Рішення № 77618009, 25.10.2018, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/15552/18

провадження № 2-о/753/482/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" жовтня 2018 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Цимбал І.К.

при секретарі - Шамрай І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_2, ОСОБА_3, про встановлення факту, що має юридичне значення, -

встановив:

Заявники звернулись до суду із вказаною заявою, про встановлення юридичного факту, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що їх вимушене переселення, в жовтні 2014 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацію частини території Луганської області України. Заявники зазначають, що ОСОБА_2, народився ІНФОРМАЦІЯ_2 року в м. Брянка, Луганської області, одружений з ОСОБА_3, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 року в м. Кисілівськ, Кемеровської області, Російська Федерація. Разом були зареєстровані та проживали в Луганську за адресою: АДРЕСА_1. Кожен із подружжя володіє на праві спільної сумісної власності частками зазначеної квартири у розмірі ? площі помешкання, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло НОМЕР_1 від 01.04.2009 та технічним паспортом на квартиру.

Починаючи з кінця лютого 2014 року війська Російської Федерації, у військовій формі без розпізнавальних знаків, почали окупацію Кримського півострова, а в подальшому 21.03.2014 владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя». Після незаконної анексії Кримського півострова, в квітні 2014 року Російська Федерація почала другу фазу збройної агресії проти України, під час якої контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07.04.2014) та «Луганської народної республіки» (27.04.2014).

11.05.2014 на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся незаконний референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з погано прихованою метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської Народної Республіки» та «Донецької Народної Республіки», однак сам референдум так і не був визнаний, як Україною, так і міжнародною спільнотою.

Як підсумок, за наслідками військової агресії Російської Федерації, прийнято Постанову Верховної Ради України від 17.03.2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей. В результаті збройної агресії Російської Федерації, наслідком якої стала окупація частини території Луганської області України, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 втратили налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя. Також, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначають, що з лютого 2014 року в м. Луганську масово орендували житлові приміщення громадяни Російської Федерації, переважно чоловіки до 35 років.

На початку весни 2014 року на території Луганська посилилась російська пропаганда, направлена на формування у жителів міста негативних поглядів та уявлень про Україну, яка розповсюджувалась через різні медійні ресурси і водночас, вимикалися українські засоби масової інформації. В травні 2014 року їх позбавили права голосувати на виборах Президента України через заблоковані проросійськими найманцями виборчі дільниці. З кінця травня 2014 року окупаційна влада міста ввела комендантську годину, під час якої суттєво обмежувалось пересування містом. У разі відсутності відповідних документів під час незаконної перевірки, людей залучали до примусової праці на користь вище вказаної окупаційної адміністрації. При цьому, разом із введенням комендантської години, вночі Луганськом пересувались озброєні особи. За спостереженнями, вони мали в своєму розпорядженні переносні зенітно-ракетні комплекси. На території міста окупанти активно почали формувати свої бази. Заявники відчували страх за власне життя, оскільки раніше ніколи не бачили такої кількості агресивно налаштованих людей зі зброєю.

З липня 2014 року в районі Луганська та в самому місті розпочались бойові дії. Після обстрілів, окупанти не дозволяли підходити та допомагати пораненим. Результатом бойових дій стала гуманітарна та продовольча криза. Люди не мали доступу до продуктів харчування, медикаментів та систем життєзабезпечення міста. Фактичне проживання в умовах війни давало їм підстави реально сприймати загрозу бути вбитими озброєними російськими окупантами.

Все вищезазначене призвело до неможливості подальшого проживання в місті Луганськ, а тому в жовтні заявники прийняли рішення покинути непідконтрольну Україні територію міста Луганська та переміститися до міста Києва, де на даний час проживають за адресою: АДРЕСА_2.

Перебуваючи в місті Києві заявникив порядку, передбаченому ст. 6 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року №1706-VІІ, отримали довідки, якими підтверджено факт їх прибуття до м. Києва, на вимушене тимчасове проживання. Отримані ними довідки про взяття на облік внутрішньо-переміщених осіб від 22.10.2014 за №3002000505 та №3002000504, які видані Управлінням праці та соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державною адміністрацією на ім'я заявників посвідчують лише факт їх вимушеного переселення з м. Луганськ до м. Київ і не містять в собі зазначення причини такого переселення, оскільки даний орган не має таких повноважень.

