Рішення № 77627766, 05.11.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/1671/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2018 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Вовченко O.A.,

секретар судового засідання Іщенко С.О.,

за участю:

перекладача – ОСОБА_1

позивача – ОСОБА_2 Тотончі Саба Аліасгар,

представника позивача – ОСОБА_3 (за довіреністю),

представника відповідача – ОСОБА_4 (за довіреністю),

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_2 Тотончі Саба Аліасгар до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов’язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_2 Тотончі Саба Аліасгар до Державної міграційної служби України, у якій позивач просить суд:

1) визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 06.03.2018 року №82-18 про відмову у визнанні ОСОБА_2 Тотончі Саба Аліасгар біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

2) зобов’язати Державну міграційну службу України визнати ОСОБА_2 Тотончі Саба Аліасгар біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ухвалою суду від 13 квітня 2018 року позов ОСОБА_2 Тотончі Саба Аліасгар залишено без руху у зв’язку з невідповідністю позовної заяви вимогам ст.ст.160, 161 КАС України. Позивачу був наданий 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали.

Ухвалою суду від 25 квітня 2018 року прийнято до розгляду дану позовну заяву, відкрито провадження у адміністративній справі та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи. Витребувано в Державної міграційної служби України належним чином засвідчені копії матеріалів особової справи ОСОБА_2 Тотончі Саба Аліасгар.

В обґрунтування позову позивач зазначає наступне.

