Рішення № 77621947, 10.10.2018, Болградський районний суд Одеської області

БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

10.10.2018

Справа № 497/961/18

Провадження № 2/497/531/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.10.2018 року Болградський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Кравцової А.В.,

секретар судового засідання - Бекметова Х.В.,

розглянувши за відсутністю сторін у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м.Болград цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кубейської сільської ради Болградського району Одеської області про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

06.06.2018 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, яким просить визнати за ним, як за спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_2, який помер 12.10.2015 року, - право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та дворовими спорудами, що розташовані на вул.Киси Івана Павловича,№7 у с.Кубей Болградського району Одеської області, також просить визнати за ним не реалізоване право власності на дві земельні ділянки розміром по 0,30 умовних кадастрових гектари кожна - у частці (паю) від земельних ділянок площею 1,8724 га та 1,6092га, які розташовані на території Кубейської сільської ради Болградського району Одеської області та перебували у колективній власності КСП "Кубей" та що належали спадкодавцеві.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що він є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_2, який помер 12.10.2015 р., але не може оформити належним чином свої спадкові права, до складу яких входить право на житловий будинок з господарськими будівлями та дворовими спорудами, що розташований на вул.Киси Івана Павловича,№7 у с.Кубей Болградського району Одеської області - з-за відсутності належних правовстановлюючих документів на спадкове майно, та право на дві земельні частки (паї) у землі у виді багаторічних насаджень, що перебували у колективній власності КСП «Кубей», - в розмірі 0.30 умовних кадастрових гектари кожна, оскільки за життя спадкодавець не реалізував своє право на оформлення цієї частини земельного паю, але яке йому належало по праву власності після процедури паювання.

Позивач у судове засідання не з'явився, своєю заявою просив задовольнити його позовні вимоги та розглянути справу за його відсутністю.

Представник відповідача - Кубейської сільської ради Болградського району Одеської області до суду не прибув, про час та місце розгляду справи сповіщений належним чином . Позовні вимоги відповідач визнав в повному обсязі, просив розглянути справу без участі представника, про що надав відповідну заяву.

Згідно ст.200ч.3 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Беручи до уваги, що відповідач визнав позовні вимоги і визнання позову не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд дійшов висновку, щодо ухвалення рішення у підготовчому судовому засіданні.

Розглянувши надані суду документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заяви сторін по справі, суд дійшов висновку про наявність обгрунтованих підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Однією з таких підстав є спадкування майна, у тому числі за законом, - відповідно до ст.1217 ЦПК України.

У відповідності до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини, відповідно до статті 1218 ЦК України, входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з положеннями частини 1 статті 1297 ЦК України спадкоємець, що прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса для отримання свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Дане зобов’язання встановлено законодавством у зв’язку з тим, що право власності на спадкове нерухоме майно виникає у спадкоємця тільки з моменту державної реєстрації цього майна, оскільки відповідно до ч.2ст.182 ЦК України право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації.

З матеріалів справи вбачаються наступні факти та відповідні їм правовідносини, що були встановлені судом на підставі наданих суду доказів:

- 03.07.2002 року помер ОСОБА_2 (свідоцтво про його смерть серії І-ЖД №430187, видане 13.10.2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Болградського районного управління юстиції в Одеській області, актовий запис №874 (а.с.13); після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входило усе його майно, у тому числі - право власності на дві земельні ділянки багаторічних насаджень у частці (паю), що перебували у колективній власності КСП "Кубей" та входили до земельних ділянок площею 1,8724 га та 1,6092 га площею 0,30 умовних кадастрових гектарів, що належали спадкодавцеві, та які розташовані на території Кубейської сільської ради Болградського району Одеської області, - згідно державного акту ОД №004564, виданого на підставі розпорядження Болградської районної державної адміністрації №113 від 10.02.2004 року, адміністрації Одеської області від 13.09.1996 за №738 , спадкоємцем після його смерті за заповітом смерті є позивач;

- станом на 14 квітня 1991 року житловий будинок з господарськими будівлями і дворовими спорудами за адресою: вул.Киса Івана Павловича,7 у с.Кубей Болградського району Одеської області на праві власності належав колгоспному двору, до складу двору входили: ОСОБА_2, який помер 12.10.2015 року , ОСОБА_2 .П., яка померла 09.03.2000 року , тому кожному з членів цього колгоспного двору на праві власності належало по 1 / 2 частині вищезазначеного житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, що підтверджується довідкою Кубейської сільської ради Болградського району Одеської області від 25.05.2018 №1449 ( а.с.14);

- згідно довідок Кубейської сільської ради Болградського району Одеської області від 03.05.2018 року №1202, спадкодавець ОСОБА_2 постійно проживав та був зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, по день смерті 12.10.2015 року (а.с.15);

