Вирок № 77626395, 06.11.2018, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа № 265/4474/17

Провадження № 1-кп/265/131/18

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2018 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді - Костромітіної О. О.,

суддів - Мельник І. Г., Міхєєвої І. М.,

за участю секретарів - Куксенко А. С., Тулянкіної М. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за кримінальним провадженням № 12017050790000918 за обвинуваченням ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Горлівка Донецької області, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, непрацюючого, інвалід ІІІ групи, пенсіонера, одруженого, який має на утриманні дитину, ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше судимого: 14 лютого 2017 року Орджонікідзевським районним судом міста Маріуполя Донецької області за ч. 1 ст. 185 КК України до 100 годин громадських робіт, які повністю відбув 13 листопада 2017 року, зареєстрованого АДРЕСА_3, який мешкає АДРЕСА_1, в скоєні злочину, передбаченому ст. 15 ч. 2 - 115 ч. 1 КК України,

за участі:

прокурорів - Величко Л. С., Єрмакової Г. М.,

потерпілого - ОСОБА_2,

захисника - Здор К. С.,

обвинуваченого - ОСОБА_1,

В С Т А Н О В И В:

9 травня 2017 року приблизно об 21-30 год. у ОСОБА_1, який перебував у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись біля АДРЕСА_6 із ОСОБА_2 виникла сварка в результаті раптово виниклих особистих неприязних стосунків, внаслідок якої ОСОБА_2 завдав ударів стиснутими в кулак руками по обличчю, голові та тулубу ОСОБА_1, здійснивши не менше трьох травматичних впливів та спричинивши тим самим ОСОБА_1 наступні тілесні ушкодження: на нижньому повіці лівого ока - синець, на лівій ушній раковині, в ділянці завитка - садно, на грудній клітині зліва, в 9-10 міжребір'ї - синець, які по ступеню тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень.

ОСОБА_1, реально сприймаючи загрозу своєму життю та здоров'ю та захищаючи від неправомірного посягання свої охоронювані законом права, ножем, який був при ньому, щоб припинити протиправні дії ОСОБА_2, з метою умисного спричинення тяжких тілесних ушкоджень останньому, який був без зброї, перебуваючи у стані необхідної оборони, але невірно оцінивши обстановку, яка склалась, діяв з перевищенням її меж, тобто використовував спосіб захисту (заподіяння тяжкої шкоди ОСОБА_2.), який явно не відповідав небезпечності посягання та обстановці захисту, умисно наніс потерпілому удар ножем, який тримав у правій руці, в грудну клітину зліва, що є життєво важливим органом, чим спричинив ОСОБА_2 тілесне ушкодження: проникаюче колото-різане поранення передньої поверхні грудної клітки зліва в проекції V-VI ребер по парастернальній лінії в середостіння, з перетином VI ребра по парастернальній лінії, з пораненням перикарду і правого шлуночку, що ускладнилося гемопневмотораксом зліва (у плевральній порожнині 1,5 л. згустків крові), гемоперикардом, гиповолемічним і плевропульмональним шоком ІІ-ІІІ ступені, яке відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент заподіяння.

Таким чином ОСОБА_1 умисно заподіяв тяжке тілесне ушкодження потерпілому, що було вчинене внаслідок перевищення меж необхідної оборони, тобто скоїв злочин, передбачений ст. 124 КК України.

Натомість органом досудового розслідування ОСОБА_1 було висунуто обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченому ч. 1 ст. 115 - ч. 2 ст. 15 КК України.

Так допитаний у судовому засіданні ОСОБА_1, не визнаючи свою провину за висунутим йому обвинуваченням, вказував, що 9 травня 2017 року десь після 20-30 год. він підійшов до АДРЕСА_5, де із ним хотів зустрітись ОСОБА_2, якого він до цього знав по роботі, щоб поговорити відносно металу, якого, натомість, він не брав, оскільки залишив на місце ще вранці того дня через незгоду на це ОСОБА_4. Коли він підійшов, то сів на лавку за столом, що була у дворі такого будинку. Згодом до нього підійшов якийсь невідомий йому чоловік, знайома ОСОБА_14, ОСОБА_5 та ОСОБА_2. Однак він не встиг поздороватись, як ОСОБА_2 його вдарив по обличчю, наносячи удари по голові, від чого він впав на лавочку, а коли падав із неї, то схопив правою рукою зі стола, який знаходився біля лавочці, кухонний ніж, який лежав на столі. Пояснював, що почав махати ножем для свого захисту, щоб нажахати нападників. Оскільки він лежав на лавочці зажатим, то при падінні хватав те, що потрапляло під руку для свого захисту. В цей момент ОСОБА_2 продовжував його бити по обличчю, голові руками, тим самим наніс йому десь 5 ударів. Додавав, що на момент його побиття ОСОБА_2 у нього була перебита у 2016 році кість нижньої щелепи праворуч, а також ліворуч у скроневому районі на черепі була з 2004 року відсутня частина кості. Удари потерпілий йому наносив руками саме в лівий бік його голови, тому він хвилювався за своє життя та здоров'я у цей момент. Оскільки потерпілий насів на нього на лавочці зверху нього, то він вимушений був нанести для захисту себе біля 3-4 ударів у бік потерпілого. Від його дій потерпілий послабив хватку. Ніж у цей момент у нього забрав ОСОБА_5. Після він побіг у під'їзд будинку 105 по пр. Перемоги, де потрапив до квартири свого знайомого ОСОБА_6. Лише коли за ним прийшла поліція він дізнався, що потрапив ножем по тілу ОСОБА_2, бо потерпілого несли у машину швидкої допомоги. Вказував, що якби він не вдарив ОСОБА_2 ножем, той міг його вбити, бо знав про його пошкодження шелепи та голови. Від ударів потерпілого він зазнав ушкоджень обличчя, голови та тулубу. Не пам'ятав при цьому, щоб він із потерпілим вдвох лежали на землі того вечора. Просив суд визнати його невинним.

В ході слідчого експерименту від 11 травня 2017 року, проведеного при потятих, судово-медичному експерті, за участі ОСОБА_1 та його захисника, що вбачається з відповідного протоколу слідчої дії, зафіксованій на цифровому носії інформації, обвинувачений надав аналогічні покази тим, що були ним надані в судовому засіданні, показавши на місці події обставини нанесення йому ОСОБА_2 ударів по обличчю, голові та тілу, а також обставини нанесення ним вже потерпілому ударів ножем. При цьому додав та показав, яким чином його придавив за горло ОСОБА_2 на лавочці, коли до нього той підійшов та першим почав наносити удари правою рукою в район його лівої скроні. В цей момент, коли його повалили на лавку, його ноги тримав ОСОБА_5, щоб він не пручався. Показував, як його зажали на лавці, внаслідок чого у нього була вільна лише права рука, якою він наніс удар ножем по спині ОСОБА_2, після чого у нього вихватили ніж з руки (т. 1, а. с. 228-245).

На підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченому ст. 15 ч. 2 - 115 ч. 1 КК України, за клопотанням прокурора в ході судового розгляду були допитані потерпілі та свідки.