05 квітня 2018 року позивачем було отримано повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. З посиланням на рішення Державної міграційної служби України від 06.03.2018 р. №82-18, у вказаному повідомленні зазначено, що: 1) подана позивачем історія переслідування не відповідає критеріям міжнародного захисту; 2) подана позивачем інформація щодо переслідування має низку суперечностей, які суттєво вплинули на прийняття рішення за її заявою. Зазначає, що відмова у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є незаконною та протиправною, а відповідне рішення відповідача підлягає скасуванню. Вказує, що 20.11.2012 року звернулась до Державної міграційної служби України в особі Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем та заповнила анкету особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем. До заяви та анкети, у той же день звернення позивач додала додаткові пояснення та матеріали про релігійні обставини та переслідування християн в ОСОБА_2, особливо тих, хто залишив іслам та прийняв християнство. 20.07.2015 року територіальний підрозділ відповідача - Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області зробив висновок по справі №ODS12/481 про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Як вбачається з мотивувальної частини цього висновку, який має назву «ОСОБА_1 правдоподібності матеріальних елементів заяви», Управління у справах іноземців ДМС в Одеській області, встановивши факт зміни віросповідання та приналежності позивача до релігійної організації Свідків ОСОБА_5, проте використовуючи інформацію іншої релігійної конфесії (Української православної церкви) щодо автентичності (справжності-відповідності) Свідків ОСОБА_5 християнству та іншу інформацію відносно вірогідної можливості повернення позивача до ОСОБА_2, не зважаючи на те, що вона не збирається більше приховувати свої релігійні погляди, робить чотири наступних висновки: елементи громадянства та національності (етнічної належності) визначаються правдоподібними; міграційною службою приймається елемент відношення особи до послідовників релігійної течії «Свідків ОСОБА_5», в той же час вбачається, що вказана організація не має відношення до аутентичного християнства («Свідки ОСОБА_5» вважаються «сектантською течією» та «деструктивною сектою»), інформація щодо факту зміни віросповідання з ісламу на християнство залишається непідтвердженою (неможливо з’ясувати чи дотримувалась особа заповітів ісламу під час постійного перебування на Батьківщині та під час повернення до країни громадянської належності в період 27.06.2011 - 10.07.2011 p.p. і що саме підштовхнуло її до вивчення релігійної літератури «Свідків ОСОБА_6» на території нашої країни); факт заборони діяльності організації «Свідків ОСОБА_5» на території ОСОБА_2 вважається достовірним; інформація заявниці щодо неможливості повернення до ОСОБА_2 через те, що вона не збирається більше приховувати свої релігійні погляди на підтримку «Свідків ОСОБА_5» вважається навмисно поданою для посилення ймовірної історії про переслідування. Обґрунтованість побоювань не доведено… Відношення особи до послідовників «Свідків ОСОБА_5» не вважається підставою щодо неможливості повернення на Батьківщину.... Зазначає, що 21.12.2015 року відповідачем на підставі вищезазначених висновків Управління у справах іноземців ДМС в Одеській області було прийнято рішення № 849-15, яким позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про що позивач була повідомлена 25.01.2016 року, коли отримала письмове повідомлення № 5 від 06.01.2016 про відмову у визнанні біженцем. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 06.04.2016 р. по справі №815/411/16 рішення відповідача про відмову у визнанні позивача біженцем було скасовано як таке, що прийняте без ретельного дослідження та врахування усіх обставин справи. Відповідача було зобов’язано повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка по потребує додаткового захисту. Вказана постанова була залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2016 р. За результатами касаційного перегляду Вищим адміністративним судом України ухвалою від 30.05.2017 р. касаційна скарга відповідача була відхилена, а постанова Одеського окружної адміністративного суду від 06.04.2016 р. була залишена без змін. На виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 06.04.2016 року по справі №815/411/16 відповідачем було повторно розглянуто заяву позивача, та прийнято оскаржуване рішення. Проте, відповідачем не була врахована позиція судів та підстави, з яких попереднє аналогічне рішення вже було скасовано, хоча відповідач по тексту оскаржуваного рішення посилається на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06.04.2016 р. по справі №815/411/16, а також неодноразово стверджує про проведення «повного та всебічного» повторного розгляду заяви позивача, висновки та рішення відповідача суперечать обставинам справи, в супереч висновкам суду не враховують обставини в країні походження в контексті побоювань позивача та не містять жодної оцінки або спростування фактів щодо країни походження, наведені позивачем, та навпаки, носять дискримінаційний характер, та направлені на обмеження позивача в реалізації його права на свободу віросповідання. Зазначає, що в своїй заяві, в додаткових поясненнях до заяви та в матеріалах, додатково наданих під час проведення співбесід, що містяться в особовій справі, позивачем в повній мірі доведено відповідність критеріям визнання біженцем, встановленими ст. 1 Конвенції про біженців 1951 року, ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Вказує, що під час перебування на території України позивач змінила релігію. Вона припинила сповідувати іслам та 31.05.2009 р. прийняла християнство, здійснивши християнський обряд водного хрещення як Свідок ОСОБА_5. Як активна послідовниця релігії Свідків ОСОБА_5 з 01.12.2009 р. Керівним комітетом Релігійної організації «Релігійний Центр Свідків ОСОБА_5 в Україні» позивач була призначена релігійним служителем - повночасовим проповідником (сталим піонером), її обов'язки, як повночасового проповідника включають в себе ділитися доброю новиною з Божого Слова, Біблії, від дому до дому з іншим людьми (проповідувати) на повночасовій основі. Вона також допомагає у виконанні різного виду служіння в зборі, до якого належить. Наслідуючи приклад ОСОБА_7 та його апостолів, вона публічно проповідує всіляким людям, а також кожного місяця безоплатно навчає віруванням Свідків ОСОБА_5 зацікавлених осіб у них вдома. Вказує, що позивач звернулася про надання їй статусу біженця саме тому, що у зв'язку зі зміною віросповідання та відмовою від ісламу на користь християнства, в разі повернення до країни походження -- ОСОБА_2, існує висока ймовірність нелюдського поводження та переслідування з боку держави за віровідступництво. В якості доказів цих «цілком обґрунтованих побоювань» позивачем було надано факти та відомості з різних джерел інформації, а саме: публікації в засобах масової інформації, повідомлень національних та міжнародних правозахисних організацій. Позивачем також була надана інформація зі звітів органів ООН, Держадепартаменту США. Всі ці матеріали містяться в матеріалах особової справи.

