Вирок № 77625934, 05.11.2018, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа № 265/95/17

Провадження № 1-кп/265/76/18

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2018 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Костромітіної О. О.,

суддів - Міхєєвої І. М., Мельник І. Г.,

за участю секретарів Куксенко А. С., Тулянкіної М. М., Гусєвої К. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження № 12016050790002256 за обвинуваченням ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Одеса, громадянина України, з середньою освітою, не працюючого, не одруженого, раніше судимого:

1) 15 жовтня 2013 року Орджонікідзевським районним судом міста Маріуполя за ст. 185 ч. 3, 190 ч. 2, 70 ч. 1, 75, 76 КК України до 3 років позбавлення волі з іспитовим строком на 2 роки, якого ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 15 травня 2014 року через скасування іспитового строку направлено для відбуття покарання у вигляді 3 років позбавлення волі;

2) 17 липня 2014 року Апеляційним судом Донецької області за ст. 190 ч. 2 КК України до 1 року обмеження волі, якому ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2014 року визначено виконувати вирок Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 15 жовтня 2013 року самостійно, який мешкає в АДРЕСА_1, в скоєні злочину, передбаченому ст. 187 ч. 4 КК України,

за участі:

прокурорів - Кім О. Г., Кузьменко Р. А., Єрмакової Г. М., Крамчанінова А. І.,

захисників - Коломоєць О. С., Коршок В. М.,

потерпілого - ОСОБА_4,

обвинуваченого - ОСОБА_1,

В С Т А Н О В И В:

7 вересня 2016 року приблизно об 23-00 год., ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись на узбережжі Азовського моря, біля кафе «Чорний Корсар», розташованого по вулиці Виноградній 1 в Лівобережному районі міста Маріуполя, діючи умисно, керуючись корисливим мотивом, з метою заволодіння чужим майном, поєднаним з насильством, небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, напав на ОСОБА_5 та, застосовуючи насильство, небезпечне для життя та здоров'я останнього, яке виразилось у нанесенні ударів руками та ногами по голові праворуч та обличчю, завдав потерпілому тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-лицевої травми: переламу пірамідки правої скроневої кістки з гематимпаном правої барабанної порожнини, переламу кісток носу, забійної рани верхньої губи, крововиливу під м'які мозкові оболонки мозочка, які по ступеню тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент їх спричинення, та заволодів майном ОСОБА_5: мобільним телефоном LG Р713 вартістю 962,50 грн. з сім карткою мобільного оператора «Київстар», яка матеріальної цінності для потерпілого не складає, та з картою пам'яті MicroSD 16 Gb вартістю 159,20 грн., а також грошовими коштами в сумі 53 грн., а всього - на загальну суму 1174,70 грн.

Таким чином ОСОБА_1 вчинив умисні дії, які виразились у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із насильством, небезпечним для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, тобто злочин, передбачений ст. 187 ч. 4 КК України.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1, визнав свою вину частково та суду поснив, що він дійсно у теплу пору року в 2016 році, десь опівніч, перебуваючи біля кафе «Чорний корсар» на узбережжі Азовського моря, разом із ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 сиділи на лавці, де випивали спиртне, неподалік від якої також на лавці сидів потерпілий зі своїм товаришем. Вказував, що він тоді підходив до ОСОБА_4 та просив цигарку, на що потерпілий йому відмовив, після чого він повернувся до своїх друзів. Згодом він почув, що потерпілий його ображає, через що він знову підійшов до ОСОБА_4, завдавши за таку образу потерпілому три удари кулаками рук в голову праворуч, від чого той впав. Підтвердив, що його друзі підбігли та припинили бійку. Додав, що удари ОСОБА_4 наносив лише він. Однак заперечував спричинення ОСОБА_4 його діями тяжких тілесних ушкоджень. Після він помітив у ОСОБА_4 телефон, побачивши його у кишені джинсів останнього, який разом із грошима в сумі 53 грн. забрав у потерпілого з кишені. ОСОБА_4 опір йому тоді не чинив. Він вважав, що потерпілий був без свідомості. Зазначав, що він не казав ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 допомогти йому побити або пограбувати потерпілого. Додавав, що під час побиття та викрадення майна у потерпілого він нічого нікому не казав. Вказував, що викрадений телефон він продав через деякий час. Запевняв, що умисел на викрадення майна ОСОБА_4 у нього виник вже після побиття потерпілого. Додавав, що на слідчому експерименті співробітники поліції казали йому показати, що він завдавав ударів ногами потерпілому, та щоб не казав, що ОСОБА_4 його того вечора образив. Також стверджував, що його захисник у момент проведення слідчого експерименту сидів у машині, а виходив лише для фотофіксації проведення слідчого експерименту.