Так потерпілий ОСОБА_2 у судовому засіданні вказував, що 9 травня 2017 року десь об 16-00 год. йому зателефонувала знайома ОСОБА_4, яка мешкає по АДРЕСА_4 в м. Маріуполі, яка повідомила, що у неї намагаються викрасти металевий стіл обвинувачений та її колишній чоловік. Він того вечора був у стані сп'яніння, однак погодився допомогти ОСОБА_4. Для цього він з ОСОБА_5 на таксі приїхали у двір до ОСОБА_4, розташований біля АДРЕСА_5, десь об 21-30 год., де обвинувачений вже сидів на лавці за металевим столом, що був у дворі такого будинку, чекаючи його. Зазначав, що він приїхав туди, щоб побити ОСОБА_1 Додавав також, що йому було відомо про те, що обвинувачений був інвалідом та у ОСОБА_1 був відламаний осколок черепа. Коли він підійшов до обвинуваченого, то першим завдав йому удару по обличчю, нічого не кажучи при цьому, після чого вони удвох почали битися, в ході чого катались по землі. ОСОБА_5 та ОСОБА_4 чекали осторонь. Так він декілька разів вдарив по обличчю та тулубу обвинуваченого. Коли впали на землю, то він продовжив задавати ударів обвинуваченому. Вже після цього ОСОБА_1 завдав йому удар ножем в груди спереду. Після того, як він викрикнув, що в обвинуваченого ніж, хтось наступив ОСОБА_1 на руку, після чого в обвинуваченого забрали ніж. Жодних претензій до обвинуваченого при цьому він не має, тому просив не позбавляти свободи ОСОБА_1

Згідно із слідчим експериментом, проведеним 14 червня 2017 року за участі ОСОБА_2 та понятих, потерпілий на місці події біля АДРЕСА_5 показав обставини скоєного відносно нього злочину, зазначаючи, що в ході бійки із ОСОБА_1, яка проходила в метрах трьох поруч зі столом, на якому до цього сидів обвинувачений, вони вдвох впали на траву, що стало після того як обвинувачений встав з лавки та схопив його руками за одежу. Також вказував, що після того, як під час бійки із обвинуваченим, він опинився зверху над ОСОБА_1, який був відповідно під ним, то відчув удари ножем від обвинуваченого, один у передню частину грудної клітини, а другий в ліву лопатку, які ОСОБА_1 йому наносив правою рукою, лежачи на землі (т. 2, а. с. 44-46).

Свідок ОСОБА_7 пояснила в судовому засіданні, що десь об 21-30 год. вона стояла на балконі, розмовляючи по телефону, та бачила, як у дворі АДРЕСА_5 за столом сиділи чоловіки, які почали штовхатись та битись. Однак вона бачила лише силуети, бо місце боротьби не освітлювалось. Тому як наносились удари та ким, вона не бачила. Пам'ятає лише, що бились два чоловіки. Зазначала, що поруч за цим спостерігали ще два чоловіки та жінка. Потім ця жінка закричала, що когось підрізали, після чого чоловіків розборонили, а постраждалого з землі переклали на лавку.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснив, що ввечері на лінію 102 надійшов виклик та він, як працівник поліції, зі своїм напарником поїхали на виклик, де побачили як один чоловік надає допомогу іншому, який лежав на лавці та у якого кров була на животі та спині. Також була поруч жінка. Поруч із лавкою лежав ніж в крові. Також бачили кров на землі. Коли приїхала швидка медична допомога, допитали очевидців, які вказали на того, хто це зробив. Вони зайшли до квартири, де був підозрюваний, який сидів на ліжку та одяг якого був у крові. Однак від медичної допомоги він відмовився. Внаслідок цього була викликана слідчо-оперативна група.

Свідок ОСОБА_9 зазначав в судовому засіданні, що ввечері 9 травня 2017 року до нього додому приходив обвинувачений, коли він сам вже спав, бо був у стані сильного сп'яніння. Очевидцем подій не був. Побачив ОСОБА_1 в квартирі, лише коли прокинувся. Потім побачив працівників поліції, коли почав виходити з під'їзду АДРЕСА_5, після чого поліцейські зайшли до нього в квартиру.

Свідок ОСОБА_4 вказувала в суді, що пам'ятає, як ввечері одного з днів 2017 року десь об 21-00 год. обвинувачений ножем підрізав потерпілого. Того вечора після телефонної розмови із ОСОБА_2 та ОСОБА_5, вона вийшла на двір АДРЕСА_5, де за столом на лавці вже сидів ОСОБА_1, до якого згодом підійшли ОСОБА_5 та ОСОБА_2 Вона стояла поруч. Потерпілий одразу почав висувати претензії обвинуваченому за те, що той хотів викрасти металеві стійки від столу. При цьому потерпілий першим схопив за грудки обвинуваченого, після чого першим вдарив обвинуваченого рукою. Бачила потім, як ОСОБА_2 та ОСОБА_1 почали битись, тримаючи один одного, після чого впали на землю, де обвинувачений вже підрізав ножем ОСОБА_2, про що останній закричав. Після цього вони припинили бійку самостійно, а ОСОБА_5 забрав ножа у обвинуваченого, розвівши ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Бійка тривала десь до 5 хвилин. Коли ОСОБА_1 встав з землі, то більше не намагався вдарити потерпілого. Потім поклали ОСОБА_2 на лавочку біля столу та викликали поліцію і швидку допомогу, а обвинувачений у цей момент пішов у під'їзд АДРЕСА_5 до ОСОБА_9, який вийшов з такого під'їзду через деякий час та вже із поліцією пішов до своєї квартири, де був обвинувачений. Зазначала, що коли вона підходила до столу у дворі, на ньому нічого не бачила. Додавала, що зранку того дня обвинувачений разом із її колишнім чоловіком намагались викрасти металеві стійки від столу, про що вона розповіла ОСОБА_2 Під час бійки обвинувачений не кричав, що вб'є ОСОБА_2

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні зазначав, що 9 травня 2017 року ввечері, десь об 20-00 год. він разом із потерпілим підішли до АДРЕСА_5, щоб поговорити з обвинуваченим, з ким про зустріч домовлявся ОСОБА_2, де зустріли ОСОБА_4. Він пішов спілкуватися з ОСОБА_4, а потерпілий спочатку почав сперечатись із ОСОБА_1, а потім першим битись із обвинуваченим, який сидів за лавкою поруч зі столом у дворі будинку. Погроз він тоді ні від кого не чув. Коли побачив, щось блиснуло в руці обвинуваченого, він підійшов до потерпілого з обвинуваченим та відібрав з правої руки ОСОБА_1 В ніж, відкинувши його у бік, який тоді був на землі, а ОСОБА_2 був зверху на ньому. Вони лежали на землі поруч із тією лавкою. Потерпілий самостійно встати не міг, втрачаючи свідомість, через що він його перевернув та побачив у того кров та поріз на груді. ОСОБА_4 допомогла йому покласти ОСОБА_2 на лавку поруч зі столом. Також було викликано швидку допомогу та поліцію. ОСОБА_1 у цей час пішов до під'їзду будинку. Додавав, що зранку того дня у ОСОБА_4 із обвинуваченим був конфлікт, через що вона зателефонувала потерпілому.

На обґрунтування висунутого ОСОБА_1 обвинувачення прокурором суду були надані також наступні письмові докази та експертні висновки.