Враховуючи викладене, позивач просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

21 травня 2018 року до суду за вх.№14276/18 від відповідача надійшов відзив (т.1 а.с.38-54), у якому, з посиланням на обставини, встановлені висновком про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 06.02.2018 року, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

07 червня 2018 року ухвалою суду клопотання позивача задоволено та визначено розгляд справи за позовом ОСОБА_2 Тотончі Саба Аліасгар до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов’язання вчинити дії проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

08 червня 2018 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив за вх.№16208/18 (т.3 а.с.86-94), у якій зазначає, що відповідач, в якості письмового доказу, робить неодноразові посилання на російський Інтернет-ресурс «Институт социально-политических исследований» (http//ispr.ru/), який російською мовою інформує про права людини у ОСОБА_2, у якому лише формально коментуються правові норми Конституції ОСОБА_8 ОСОБА_9. Відповідачем не надано жодних обґрунтувань, чому саме цей ресурс він вважає джерелом достовірної інформації. При цьому сам вказаний ресурс не містить жодних вказівок або посилань на джерело або автора (-ів) розміщеної інформації, редакцію або редактора цього інтернет-ресурсу, дату публікації відповідного матеріалу тощо. Натомість відповідач, повторно розглядаючи справу позивача за її заявою про надання статусу біженця не прийняв до уваги рішення суду касаційної інстанції по справі № 815/411/16. Як при першому розгляді заяви позивача, так і при другому розгляді відповідач взагалі не аналізує докази, надані позивачем та її представниками, про які зазначає суд касаційної інстанції. В матеріалах особової справи позивача, яка сформована відповідачем, знаходяться беззаперечні письмові докази порушення релігійних прав людини у ОСОБА_9, наданих з достовірних авторитетних національних та міжнародних джерел інформації, про які зазначає суд касаційної інстанції. Ці докази позивач та її представники надавали відповідачу як при особистому зверненні позивача до відповідача, так і під час першого судового розгляду цієї справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Фактично, інформація про суттєві порушення прав людини в ОСОБА_9, зокрема права на свободу віросповідання, свободу слова та думки, зборів тощо є загальновідомою, а тому не потребує доказування. Проте навіть попри це, в матеріалах справи є достатньо фактів, з посиланням на Комітет з прав людини ООН, Міжнародна комісія при Державному департаменті США по контролю за станом релігійних свобод у світі, численні правозахисні та громадські організації у своїх офіційних звітах та доповідях постійно привертають увагу міжнародної спільноти до вкрай небезпечного становища релігійних меншин в ОСОБА_9. Відповідачу необхідно було лише відпрацювати свої власні обов’язки, покладені на нього державою, але він вдруге цього не зробив. Крім того, з посиланням на офіційний сайт ОСОБА_10 Європейського союзу, 12 квітня 2018 року було повідомлено про те, що ОСОБА_10 Європейського союзу продовжила обмежувальні заходи проти ОСОБА_9 до 13 квітня 2019 року у відповідь на серйозні порушення прав людини (режим доступу: https://www.eurointegration.com.ua/news/2018/04/12/7080335/). Не зрозуміло з яких підстав відповідач у своєму відзиві знову ставить під сумнів преюдиційний факт - факт зміни віросповідання позивача, тоді як цей факт вже був перевірений судами України першої, апеляційної і касаційної інстанцій (2016-2017 рр.). Встановлено, що позивач є християнкою. Зазначає, що якщо позивач буде вимушена залишити Україну у зв’язку з рішенням відповідача про відмову у визнанні її біженцем вона як християнський Свідок ОСОБА_5 не припинить свою релігійну діяльність. Вона буде відчувати свою відповідальність, та християнський обов’язок проповідувати (тобто розказувати) іншим людям - громадянам ОСОБА_11, про християнську добру новину з Біблії, що піддасть її життя та свободу небезпеці.

18 липня 2018 року ухвалою суду клопотання представника відповідача – задоволено та визначено розгляд справи за позовом ОСОБА_2 Тотончі Саба Аліасгар до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов’язання вчинити дії проводити за правилами загального позовного провадження.

26 вересня 2018 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні у задоволенні позовних вимог просила відмовити.

Заслухавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи та обставини, якими обґрунтовуються вимоги та докази, якими вони підтверджуються, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів особової справи №ОDS12/481 (т.2 а.с.1-323, т.3 а.с.1-48), ОСОБА_2 Тотончі Саба Аліасгар, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою ОСОБА_8 ОСОБА_9, уродженка м.Керман, провінція Керман, ОСОБА_11, проживала за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_9, національність – персидська, за віросповіданням – християнка, Свідок ОСОБА_5, рідна мова – фарсі, володіє дарі та російською мовою, не заміжня, закінчила учбовий центр передвузівського навчання «Аль Захра» в м.Керман (1991-2003 р.р.), підготовчий факультет медичного інституту Української асоціації народної медицини (2004-2005 р.р.), Українську медичну стоматологічну академію (2005-2011 р.р.). Не закінчила навчання у інституті очних хвороб та тканинної терапії ім..ОСОБА_12 АМН України (2011-2012 р.р.).

ОСОБА_2 Тотончі Саба Аліасгар 20.09.2004 року вибула з ОСОБА_8 ОСОБА_9, державний кордон України перетнула легально, літаком, місцем перетину кордону є міжнародний аеропорт «Бориспіль».

20 листопада 2012 року позивач вперше звернулася до Управління у справах біженців ГУДМС України в Одеській області із заявою-анкетою про визнання біженцем (т.2 а.с.120).

20 липня 2015 року за результатами розгляду особової справи заявника №ОDS12/481 Головне управління ДМС в Одеській області дійшло висновку про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через відсутність умов, передбачених пунктами 1, 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (т.2 а.с.308-319).

21 грудня 2015 року прийнято рішення №849-15 про відмову ОСОБА_2 Тотончі Саба Аліасгар у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.2 а.с.3).

Не погодившись із вказаним рішенням, позивач оскаржила його до Одеського окружного адміністративного суду.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2016 року по справі №815/411/16, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2016 року (т.2 а.с.22-27) та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 травня 2017 року, адміністративний позов ОСОБА_2 Тотончі Саба Аліасгар до Державної міграційної служби України про визнання неправомірними та скасування рішень № 5 від 06.01.2016 року, від 21.12.2015 року № 849-15 та зобов’язання вчинити певні дії задоволено частково. Скасовано рішення Державної міграційної служби України № 5 від 06.01.2016 року, від 21.12.2015 року № 849-15 про відмову ОСОБА_2 Тотончі Саба Аліасгар у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов’язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_2 Тотончі Саба Аліасгар про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (т.2 а.с.34-38).

Згідно ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, постановою Одеського окружного адміністративного суду по справі №815/411/16 встановлено наступне:

«…Проаналізувавши особову справу позивача, дослідивши докази надані позивачем та його представником під час розгляду справи, суд дійшов висновку, що відповідач не в повному обсязі та не всебічно вивчив і оцінив всі документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Судом встановлено, що відповідачем не було направлено запити ні до Міністерства закордонних справ України щодо офіційних даних стосовно інформації про країну походження позивача, наявності або відсутності даних про переслідування в ОСОБА_2 осіб, що змінили віру, ні до ОСОБА_13 в України щодо офіційної інформації про наявність у країні кримінальної відповідальності за віровідступництво та застосування покарань за зміну віри.

Виходячи з того, що відповідачем перевірка фактів, викладених позивачем не проводилася, запити у відповідні органи не були зроблені, відтак суд дійшов висновку, що рішення відповідачем було прийнято формально.

Виходячи з теоретичних засад права, колегія суддів зазначає, що правова система ОСОБА_13 відноситься до мусульманської правової системи, яка заснована на релігії ісламу, тлумаченні її вченими-богословам та правознавцями та використовує в якості регулятора суспільних відносин не стільки власно юридичні норми, скільки релігійні, моральні норми, а також норми-звичаї. Основними джерелами права в мусульманській системі права є Коран (збірка висловів Мухаммеда), сунна (тлумачення Корану), на підставі яких були встановлені норми шаріату. Мусульманське право засновано на ідеї зобов’язань, покладених на особу, а не на права, які вона може мати. Мусульманське право визнає законність регламентуючих заходів (регламентів) з боку влади, оскільки суверен (монарх або парламент) в ісламському розумінні не пан, а служитель права: він не законодавствує, а слідкує за правильним відправленням правосуддя. Суверен може предписувати суддям, який з тлумачень (шляхів тлумачення права) слід застосовувати до певних обставин.