Звернення в порядку окремого провадження до суду із заявою про встановлення юридичного факту того, що вимушене переселення заявників з окупованої території Луганської області, Україна, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області, України, обумовлено тим, що вони мають на меті визначити свій статус як осіб, які перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права. Тому, заявники просили суд встановити юридичний факт, що їх вимушене переселення у жовтні 2014 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.

Представник заявників ОСОБА_8 просив розглянути справу у відсутність останнього та заявників, заяву підтримав, просив задовольнити.

Представник заінтересованої особи Міністерства соціальної політики України в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи заінтересована особа повідомлена належним чином, про причини неявки суду не повідомила, заперечення на заяву подані не були.

Заінтересована особа - представник Російської Федерації, в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи заінтересована особа повідомлена належним чином, про причини неявки суду не повідомила, заперечення на заяву подані не були.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає встановленими наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Заявники ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженець м. Брянка Луганської області, разом зі своєю дружиною ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженкою м. Кисілівськ Кемеровської області Російської Федерації, зареєстровані та проживали за адресою: зареєстровані та проживали в Луганську за адресою: АДРЕСА_1. Вказаним помешканням заявники володіють на праві спільної часткової власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло НОМЕР_1 від 01.04.2009 та технічним паспортом на квартиру.

Відповідно до довідок про взяття на облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції від 22.10.2014 року відповідно за №3002000505 та №3002000504, заявники були вимушені переміститися з тимчасово окупованої території міста Луганська Луганської області до м. Києва.

Отримані ними довідки, що видані Управлінням праці та соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державною адміністрацієюпідтверджують факт їх вимушеного проживання у м. Київ. Вказаними довідками посвідчено лише факт їх вимушеного переселення, однак відомості щодо причин такого переселення відсутні.

При цьому, в розумінні ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Поряд із тим, статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-ХІІ визначено, що збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з дій, зазначених в даній статті Закону, серед яких значиться вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21.04.2015 було схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків».

З аналізу даної заяви вбачається, що 20.02.2014 були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування на території України Чорноморського флоту Російської Федерації від 28.05.1997, для блокування українських військових частин.

Разом з тим, заява Верховної Ради України свідчить, що 27.02.2014 збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних сил Російської Федерації захопили будівлі Ради Міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас, відбулось створення і озброєння іррегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, а Чорноморський флот Російської Федерації заблокував українські порти, де знаходились кораблі Військово-Морських Сил України. В подальшому лідер партії «Русское единство» ОСОБА_9 проголосив себе головою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та закликав президента Російської Федерації «забезпечити мир і спокій в Криму». У відповідь на цей заклик Президент Російської Федерації, звернувся до Ради Федерацій Російської Федерації, яка своєю постановою від 01.03.2014, надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід'ємної частини України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної Республіки Крим 16.03.2014 провела референдум про входження Автономної Республіки Крим до складу Російської Федерації, однак результати референдуму не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації, що підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27.03.2014 «Територіальна цілісність України».

17.03.2014 Верховна Рада Автономної Республіки Крим, розпущена постановою Верховної Ради України, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18.03.2014 самозвані представники Верховної Ради Автономної Республіки Крим підписали з президентом Російської Федерації ОСОБА_18 «Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб'єктів».

21.03.2014 владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».

Згідно ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VІІ від 15.04.2014 із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації» від 15.09.2015 №685-VІІІ Автономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20.02.2014.

Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07.04.2014) та «Луганської народної республіки» (27.04.2014).

Протягом травня 2014 року самозвані лідери «ДНР» та «ЛНР», серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб організували проведення фіктивних референдумів про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації батальйон «Восток», а також були задіяні такі озброєні групи найманців як «Русский сектор» та «Оплот». За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаків Повітряних сил Збройних Сил України.