Відповідно до огляду місця події від 9 травня 2017 року, що вбачається з протоколу вказаної слідчої дії, було за участі понятих оглянуто ділянку місцевості напроти будинку 105 по пр. Перемоги в м. Маріуполі, де знаходиться під деревом металевий стіл, на якому виявлено та вилучено кухонний ніж довжиною 24 см (довжина леза 11,2 см.) з плямами бурого кольору. Поруч із вказаним столом знаходиться дерев'яна лавка зі слідами бурого кольору, змиви яких вилучені на ватний тампон. Також під такою лавкою виявлено та вилучено чоловічу куртку з плямами бурого кольору, а на відстані 3-х метрів від неї вилучено порожню пластикову банку з під десерту «Машенька» зі слідами бурого кольору. Поруч із наведеною банкою виявлено на траві плями бурого кольору, змиви яких вилучені на ватний тампон (т. 2, а. с. 95-98).

За протоколами оглядів від 10 травня 2017 року у присутності понятих було оглянуто вилучені 9 травня 2017 року в ході огляду буд. 105 по пр. Перемоги в Лівобережному районі м. Маріуполя: пластикову банку з під десерту «Машенька», на зовнішній поверхні якої маються плями речовини бурого кольору, яка також часткова забруднена землею на внутрішній поверхні банки; кухонний ніж кустарного виробництва, виготовлений з клинку та рукояті, загальною довжиною 23,5 см., клинок якого з металу білого кольору довжиною 11,5 см., найбільшою шириною 2 см, довжина рукояті якої складає 12 см. та найбільшою шириною 2,5 см.; спортивну майстерку синього кольору ОСОБА_5, на рукавах якої маються ледь помітні помарки плям бурого кольору; два паперових конверти з двома марлевими тампонами, просоченими речовиною бурого кольору, зі змивами з поверхні дерев'яної лавки та трави відповідно (т. 1, а. с. 200, 203, 204, 208).

Відповідно до протоколу огляду від 10 травня 2017 року у присутності понятих було оглянуто чоловічу кофту чорного кольору, яка належить потерпілому ОСОБА_2, видану 10 травня 2017 року ОСОБА_4, на якій на лицевій поверхні передньої лівої половини кофти, на лицевій поверхні кофти, у нижній частині маються плями речовини бурого кольору, а також на лицевій поверхні лівої половини кофти біля блискавки є наскрізний поріз тканини кофти, розміром 2,5х0,5 см., а лицева поверхня лівої половини кофти просочена речовиною бурого кольору (т. 1, а. с. 194).

Згідно із протоколом огляду від 10 травня 2017 року у присутності понятих було оглянуто речі ОСОБА_2, видані 10 травня 2017 року ОСОБА_10: джинси синього кольору з плямами речовини бурого кольору, просочені такою речовиною, та слідами висохлого бруду; футболка зеленого кольору, цілісність тканини якої порушена через її повне розривання з боків (т. 1, а. с. 206).

За протоколом огляду від 10 травня 2017 року у присутності понятих було оглянуто видані 10 травня 2017 року ОСОБА_1: одну пару туфель темно-синього кольору з трьома плямами речовини бурого кольору; джинси синього кольору з плямами речовини бурого кольору; футболку з коротким рукавом сірого кольору з двома плямами речовини бурого кольору; футболку з довгим рукавом чорно-сірого кольору з плямами речовини бурого кольору, задня поверхня лівого рукава якої просочена речовиною бурого кольору; куртку джинсову сірого кольору з плямами коричневого кольору (т. 1, а. с. 194).

На підставі протоколів огляду від 10 травня 2017 року в присутності понятих було оглянуто: два марлевих тампона зі змивами з обох рук ОСОБА_1, частково забруднені речовиною коричневого кольору; два паперових конверти зі зрізами з нігтів з обох рук ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 201, 202).

За протоколом огляду від 10 травня 2017 року у присутності понятих було оглянуто два паперових конверти з двома марлевими тампонам, просоченими речовиною бурого кольору, зі зразками крові ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відповідно (т. 1, а. с. 209).

На підставі протоколу огляду від 16 червня 2017 року за участі понятих було оглянуто DVD-R диск з файлами відеозапису з нагрудних відеореєстраторів, на яких зафіксовані події, що мали місце 9 травня 2017 року під час виїзду автопатруля «Амур-0107» на адресу: АДРЕСА_4 у Лівобережному районі м. Маріуполя. Так при здійснені перегляду чотирьох наявних на диску файлів відеозапису від 9 травня 2017 року у проміжок часу з 21:41:29 до 21:55:07 відеозапис починається на вулиці (зелена зона) напроти фасадної стіни АДРЕСА_6 продовжується в АДРЕСА_2, після чого закінчується на вулиці (зелена зона) напроти фасадної стіни буд. 105 по пр. Перемоги (т. 2, а. с. 41-42).

Також з висновків експертизи № 534 від 14 червня 2017 року вбачається, що відповідно до вивчених медичних документів ОСОБА_2 експерт дійшов наступних висновків:

тілесні ушкодження, виявлені у потерпілого при зверненні по медичну допомогу: проникаюче колото-різане поранення передньої поверхні грудної клітки зліва в проекції 5-6 ребер по парастернальній лінії в середостіння, з перетином 6 ребра по парастернальній лінії, з пораненням перикарду і правого шлуночку, що ускладнилося гемопневмотораксом зліва (у плевральній порожнині 1,5 л. згустків крові), гемоперикардом, гиповолемічним і плевропульмональним шоком ІІ-ІІІ ступені, утворилися в результаті дії колюче-ріжучого предмету, можливо в зазначений термін, і по ступеню тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя у момент їх спричинення;

тілесне ушкодження, виявлене у потерпілого при зверненні по медичну допомогу: колото-різана рана лівої бічної поверхні грудної клітки по задньопахвовій лінії в 3 міжребір'ї, утворилося в результаті дії колюче-ріжучого предмета, можливо в зазначений термін, при описаних обставинах постанови, і по ступеню тяжкості відноситься до легких тілесних ушкоджень, що спричиняють за собою короткочасний розлад здоров'я, оскільки рана вимагає для свого загоєння і утворення спроможного рубця термін понад шість днів;

враховуючи характер і локалізацію описаних тілесних ушкоджень, вони не могли утворитися при падінні з висоти власного зросту, але могли утворитися від двох ударів колюче-ріжучим предметом, при обставинах, на які посилався потерпілий в ході його допитів та не могли утворитися при обставинах, на які вказує ОСОБА_1 в ході його допиту та при проведенні слідчого експерименту за його участю (т. 2, а. с. 2-3).

При цьому на підставі експертизи № 645 від 27 червня 2017 року експерт дійшов наступних висновків:

тілесні ушкодження у ОСОБА_2 могли утворитися при обставинах, на які посилається потерпілий в ході проведення слідчого експерименту за його участю;

тілесні ушкодження у потерпілого могли утворитися від ударів, нанесених клинком ножа, представленого на експертизу (т. 2, а. с. 6-7).