З аналізу загальнодоступних даних судом встановлено, що в цей час норми та принципи мусульманського права здійснюють глибокий вплив на конституційне законодавство та форму правління, яка склалася в ОСОБА_13. Вони відіграють ведучу роль і в інших галузях діючого права, забезпечуючи підпорядкованість ісламським нормам права всіх сторін суспільного та особистого життя громадян.

Окрім того, згідно матеріалів особової справи відповідачем не було проведено дослідження інформації щодо країни походження позивача, в той час, як надані представником позивача відомості з різних джерел інформації, а саме: з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій (Том 1 а.с. 149-238), свідчать про необхідність ретельного вивчення інформації щодо країни походження позивача та аналізування щодо суб’єктивних та об’єктивних причин побоювання позивачем переслідування, затримання або арешту, у зв’язку з тим, що вона є християнкою за віросповіданням, що підтверджується в тому числі довідки релігійної громади Свідків ОСОБА_5 (Том 1 а.с. 137, Том 2 а.с. 35).

Суд також зазначає, що під час розгляду адміністративної справи представником відповідача не заперечувався факт зміни віросповідання позивача та те, що на момент звернення до відповідача позивач була та є послідовником релігійної громади Свідків ОСОБА_5.

Разом з тим, судом встановлено, що підставою для звернення до відповідача з питань надання статусу біженця є побоювання стати жертвою переслідування у зв’язку із зміною віросповідання.

Крім того, колегією суддів встановлено, підтверджено позивачем та не спростовано матеріалами справи, що побоювання позивача стати жертвою переслідування пов’язано з релігією, тобто з причиною, яка вказана в Конвенції про статус біженців 1951 року.

Відтак, як підтверджується матеріалами справи позивача, вона зробила реальну спробу обґрунтувати свою заяву, зазначивши, що не має можливості повернутись до країни походження в зв'язку із прийняттям християнства та релігійним переслідуванням на Батьківщині та вказавши на відсутність основних соціальних прав, в тому числі свободи у виборі віри, а також інших прав, які гарантують мирне життя в суспільстві.

Виходячи з наведеного вище, суд встановив, що заява позивача не є очевидно необґрунтованою.

Таким чином, дослідивши всі докази по справі у сукупності, суд вважає, що відповідач не в повному обсязі та не всебічно провів процедуру розгляду заяви позивача, не в повній мірі вивчив і оцінив всі документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а відповідно рішення № 5 від 06.01.2016 року, від 21.12.2015 року № 849-15 Державної міграційної служби України були прийняті передчасно. …

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що рішення Державної міграційної служби України прийняті без врахування всіх обставин справи та не досліджено відповідачем у повній мірі, тобто, є необґрунтованими та передчасними, що є підставою для їх скасування, а тому позовні вимоги в частині скасування рішень Державної міграційної служби України № 5 від 06.01.2016 року, від 21.12.2015 року № 849-15 підлягають задоволенню. …».

Одеським апеляційним адміністративним судом в ухвалі від 22.06.2016 року встановлено наступне:

«…Як вбачається з матеріалів справи, позивач не мала можливості повернутись до країни свого походження у зв'язку з тим, що вона, як особа, що не сповідає іслам, побоюється переслідувань з боку органів державної влади за релігійною ознакою, оскільки позивачем змінено віросповідання з ісламу на християнство та вона є присвяченим охрещеним служителем Релігійної організації Свідків ОСОБА_5 в Україні, що підтверджується довідкою № 1 від 21 жовтня 2012 року релігійної громади Свідків ОСОБА_5 смт. Овідіополь та довідкою релігійної організації «Релігійний центр Свідків ОСОБА_5 в Україні» від 26 лютого 2016 року № 411.

Факт заборони діяльності релігійної організації Свідків ОСОБА_5 на території ОСОБА_13 апелянтом не заперечується.

