Рішення № 77627812, 01.11.2018, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2018 року м. ПолтаваСправа № 1640/2710/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Клочка К.І.,

за участю:

секретаря судового засідання – Шулик Н.І.,

позивача – ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача – ОСОБА_3, розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Національної поліції в Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку. Під час розгляду справи суд, -

В С Т А Н О В И В:

06 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного Управління Національної поліції в Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу від 06.07.2018 № 339 о/с; поновлення ОСОБА_1, державного службовця 4 рангу на посаді начальника управління зв'язку та телекомунікацій Головного управління Національної поліції в Полтавській області, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у сумі 17782,00 грн .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що заяву про звільнення за угодою сторін, на підставі якої його звільнили, він не подавав до Управління кадрового забезпечення, дату його звільнення він не узгоджував. Стосовно заяви про звільнення за власним бажанням, поданої ним 05.07.2018, він розраховував на те, що має 2 тижні для вирішення питання подальшого перебування на посаді.

В подальшому позивачем змінювався заявлений розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу і в остаточному розрахунку від 01.11.2018 він просив стягнути 53 862,61 грн.

Ухвалою суду від 07 серпня прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, яку призначено до розгляду за правилами спрощеного провадження.

30 серпня 2018 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що ОСОБА_1 було звільнено 06.07.2018 на підставі його заяви за взаємною згодою сторін, у зв'язку із чим Головне управління Національної поліції в Полтавській області діяло у межах повноважень та у спосіб, що визначенні чинним законодавством, не порушуючи прав та законних інтересів позивача.

Заслухавши пояснення позивача, його представника, представника відповідача, допитавши свідків та дослідивши письмові докази суд встановив наступне.

З 07 листопада 2015 року ОСОБА_1 перебував на посадах державної служби в Головному управлінні Національної поліції в Полтавській області (далі - ГУНП в Полтавській області).

08.12.2016 ОСОБА_1 було призначено на посаду начальника управління зв'язку та телекомунікацій ГУНП в Полтавській області.

05.07.2018 ОСОБА_1 було подано заяву до управління кадрового забезпечення ГУНП в Полтавській області, в якій він просив звільнити його за власним бажанням. Зазначену заяву було залишено без реалізації у зв'язку із поданням ОСОБА_1 заяви про звільнення за згодою сторін.

06.07.2018 ГУНП в Полтавській області видано наказ № 339 о/с про звільнення ОСОБА_1 з посади на підставі частити 2 статті 86 Закону України "Про державну службу" (за угодою сторін).

Позивач не погодився із наказом про його звільнення та звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до частин першої, шостої статті 6 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Зважаючи на пункт 3 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано.

Це узгоджується з передбаченим пунктом 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року правом особи на доступ до суду, що, зокрема, включає такий аспект, як право на розгляд справи судом із "повною юрисдикцією", тобто судом, що має достатні та ефективні повноваження щодо: повторної (після адміністративного органу) оцінки доказів; встановлення обставин, які були підставою для прийняття оскарженого адміністративного рішення; належного поновлення прав особи за результатами розгляду справи по суті (п.70 рішення Європейського суду з прав людини від 28 червня 1990 року у справі "Обермейєр проти Австрії"; п. 155 рішення Європейського суду з прав людини від 04 березня 2014 року у справі "Гранд Стівенс проти Італії").

При цьому стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами Європейський суд з прав людини виробив позицію, за якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь - якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовими питаннями правового спору (п. 111 рішення від 31 липня 2008 року у справі "Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки"; п. 157 рішення від 21 липня 2011 року у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру"; п. 44 рішення від 22 листопада 1995 року у справі "Брайєн проти Об'єднаного Королівства; п. 4 рішення Європейської комісії з прав людини щодо прийнятності від 08 березня 1994 року у спрві "Ісксон та 8 інших проти Об'єднаного королівства"; п. 47 -56 рішення від 2 грудня 2010 року у справі "Путтер проти Болгарії").

Частиною першою статті 1 Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

За приписами статті 3 Закону України "Про Національну поліцію", у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначено Законом України "Про державну службу" (далі - Закон).

Частиною 1 статті 1 Закону визначено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Згідно пункту 10 статті 4 цього Закону державна служба здійснюється з дотриманням, зокрема, принципу стабільності - призначення державних службовців безстроково, крім випадків, визначених законом, незалежність персонального складу державної служби від змін політичного керівництва держави та державних органів.

За приписами статті 5 Закону відносини, що виникають у зв’язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Пунктом 3 частини 1 статті 83 Закону визначено такі підстави припинення державної служби, як за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).

Статтею 86 Закону "Про державну службу" врегульовано порядок припинення державної служби за ініціативою державного службовця або за угодою сторін.

Так, державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб’єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.