За висновком експерта № 474 від 11 травня 2017 року на підставі даних судово-медичного обстеження ОСОБА_1 встановлено:

тілесні ушкодження, що є у нього: на нижньому повікі лівого ока - синець, на лівій ушній раковині, в ділянці завитка - садно, на грудній клітині зліва, в 9-10 міжребір'ї - синець, утворилися в результаті дії як мінімум 3 (трьох) травмуючих впливів тупих предметів, якими могли бути руки сторонньої людини стиснуті в кулак, та ноги сторонньої людини одягнені у взуття, можливо в зазначений термін, а також при обставинах, вказаних оглянутим, і по ступеню тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень;

тілесні ушкодження виявлені у ОСОБА_1, враховуючи той факт, що вони розташовані у різних анатомо-топографічних ділянках тіла, не могли утворитися при падінні з висоти власного зросту;

на правій половині обличчя, починаючи від підборіддя та завершуючи кутом нижньої щелепи накладена марлева медична пов'язка, прикріплена до кожного покриву пластирем, зі слів обстежуваного було проведено хірургічне втручання у челюстно-ліцевій хірyргiї у 2016 році (не має відношення до СМЕ на теперішній час) (т. 2, а. с. 8-9).

На підставі висновку експерта № 677 від 23 червня 2017 року вбачається, що на клинку ножа, вилученого з поверхні металевого столу біля АДРЕСА_6 встановлена наявність крові, при визначенні видової належності якої виявлена суміш білка людини, птаха та великої рогатої худоби, тому подальше дослідження не проводилось. При цитологічному дослідженні на клинку ножа мікрочастки тканин людини не знайдені. На рукоятці ножа наявність крові не встановлена. При цитологічному дослідженні мікрочастки тканин людини не знайдені. На ножі наявність поту не встановлена (т. 2, а. с. 10-12).

За висновками експертиз від 8 червня 2017 року № 731 та № 730 вбачається, що при серологічних дослідженнях зразків крові ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у них встановлена група В з ізогемаглютиніном анти-А за ізосерологічною системою АВ0 (т. 2, а. с. 14-15, 17-18).

Висновком експерта № 734 від 13 червня 2017 року встановлено, що у слідах на джинсовій куртці ОСОБА_1 (об'єкти № 1, 4-6), на його футболці з капюшоном (об'єкти № 7-10), на іншій його футболці (об'єкти № 12, 14), на його джинсових штанах (об'єкти № 15-23) встановлено наявність крові людини. При серологічному дослідженні вказаних слідів крові, в них виявлений антиген В, а в слідах крові об'єктів №5, 8-10, 14, 16, 18, 19 - ще й ізогемаглютинін анти-А, що не виключає можливості утворення всіх вказаних слідів за рахунок крові особи (осіб) з групою крові В з ізогемаглютиніном анти-А, за ізосерологічною системою АВ0. Оскільки кров громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_1 належить саме до вказаної групи, не виключена можливість утворення вказаних слідів за рахунок крові, як ОСОБА_2, так й ОСОБА_1, або за рахунок суміші їх крові у вказаних слідах. В двох слідах на вказаній джинсовій куртці ОСОБА_1, в одному сліді на його вказаній футболці (об'єкт № 11), на парі його туфель (об'єкти № 24-27) знайдена кров, видова приналежність якої не встановлена. В одному сліді на манжеті вказаної футболки (об'єкт № 13) та в одному сліді на підошві туфлі на ліву ногу (об'єкт № 28) наявність крові не встановлена (т. 2, а. с. 20-23).

З висновку експерта № 733 від 9 червня 2017 року вбачається, що у змивах, вилучених з правої руки ОСОБА_1 (об'єкт № 1) та з лівої його руки (об'єкт № 2) встановлено наявність крові людини. При серологічному дослідженні вказаних слідів крові в них виявлений антиген В, що не виключає можливості утворення вказаних слідів за рахунок крові особи (осіб) з групою крові В з ізогемаглютиніном анти-А за ізосерологічною системою АВ0, у тому числі не виключена можливість утворення їх як за рахунок крові ОСОБА_2, так й за рахунок крові ОСОБА_1, оскільки кров їх обох належить саме до вказаної групи (т. 2, а. с. 27-29).

Згідно із висновком експертизи № 732 від 9 червня 2017 року вбачається, що у змивах, вилучених з місця події, біля АДРЕСА_6 на дві марлеві серветки: з поверхні лавки (об'єкт № 1) та з поверхні трави (об'єкт № 2) встановлено наявність крові людини. При серологічному дослідженні вказаних слідів крові в них встановлена група В з ізогемаглютиніном анти-А за ізосерологічною системою АВ0. Оскільки кров ОСОБА_2 та ОСОБА_1 належить саме до вказаної групи, не виключена можливість утворення вказаних слідів за рахунок крові, як ОСОБА_2, так й ОСОБА_1, або за рахунок суміші їх крові у вказаних слідах (т. 2, а. с. 31-32).

За експертизою № 676 від 23 червня 2017 року вбачається висновок, що у піднігтьовому вмісті правої руки ОСОБА_1 (об'єкт № 1) встановлена наявність крові, знайдені клітини середніх шарів епідермісу та виявлений білок людини. У піднігтьовому вмісті лівої руки ОСОБА_1 (об'єкт № 2) наявність крові не встановлена, знайдені клітини середніх шарів епідермісу та виявлений білок людини. Статева належність крові в об'єкті № 1 та клітин середніх шарів епідермісу в об'єктах № 1, 2 не встановлена через виражені деструктивні зміни формених елементів крові та ядер епітеліальних клітин. При серологічному досліджені крові в об'єкті № 1 та епітеліальних клітин з ядрами в об'єктах № 1, 2 виявлені антигени В і Н ізосерологічної системи АВ0. Результати серологічного і цитологічного досліджень дають можливість припустити, що кров в піднігтьовому вмісті правої руки ОСОБА_1 та клітини середніх шарів епідермісу в піднігтьову вмісті обох його рук могли походити від особи (осіб) з групою крові В з ізогемаглютиніном анти-А із вмістом супутнього антигену Н ізосерологічної системи АВ0, в тому числі, як від нього самого, так й від ОСОБА_2, враховуючи групові характеристики їх крові (т. 2, а. с. 35-38).

За висновком судово-психіатричної експертизи № 672 від 16 червня 2017 року ОСОБА_1 виявляє органічно емоційно-лабільний (астенічний) розлад особистості, ускладнене психічними та поведінковими розладами внаслідок вживання алкоголю з негативними наслідками (органічне ураження ЦНС внаслідок ДТП 2004 року, антено-невротичний синдром, побутове пияцтво). В період скоєння інкримінованого діяння за психічним станом ОСОБА_1 повністю усвідомлював свої дії та керував ними, а також не перебував у тимчасово-хворобливому стані, за психічним станом міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. Скоював він правопорушення у стані простого алкогольного сп'яніння. У теперішній час ОСОБА_1 повністю усвідомлює свої дії та керує ними, тому в застосуванні примусових заходів медичного характеру він не потребує (т. 2, а. с. 51-55).

В судовому засіданні сторона захисту не погоджувалась із висунутим обвинуваченням ОСОБА_1, вказуючи, що воно не відповідає обставинам справи, оскільки у обвинуваченого був відсутній умисел на вбивство ОСОБА_2, а наносив він удари ножем потерпілому, виключно здійснюючи свій правомірний захист від нападу ОСОБА_2

З огляду на викладені докази сторони обвинувачення та враховуючи наведену позицію сторони захисту, суд виходить з наступного вмотивування.