Незважаючи на невизнання ОСОБА_1 своєї провини на підтвердження встановлених судом обставин вчинення обвинуваченим злочину свідчать докази, дослідженні в судовому засіданні в порядку, передбаченому ст. 94 КПК України.

Так допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_4 вказував, що він разом зі своїм товаришем, ОСОБА_9, 7 вересня 2016 року у вечірню пору розпивали спиртні напої на узбережжі Азовського моря біля кафе «Чорний корсар». Коли біля 22-00 год. він залишився один на лавці та розмовляв по своєму мобільному телефону, до нього підійшов ОСОБА_1, який сидів неподалік на іншій лавці з раніше не знайомою йому компанією чоловіків, та попитав його підкурити, на що він відмовив обвинуваченому, бо не палить цигарок. Після того, як до нього повернувся його товариш ОСОБА_9, вказана компанія із чотирьох чоловіків підійшла до них двох та почала бити його та ОСОБА_9 без будь-яких причин. До нього підбіг обвинувачений. Запевняв суд, що ані він, ані ОСОБА_9 не висловлювали образи у бік ОСОБА_1 Пам'ятає, що йому нанесли біля 3-х ударів праворуч по обличчю та голові, від чого він впав на пісок, після чого йому продовжили наносити удари у праву частину голови ногами. У нього була розбита голова та губа. Свідомість при цьому не втрачав. Хто конкретно наносив йому ударів точно не знає. Однак пам'ятає, що безпосередньо обвинувачений разом із іншим хлопцем був біля нього, коли йому наносили удари по голові. При цьому бачив , що лише ОСОБА_1 після його побиття залазив у його кишеню джинсів, діставши звідти його мобільний телефон «ЕлДжі» та гроші біля 50 грн., оскільки підіймав свою голову та дивився на нього, тому добре розгледів обвинуваченого, поряд з яким більше нікого вже не було. Потім ОСОБА_1 пішов геть. Запевняв, що його мобільний телефон не міг випасти у нього з кишені джинсів під час його побиття обвинуваченим. У цей момент ОСОБА_9, з яким бились інші двоє хлопців, вже лежав поруч із ним на землі. Після побиття він із ОСОБА_9 піднялись з моря до бульвару Морського по сходах, де викликали швидку та повідомили патрульним поліцейським про те, що с ними сталося. Він після побиття був на лікуванні в міській лікарні № 5 біля 20 днів. Підтвердив, що він впізнав на слідстві ОСОБА_1 Додавав, що згодом йому повернули викрадений мобільний телефон, тому він жодних претензій до ОСОБА_1 наразі не має.

Під час проведення пред'явлення особи для впізнання 18 листопада 2016 року ОСОБА_4 серед інших осіб впізнав ОСОБА_1, як особу, яка вчинила нам нього напад 7 вересня 2016 року, заволодівши його майном (т. 1, а. с. 209-210).

Відповідно до протоколу огляду місця події 6 жовтня 2016 року за участі ОСОБА_4 та понятих було оглянуто місце скоєння злочину щодо потерпілого (т. 1, а. с. 201-202).

