України від 28.12.2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності з 01.01.2015 року (далі – ОСОБА_4 України №71-VIII) було запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю (стаття 265 ПК України).

Зазначеним Законом України №71-VIII визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 Податкового кодексу України). Об’єктом оподаткування є об’єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України). Базою оподаткування є загальна площа об’єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп.266.3.1 п.266.3 ст.266 Податкового кодексу України). Ставки податку для об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об’єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування (пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 Податкового кодексу України). Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (пп.266.6.1 п.266.6 ст.266 Податкового кодексу України).

ОСОБА_4 України №71-VIII, який набрав чинності з 01.01.2015 року, встановлені всі елементи податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки та його характеристика (ст. 266 ПК України)

Частиною першою статті 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування …. встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.

Відповідно до п. 10.3 ст. 10 Податкового кодексу України, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно п.п.12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

На виконання Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII від 28.12.2014 року Одеською міською радою прийнято Рішення №6258-VI від 21.01.2015 року «Про встановлення податку на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» (http://omr.gov.ua/ua/acts/council/66970/), яким встановлено на території міста Одеса податок на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме ставки податку для об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у розмірі 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Також Рішенням Одеської міської ради №6258-VI від 21.01.2015 року був встановлений податок на 2015 рік для об’єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, у розмірі 1 відсотку мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр об’єкта нежитлової нерухомості.

Рішення Одеської міської ради №6258-VI від 21.01.2015 року оприлюднено в газеті «Одесский вестник» №3 від 31.01.2015 року.

Рішенням Одеської міської ради №1601-VII від 08.02.2017 року «Про внесення змін до Положення про податок на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 21.01.2015 р. № 6258-VI» (http://omr.gov.ua/ru/acts/council/92752/) внесені зміни щодо ставки податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки: ставки податку для об’єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб та житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності юридичних осіб, встановлюються у розмірі 1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Рішення Одеської міської ради № 1601-VII від 08.02.2017 року оприлюднено в газеті «Одесский вестник» № 7 від 18.02.2017 року.

Рішення Одеської міської ради №6258-VI від 21.01.2015 року та № 1601-VII від 08.02.2017 року є чинними.

Положеннями пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України визначено, що стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Суд зазначає, що згідно п.4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» № 1791-VIII від 20 грудня 2016 року встановлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Таким чином, у 2017 році зупинено дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, що свідчить про відсутність обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

У разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про встановлення місцевих податків і зборів на 2017 рік, таке має братись до уваги контролюючим органом при здійсненні розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік.

Таким чином, Податковим кодексом України встановлений обов'язок громадянина сплатити податок за 2017 рік незалежно від термінів прийняття рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів.

При цьому суд зазначає, що аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 04.09.2018 року по справі №820/5457/17 (К/9901/37801/18).

Відповідно твердження позивача про порушення відповідачем принципу стабільності не знайшло свого підтвердження, оскільки у 2017 року законодавчо призупинено дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України терміном на один рік.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення №0308831-1309-1552 та №0308832-1309-1552 від 10 травня 2018 року винесені Головним управлінням ДФС в Одеській області правомірно, а відтак вимоги позивача в частині визнання їх протиправними та скасування задоволенню не підлягають.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0308830-1309/1552 від 10 травня 2018 року, суд зазначає наступне.

Так, як вже було сказано, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки являються фізичні та юридичні особи, які є власниками об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно п.1 ч.1 ст.346 Цивільного кодексу України право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.

Оскільки позивачем квартиру за адресою: АДРЕСА_2, площею 729,8 м.кв. було відчужено шляхом укладання договору купівлі-продажу ще 31 липня 2015 року, ОСОБА_3 у 2017 року не був власником нерухомості, на яку відповідачем були нараховані податкові зобов’язання та відповідно платником податку на зазначене нерухоме майно, а відтак вимога позивача визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення № 0308830-1309-1552 від 10.05.2018 року є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Згідно пп.2.2 п.2 рішення Одеської міської ради №6258-VI від 21.01.2015 року встановлено, що не є об'єктом оподаткування: е) об’єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб’єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність в малих архітектурних формах та на ринках; є) будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, 21/25 частки нежитлових будівель за адресою: м.Одеса, вул.Чапаєва, 5-а, загальною площею 6233 м.кв. належать на праві приватної власності товариству з обмеженою відповідальністю «ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ «ПЛАЗМА».

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.39-42) ТОВ «ВК «ПЛАЗМА», керівником якого є позивач ОСОБА_3, здійснює такі види діяльності за КВЕД: 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві; КВЕД 01.63 Післяурожайна діяльність; 25.11 Виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій (основний); 25.99 Виробництво інших готових металевих виробів, н. в. і. у.; 46.72 Оптова торгівля металами та металевими рудами; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Враховуючи те, що позивач як керівник ТОВ «ВК «ПЛАЗМА» зазначив, що товариство здійснює свою господарську діяльність, використовуючи при цьому всю площу нежитлових будівель за адресою: м.Одеса, вул.Чапаєва, 5-а, які належать на 4/25 позивачу та на 21/25 товариству, зважаючи на те, що відповідачем до суду не надано докази на спростування вказаного твердження та взагалі жодним чином таке не заперечувалось, суд вважає, що позовні вимоги позивача визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0265624-1309-1552 від 07.05.2018 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст.5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 9 КАС України, визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст.7, 9, 241- 246, 250, 255, 295, 371 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 – задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0265624-1309-1552 від 07.05.2018 року та № 0308830-1309-1552 від 10.05.2018 року.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач – ОСОБА_3 (вул.Селекційна, 60, м.Одеса, 65085, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1).

Відповідач - Головне управління ДФС в Одеській області (вул.Семінарська 5, м.Одеса, 45044, код ЄДРПОУ 3938646).

Повний текст рішення складено та підписано 06.11.2018 року.

Суддя Вовченко O.A.

.