Відповідно до ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні, крім іншого, підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Згідно із ч. 1 ст. 92 КПК України обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, за винятком випадків, передбачених ч. 2 цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, на потерпілого.

Положення ст. 62, 129 Конституції України та ст. 7, 17, 22 КПК України визначають основними засадами судочинства у кримінальних справах, зокрема, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін, свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а також на доказах, одержаних незаконним шляхом. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Водночас ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Також за ч. 2 ст. 8 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Суд враховує, що практика ЄСПЛ вказує на необхідність оцінювати докази, керуючись критерієм їх доведеності «поза розумним сумнівом» (Рішення ЄСПЛ від 10 липня 2001 року по справі «Авшар проти Туреччини»). При цьому таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (Рішення ЄСПЛ від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» п. 43).

Суд зазначає, що з об'єктивної сторони умисне вбивство, характеризується дією у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв'язком між зазначеними діями та наслідками, а з суб'єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особи, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.

При цьому відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» (далі за текстом - Постанова Пленуму ВСУ № 2) замах на умисне вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання.

За п. 22 Постанови Пленуму ВСУ № 2 питання про умисел необхідно вирішувати суду, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

В той же час на підставі ч. 3 ст. 27 Конституції України кожен має право захищати своє життя і здоров'я від протиправних посягань.

За ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

При цьому за ч. 2 ст. 36 КК України кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 1 «Про судову практику у справах про необхідну оборону» (далі за текстом - Постанова Пленуму ВСУ № 1) наголошено, що закріплене ст. 36 КК право кожного на необхідну оборону від суспільно небезпечного посягання є важливою гарантією реалізації конституційних положень про непорушність прав та свобод людини і громадянина, про невід'ємне право кожної людини на життя, недоторканність її житла й майна, а також забезпечує умови для захисту суспільних інтересів та інтересів держави.

Також за ч. 2 Постанови Пленуму ВСУ № 1 вказано, що при розгляді справ даної категорії суди повинні з'ясовувати, чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.

Однак за ч. 3 ст. 36 КК України перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених ст. 118, 124 КК України.

Так за п. 24 Постанови Пленуму ВСУ № 2 відповідальність за ст. 124 КК за заподіяння тяжкого тілесного ушкодження в разі перевищення меж необхідної оборони настає лише за умови, що здійснений винним захист явно не відповідав небезпечності посягання чи обстановці, яка склалася.

При цьому за п. 5 Постанови Пленуму ВСУ № 1, щоб установити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, суди повинні враховувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров'я) та інші обставини.

На підставі переліченого колегія суддів зауважує, що на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 115 КК, обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 124 КК, є мотив діяння, а саме: захист винної особи охоронюваних законом її прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання, відповідальність за яке настає лише у випадку перевищення особою, яка захищається, меж необхідної оборони.

Таким чином для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов'язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

При цьому до критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об'єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.

Аналогічна правова позиція була висловлена Касаційним кримінальним судом в складі Верховного Суду у постанові від 26 квітня 2018 року по справі № 342/538/14-к.

Так суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 36 КК України заподіяна тому, хто посягає, шкода повинна бути необхідною і достатньою в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, а з ч. 3 ст. 36 КК України випливає, що заподіяна тому, хто посягає, тяжка шкода (тяжкі тілесні ушкодження) повинна відповідати двом взаємопов'язаним обставинам: 1) небезпечності посягання і 2) обстановці захисту. Таким чином, заподіяння тому, хто посягає, тяжкого тілесного ушкодження визнається співрозмірним, якщо ця тяжка шкода відповідала небезпечності посягання і обстановці захисту.

При цьому наявність суспільно небезпечного посягання викликає у того, хто захищається, необхідність негайного його відверненні чи припиненні шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди. Така потреба виникає тоді, коли зволікання з боку того, хто захищається, в заподіянні шкоди тому, хто посягає, загрожує негайною і явною шкодою правоохоронюваним інтересам.

Захист особи визнається виправданим лише протягом часу існування стану необхідної оборони, що визначається тривалістю суспільно небезпечного посягання, що потребує свого негайного відвернення чи припинення.

Суд при цьому зазначає, що такими діями можуть бути як фізичні зусилля особи, яка захищається (наприклад, нанесення ударів кулаком), так і використання різних знарядь, предметів, механізмів, пристроїв тощо, причому не тільки тих, що підібрані, виявлені або захоплені на місці захисту, але й тих, що були при особі, яка захищається (наприклад, використання складеного ножа).

Прокурор у судовому засіданні наполягав на скоєнні ОСОБА_1 саме злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 - ч. 2 ст. 15 КК України.

Однак, зважаючи на встановлені обставини справи, суд зазначає, що таке обвинувачення не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні.

Так жодними доказами, дослідженими в суді, прокурором не було доведено існування у ОСОБА_1 умислу на скоєння саме вбивства ОСОБА_2

Навпаки, в судовому засіданні було підтверджено, що ОСОБА_1 як до 9 травня 2017 року, так й 9 травня 2017 року не висловлював погроз вбити потерпілого, а ввечері того дня фактично захищався від нападу ОСОБА_2, який руками завдавав ударів обвинуваченому.

До того ж наявний у нього ніж ОСОБА_1 використав лише в момент, коли він знаходився вже в положенні лежачі на землі під ОСОБА_2, який завдавав йому ударів по голові, а не відразу, коли до нього підійшов потерпілий. Коли ж потерпілий послабив свою хватку, то ОСОБА_1 не намагався вдарити потерпілого ще раз, або повернути собі ніж для завдання ним ударів останньому, незважаючи на те, що ніж, який у обвинуваченого вихватив ОСОБА_5, лежав поруч з ним на землі.

Навпаки, ОСОБА_1, зазнавши тілесних ушкоджень від ОСОБА_2, одразу покинув небезпечне для нього місце події, слідуючи до під'їзду АДРЕСА_7

Отже, незважаючи на нанесення обвинуваченим ножем ушкодження в життєво важливий орган потерпілому ОСОБА_2, суд зауважує, що завданий ним удар у такий орган був нанесений один раз, та був направлений саме на припинення протиправних дій з боку потерпілого, на нанесення тілесних ушкоджень.

При цьому після нанесення удару ножем ОСОБА_1 відмовився від подальших цілеспрямованих дій на завдання шкоди здоров'ю ОСОБА_11, маючи таку можливість.

Також суд враховує поведінку потерпілого, що передувала події, який фактично спровокував конфлікт із обвинуваченим, та те, що до завдання удару ножем ОСОБА_1 інших тілесних ушкоджень ОСОБА_2 не завдав.

На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку, що у ході розгляду справи не знайшло своє підтвердження наявність умислу у обвинуваченого ОСОБА_1 на протиправне заподіяння смерті потерпілому ОСОБА_11 у ході обопільної бійки

Також суд відхиляє посилання сторони обвинувачення на те, що ОСОБА_1 виконав всі дії, які вважав необхідними для доведення умисного вбивства ОСОБА_2 до кінця, що не було реалізовано з причин, які не залежали від його волі, оскільки після нанесення удару ножем потерпілому, що було ексцесом захисту обвинуваченого, ОСОБА_1 не намагався добити ОСОБА_2, а найшвидше покинув місце події, досягнувши мети завдання тілесного ушкодження потерпілому для негайного відвернення протиправних дій останнього.