В ході проведення слідчого експерименту за участі потерпілого у присутності понятих 25 жовтня 2016 року на місці події ОСОБА_4 показав обставини скоєного щодо нього 7 вересня 2016 року злочину, вказавши механізм нанесення йому ударів обвинуваченим по голові руками та ногою, вказавши, що після нанесення ударів ОСОБА_1 витягнув із його кишені мобільний телефон та гроші (т. 1, а. с. 226-227).

Свідок ОСОБА_9 в суді вказував, що він відпочивав разом із ОСОБА_4 на початку вересня 2016 року у вечірню пору на узбережжі Азовського моря біля кафе «Чорний корсар», де вони розпивали спиртні напої, коли на них напали чотири хлопця та почали без причини бити. Пам'ятає, що першим підійшов до потерпілого саме ОСОБА_10, якого він впізнав у ході слідства. При цьому бачив, що обвинуваченим удари наносились кулаком праворуч у голову ОСОБА_4 Також біля потерпілого стояв другий із нападників. Він при цьому впав на пісок від удару у вухо, коли бився із іншими двома нападниками. Після побиття він із потерпілим лежали на землі. Пам'ятає, що у ОСОБА_4 все обличчя було у крові. Потім вже він дізнався, що у ОСОБА_4 викрали з кишені мобільний телефон та гроші.

В ході пред'явлення особи для впізнання 17 листопада 2016 року ОСОБА_9 серед інших осіб впізнав ОСОБА_1, як особу, яка завдала удару ОСОБА_4 на узбережжі Азовського моря біля кафе «Чорний корсар» 7 вересня 2016 року, коли він там ввечері відпочивав із потерпілим (т. 1, а. с. 212-213).

Свідок ОСОБА_6 в суді вказував, що він разом із ОСОБА_1, ОСОБА_7 та знайомим ОСОБА_8 розпивали спиртні напої на березі Азовського моря біля кафе «Чорний корсар» в Лівобережному районі міста Маріуполя у вечірню пору на початку вересня 2016 року. Додавав, що поруч із ними відпочивала інша компанія чоловіків, до якої підходив ОСОБА_1, попитати про наявність цигарок. Потім він побачив, що почалась бійка за участі ОСОБА_1 та двох хлопців з тієї компанії, серед якої був потерпілий. Хто кому наносив тоді ударів, він не бачив, як й не бачив початку бійки. Він підбіг та почав допомагати обвинуваченому. При цьому він не носив ударів нікому, а лише разом із ОСОБА_7 повалив хлопця, що був із потерпілим на пісок. У цей час ОСОБА_1 разом із знайомим ОСОБА_8 були біля потерпілого. Скільки ударів було нанесено потерпілому, він не знає. Бачив лише, що такі удари приходились в обличчя ОСОБА_4 Пам'ятає, що коли потерпілий залишався лежати на землі, то ОСОБА_1 стояв над ним, а ОСОБА_8 був поруч. Від якого удару впав потерпілий, він не бачив. Після завершення бійки він зі своїми товаришами пішов звідти. Лише потім він дізнався, що ОСОБА_1 викрав мобільний телефон у потерпілого після побиття ОСОБА_4

Свідок ОСОБА_7, надавши аналогічні свідчення із показами свідка ОСОБА_6, зазначав, що ОСОБА_1, коли вони учотирьох відпочивали на березі Азовського моря біля «Чорного корсара», підходив до компанії потерпілого за цигаркою, після чого почалась бійка, розпочата ОСОБА_1, до якого спочатку по допомогу побіг його знайомий ОСОБА_8, а потім він із ОСОБА_6 При цьому він ударив у живіт хлопця, що був із потерпілим, та разом із ОСОБА_6 поклали такого хлопця на пісок. У цей момент біля потерпілого безпосередньо були ОСОБА_11 та ОСОБА_8 При цьому пам'ятає, що потерпілого по обличчю та голові бив біля трьох разів кулаком саме ОСОБА_1, а чи бив його ОСОБА_8, він не бачив. Лише потім він дізнався, що ОСОБА_1 у потерпілого забрав мобільний телефон «ЕлДжі».