11.05.2014 на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся так званий референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з метою відокремлення та проголошення так званих «Донецької Народної Республіки» та «Луганської Народної Республіки». Однак, такий референдум, як і проголошені утворення, а саме «Луганська Народна Республіка» та «Донецька Народна Республіка» не були визнані міжнародною спільнотою про що свідчать наступні, досліджені в суді докази. Зокрема, Міністерство закордонних справ Великобританії назвало прикрим факт проведення референдуму 11 травня на Донбасі. Прес-секретар Держдепартаменту США ОСОБА_10 заявила, що США не визнають результати референдуму про незалежність «Донецької народної республіки». Прес-секретар Верховного представника ЄС із закордонних справ ОСОБА_19 заявила, що «так звані референдуми у Донецькій і Луганській областях нелегітимні, і ми не визнаємо їх результатів. Ті, хто організував ці референдуми, не володіють демократичної легітимністю».

Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною - агресором, частини території Донецької і Луганської області, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.

Згідно з даними прес-центру Служби безпеки України від 04.07.2014, контррозвідка Служби безпеки України встановила причетність кадрового співробітника Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних сил Російської Федерації, громадянина Російської Федерації ОСОБА_12 до постачання зброї з Росії для бандформувань та найманців у східних регіонах України. Громадянин ОСОБА_12 разом зі своїм поплічником з Головного Розвідувального Управління Генерального Штабу Збройних Сил Російської Федерації на прізвисько "ОСОБА_20" організовував постачання з Ростовської області Росії важкого озброєння, використовуючи для цього так звані "коридори" на українсько-російському кордоні. Встановлено також, що він, маючи досвід бойових дій у Чечні, готував бойовиків для поповнення збройних формувань у Луганській області.

Згідно з даними прес-центру прес-центру Служби безпеки України від 09.08.2015, співробітники Служби безпеки України спільно з військовослужбовцями Збройних Сил України поблизу смт Станиця Луганська Станично-Луганського району Луганської області, затримали громадянина Російської Федерації, який брав участь у бойових діях проти українських військовослужбовців. Затриманий у грудні 2014 року вступив до складу розвідувального підрозділу окупаційної адміністрації Російської Федерації у Луганській області. Російський найманець розповів, що раніше брав участь у бойових діях під час проведення двох "чеченських кампаній" у складі Псковської та Рязанської десантно-штурмових бригад, має професійні навички ведення бою та поводження з різними видами зброї.

Прес-центр Служби безпеки України 09.05.2014 повідомив, що при спробі незаконного перетину державного кордону України поза пунктом пропуску в Луганській області співробітниками Служби безпеки України та Державної прикордонної служби затримано двох громадян Російської Федерації, які за завданням російських спецслужб мали взяти участь у заходах екстремістського характеру. Як розповіли затримані громадяни Російської Федерації, вони входять до політичної партії ОСОБА_13 "Другая Россия", членів якої російська сторона активно використовує для дестабілізації ситуації на сході України.

З серпня 2014 року почалися масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, зокрема, військовослужбовців 9-ї окремої мотострілецької бригади, 76-ї та 98-ї дивізій повітряно-десантних військ Збройних Сил Російської Федерації. Задіяння регулярних Збройних Сил Російської Федерації у збройній агресії проти України супроводжувалося поширенням серед населення України агітаційних листівок, в яких, зокрема, був такий заклик: «За жодних обставин не чиніть перепон пересуванню російських військ (техніка та особовий склад)».

Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнято Постанову Верховної Ради України від 17.03.2015 № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

В абзаці 2 Постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» №145-VІІІ від 04.02.2015 р. зазначено, що з 20.02.2014 проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків - терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки».

Постановою Верховної Ради України від 27.01.2015 №129-VIII законодавчий орган України затвердив звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЕ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.

Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій. Так, 15.01.2015 Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: «Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібер-війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права і створюють серйозний виклик для безпекової ситуації в Європі; наголошує, що немає жодних підстав для застосування військової сили в Європі з так званих історичних та безпекових міркувань чи задля захисту своїх «співвітчизників, що проживають за кордоном»; закликає Москву припинити ескалацію ситуації, негайно зупинити потік зброї, найманців і військ на підтримку сепаратистських збройних формувань і використати свій вплив на сепаратистів, щоб переконати їх брати участь у політичному процесі».

Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи від 25.06.2015 визнає, що конфлікт на території України є агресією зі сторони Російської Федерації.

Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території Луганської області України.

При вирішенні даної справи суд виходить з того, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території Луганської області, Україна є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно приписами ст. 82 ЦПК України.

Крім визнання окупації Російською Федерацією частини території Луганської області, Україна, міжнародною спільнотою та національним законодавством, суд вважає, що обґрунтування такого факту підтверджується джерелами міжнародно-правового регулювання режиму окупації, а саме Гаазька конвенція про закони і звичаї сухопутної війни 1907 року, IV Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни 1949 року і деякі положення Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів 1977 року.

Існуючі правові норми, що визначають режим окупації, переважно засновані на положенні ст. 42 Гаазької конвенції 1907 року: «Територія вважається зайнятою, якщо вона дійсно знаходиться під владою ворожої армії». Згідно з цією ж ст. 42 Гаазької конвенції 1907 року, територія, до якої застосовано право окупації, повинна «дійсно перебувати під владою ворожої армії», причому «зайняття поширюється лише на ті області, де ця влада встановлена і в змозі проявляти свою діяльність».

Тобто поняття окупації може бути застосоване до територій, зайнятих країною агресором, якщо наявний її фактичний ефективний контроль окупованих територій. Стан окупації послідовно визначається на основі фактів.

З аналізу норм вказаних конвенцій можна підсумувати наступні ознаки ефективного контролю, а саме: достатня присутність військ держави окупанта; держава окупант здійснює свою владу над окупованою владою, яка втратила здатність до громадських функцій; ворожі сили здалися, були переможені чи відступили; над територією була встановлена тимчасова адміністрація; держава окупант видає укази громадянському населенню та контролює їх виконання.

Здійснення Російською Федерацією ефективного контролю частини території України, а саме частини Донецької і Луганської області, з усіма його ознаками підтверджується в сукупності наступними доказами.

Інтернет-сайт "INTV. Ua" від 30.04.2015 опублікував статтю під назвою "Російські війська в Луганську готуються до прориву". Виходячи з її змісту, українські розвідувальні групи зафіксували прибуття в Луганськ чергової групи російських військ. "Розвідгрупи ГІ "Права Справа" зафіксували прибуття в Луганськ підрозділів 76-го окремого ремонтно-відновлювального батальйону (місце постійної дислокації - Слов'янськ-на-Кубані, Краснодарський край, Російська Федерація)". Місця дислокації російських військових у Луганську: готель "Турист", гуртожитки №3, 4, 5 Аграрного університету, гуртожитки кооперативного технікуму. Російський спецназ дислокується в готелі "Дружба" та в колишньому готелі "Колос". Жива сила та техніка також базується на території ВАУШ та обласного військкомату. В Луганську зосереджено від 5 до 6 тис. особового складу російських військ.

В статті "Российские войска вошли на территорию Украины со стороны Луганска" від 14.04.2014, яка розміщена на сторінках Національного антикорупційного порталу "Антикор", вказано, що російські війська майже безперешкодно перетнули кордон України з боку Луганська. Точна кількість російських військ невідома. Окрім цього, російських солдат супроводжували танки, важка техніка і БТРи.

Інтернет-портал "Інсайдер" опублікував статтю під назвою "Сепаратисти Луганщини ухвалили тимчасову конституцію і призначили уряд" від 18.05.2014 року в якій зазначено, що в Луганську на першому засіданні так званих народних депутатів "Верховної ради Луганської народної республіки" було обрано ОСОБА_14 "главою ЛНР". Так званим "головою республіканських зборів ЛНР" обраний ОСОБА_15, а ОСОБА_16 обраний "главою уряду ЛНР".

