Рішення № 77619806, 25.10.2018, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/10303/17

Провадження № 2/761/3260/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2018 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Осаулова А.А.

за участю секретаря Вольда М.А.

розглянувшиу відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні в приміщенні суду цивільну справу за позовом Державної установи «Київський слідчий ізолятор» до

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

третя особа: орган опіки і піклування служби у справах дітей Шевченківської районної державної адміністрації

про виселення з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення

в с т а н о в и в :

У березні 2017 року Державна установа «Київський слідчий ізолятор» звернулася до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 з позовом про виселення з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що гуртожиток Київського слідчого ізолятору, який знаходиться в АДРЕСА_1, є державною власністю, перебуває на балансі позивача і призначений для тимчасового проживання співробітників системи органів КВС України та осіб, що були більше десяти років пов'язані трудовими відносинами з системою органів КВС України. Відповідач ОСОБА_1 з 1994 року була зареєстрована та мешкала в гуртожитку разом з її батьками, які на той час мали законні підстави для проживання в одній з кімнат гуртожитку, однак згодом, незаконно, безпідставно і самоправно, не будучі пов'язаною трудовими відносинами з системою органів КВС України без належного погодження з адміністрацією Київського слідчого ізолятора та без отримання відповідного ордеру зайняла кімнату НОМЕР_1 гуртожитку Київського слідчого ізолятору. Також відповідач, порушуючи встановлений порядок, фактично незаконно, безпідставно та самоправно зареєструвала за адресою гуртожитку та вселила в кімнату НОМЕР_1 свою доньку ОСОБА_2 та свого чоловіка, з яким наразі вона розлучена, ОСОБА_3, чим порушила вимоги чинного законодавства. Окрім того, за час мешкання в гуртожитку вона систематично й на протязі тривалого часу проживала і не сплачувала за житлові та комунальні послуги, послуги з утримання та обслуговування будинку та прибудинкової території, мала значну заборгованість з оплати, вела аморальний спосіб життя.Просить виселити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 з незаконно зайнятої ними кімнати НОМЕР_1 гуртожитку Київського слідчого ізолятора, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншої житлової площі.

Відповідачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відзив на позовну заяву не подали, проти задоволення позову заперечували з тих підстав, що ОСОБА_1 вселилася в кімнату гуртожитку на підставі ордеру, проживає в кімнаті законно тривалий час, відповідач ОСОБА_2 народилася і з народження проживає в цій кімнаті, в якій відповідно до вимог чинного законодавства зареєструвала свою новонароджену доньку. Іншого житла відповідачі не мають, перебувають на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов.Просять відмовити у задоволенні позову.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, відзив на позовну заяву не подав.

12 травня 2017 року провадження у даній цивільній справі відкрито згідно з правилами, встановленими ЦПК України 2004 року, і призначено до розгляду Шевченківським районним судом міста Києві у складі головуючого судді Гуменюк А.І.

Розпорядженням від 22 листопада 2017 року № 01-08-1182 призначено повторний автоматичний розподіл справи. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.11.2017 справу передано до провадження судді Шевченківського районного суду міста Києва Осаулова А.А.

23 листопада 2017 року справу призначено до розгляду у судовому засіданні.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 № 2147-VIII, яким викладено ЦПК в новій редакції. Відповідно до пункту 9 ч. 1 Перехідних положень справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

12 лютого 2018 року призначено підготовче судове засідання по цій цивільній справі з повідомленням учасників справи, постановлено розгляд справи здійснити за правилами загального позовного провадження, встановлено строк для подання відповідачем відзиву на позов.

30 квітня 2018 року представником відповідачів адвокатом ОСОБА_4 до суду подано заяву про залучення в якості третьої особи до участі у справі Службу в справах дітей Шевченківської РДА м. Києва та заяву про долучення доказів, 14 серпня 2018 року подано заяву про виклик і допит в якості свідка ОСОБА_5 (АДРЕСА_2 Зазначені клопотання 14 серпня 2018 року задоволені судом.

14 серпня 2018 року представником позивача до суду подано клопотання про розгляд справи за відсутності учасника справи, в якому позивач просить розглядати цивільну справу за відсутності позивача

24 жовтня 2018 року представником відповідачів адвокатом ОСОБА_4 до суду подано заяву про долучення доказів, якою вона до суду надійшла заява про долучення доказів.

25 жовтня 2018 року задоволено клопотання про долучення доказів, підготовче засідання закрито та справа призначена до судового розгляду. Під час судового розгляду відповідач ОСОБА_1 відмовилася від свідка, відмову прийнято судом.