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні через відео конференцзв'язок пояснив, що у теплу пору року в 2016 році ввечері на узбережжі Азовського моря в Лівобережному районі міста Маріуполя сталась бійка за участі обвинуваченого та потерпілого. Тоді він був разом із ОСОБА_7, ОСОБА_6 та ОСОБА_1 Пам'ятає, що обвинувачений підходив до компанії потерпілого, після чого почалася бійка, в ході якої ОСОБА_1 завдав удар ногою праворуч по голові потерпілого. Потім до обвинуваченого підбігли ОСОБА_7, ОСОБА_6 та він. Згадав, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 повалили на пісок товариша потерпілого. Натомість він особисто нікого не бив. Те що ОСОБА_1 забирав телефон потерпілого, він не бачив, бо про це дізнався лише згодом від обвинуваченого.

Також в ході проведення слідчого експерименту за участі обвинуваченого та його захисника ОСОБА_1 18 листопада 2016 року в присутності понятих, в тому числі ОСОБА_12, на місці події розказав та показав про обставини скоєного ним 7 вересня 2016 року злочину, вказавши механізм нанесення ним ударів по голові потерпілому руками та ногами, а також момент заволодіння ним телефоном та грошима ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 196-197).

Крім цього в судовому засіданні допитаний в якості свідка ОСОБА_12 зазначав, що він разом із іншим понятим, його знайомим ОСОБА_13, на прохання працівників поліції приймали участь у слідчій дії за участі обвинуваченого десь 2 роки потому, в ході якої ОСОБА_1 показував на місці як все трапилось та як він бив кулаком когось. При цьому це обвинувачений робив добровільно, ОСОБА_1 ніхто не погрожував. Потім він на місці підписав складений слідчим протокол.

Відповідно до висновків експерта № 822 від 26 жовтня 2016 року та № 1000 від 29 листопада 2016 року вбачається, що у ОСОБА_5 було виявлено тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-лицевої травми: перелам пірамідки правої скроневої кістки з гематимпаном правої барабанної порожнини, перелам кісток носу, забійна рана верхньої губи, крововиливи під м'які мозкові оболонки мозочка, що утворились від дії тупих предметів, та по ступеню тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент їх спричинення.

Тілесні ушкодження, виявлені у ОСОБА_5 могли утворитися в строк та за обставин на які вказують він в ході проведення слідчого експерименту за його участю від 25 жовтня 2016 року та ОСОБА_1 в ході проведення слідчого експерименту за участю обвинуваченого від 18 листопада 2016 року.

Характер та кількість виявлених у ОСОБА_5 тілесних ушкоджень дозволяють висловитися про те, що вони утворились від не менше 3-х травматичних впливів травмуючих предметів (т. 1, а. с. 221-222, 223-225).

Свідок ОСОБА_14 підтвердив в суді, що йому обвинувачений ОСОБА_1 дійсно продав мобільний телефон «ЕлДжі» чорного кольору з картою пам'яті навесні 2017 році за 400 грн., який він потім добровільно видав працівникам поліції.

На підставі протоколу огляду від 6 жовтня 2016 року за участі понятих було оглянуто мобільний телефон LG Р713 в корпусі чорного кольору з картою пам'яті MicroSD 16 Gb (т. 1, а. с. 189-191).

Відповідно до протоколу огляду предмету 6 жовтня 2016 року було проведено огляд чека та гарантійного талону на придбання мобільного телефону «LG Р713» з картою пам'яті MicroSD ємкістю 16 Gb, з яких була зроблена ксерокопія (т. 1, а. с. 205, 206).

За висновком експерта № 1/20-212 від 28 листопада 2016 року вбачається, що залишкова вартість мобільного телефону торгівельної марки «LG» моделі «P713» станом на 7 вересня 2016 року з урахуванням зносу могла становити 962,50 грн. (т. 1, а. с. 216-218).