Враховуючи викладене, суд, оцінюючи досліджені по справі докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності і достатності, дійшов переконання, що стороною обвинувачення не доведено закінчений замах ОСОБА_1 на вчинення умисного вбивства ОСОБА_2, а зібрані по справі докази не підтверджують висунуте йому обвинувачення за ч. 1 ст. 115 - ч. 2 ст. 15 КК України.

Натомість суд фактично встановив наступні обставини події, що сталась.

Так саме ОСОБА_2 запропонував обвинуваченому зустрітись, прийшовши на таку зустріч зі своїми товаришами, першим став висувати претензії до ОСОБА_1, першим схопив того за грудки, який до цього сидів на лавці, та першим вдарив в обличчя обвинуваченого, після чого наніс не менше 3-х ударів ОСОБА_1 по голові та тулубу кулаками рук, врешті опинившись на траві згори над ОСОБА_1, продовжуючи наносити удари обвинуваченому, що було підтверджено показами, як самого потерпілого, так й показами допитаних в суді свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_4

В свою чергу ОСОБА_1 спочатку словесно, а потім захищаючись руками намагався зупинити протиправні дії ОСОБА_2, який в результаті побиття ОСОБА_1 з рештою обвинуваченому спричинив легкі тілесні ушкодження.

Внаслідок цього ОСОБА_1 опинився на траві під ОСОБА_2, який знав про ушкодження голови обвинуваченого та наносив удари безпосередньо у ліву частину голови ОСОБА_1, яка у нього була пошкодження у 2004 році внаслідок ДТП.

При цьому наявність ушкоджень голови обвинуваченого ще до 9 травня 2017 року була підтверджена в суді відповідними медичними документами, за якими вбачається, що з 17.08 по 06.09.2004 року ОСОБА_1 знаходився на лікуванні в міській лікарні № 2 м. Горлівка з діагнозом : тяжка відкрита непроникаюча черепно-мозкова травма, забій головного мозку середнього ступеню тяжкості, відкритий непроникаючий линейний перелом лобової і тім'яної кістки зліва, з переходом на основу черепа, епідуральна гематома зліва, закритий перелом зуба другого шийного хребця, без зміщення, закритий перелом внутрішньої кісточки лівої гомілки, без зміщення, гострий правобічний посттравматичний отит. 17.08.04 виконана операція. З 21.09 по 30.09.2004 року, з 23.01.2009 року по 02.02.2009 року повторно лікувався в неврологічному відділені міській лікарні №1 м. Горлівка. В 2009 році ЛКК було встановлено діагноз: наслідки тяжкої ЧМТ в 2005 році, забій головного мозку із здавленням, субдуральної гематоми зліва, перлом основи черепа зліва, стан після операції, післяопераційний кістковий дефект тім'яної і луски скроневої кістки 7,5х3. Визнаний МСЕК інвалидом 3 групи. З 04.06.16 року по 21.06.16 року знаходився на лікуванні КУ Міська лікарня швидкої медичної допомоги м. Маріуполь, діагноз остеонекроз нижньої щелепи справа.

У ході розгляду справи потерпілий ОСОБА_11 вказував, що йому було відомо про наявність у обвинуваченого ОСОБА_12 інвалідності, внаслідок відламку осколку черепа та пошкоджень кістки нижньої щелепи.

Таким чином через те, що ані словесно, ані чинячи опір силою, зупинити протиправні дії потерпілого обвинуваченому на свій захист не вдалось, він, змістовно побоюючись за своє життя та здоров'я, вдався до завдання ОСОБА_2 ударів ножем, спричинивши тим самим тяжкої шкоди потерпілому, яка явно не відповідала небезпечності посягання на ОСОБА_1 з боку ОСОБА_2, який був без зброї.

Аналізуючи досліджені в судовому засіданні докази у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1, підтвердивши факт умисного нанесення ним удару ножем по тілу ОСОБА_2 суді, діяв фактично з метою припинення протиправних дій потерпілого, які він не спромігся припинити шляхом застосування фізичної сили через напад на нього ОСОБА_2

При цьому протиправна поведінка ОСОБА_2 підтверджується як показами самого потерпілого, так й показами допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_4, а також висновками проведених по справі судово-медичних експертиз відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_1

Так з наведених судово-медичних висновків вбачається, що у потерпілого були виявлені тілесні ушкодження лише в вигляді двох пошкоджень колюче-ріжучим предметом, що свідчить про те, що інших ушкоджень у потерпілого, наприклад від ударів руками чи ногами з боку ОСОБА_1, не було. В той же час від дій ОСОБА_2 на голові та тілі обвинуваченого було виявлено низку тілесних ушкоджень.

Наведене підтверджує факт оборони ОСОБА_1 від суспільно небезпечного та кримінально караного діяння ОСОБА_2, тобто заподіяння обвинуваченому легких тілесних ушкоджень.

Таким чином аналіз доказів, зібраних у справі, свідчить, що характер дій потерпілого був таким, що обвинувачений усвідомлював реальну загрозу для свого здоров'я і життя, тому діяв з метою захисту від протиправних дій ОСОБА_2 Разом з тим, не маючи умислу на вбивство, ОСОБА_1 фактично перевищив межі необхідної оборони, заподіявши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, які явно не відповідали небезпечності такого посягання.

Аналогічна правова позиція була висловлена Касаційним кримінальним судом в складі Верховного Суду у постанові від 10 травня 2018 року по справі № 635/11608/14-к.

В той же час суд не приймає посилання обвинуваченого на те, що через напад на нього ОСОБА_2 він впав на лавочку та на нього зверху насів потерпілий, а ноги почав тримати ОСОБА_5, внаслідок чого ОСОБА_1 міг рухати лише правою рукою, що не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні. Навпаки такі свідчення обвинуваченого були спростовані показами ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_4, які вказували, що конфлікт був між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, в якому участь ОСОБА_5 не приймав, та відбувався він метрах в трьох поруч з лавкою, на якій до цього сидів обвинувачений, після чого конфліктуючі вдвох впали на траву.

Також суд відхиляє доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_1, вже падаючи з лавки, де до цього сидів, схопив правою рукою зі стола біля неї кухонний ніж, який там лежав, яким для свого захисту почав махати, щоб нажахати нападників, потрапивши по спині ОСОБА_2, оскільки така позиція ОСОБА_1 була спростована зібраними у справі доказами.

Так допитані в судовому засіданні ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_4 вказували, що один удар ножем обвинувачений наніс правою рукою у груди потерпілому спереду, вже коли ОСОБА_2 опинився зверху над ОСОБА_1 на траві, що також було підтверджено висновком експерта № 534 від 14 червня 2017 року.

Крім цього вказані свідки зазначали, що до конфлікту між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на столі, за яким на лавці сидів обвинувачений, вони ножа не бачили.

Також суд зауважує, що за висновком експерта № 534 від 14 червня 2017 року встановлено, що тілесні ушкодження потерпілого не могли утворитися при обставинах, зазначених ОСОБА_1 в ході проведення за його участі слідчого експерименту, а, навпаки, могли утворитися при обставинах, на які посилався ОСОБА_2 ході проведення слідчого експерименту вже за його участі.