Суд, заслухавши відповідачів, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, і сторонами не оспорюється, що відповідач ОСОБА_1 з 1994 року була зареєстрована та мешкала в гуртожитку Київського слідчого ізолятора разом з її батьками.

ІНФОРМАЦІЯ_10 у відповідача ОСОБА_1, яка перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_3, народилася донька - ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про народження.

Згідно зі ст. 128 ЦПК України в редакції, чинній на момент вселення Відповідачів, жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу. Одночасно ст. 65 Житлового кодексу України встановлювала, що наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до довідок від 21.03.2017 № 183/88, від 04.11.2016 № 183/268 та від 01.06.2017 № 183/136 відповідач дійсно зареєстровані та проживають в АДРЕСА_1, в гуртожитку Київського слідчого ізолятору. Довідки від 21.03.2017 № 183/88, від 04.11.2016 № 183/268 підписані заступникомначальника Київського СІЗО, начальником фінвідділу і комендантом.

Згідно з довідкою № 2014/50 від 03.10.2016 за відомостями відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації донька відповідача ОСОБА_2 малолітня ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, також зареєстрована за адресою АДРЕСА_1.

Згідно з довідкою ДУ «Київський слідчий ізолятор» від 16 березня 2018 № 12/4686 станом на 15.03.2018 Відповідач-1 не має заборгованості по оплаті житлово-комунальних послуг.

Викладене свідчить, що між сторонами існують житлові правовідносини, які виникли з відповідачем ОСОБА_1 з 1994 року, з відповідачем ОСОБА_3 з 1995 року, з відповідачем ОСОБА_2 з 1996 року і існують до сих пір.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач надав:

- довідку від 21.03.2017 № 183/88 про те, що ОСОБА_1 дійсно зареєстрована та проживає в АДРЕСА_1, в гуртожитку Київського слідчого ізолятору. Відповідно до довідки в цьому приміщенні проживають також ОСОБА_3, 1974 р.н., ОСОБА_2, 1996 р.н. та ОСОБА_7, 2016 р.н. Зазначена довідка підписана заст.начальника Київського СІЗО, начальником фінвідділу і комендантом;

- виписку з ЄДРЮО щодо державної установи «Київський слідчий ізолятор»;

- інвентарну картку № 10 обліку основних засобів, заповнену у 1995 році;

- наказ від 20.02.1995 № 69 «Про постановку гуртожитка на баланс слідчого ізолятора», відповідно до якого з 01.01.1995 поставлено гуртожиток по АДРЕСА_1 на баланс установи ЮА-45/183;

- акт про приймання гуртожитку по АДРЕСА_1 на баланс установи;

- положення про гуртожиток Київського слідчого ізолятора УДПтС України в місті Києві та Київської області, затверджене начальником Київського слідчого ізолятора 18.01.2016;

- правила внутрішнього розпорядку гуртожитку Київського слідчого ізолятора УДПтС України в місті Києві та Київській області, затверджені начальником Київського слідчого ізолятора 18.01.2016.

Зазначені докази підтверджують статус позивача і гуртожитку, факт перебування відповідного гуртожитку на балансі позивача і не є належним доказом незаконності заселення іпроживання в цьому гуртожитку відповідачів. Так само не може бути прийняте судом посилання позивача на те, за час мешкання в гуртожитку відповідач систематично і на протязі тривалого часу проживала і не сплачувала за житлові на комунальні послуги, послуги з утримання та обслуговування будинку та прибудинкової території, мала значну заборгованість з оплати, вела аморальний спосіб життя, адже ці твердження не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду і спростовуються довідкою ДУ «Київський слідчий ізолятор» від 16 березня 2018 № 12/4686.

Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Одночасно ч. 2 ст. 78 ЦПК України встановлює, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аргументи позивача про те, що відповідач ОСОБА_1безпідставно та самоправно зайняла кімнату в гуртожитку Київського слідчого ізолятора, без належного погодження з адміністрацією та без отримання відповідного ордера, що вона, порушуючи встановлений порядок, фактично незаконно, безпідставно та самоправно зареєструвала за адресою гуртожитку та вселила в кімнату НОМЕР_1 свою доньку та свого чоловіка, а також про те, що за час мешкання в гуртожитку вона систематично і на протязі тривалого часу проживала і не сплачувала за житлові на комунальні послуги, послуги з утримання та обслуговування будинку та прибудинкової території, мала значну заборгованість з оплати, вела аморальний спосіб життя, не підкріплені належними і допустимими доказами, отже не можуть бути підставою для задоволення позову.