Враховуючи наведені докази та аналізуючи їх у сукупності, суд дійшов висновку, що часткове визнання своєї провини обвинуваченим є способом його захисту від пред'явленого обвинувачення, тому суд до таких показів відноситься критично.

Так заперечення обвинуваченим того факту, що він завдавав ударів ногою по голові ОСОБА_4 спростовуються: показами потерпілого, який вказував, що нападник завдав йому в праву частину голови удару ногою, відтворивши механізм нанесення йому таких ударів на слідчому експерименті; показами свідка ОСОБА_8, який стверджував, що ОСОБА_1 завдав удар ногою по голові потерпілого праворуч; а також показами самого обвинуваченого, який вказував, що того вечора ударів ОСОБА_4 завдавав лише він, вказавши при цьому механізм нанесення ним такого удару ногою під час проведення слідчого експерименту, який за висновком експерта відповідає виявленим у ОСОБА_4 тілесним ушкодженням.

При цьому факт завдання ударів кулаками рук по голові ОСОБА_4 обвинувачений не заперечував, що також було підтверджено показами допитаних свідків.

На підставі наведеного та проведених по справі судово-медичних експертиз суд також відхиляє посилання обвинуваченого на те, що він не міг спричинити під час побиття потерпілого тяжкі тілесні ушкодження, виявлені у ОСОБА_4

Доводи ОСОБА_1 про те, що під час проведення слідчого експерименту був відсутній захисник обвинуваченого, спростовуються фото таблицею до такої слідчої дії із зображенням адвоката ОСОБА_15, а також показами понятого ОСОБА_12, допитаного в судовому засіданні, який безпосередньо приймав участь при проведенні слідчого експерименту за участі обвинуваченого.

Згідно із постановою слідчого прокуратури Донецької області від 22 червня 2018 року кримінальне провадження щодо фактів, викладених в судовому засіданні ОСОБА_1, було закрито за відсутністю події злочину через не підтвердження доводів обвинуваченого відносно застосування щодо нього заборонених методів ведення слідства з боку працівників поліції (т. 2, а. с. 54-55).

Таким чином посилання ОСОБА_1 на застосування працівниками поліції відносно нього фізичного насилля у кримінальному провадженні не були підтверджені, чим було спростовано твердження обвинуваченого щодо його примусу показувати на слідчому експерименті за участі понятих нанесення ним удару ногою в голову ОСОБА_4 під час нападу на останнього.

Суд також зауважує, що позицію захисту про те, що умисел на заволодіння майном ОСОБА_4 виник у ОСОБА_1 вже після побиття потерпілого, колегія суддів не приймає, виходячи з наступного.

Жодних доказів того, що потерпілий ображав ОСОБА_1 до нападу останнього на ОСОБА_4 не було встановлено, а вказані обставини заперечував потерпілий та не підтвердив жодний допитаний очевидець події злочину.

Таким чином суд погоджується з позицією сторони обвинувачення, що умисел у ОСОБА_1 на вилучення майна ОСОБА_4 виник вже до безпосереднього нападу на потерпілого, а напад обвинуваченого на того відбувся не через якусь образу на ОСОБА_4

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» під нападом за ст. 187 КК слід розуміти умисні дії, спрямовані на негайне вилучення чужого майна шляхом застосування фізичного або психічного насильства, зазначеного в частині першій цієї статті.

Так факт того, що ОСОБА_1 бачив до побиття потерпілого у останнього мобільний телефон підтверджуються показами ОСОБА_4, який запевняв, що коли до нього по цигарку підходив обвинувачений, то він сам розмовляв по своєму телефону.

З огляду на наведене, суд враховує встановлені по справі фактичні обставини, що ані потерпілий, ані допитані свідки не вказували суду, що ОСОБА_1 висловлював якісь претензії до ОСОБА_4 з приводу поведінки останнього по відношенню до обвинуваченого або його друзів, не висловлював таких претензій в момент побиття самого ОСОБА_4, а після побиття потерпілого одразу заволодів його мобільним телефоном та грошима, які витягнув з кишені ОСОБА_4, який вже лежав на піску, не чинив супротив, та бачив, що лише ОСОБА_1 залазив у його кишеню джинсів, діставши звідти його мобільний телефон «ЕлДжі» та гроші біля 50 грн.

