Рішення № 77619480, 18.10.2018, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/1750/18

Провадження№2/760/3819/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2018 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого-судді - Кушнір С.І.

за участю секретаря - Гаєвської С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 в січні 2018 р. звернулася до суду з даним позовом до відповідача, у якому просила визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що між нею та відповідачем ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб 21 січня 2016 р. у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, про що складено відповідний актовий запис № 64.

29 січня 2016 р. відповідачу була видана тимчасова посвідка ТР107957 на праві заняття жилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1.

16 січня 2018 р. рішенням суду, яке набрало законної сили 25 січня 2018 р., шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано.

Відповідач по справі, її колишній чоловік, зареєстрований у зазначеному житловому приміщенні з 25.01.2016 р., але фактично не проживає у вказаному приміщенні з квітня 2016 р. по теперішній час.

Відповідач не бере участі в оплаті комунальних послуг та протягом тривалого часу не проживає за місцем реєстрації, тобто не виконує свої зобов'язання за договором соціального найму.

На підставі викладеного, позивач звернулася до суду з даним позовом, в якому просить суд визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Ухвалою суду від 07.06.2018 р. до участі у справі в якості третіх осіб залучено ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Позивач в судовому засіданні підтримала позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на підстави та обставини, викладені в позовній заяві, та надані докази, просила позов задовольнити. Пояснила суду, що кв. АДРЕСА_1 належить на праві власності їй та третім особам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Відповідач ОСОБА_2 є її колишнім чоловіком. З квітня 2016 р. він не проживає за адресою: АДРЕСА_1, поїхав до Грузії. Його речей також в квартирі не має. Також зазначила, що відповідач добровільно залишив квартиру, перешкод у користуванні квартирою йому не чинили.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив, будь-яких заяв, клопотань, письмових пояснень/відзиву від відповідача до суду не надходило.

Згідно вимог ст. 280 ЦПК України, якщо відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання та не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Виходячи з цього, суд, вважає за можливе ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних доказів, проти чого не заперечувала позивач в судовому засіданні.

Третя особа ОСОБА_3 в судовому засіданні не заперечувала проти задоволення позову, підтримала заявлені позовні вимоги в повному обсязі. Додатково пояснила суду, що відповідач був зареєстрований в кв. АДРЕСА_1 в 2016 р. Проживав у зазначеній квартирі після реєстрації шлюбу з позивачем декілька місяців, а потім поїхав до Грузії та забрав свої речі.

Третя особа ОСОБА_4 в судовому засіданні не заперечував проти задоволення позову, повністю підтримав доводи позивача. Зазначив суду, що відповідач ОСОБА_2 є колишнім чоловіком позивача. Він поселився в кв. АДРЕСА_1 в 2016 р. Проживав у зазначеній квартирі після реєстрації шлюбу з позивачем декілька місяців, а потім поїхав до Грузії та забрав свої речі.

Заслухавши пояснення позивача, врахувавши її доводи, пояснення третіх осіб, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі з таких підстав.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 21 січня 2016 р. уклали шлюб, зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, що підтверджується даними свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 16 січня 2018 р., шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований 21 січня 2016 р. Відділом реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 64, було розірвано.

Як вбачається з даних свідоцтва про право власності на житло, виданого 29.09.2004 р. Відділом приватизації державного житла Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації за № 32807, квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, належить на праві приватної власності ОСОБА_3 та членам її сім'ї: ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в рівних долях.

Встановлено, що відповідач ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.

Позивач просить визнати відповідача ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1, посилаючись на те, що відповідач з квітня 2016 р. у даній квартирі не проживає, з того часу квартирою не цікавитьсяся, квартплату та комунальні послуги не сплачує, реєстрація відповідача перешкоджає розпоряджатись власністю. Крім того, наявність реєстрації в квартирі особи, яка в ній не проживає, очевидно тягне для позивача додаткові витрати з оплати комунальних послуг.

Згідно із ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ст. 319, 321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У пункті 33 постанови № 5 від 07.02.2014 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснив, що «відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння».

Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК) із зняттям останнього з реєстрації.

Відповідно до ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 не проживає у квартирі АДРЕСА_1.

ОСОБА_2 не несе витрат по утриманню житла, квартирою не цікавиться, а отже суд вважає, що він втратив інтерес до даного майна.

Будь-яких доказів про те, що у відповідача існують перешкоди у користуванні спірною квартирою суду не надано.

Факт не проживання відповідача ОСОБА_2 в спірній квартирі АДРЕСА_1 з травня 2017 р. підтверджується актами мешканців зазначеного будинку від 07.08.2017 р. та від 30.10.2017 р., засвідченими заступником начальника ЖЕД № 906 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва».

Крім того, факт не проживання відповідача ОСОБА_2 в спірній квартирі АДРЕСА_1, підтвердили допитані в судовому засіданні свідки.

Так, свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що вона мешкає за адресою: АДРЕСА_5. В квартирі № 20 за зазначеною адресою проживають позивач ОСОБА_1 та її син ОСОБА_4. Відповідач ОСОБА_2 проживав у зазначеній квартирі після одруження з позивачем. З грудня 2016 р. він за вказаною адресою не проживає та його речей в квартирі немає.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що вона мешкає за адресою: АДРЕСА_6. В квартирі № 20 за зазначеною адресою проживають позивач ОСОБА_1 та її син ОСОБА_4. Відповідач ОСОБА_2 був чоловіком позивача. Після розлучення відповідач поїхав до Грузії та більше року у зазначеній квартирі не проживає.

Згідно вимог ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, враховуючи наявність достатніх доказів не проживання відповідача ОСОБА_2 у кв. АДРЕСА_1 протягом тривалого періоду (понад один рік), суд вважає можливим задовольнити позовні вимоги та визнати відповідача ОСОБА_2 таким, що втратив право користування зазначеним житловим приміщенням.

Отже, на підставі зазначених судом норм чинного законодавства, що регулюють даний вид правовідносин, беручи до уваги всі зібрані і досліджені судом докази у справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов є обґрунтованим, обставини, зазначені в позовній заяві, знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду, в зв'язку з чим позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. 41 Конституції України , ст.ст. 16, 317, 319, 321, 346, 391, 396, 405 ЦК України, ст.ст. 2, 10, 12, 13, 76-81, 89, 258, 263-265, 273, 280-282, 289, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задовольнити.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його отримання.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.І. Кушнір