На підставі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. В свою чергу, ст. 5 ЦПУ України встановлює, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Одночасно ст. 15 Цивільного кодексу України надає кожній особі право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.З урахуванням поданих сторонами доказів в даній справі не вбачається порушення, невизнання або оспорення прав, свобод і законних інтересів позивача.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд керується нормами чинного законодавства. Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Конституційні положення знаходять своє продовження в нормах ч. 4 ст. 9 Житлового кодексу України - ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно зі ст. 124 Житлового кодексу України робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення. Разом з тим, відповідно до ст. 132 ЖК України інших (крім, зазначених у ч. 1 ст. 132) працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.

До прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2015 року N 582 на правовідносини між сторонами поширювалася дія постанови Ради Міністрів Української РСРвід 3 червня 1986 р. N 208 «Про затвердження Примірного положення про гуртожитки». Відповідно до п. 17 Положення громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, вправі вселити в займані приміщення своїх неповнолітніх дітей. За таких обставин вселення у 1996 році відповідача ОСОБА_1 мало законні підстави. Позивачем не доведено факт незаконності зайняття відповідачемОСОБА_1 приміщення у гуртожитку, отже, з урахуванням того, що з 1994 року таке питання не ставилося, суд презюмує, що відповідні процедури вселення і користування кімнатою було дотримано. Дотримання порядку надання жилої площі у гуртожитку безпосередньо впливає на правовий статус осіб, які в них проживають, а також на їх права і обов'язки. Відповідно до Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, які були на правових підставах вселені в гуртожиток і фактично проживають у гуртожитку, без попереднього надання їм (їхнім сім'ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. У тому числі забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, стосовно яких триває спір щодо підстав їх вселення у гуртожиток та/або підстав їх фактичного проживання у гуртожитку, - до вирішення спору в досудовому або судовому порядку відповідно до статей 25 і 26 цього Закону

Крім того, як встановлено під час судового розгляду,відповідачОСОБА_1 проживає з гуртожитку з 1994 року, відповідачОСОБА_3 - з 1995 року, відповідач ОСОБА_2 - з 1996 року; вони не мають іншого житла на праві власності або користування. Отже, кімната в гуртожитку є їх єдиним житлом.

На підставі ст. 10 ЦПК суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Прецедентна практика Європейського Суду з прав людини надає автономне значення поняттю «житло», воно не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем. Зокрема, у п. 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia) Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (див. також рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, п. 63). У справі «Прокопович проти Росії» № 58255/00 встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

За обставин вселення відповідачів до кімнати НОМЕР_1 в гуртожитку ДУ «Київський слідчий ізолятор» (АДРЕСА_1) з підстав, що не суперечили нормам чинного на момент вселення законодавства, тривалий час користування відповідачами цим житлом (на час звернення з відповідним позовом цей строк становив 23, 22 і 21 рік відповідно) та відсутність іншого житла, право користування відповідачами вищезазначеним житловим приміщенням підпадає під гарантії, захищені статтею 8 Конвенції.

Окремо слід зазначити, що суд не може прийняти до уваги посилання позивача на те, що відповідачем ОСОБА_1 порушено Положення про гуртожиток Київського слідчого ізолятора УДПтС України в місті Києві та Київської області, адже воно затверджене у 2016 році, в той час як правовідносини звселення та користування спірною кімнатою виникли і по суті існують з 1994, 1995 та 1994 року відповідно. З цих же підстав суд не може прийняти посилання позивача на Правила внутрішнього розпорядку для гуртожитку Київського слідчого ізолятора, затверджених наказом начальника 08.10.2014.

Керуючись ст.ст. 197, 258-259, 268, 272, 352, 354 ЦПК України, суд , -

в и р і ш и в:

Позовну заяву Державної установи «Київський слідчий ізолятор» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,третя особа: орган опіки і піклування служби у справах дітей Шевченківської районної державної адміністрації про виселення з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити сторін:

Позивач: Державна установа «Київський слідчий ізолятор», код ЄДРПОУ 08563694, адреса знаходження: м. Київ, вул. Дегтярівська, 13

Відповідач: ОСОБА_1, 1977 року народження, адреса проживання: АДРЕСА_1

Відповідач: ОСОБА_2, 1996 року народження, адреса проживання: АДРЕСА_1

Відповідач:ОСОБА_3, 1974 року народження,адреса проживання: АДРЕСА_1

Суддя: А.А. Осаулов

Повний текст рішення виготовлено 05.11.2018 року