Також обвинувачений не обговорював свої дії зі своїми друзями, поставивши тих вже перед фактом заволодіння майном ОСОБА_4, чого останні не схвалили, а побиття потерпілого відбулось без будь-яких наявних для цього причин, що підтвердив ОСОБА_4 та свідок ОСОБА_9

Таким чином перевіривши надані стороною обвинувачення докази на предмет їх належності, допустимості та достатності, колегія суддів дійшла висновку, що вони спростовують позицію захисту про виникнення умислу у ОСОБА_1 на викрадення майна ОСОБА_4 вже після побиття потерпілого.

При цьому суд зауважує, що посилання обвинуваченого на те, що потерпілий після його побиття був без свідомості, були спростовані в суді показами ОСОБА_4, який стверджував, що свідомість він не втрачав та добре розгледів ОСОБА_1, дивлячись на нього, який саме залазив у його кишеню, звідки викрав належні потерпілому мобільний телефон та гроші.

Натомість суд дійшов висновку, що сукупність встановлених у судовому засіданні обставин свідчать, що у ОСОБА_1 умисел на заволодіння майна виник до фактичного нападу на ОСОБА_4, тому колегія суддів погоджується зі стороною обвинувачення щодо кваліфікації дій ОСОБА_1 за ст. 187 ч. 4 КК України, як скоєння обвинуваченим розбою, поєднаного із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, що об'єктивно підтверджується наявними у справі висновками судового-медичних експертиз, поза розумним сумнівом.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_1, суд враховує ступінь тяжкості злочину, особу обвинуваченого та обставини справи, що пом'якшують та обтяжують покарання. При цьому суд враховує, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

ОСОБА_1 скоїв злочин, який відповідно до ст. 12 КК України відносяться до особливо тяжких злочинів, в стані алкогольного сп'яніння, що суд визнає обставиною, яка обтяжує покарання.

При цьому ОСОБА_1 офіційно не працевлаштований, не одружений, на утриманні дітей не має, за місцем проживання характеризується посередньо. ОСОБА_1, під час надання йому судом останнього слова, вибачився перед потерпілим, розкаявся в спричиненні йому тяжких тілесних ушкоджень, що суд визнає обставиною, яка пом'якшує покарання.

З урахуванням переліченого, суд на підставі встановлених обставин, справи, а також думки потерпілого, який покарання винному залишив на розсуд суду, вважає необхідним призначити покарання ОСОБА_1 у вигляді позбавлення волі в межах санкції статті кримінального закону, вважаючи можливим виправлення обвинуваченого лише в умовах ізоляції від суспільства, а також з конфіскацією усього майна ОСОБА_1

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Судом було встановлено, що ОСОБА_1 був засуджений 15 жовтня 2013 року Орджонікідзевським районним судом міста Маріуполя за ст. 185 ч. 3, 190 ч. 2, 70 ч. 1, 75, 76 КК України до 3 років позбавлення волі, якому ухвалою суду від 15 травня 2014 року за порушення ст. 75, 76 КК України було іспитовий строк замінено на відбуття призначеного вироком суду покарання.

При цьому відомості про відбуття покарання ОСОБА_1 за вироком суду від 15 жовтня 2013 року відсутні, що вбачається з інформації Лівобережного ВП ЦВП ГУ НП в Донецькій області від 13 липня 2018 року.

Таким чином не відбутим покаранням за вироком суду від 15 жовтня 2013 року у ОСОБА_1 залишаються 3 роки позбавлення волі.