- з технічного паспорту на садибний житловий будинок вбачається, що спірна нерухомість розташована по вул.Киса Івана Павловича (колишня Октябрьська),7 у с.Кубей Болградського району Одеської області (а.с.10);

- згідно заповіту спадкодавець ОСОБА_2 заповідав все своє майно позивачу ОСОБА_1П.( а.с.68);

- з постанови державного нотаріуса Третьої одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_3 від 30.03.2018 року , ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на вищевказаний житловий будинок, який належать ОСОБА_2.,який помер 12.10.2015 року( 1/2 частину якої він успадкував після смерті дружини ОСОБА_4, яка померла 09.03.2000року), - у зв’язку з відсутністю правовстановлюючого документу на спірну нерухомість (а.с.18);

- згідно звіту оціночної вартості, вартість житлового будинку, що розташований за адресою: вул.Киса Івана Павловича,7, с.Кубей, Болградський район Одеської області, станом на 29.05.2018р., з урахуванням ПДВ, становить 49920 грн. ( а.с.22-27);

- згідно відповіді державного нотаріуса Третьої одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_3 на запит суду від 10.07.2018 р., за 5759/01-16 спадкова справа щодо майна спадкодавця ОСОБА_2, який помер 12.10.2015 року, - заводилася, спадкоємцем його майна за заповітом є позивач ОСОБА_1, - який прийняв у спадщину її частину;

- згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_3 19.12.2017 року та зареєстрованого в реєстрі за №3-1598, спадкоємцем майна ОСОБА_2, який помер 12.10.2015 року, - є позивач ОСОБА_1; спадщина, на яку видано це свідоцтво складається з двох земельних ділянок площею 1,8724 гектарів з кадастровим номером земельної ділянки 5121487000:01:007:0225, що належали спадкодавцю ОСОБА_2 ( а.с.87);

- відповідно до заяви виконкому Кубейської сільської ради Болградського району Одеської області, відповідач вимоги позивача визнає повністю, не заперечує проти їх задоволення.

Мешканці місцевої громади села Кубей (колишнє Червоноармійське), як члени КСП «Кубей», у тому числі і позивач (як спадкоємець) реалізували своє право власності на земельні ділянки лише під ріллею, проте в них залишилося не реалізованим право на земельну частку (пай) під багаторічними насадженнями в розмірі 0.30 умовних кадастрових га - згідно особистих сертифікатів.

Згідно інформаційного листа Болградської районної державної адміністрації Одеської області, представник Відповідача підтвердив, що за інформацією, що зберігається в архіві РДА, середній розмір земельної частки (пай) в колишньому КСП «Кубей» становить 2.0 умовних кадастрових гектарах (у тому числі: рілля - 1.68у.к. гектари, сади – 0.0574у.к. гектари, виноградники – 0.2526 у.к. гектари).

Під час виділення в натурі на місцевості земельних ділянок державні акти були видані пайщикам лише на земельні ділянки під ріллею, право на землю під багаторічними насадженнями (сади та виноградники) громадянами реалізовано не було.

Таким чином, розмір земельної частки (паю) на які мають право громадяни власники земельних часток паїв складає 0.31 га (0.0574 + 0.2526).

Оскільки право на земельні частки (паї) визначалося в умовних кадастрових гектарах, то число, яким зазначалася відповідна площа, завжди округлювалося до десятих (одна цифра після коми), тому в усіх документах, які складалися з цього приводу, завжди зазначалася площа 0.3у.к.га .

Правовідносини з приводу спадщини регулюються відповідними нормами ЦК України.

Положеннями ст.ст.1216-1218 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно статті 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Статтею 1261 ЦК України встановлено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно ч.1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України).

В силу перелічених правових норм, позивач є спадкоємцем за законом першої черги, який скористався своїм правом прийняття та оформлення спадщини, що відкрилася після смерті його батька.

Разом з цим його право порушене, оскільки він позбавлений можливості в позасудовому порядку реалізувати у повному обсязі свої спадкові права, хоча володіє усіма необхідними законними підставами для цього, оскільки за час свого життя спадкодавець не оформив належним чином своє право на земельні частки (паї) розміром 0.30у.к.га , а саме, - право на земельну частку (пай) розміром 0.30га, що під багаторічними насадженнями.

Відповідно до п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» при вирішенні спору про спадкування, права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай).

Відповідно до Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 08.08.1995 року № 720/95, право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю.

Пунктом 17 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України, який набрав чинності в 2002 році передбачено, що відповідно до формулювань Указу Президента України від 08 серпня 1993 року № 720/95 слід розуміти, що сертифікат на право на земельну частку (пай) має не правовстановлююче, а правопосвідчувальне значення, тобто право на земельну частку (пай) виникає у члена господарства з моменту виникнення відповідного права колективної власності на земельну ділянку (пай) та існує незалежно від його посвідчення сертифікатом.

Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05.06.2003 року № 899-VІ (надалі Закон) визначає організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільсько-господарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками.