Крім того, факт наявності переслідувань в ОСОБА_13 з боку влади по відношенню до релігійних груп мусульман, які функціонують поза її контролем, є загальновідомим та підтверджується даними офіційних джерел інформації, а саме: витягу доповіді Комісії США з питань міжнародної свободи віросподівання (Річний звіт за 2011р.- Повний звіт, травень 2011року).

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що позивачем не доведено факт очевидності побоювання стати жертвою переслідування.

Твердження ж апелянта, про те, що релігійна організація Свідків ОСОБА_5 не має відношення до аутентичного християнства, колегія суддів вважає безпідставними.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно матеріалів особової справи відповідачем не було проведено дослідження інформації щодо країни походження позивача, в той час, як надані представником позивача відомості з різних джерел інформації, а саме: з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, свідчать про необхідність ретельного вивчення інформації щодо країни походження позивача та аналізування щодо суб’єктивних та об’єктивних причин побоювання позивачем переслідування, затримання або арешту, у зв’язку з тим, що вона є християнкою за віросповіданням. …».

Таким чином, вищевказаними рішеннями встановлено, що на території ОСОБА_13 заборонена діяльність релігійної організації Свідків ОСОБА_5, в ОСОБА_13 здійснюється переслідування з боку влади по відношенню до релігійних груп мусульман, які функціонують поза її контролем та що ОСОБА_2 Тотончі Саба Аліасгар є Свідком ОСОБА_5.

06 лютого 2018 року за результатами повторного розгляду особової справи заявника № ОDS12/481 Головне управління ДМС в Одеській області прийняло висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через відсутність умов передбачених пунктами 1, 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (т.3 а.с.22-43).

На підставі вищевказаного висновку Державною міграційною службою України прийнято рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №82-18 від 06.03.2018 року (т.1 а.с.11, 28, т.3 а.с.9-10).

Повідомленням від 03.04.2018 року №476 ОСОБА_2 Тотончі Саба Аліасгар повідомлено про відмову їй у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі рішення ДМС №82-18 від 06.03.2018 року (т.1 а.с.10, 22, т.3 а.с.16).

Не погодившись із вказаним рішенням Державної міграційної служби України, ОСОБА_2 Тотончі Саба Аліасгар оскаржила його до суду.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон).

Згідно з ч.6 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі – Закону) рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У свою чергу, п.1 та п.13 ч.1 ст.1 Закону визначають, що біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Особа, котра звертається із клопотанням про надання статусу біженця в Україні має обґрунтовано довести, що саме вона є жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Згідно Конвенції про статус біженців 1951 року та статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця, це: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Законом України від 21.10.1999 року ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво щодо процедур та критеріїв встановлення статусу біженців, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік). Зазначене Керівництва встановлює критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.

Згідно з статтею 4 ОСОБА_10 Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту» (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно абз.5 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з ч.7 ст.7 Закону до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Практичні рекомендації «Судовий захист біженців і осіб, що прибули в Україну в пошуках притулку», видані 2000 року за допомогою Представництва УВКБ ООН по справа біженців в Україні і Центра досліджень проблем міграції, доповідають: при зверненні до органу міграційної служби за наданням статусу біженця в Україні, як доказ необхідно пред'явити документи або їх копії, що підтверджують обґрунтованість побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Підтвердженням фактів стати жертвою переслідувань можуть бути документи офіційних органів влади, суду, прокуратури, державної безпеки про залучення до відповідальності в країні цивільної належності або держави постійного місця проживання.