Окрім того, суд вважає, що не є слушними твердження сторони захисту, що наявність крові потерпілого на взутті та джинсах обвинуваченого свідчить, що потерпілий почав наносити удари обвинуваченому коли той знаходився на лавочці. Дані обставини на думку захисника свідчать, що версія викладення подій з боку його підзахисного є найбільш правдивою. Однак колегія суддів не може погодитися з даними твердженнями, оскільки пояснення обвинуваченого в даній частині спростовуються дослідженими судом доказами, зокрема показаннями потерпілого, свідків, висновком експерта № 734, яким не встановлено, що сліди крові на парі його туфель належить потерпілому ОСОБА_11 При цьому така позиція сторони захисту не спростовує висновків суду щодо встановлених судом розвитку подій за викладених обставин.

Таким чином колегія суддів дійшла висновку, що в обстановці, яка склалась ввечері 9 травня 2017 року в ході завдання тілесних ушкоджень обвинуваченому потерпілим, для негайного припинення посягання ОСОБА_2, перебуваючи у стані необхідної оборони, ОСОБА_1, невірно оцінивши обстановку свого захисту, вдався до дій, які перевищували її межі, маючи при цьому можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншим чином із заподіянням нападникові шкоди необхідної та достатньої для досягнення цієї мети.

Враховуючи перелічене, суд вважає, що викладення іншим чином обставин події, яка сталася ввечері 9 травня 2017 року з боку обвинуваченого ОСОБА_1 є його способом захисту від пред'явленого обвинувачення у вчиненні більш тяжкого кримінального злочину.

На підставі наведеного вмотивування колегія суддів встановила, що обвинувачений, застосовуючи заходи необхідної оборони, неправильно оцінив обставини протиправних дій ОСОБА_2 та умисно завдав тяжке тілесне ушкодження потерпілому ножем, перевищивши межі необхідної оборони, оскільки захист ОСОБА_1 у такому випадку явно не відповідав небезпечності посягання на нього з боку неозброєного ОСОБА_2

Таким чином суд, на підставі ст. 94 КПК України дослідивши всі обставини справи та оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, дійшов висновку, що ОСОБА_1 умисно заподіяв тяжке тілесне ушкодження потерпілому, що було вчинене ним внаслідок перевищення меж необхідної оборони, тобто обвинувачений скоїв злочин, передбачений ст. 124 КК України.

За ч. 3 ст. 373 КПК України з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Зважаючи на викладені положення КПК України, суд вважає необхідним вийти за межі висунутого прокурором Романюк Ф. В. обвинувачення за ст. 115 ч. 1 - 15 ч. 2 КК України, змінивши правову кваліфікацію його дій, оскільки це покращує становище обвинуваченого, в діях якого натомість мається склад іншого кримінального правопорушення.

При цьому суд зазначає, що відповідно до п. 25 Постанови Пленуму ВСУ № 2 за умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження в разі перевищення меж необхідної оборони кримінальної відповідальності чинним КК не встановлено, через що у встановленому судом обсязі обвинувачення ОСОБА_1 відсутнє посилання на завдані обвинуваченим потерпілому легких тілесних ушкоджень.

Призначаючи покарання винному, суд враховує ступінь тяжкості злочину, особу обвинуваченого та обставини справи, що пом'якшують та обтяжують покарання. При цьому суд враховує, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

ОСОБА_1 скоїв новий умисний злочин, який згідно із ст. 12 КК України відноситься до злочинів невеликого ступеня тяжкості, маючи судимість за інший умисний злочин, чим допустив рецидив злочинів, а також перебував в момент скоєння злочину в стані алкогольного сп'яніння, що було підтверджено висновком експертів № 672, що суд визнає обставинами, які обтяжують покарання.

При цьому суд зазначає, що ОСОБА_1 офіційно не працевлаштований та за місцем проживання характеризується посередньо, однак є інвалідом 3-ї групи, пенсіонером, одружений та має на утриманні малолітню дитину.

Також суд враховує думку потерпілого, який жодних претензій до обвинуваченого не мав, на суворій мірі покарання не наполягав та просив не позбавляти свободи винного.

З урахуванням переліченого, на підставі встановлених обставини справи, суд вважає необхідним призначити покарання ОСОБА_1 за скоєний ним злочин у вигляді арешту в максимальних межах санкції статті кримінального закону.

При цьому через повне відбуття обвинуваченим на момент постановлення вироку покарання у вигляді 100 годин громадських робіт, призначеного йому 14 лютого 2017 року вироком Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя, положення ст. 71 КК України в такому випадку до ОСОБА_1 застосуванню не підлягають (т. 1, а. с. 146).

Згідно із ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції до змін, що набули чинності 21 червня 2017 року на підставі Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення» від 18 травня 2017 року) зарахування судом строку попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув'язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі. При цьому суд має звільнити засудженого від відбування покарання, якщо строк попереднього ув'язнення, відбутий засудженим у межах кримінального провадження, дорівнює або перевищує фактично призначене йому основне покарання, передбачене ч. 1 ст. 72 КК України (в тому числі арешт).

Відповідно до ч. 2 ст. 4 КК України злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

За ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість. Натомість закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі. При цьому якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

Суд встановив, що ОСОБА_1 утримувався під вартою за вказаним кримінальним провадженням фактично з 9 травня 2017 року по 11 серпня 2017 року включно, що підтверджується протоколом затримання обвинуваченого та ухвалою суду про зміну йому запобіжного заходу (т. 1, а. с. 33-35, 69-71).

Таким чином, зважаючи на те, що ОСОБА_1 скоїв злочин після 24 грудня 2015 року, дати коли набули чинності зміни до ч. 5 ст. 72 КК України, внесені Законом України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання», то такі положення поширюються на нього.

Натомість положення ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення», які набули чинності з 21 червня 2017 року, на ОСОБА_1 не розповсюджуються, бо в такому випадку немає зворотної дії закону в часі через те, що такі норми фактично погіршують становище обвинуваченого, який скоїв злочин до 21 червня 2017 року.

На підставі переліченого до ОСОБА_1 підлягають застосуванню положення ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції змін, що набули чинності з 24 грудня 2015 року), як з моменту його затримання 9 травня 2017 року, так й до 11 серпня 2017 року включно.

Аналогічна правова позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у відповідній постанові від 29 серпня 2018 року по справі № 663/537/17.

Таким чином колегія суддів дійшла висновку, що строк попереднього ув'язнення ОСОБА_1, починаючи з 9 травня 2017 року по 11 серпня 2017 року включно, підлягає обрахунку, за яким один день попереднього ув'язнення обвинуваченого дорівнюватиме двом дням позбавлення волі.

Суд при цьому зазначає, що за пп. «а» п. 1 ч. 1 ст. 72 КК України одному дню позбавлення волі відповідає один день арешту.

На підставі наведеного суд встановив, що період попереднього ув'язнення ОСОБА_1 у межах даного кримінального провадження справи свідчить про те, що на підставі ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції до змін, що набули чинності 21 червня 2017 року) він на момент ухвалення вироку фактично відбув призначене йому покарання, бо відбутий ним строк покарання перевищує призначений йому строк судом через те, що обвинувачений вже відбув на підставі ч. 1 ст. 72 КК України 6 місяців та 6 днів арешту.

