Рішення № 77628254, 05.11.2018, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2018 р. № 1440/1940/18 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В. В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом:ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 55600 до відповідача:Державної установи «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України», вул. Мельникова, 81, м. Київ, 04050 про:визнання протиправною бездіяльності; зобов'язання вчинити певні дії,ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом, що містив вимоги:

визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» (надалі - Установа або відповідач) з ненадання позивачу безкоштовної путівки на санаторно-курортне лікування;

зобов'язати Установу безкоштовно надати позивачу путівку на санаторно-курортне лікування, згідно з медичними показаннями, визначеними у Довідці форми № 070/о від 16.03.2018 № 52, виданій КЗ «Новобузький РЦ ПМСД».

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказав, що він як учасник бойових дій та особа, яка до призначення пенсії за вислугою років на підставі Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» працювала у системі виконання покарань, відповідно до Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (надалі - Закон № 3551), має переважне право на забезпечення безкоштовним санаторно-курортним лікуванням. Позивач неодноразово звертався до відповідача з приводу отримання відповідної путівки, проте Установа заяву ОСОБА_1 не задовольнила.

Відповідач подав відзив на позовну заяву (арк. спр. 26-29), в якому зазначив, що до серпня 2018 року (до внесення, згідно з наказом Міністерства юстиції України від 15.08.2018 № 2635/5, змін до затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.03.2012 № 451/5 «Інструкції про порядок забезпечення санаторно-курортним лікуванням у Державній кримінально-виконавчій службі України», надалі - Інструкція) Установа (в особі санаторно-курортної відбірної комісії) не мала повноважень щодо прийняття рішень про направлення на санаторно-курортне лікування з визначенням санаторно-курортного закладу. З урахуванням цього, відповідач вказав на безпідставність позовних вимог в частині визнання бездіяльності протиправною. З приводу зобов'язання Установи надати путівку Установа повідомила про відсутність наказу про затвердження складу санаторно-курортної комісії. Відповідач повідомив, що «… зазначене питання буде вирішено найближчим часом, на розгляд комісії буде винесено звернення ОСОБА_1 …». Право позивача на безоплатне санаторно-курортне лікування Установа не заперечила.

Правом на подання відповіді на відзив позивач не скористався.

В судовому засіданні представник позивача вимоги адміністративного позову підтримала; Установа представника в судове засідання не направила.

Дослідивши письмові докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з посвідченням серії НОМЕР_2 (арк. спр. 10), позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

16.03.2018 КЗ «Новобузький РЦ ПМСД» видав ОСОБА_1 довідку за формою № 070/о № 52 для одержання путівки на санаторно-курортне лікування (арк. спр. 11).

Виходячи з листа Управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області від 04.04.2018 № 257-18/Б-197 (арк. спр. 15), позивач 27.03.2018 звернуся до вказаного Управління з приводу отримання компенсації вартості санаторно-курортного лікування. Зазначеним листом за підписом голови ліквідаційної комісії позивачеві, з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 17.06.2014 № 785 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян», було роз'яснення порядок подання відповідного звернення.

Листом від 15.05.2018 № 19146/Б-9739/6 Міністерство юстиції України повідомило позивача про те, що «… Ваша заява щодо надання можливості пройти курс санаторно-курортного лікування або компенсувати його вартість надіслана для розгляду по суті до державної установи «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України». Про результати розгляду та прийняте рішення Вас буде поінформовано зазначеним вище органом …» (арк. спр. 16).

15.05.2018 Установа листом № 609 (арк. спр. 17) повідомила позивача про те, що «… на сьогодні у Департаменті публічного права Міністерства юстиції України готується проект наказу Міністерства юстиції України «Про внесення змін до наказу Міністерсва юстиції України від 23 березня 2012 року № 451/5», який буде подано на подальше затвердження і державну реєстрацію в установленому порядку. Про вирішення питання щодо порядку забезпечення ветеранів та інвалідів Державної кримінально-виконавчої служби санаторно-курортним лікуванням Вам буде повідомлено додатково …». Про відсутність повноважень щодо прийняття відповідного рішення Установа у вказаному листі не зазначила.