Також вироком від 17 липня 2014 року Апеляційного суду Донецької області ОСОБА_1 був засуджений за ст. 190 ч. 2 КК України до 1 року обмеження волі, який був ухвалою від 11 грудня 2014 року Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ змінено із зазначенням, що вирок Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 15 жовтня 2013 року слід виконувати самостійно.

В матеріалах справи маються відомості про часткове відбуття покарання ОСОБА_1 за вироком суду від 17 липня 2014 року у вигляді обмеження волі, а саме: з 12 жовтня 2016 року по 23 жовтня 2016 року в умовах СІ № 7 міста Маріуполя та з 23 жовтня 2016 року по 27 грудня 2016 року в умовах Маріупольського виправного центру № 138, що підтверджується відповідною інформацією з Маріупольського слідчого ізолятору від 12 липня 2018 року та з Маріупольського виправного центру від 10 липня 2018 року.

Враховуючи наведене, на підставі ч. 1 ст. 72 КК України, за якою одному дню позбавлення волі відповідають два дні обмеження волі, суд встановив, що ОСОБА_1 фактично відбув за вироком Апеляційного суду Донецької області з 12 жовтня 2016 року по 23 жовтня 2016 року включно - 24 дні обмеження волі (12 х 2 = 24), а також з 24 жовтня 2016 року по 26 грудня 2016 року включно - 2 місяці 3 дні обмеження волі, що загалом дорівнює 2 місяці 27 днів обмеження волі, внаслідок чого не відбуте обвинуваченим покарання складає 9 місяців 4 дні обмеження волі або за ч. 1 ст. 72 КК України відповідно 4 місяці 17 днів позбавлення волі.

При цьому за п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» коли особа, щодо якої було застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно.

Натомість суд встановив, що ОСОБА_1 скоїв новий злочин вже після ухвалення обох вироків суду як від 15 жовтня 2013 року, так й від 17 липня 2014 року, не відбувши за такими вироками призначене йому покарання.

Таким чином у даному випадку виконуються всі умови, передбачені законом про кримінальну відповідальність України (ч. 1 ст. 71 КК України), за якими суд до покарання, призначеного вже за новим вироком, повинен застосувати один із наведених у ч. 1 ст. 71 КК України принципів, тобто принцип повного або принцип часткового приєднання не відбутої частини покарання за попереднім вироком.

Тому суд при призначенні покарання ОСОБА_1 за скоєним ним злочин відповідно до ч.1 ст. 71 КК України вважає за доцільне застосувати принцип часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла переконання, що, виконуючи приписи ч. 1 ст. 71 КК України, до призначеного ОСОБА_1 покарання за новий злочин, суд повинен частково приєднати не відбуту частину покарання обвинуваченим як за вироком суду від 15 жовтня 2013 року, так й за вироком суду від 17 липня 2014 року.

Згідно із ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції до змін, що набули чинності 21 червня 2017 року на підставі Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення» від 18 травня 2017 року) зарахування судом строку попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув'язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 КК України злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

За ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість. Натомість закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі. При цьому якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

Суд встановив, що ОСОБА_1 утримується під вартою за вказаним кримінальним провадженням на підставі ухвали слідчого судді з 27 грудня 2016 року.

Таким чином, зважаючи на те, що ОСОБА_1 скоїв злочин після 24 грудня 2015 року, дати коли набули чинності зміни до ч. 5 ст. 72 КК України, внесені Законом України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання», то такі положення поширюються на обвинуваченого.

Натомість норми ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення», які набули чинності з 21 червня 2017 року, на ОСОБА_1 не розповсюджуються, бо в такому випадку немає зворотної дії закону в часі через те, що такі положення фактично погіршують становище обвинуваченого, який скоїв злочин до 21 червня 2017 року.

На підставі переліченого до ОСОБА_1 підлягають застосуванню норми ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції змін, що набули чинності з 24 грудня 2015 року), починаючи з моменту його поміщення до слідчого ізолятору та до моменту набуття вироком суду законної сили.

Аналогічна правова позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у відповідній постанові від 29 серпня 2018 року по справі № 663/537/17.