Таким чином на підставі наведеного, враховуючи положення ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції до змін, що набули чинності 21 червня 2017 року), суд повинен звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного йому судом покарання, яке ним фактично вже відбуте.

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 підлягає звільненню від відбування покарання через його фактичне відбуття, то запобіжний захід, обраний обвинуваченому в вигляді домашнього арешту, відповідно підлягає скасуванню.

За ч. 1 ст. 1206 Цивільного кодексу України особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину.

Згідно із ст. ст. 128, 129 КПК України заявлений цивільний позов Маріупольської місцевої прокуратури № 2 Донецької області в інтересах Маріупольської міської ради про стягнення з обвинуваченого витрат установи охорони здоров'я на стаціонарне лікування ОСОБА_2 (14 діб) в розмірі 5877,06 грн., які підтверджуються відповідною довідкою КУ «Маріупольська міська лікарня № 4 імені І. К. Мацука», підлягає задоволенню в повному обсязі шляхом стягнення вказаної суми з винної особи на користь місцевого бюджету, оскільки провина ОСОБА_1 у спричинені тяжких тілесних ушкоджень потерпілому була в суді повністю доведена.

Також суд зазначає, що за ч. 1 ст. 124 КПК України в разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати, до яких натомість за ст. 118 КПК України судовий збір не відноситься.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК. При цьому форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред'являються у порядку цивільного судочинства. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, КПК не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Так за положеннями ст. 79 ЦПК України (на момент подання цивільного позову в рамках даного кримінального провадження - далі ЦПК 2004) вбачається, що судові витрати складаються окрім витрат, пов'язаних з розглядом справи, також із судового збору.

Згідно із ч. 5 ст. 119 ЦПК 2004 (Форма і зміст позовної заяви) до позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору.

Натомість відповідно до п. 2, 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я та смертю фізичної особи; а також позивачі у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення злочину.

Тому відповідно до ч. 2, 3 ст. 88 ЦПК 2004 законодавцем було визначено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. При цьому якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

В той же час за нормами ч. 6 ст. 141 ЦПК України (в чинній редакції після змін 15 грудня 2017 року - далі ЦПК 2017) якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином колегія суддів зауважує, що за положеннями ЦПК 2017, що набули чинності з 15 грудня 2017 року, норма, за якою судовий збір стягується в дохід держави з відповідача, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від його сплати, - відсутня. Натомість чинною редакцією ЦПК передбачено, що в такому випадку судові витрати компенсується за рахунок держави, до яких за ст. 133 ЦПК 2017 також відноситься судовий збір.

Суд крім цього зазначає, що за ч. 3 ст. 3 ЦПК 2017 провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи, а за п. 9 ч. 1 «Перехідних положень» зміни до цього Кодексу, що набрали чинності 15 грудня 2017 року, вводяться в дію з урахуванням того, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють вже після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Враховуючи наведені положення, колегія суддів дійшла висновку, що через відсутність на час вирішення цивільного позову в даній кримінальній справі відповідних норм в діючих КПК та ЦПК, для стягнення судового збору на користь держави з обвинуваченого, внаслідок задоволення заявлених позовних вимог, правові підстави - відсутні.

Речові докази: спортивну майстерку синього кольору ОСОБА_5, передану йому на зберігання, залишити останньому, як належне йому майно;

DVD-R диск із відеозаписами з нагрудних відео реєстраторів автопатруля «Амур-107» під час виїзду на місце події 9 травня 2017 року, що зберігається у матеріалах справи, залишити зберігати при справі;

змив речовини бурого кольору на марлевому тампоні з поверхні дерев'яної лавки; змив речовини бурого кольору на марлевому тампоні з трави; пусту пластикову банку з-під десерту «Машенька» з плямами бурого кольору; кухонний ніж з плямами бурого кольору; змиви з лівої, правої рук та зрізи з нігтів з обох рук ОСОБА_1; зразки крові на двох марлевих тампонах ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відповідно; належні ОСОБА_1 пара туфель, джинси, дві футболки та куртку джинсову; належні ОСОБА_2 кофту, футболку та джинси, передані до камери схову Лівобережного ВП ЦВП ГУ НП в Донецькій області, слід знищити.

На підставі вирішення судом питання речових доказів у справі, накладені 11 травня 2017 року ухвалами слідчого судді Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя арешти на речі ОСОБА_1 (пару туфель темно-синього кольору, джинси синього кольору, футболку з коротким рукавом сірого кольору, футболку з довгим рукавом чорно-сірого кольору, куртку джинсову сірого кольору), а також на кухонний ніж, вилучений 9 травня 2017 року під час огляду місця події, необхідно скасувати.

Керуючись ст. ст. 373, 374 КПК України, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_1 визнати винуватим у скоєнні злочину, передбаченому ст. 124 КК України, та призначити покарання ОСОБА_1 за ст. 124 КК України у вигляді 6 (шести) місяців арешту.

В строк відбуття покарання ОСОБА_1 зарахувати час його попереднього ув'язнення з 9 травня 2017 року по 11 серпня 2017 року включно.

Згідно із ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_1 обрахувати строк його попереднього ув'язнення з 9 травня 2017 року по 11 серпня 2017 року включно із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

На підставі ст. 72 КК України ОСОБА_1 від відбування покарання у вигляді 6 (шести) місяців арешту звільнити через його фактичне відбуття.

Запобіжний захід ОСОБА_1 у вигляді домашнього арешту до набрання вироком законної сили - скасувати.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Маріупольської міської ради на р/р: 31410544700053 в ГУ ДКС України в м. Маріуполі Донецької області, МФО: 834016, ЄДРПОУ: 37989721, код платежу: 24060300, одержувач: місцевий бюджет Лівобережного району м. Маріуполя, витрати на стаціонарне лікування ОСОБА_2 сумі 5877,06 грн.

Речові докази: спортивну майстерку синього кольору ОСОБА_5, передану йому на зберігання, як належне йому майно, - залишити ОСОБА_5;

DVD-R диск із відеозаписами з нагрудних відео реєстраторів автопатруля «Амур-107» під час виїзду на місце події 9 травня 2017 року, що зберігається у матеріалах справи, - зберігати при справі;

змив речовини бурого кольору на марлевому тампоні з поверхні дерев'яної лавки; змив речовини бурого кольору на марлевому тампоні з трави; пусту пластикову банку з-під десерту «Машенька» з плямами бурого кольору; кухонний ніж з плямами бурого кольору; змиви з лівої, правої рук та зрізи з нігтів з обох рук ОСОБА_1; зразки крові на двох марлевих тампонах ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відповідно; належні ОСОБА_1 пара туфель, джинси, дві футболки та куртку джинсову; належні ОСОБА_2 кофту, футболку та джинси, передані до камери схову Лівобережного ВП ЦВП ГУ НП в Донецькій області, - знищити.

Арешт, накладений 11 травня 2017 року ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя на речі ОСОБА_1 (пара туфель, джинси, дві футболки, куртка джинсова) - скасувати.

Арешт, накладений 11 травня 2017 року ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя на кухонний ніж, вилучений 9 травня 2017 року під час огляду місця події, - скасувати.

На вирок суду може бути подана апеляція в Донецький апеляційний суд через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя протягом 30 днів з дня його проголошення, а особою, яка перебуває під вартою, протягом 30 днів з моменту вручення їй копії судового рішення.

Судді