26.06.2018 позивач звернувся до Установи із заявою про надання путівки на безкоштовне санаторно-курортне лікування (арк. спр. 18).

Відповідь Установи від 23.07.2018 на заяву позивача від 26.06.2018 (арк. спр. 20) за своїм змістом повністю співпадає з листом від 15.05.2018 № 609.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Відповідно до статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначаються зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Пунктом 3 частини першої статті 12 Закону № 3551 передбачено, що учасники бойових дій мають право на безоплатне забезпечення санаторно-курортним лікуванням або одержання компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування. Порядок надання путівок, розмір та порядок виплати компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2011 № 446 «Порядку забезпечення санаторно-курортними путівками до санаторно-курортних закладів військовослужбовців, ветеранів війни, ветеранів військової служби, органів внутрішніх справ та деяких інших категорій осіб і членів їх сімей»:

державні органи забезпечують путівками до санаторно-курортних закладів не більше одного разу на рік ветеранів війни та осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та які отримують пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (пункт 2);

особи, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та які отримують пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», забезпечуються путівками державними органами, з яких вони були звільнені на пенсію, а у разі їх ліквідації - правонаступниками (пункт 3);

особам, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та які отримують пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», путівки надаються на підставі заяви, медичної довідки лікувальної установи за формою 070/о, посвідчення, яке дає право на пільги, та довідки з Пенсійного фонду України про отримання пенсії (пункт 4);

особи, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та які отримують пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», учасники бойових дій щороку забезпечуються безоплатними путівками до санаторно-курортних закладів за рахунок коштів, виділених з державного бюджету (пункт 6).

Відповідно до обставин справи (факт надання ОСОБА_1 документів, що підтверджують наявність пільги, передбаченої Законом № 3551), суд дійшов висновку про те, що заява позивача про надання безоплатної путівки на санаторно-курортне лікування піддягала задоволенню.

До 28.08.2018, відповідно до пункту 1.2 Інструкції, якою встановлений порядок забезпечення санаторно-курортним лікуванням у Державній кримінально-виконавчій службі України, рішення про направлення на санаторно-курортне лікування з визначенням санаторно-курортного закладу приймала санаторно-курортна відбірна комісія Міністерства юстиції України на підставі результатів поглибленого медичного обстеження з урахуванням медичних рекомендацій про потребу в санаторно-курортному лікуванні.

Згідно зі змінами до Інструкції, що набрали чинності 28.08.2018, відповідне рішення приймає санаторно-курортна відбірна комісія (далі - СКВК) Державної установи «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» (далі - ЦОЗ ДКВС України) на підставі результатів поглибленого медичного обстеження з урахуванням медичних рекомендацій про потребу в санаторно-курортному лікуванні.

З урахуванням цього, суд погодився з відповідачем в тому, що до 28.08.2018 (незважаючи на те, що Установу було утворено на підставі наказу Міністерства юстиції України від 02.11.2017 № 3394/5) у нього не було обов'язку щодо прийняття рішень за результатами розгляду відповідних заяв.

Таким чином, до 20.08.2018 (дата подання адміністративного позову) відповідач не допустив протиправної бездіяльності.

Проте суд відхилив доводи Установи про відсутність підстав для задоволення позову в частині зобов'язання відповідача прийняти рішення за заявою позивача. Незатвердження відповідачем складу санаторно-курортної відбірної комісії не може бути перешкодою у реалізації позивачем права, передбаченого Законом № 3551.

Відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно з Інструкцією, санаторно-курортна відбірна комісія Установи при прийнятті рішення про надання путівки враховує певні фактори та визначає зокрема санаторно-курортний заклад.

За таких обставин, на думку суду, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись статтями 9, 12, 19, 77, 241-246, 250, 255, 257, 262, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 55600, РНОКПП НОМЕР_1) до Державної установи «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» (вул. Мельникова, 81, м. Київ, 04050, ідентифікаційний код 41713679) задовольнити частково.

2. Зобов'язати Державну установу «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» прийняти рішення за заявою позивача від 26.06.2018 з урахуванням правової оцінки питання, наданої судом.

3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Зобов'язати Державну установу «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» в місячний строк з дня набрання судовим рішенням законної сили подати звіт про його виконання.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду , або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Птичкіна