Внаслідок викладеного колегія суддів дійшла висновку, що строк попереднього ув'язнення ОСОБА_1, починаючи з 27 грудня 2016 року по дату набуття вироком суду чинності включно, підлягає такому обрахунку, за яким один день попереднього ув'язнення обвинуваченого дорівнюватиме двом дням позбавлення волі.

Запобіжний захід обвинуваченому на підставі наведеного до набуття вироком законної сили слід залишити без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 1206 Цивільного кодексу України особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину.

Згідно із ст. ст. 128, 129 КПК України заявлений цивільний позов Маріупольської місцевої прокуратури № 2 Донецької області про стягнення з обвинуваченого витрат установи охорони здоров'я, яка фінансується з місцевого бюджету, на лікування потерпілого в розмірі 2021,63 грн., підлягає задоволенню в повному обсязі шляхом стягнення вказаної суми з винної особи на користь Маріупольської міської ради, оскільки провина ОСОБА_1 у завданні тілесних ушкоджень ОСОБА_4 була доведена, а розмір витрат закладу охорони здоров'я на лікування потерпілого підтверджується довідкою Маріупольської міської лікарня № 5, наявною у матеріалах справи (т 1, а. с. 14).

Речові докази: мобільний телефон «LG Р713» з картою пам'яті MicroSD ємкістю 16 Gb та чек із гарантійним талоном до такого телефону, передані потерпілому, як належне йому майно, підлягають залишенню ОСОБА_4

У кримінальному провадженні маються документально підтверджені витрати на залучення експертів у зв'язку з проведенням експертизи на суму 351,84 грн., які на підставі ст. ст. 118, 124 КПК України підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави.

Керуючись ст. ст. 373, 374 КПК України, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_1 визнати винуватим в скоєнні злочину, передбаченому ст. 187 ч. 4 КК України, та призначити покарання ОСОБА_1 за ст. 187 ч. 4 КК України у вигляді 8 (вісім) років 6 (шість) місяців позбавлення волі з конфіскацією усього належного йому майна з відбуванням покарання в кримінально-виконавчій установі закритого типу.

Згідно із ч. 1 ст. 71, ч. 1 ст. 72 КК України до знову призначеного покарання ОСОБА_1 частково приєднати невідбуте покарання за вироком від 15 жовтня 2013 року Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя та за вироком від 17 липня 2014 року Апеляційного суду Донецької області у вигляді 6 (шести) місяців позбавлення волі, та остаточно призначити до відбуття ОСОБА_1 покарання у вигляді 9 (дев'яти) років позбавлення волі з конфіскацією усього належного йому майна з відбуванням покарання в кримінально-виконавчій установі закритого типу.

Строк покарання засудженому ОСОБА_1 рахувати з 27 грудня 2016 року.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_1 обрахувати строк його попереднього ув'язнення з 27 грудня 2016 року по момент набуття вироком законної сили із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Запобіжний захід засудженому ОСОБА_1 в вигляді тримання під вартою до вступу вироку в законну силу - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Маріупольської міської ради Донецької області на р/р: 35414001022471 в ГУ ДКС України в м. Маріуполі Донецької області, МФО: 834016, ЄДРПОУ: 01990631, банк: ГУ ДКСУ Донецької області, одержувач: місцевий бюджет Кальміуський район, в рахунок відшкодування витрат на лікування потерпілого - 2021,63 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави витрати на проведення судової експертизи в сумі 351,84 грн.

Речові докази: мобільний телефон «LG Р713» з картою пам'яті MicroSD ємкістю 16 Gb та чек із гарантійним талоном до такого телефону, передані потерпілому, як належне йому майно, - залишити ОСОБА_4

На вирок суду може бути подана апеляція в Донецький апеляційний суд через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя протягом 30 днів з дня його проголошення, а особою, яка перебуває під вартою, протягом 30 днів з моменту вручення їй копії судового рішення.

Судді