Згідно частини 2 цієї статті державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб’єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов’язків державним органом.

Аналогічна підстава для припинення трудових відносин передбачена пунктом 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Надаючи роз'яснення щодо порядку звільнення працівника за згодою сторін Пленум Верховного Суду України у своїй постанові "Про практику розгляду судами трудових спорів" № 9 від 06.11.1992 (у пункті 8) зазначив: "ОСОБА_4 необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника".

Таким чином, для звільнення працівника за згодою сторін, сторони трудового договору повинні дійти згоди щодо підстави припинення угоди та строку, з якого він припиняється.

Аналогічну правову позицію Верховний суд неодноразова висловлював у своїх постановах, зокрема, від 03.07.2018 (справа № 822/6322/15), від 11.07.2018 (справа № 814/2853/16), від 06.06.2018 (справа № 813/5855/15).

Частина 2 статті 86 Закону України "Про державну службу" також містить таку обов'язкову умову для звільнення державного службовця за угодою сторін, як домовленість сторін про строк звільнення.

Як вбачається із заяви ОСОБА_1 про звільнення зі служби за угодою сторін, на підставі якої позивача було звільнено, вона не містить ні дати її підписання ні волевиявлення (пропозиції) позивача на визначення строку, в якій він бажає звільнитися. Резолюція відповідача, що міститься на цій заяві, також не містить ні пропозиції, ні погодження строку, в який має бути здійснено звільнення позивача.

Відсутність домовленості між ОСОБА_1 та ГУНП в Полтавській області щодо строку його звільнення за угодою сторін виключає можливість звільнення позивача на підставі частини 2 статті 86 Закону України "Про державну службу".

Звільнення позивача у день реалізації його заяви, 06.07.2018, із залишенням без реалізації його заяви від 05.07.2018 про звільнення за власним бажанням позбавило його права змінити своє рішення протягом 14 календарних днів, гарантоване як Законом України "Про державну службу" так і КЗпП України.

При цьому, суд враховує, що мотивом для написання заяви про звільнення, зі слів ОСОБА_1, було не власне волевиявлення, а тиск з боку керівництва.

Покази свідків, яких було допитано за клопотанням відповідача, (начальника УКЗ ГУНП в Полтавській області ОСОБА_4 та спеціаліста відділу комплектування УКЗ ГУНП в Полтавській області ОСОБА_5А.) про те, що ОСОБА_1 при отриманні трудової книжки не висловлював ніяких зауважень, а також про обставини написання рапорту позивачем, жодним чином не спростовують факту відсутності погодження дати звільнення позивача за згодою сторін.

За викладених обставин наказ Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 06.07.2018 № 339 о/с не відповідає вимогам частини 2 статті 86 Закону України "Про державну службу", а, відтак, є протиправним та підлягає скасуванню.

За приписами статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв’язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до пункту 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Згідно абзацу 5 пункту 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року №7 задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати. Період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення.

Так, середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом 1 пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки ГУНП в Полтавській області від 27 серпня 2018 року № 1097/115/29/01/2018 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 897,71 грн.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача за період з 07.07.2018 по 01.11.2018 складає 73 612, 22 грн (82 робочі дні х 897,71 грн).

Оскільки позивачем заявлено до стягнення лише 53 862,61 грн, суд, керуючись частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з метою ефективного захисту прав позивача та стягнути з відповідача 73 612,22 грн.

Пунктами 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, а також про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

За таких обставин суд вважає за необхідне допустити постанову до негайного виконання в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

За приписами частини 1, 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, не довів суду правомірності прийнятого ним рішення, що є підставою для задоволення адміністративного позову у повному обсязі.

За викладених обставин позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного та керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 36000, рнокпп НОМЕР_1) до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (вул. Пушкіна, 83, м. Полтава,36000, код ЄДРПОУ 40108630) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 06.07.2018 №339 о/с "По особовому складу".

Поновити ОСОБА_1, державного службовця 4 рангу, на посаді начальника управління зв'язку та телекомунікацій Головного управління Національної поліції в Полтавській області з 07.07.2018.

Стягнути з Головного управління Національної поліції України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 40108630; вул. Пушкіна, 83, м. Полтава, Полтавська область, 36014) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 36000, рнокпп НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.07.2018 по 01.11.2018 у розмірі 73612,22 грн (сімдесят три тисячі шістсот дванадцять гривень двадцять дві копійки) з відрахуванням обов'язкових платежів.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1, державного службовця 4 рангу, на посаді начальника управління зв'язку та телекомунікацій Головного управління Національної поліції в Полтавській області з 07.07.2018 та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за 1 місяць з відрахуванням обов'язкових платежів допустити до негайного виконання.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у разі проголошення скороченого рішення.

Повне рішення складено 06 листопада 2018 року.

Суддя ОСОБА_6