Статтею 1 Закону визначено коло осіб, які мають право на земельну частку (пай):

- колишні члени колективних сільськогосподарських підприємства, сільсько-господарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариства, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємства, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку;

- громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом…

Також ч 3 ст.1 цього ж Закону передбачено, що право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Згідно ст.2 Закону основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Частиною другою цієї статті визначено, що документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Стаття 3 Закону визначає підстави для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв)

Підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації.

Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), яка належить їм по праву, подають до відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

Земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою. За бажанням власника земельної частки (паю) йому можуть бути виділені в натурі (на місцевості) дві земельні ділянки з різним складом сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сінокоси або пасовища).

В разі подання заяв про виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) більшістю власників земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства відповідна сільська, селищна, міська рада чи районна державна адміністрація приймає рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Як роз’яснено в п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі державного акту про право власності на землю. Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акту, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, зокрема й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Таким чином, судом встановлено на підставі належних і допустимих доказів, що чоловік позивача - спадкодавець ОСОБА_2 мав право на земельну частку (пай) , та у подальшому на підставі сертифіката позивач отримала державний акт на право власності на дві земельні ділянки зі складом сільськогосподарських угідь у виді ріллі, при цьому оригінали сертифіката був вилучений і замість нього виданий державний акт. Проте, за життя спадкодавець, не зміг реалізувати своє право на земельні частки (паї) зі складом сільськогосподарських угідь у виді багаторічних насаджень, та не отримав відповідних державних актів. З огляду на зазначене, позивач, згідно вимог чинного законодавства, успадкував дане право, яке підлягає захисту у судовому порядку.

Згідно ст.81 ЗК України, громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини. Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права, як передбачено п. «а» ч.3 ст.152 Земельного Кодексу України. Частиною 2 ст.373 ЦК України передбачено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст.1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Пунктами 16, 17 Перехідних положень Земельного кодексу України встановлено, що громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю. Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними прав вимоги на відведення земельної частки (пай) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.

Згідно п.3.5 Інформаційного листа Вищого ССУ з розгляду кримінальних та цивільних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» у разі втрати, пошкодження сертифіката про право на земельну частку (пай) аналогічного порядку видачі нового сертифікату на ім'я спадкодавця спадкоємцям особи, яка мала право на земельну частку (пай), не передбачено. Отже, належним способом захисту прав спадкоємців у разі відмови нотаріуса видати свідоцтво право на спадщину на земельну частку (пай) є звернення спадкоємців до суду з вимогами про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування.

За таких обставин суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання права власності в порядку спадкування на дві земельні ділянки розміром по 0,30га у виді багаторічних насаджень, які він успадкував, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.ст.1216,1220 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, а відповідно до ст.1268ч.5 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини, - вона належить спадкоємцеві з часу її відкриття.

Таким чином, розглянувши спір всебічно, повно та об’єктивно на підставі вищевикладених письмових доказів, суд дійшов висновку, що право власності позивача на вищезазначений житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, підтверджується вищевикладеними відомостями та доказами, а також іншими доказами, дослідженими судом, що містяться в матеріалах справи та ніким й нічим не спростовані.

Відомостей того, що задоволенням позовних вимог будуть порушені права третіх осіб, - не встановлено.

На підставі ст.ст.81, 152 Земельного Кодексу України, ст.ст.328, 373, 1216-1218, 1223, 1261, 1268-1270 ЦК України, та керуючись ст.ст. 4, 10, 13, 76-81, 83, 95, 200, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Кубейської сільської ради Болградського району Одеської області про визнання права власності - задовольнити в повному обсязі.

Визнати за позивачем ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, як за спадкоємцем за заповітом, право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та дворовими спорудами при ньому, що розташовані за адресою: вулиця Киси Івана Павловича,7, у с.Кубей, Болградський район, Одеська область, - що належали його батькові - спадкодавцю ОСОБА_2, що помер 12.10.2015 року.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, як за спадкоємцем за заповітом, - нереалізовану спадкодавцем право на земельну ділянку - частку (пай) багаторічних насаджень, розміром 0.30 в умовних кадастрових гектарах, від земельної ділянки площею 1,8724га, що перебувала у колективній власності КСП «Кубей», та що належала спадкодавцю ОСОБА_2, що помер 12.10.2015 року.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, як за спадкоємцем за заповітом, - нереалізовану спадкодавцем право на земельну ділянку - частку (пай) багаторічних насаджень, розміром 0.30 в умовних кадастрових гектарах, від земельної ділянки площею 1,6092га, що перебувала у колективній власності КСП «Кубей», та що належала спадкодавцю ОСОБА_2, що помер 12.10.2015 року.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Одеської області через Болградський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня отримання ним повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст судового рішення виготовлено 10.10.2018 року.

Суддя А.В.Кравцова