Позивачем надано суду довідку релігійної організації «Релігійний центр Свідків ОСОБА_5 в Україні» №1053 від 20.06.2018 року (т.3 а.с.99), згідно якої ОСОБА_2 Тотончі Саба Аліасгар 2009 року є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об’єднання Свідків ОСОБА_5 в Україні. ОСОБА_2 Тотончі Саба Аліасгар призначена 01 грудня 2009 року Керівним комітетом Релігійної організації «Релігійний Центр Свідків ОСОБА_5 в Україні» на посаду релігійного служителя - повночасовим проповідником (сталим піонером). Вона призначена згідно з пунктом 3.1.5. Статуту Релігійної організації «Релігійний Центр Свідків ОСОБА_5 в Україні», який зареєстрований 30 березня 1992 року ОСОБА_10 у справах релігій при Кабінеті Міністрів України із змінами та доповненнями, зареєстрованими 19 грудня 2017 року Міністерством культури України. Її обов’язки, як повночасового проповідника, включають в себе ділитися доброю новиною з Божого Слова, Біблії, від дому до дому з іншим людьми на повночасовій основі. Вона також допомагає у виконанні різного виду служіння в зборі, до якого належить. Наслідуючи приклад ОСОБА_7 та його апостолів, вона публічно проповідує всіляким людям, а також кожного місяця безоплатно навчає віруванням Свідків ОСОБА_5 зацікавлених осіб у них вдома

Також позивачем надано до суду інформацію з різноманітних Інтернет-ресурсів (т.3 а.с.116-130), з яких вбачається про переслідування на території ОСОБА_2 християн різних конфесій, прийнявши християнство колишніх мусульман, зокрема пасторів.

Проаналізувавши особову справу позивача, дослідивши докази надані позивачем та його представником під час розгляду справи, суд дійшов висновку, що відповідач не в повному обсязі та не всебічно вивчив і оцінив всі факти, що можуть бути доказом наявності умов для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Так, як вбачається з матеріалів особової справи, зокрема додаткового протоколу співбесіди з громадянкою ОСОБА_2 Тотончі Саба Аліасгар від 29.11.2016 року (т.2 а.с.92-109) а також з висновку про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 06.02.2018 року, позивач неодноразово наголошувала на тому, що являлась «нехрещеним вісником», «піонером», вказувала на те, що має бажання проповідувати, є проповідником, а також, що зазначених осіб в ОСОБА_2 переслідують, однак даний факт жодним чином не досліджений відповідачем, правового висновку йому не надано.

Натомість відповідачем у висновку від 06.02.2018 року зазначено, що «Однак для новонаверненого, який нічим не виділяється, в тому сенсі, що він не пропагує і не проявляє свою християнську віру в політичному контексті, однак відвідує домашні служби і зберігає вдома релігійні матеріали, зазвичай відсутній ризик неналежного поводження такої міри або характеру, яких достатньо щоб підпасти під дію Статей 2 і 3 Конвенції».

Так, ч.2 ст.2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд звертає увагу на те, що одним із критеріїв, якому повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень, є принцип обґрунтованості рішення, який вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Державної міграційної служби України прийняте без врахування всіх обставин справи та не досліджено відповідачем у повній мірі, тобто є необґрунтованими та передчасними, що є підставою для його скасування, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 06.03.2018 року №82-18 про відмову у визнанні ОСОБА_2 Тотончі Саба Аліасгар біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку, що відповідач не в повному обсязі вивчив та перевірив всі документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд вважає, що керуючись приписами ст. 9 КАС України, з метою повного захисту прав позивача слід вийти за межі позовних вимог та зобов’язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_2 Тотончі Саба Аліасгар від 20.11.2012 року про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням висновків, наведених у рішенні суду та прийняти рішення у відповідності до норм Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а у вимозі зобов’язати Державну міграційну службу України визнати ОСОБА_2 Тотончі Саба Аліасгар біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту слід відмовити.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкту владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд приходить до висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 9, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 Тотончі Саба Аліасгар – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 06.03.2018 року №82-18 про відмову у визнанні ОСОБА_2 Тотончі Саба Аліасгар біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов’язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_2 Тотончі Саба Аліасгар від 20.11.2012 року про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням висновків, наведених у рішенні суду та прийняти рішення у відповідності до норм Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_2 Тотончі Саба Аліасгар (вул.Лазарєвська, 14а, м.Овідіополь, Одеська область, 67805).

Відповідач - Державна міграційна служба України (вул.Володимирська, 9, м.Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470).

Повний текст рішення складено та підписано 05.11.2018 року.

Суддя О.А. Вовченко

.