Окупаційна адміністрація Російської Федерації на території Луганської області створила Комітет Державної Безпеки, до складу якого входять авіаційні підрозділи, підприємства, освітні і наукові організації, експертні, судово-експертні, військово-медичні підрозділи і організації, військово-будівельні підрозділи та інші організації та підрозділи, призначені для забезпечення його діяльності. Зазначені відомості знайшли відображення в статті під назвою "У ЛНР створили КДБ", яку опублікував інтернет-ресурс "Українська правда".

Згідно з оперативною інформацією ІАЦ РНБОУ з 01.09.2014 на Луганському напрямі, українські військові через масові артилерійські обстріли отримали наказ та організовано відійшли з смт Георгіївка, Лутугинського району розташованого на трасі Луганськ-Красний Луч-Сніжне. Зважаючи на точність ударів, обстріл ведуть професійні артилеристи Збройних Сил Російської Федерації. Крім того, зафіксовано велику концентрацію російських сил навколо райцентру Лутугіно й на підступах до міста Щастя Новоайдарського району Луганської області на північному березі Сіверського Донця.

Як повідомляє Інтернет-портал "ТСН" від 29.04.2014 в статті "Після ОДА бойовики в Луганську захопили прокуратуру, обласну ТРК", проросійські найманці захопили будівлю Луганської ОДА, вибивши в ній шибки із застосуванням димових шашок та петард. Після цього ними було захоплено будівлю прокуратури Луганської області та знято з неї державний прапор України. Згодом частина нападників вирушила до будівлі обласного управління МВС України Луганської області із закликами штурму будівлі та відставки діючого начальника МВС Луганщини. Крім цього, озброєними бойовиками було захоплено будівлю Луганської обласної телерадіокомпанії.

На офіційному сайті Голови окупаційної адміністрації Російської Федерації в Луганській області міститься Указ Голови так званої «ЛНР» ОСОБА_17 № 423/01/07/16 від 28.07.2016 "О режиме комендантского часа". Згідно до Указу, режим комендантського години на території так званої «Луганської Народної Республіки» введено з 23:00 до 4:00 год.

Аналізуючи наведені докази в їх сукупності, суд вважає вірним твердження заявників, що Російська Федерація здійснює ефективний контроль частини Донецької та Луганської області, Україна, що, в свою чергу, дає підстави вважати частину Донецької та Луганської області окупованою Російською Федерацією.

Щодо обставин, які зумовили вимушене переселення заявників з частини окупованої Російською Федерацією території Луганської області України, то суд виходить з наступного.

Відповідно до Женевської конвенції 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту (чинна для Росії з 10.05.1954 року в порядку правонаступництва міжнародних договорів колишнього СРСР), то її положення застосовуються до всього цивільного населення держав, що беруть участь у конфлікті, тобто не лише до іноземних громадян, що перебувають на території однієї з воюючих держав, а й до громадян цих держав, а також до цивільного населення окупованих територій.

У ст. 2 IV Женевської конвенції 1949 року зазначено, що Конвенція буде застосовуватися у всіх випадках окупації всієї або частини території Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не зустріне жодного збройного опору.

Згідно зі ст. 43 IV Гаазької конвенції 1907 року., супротивник, що зайняв територію, зобов'язаний вжити всіх залежних від нього заходів для того, щоб наскільки це можливо відновити і забезпечити громадський порядок та суспільне життя, і при цьому він повинен поважати існуючий в країні закон. Положення вищезазначеної Конвенції передбачають розв'язання конкретних питань, таких, як: створення безпечних зон, захист поранених і хворих, а також лікарень і медичного персоналу, доставка медикаментів, спеціальні заходи по захисту дітей та налагодження зв'язків між членами розлучених сімей.

За правилом ст. З IV Женевської конвенції 1949 року з особами, які не беруть активної участі в бойових діях, у тому числі з особами зі складу збройних сил, що склали зброю, а також із тими, хто hors de combat (той, що вийшов з ладу (фр.)) унаслідок хвороби, поранення, затримання чи з будь-якої іншої причини, поводяться гуманно, без будь-якої ворожої дискримінації, причиною якої слугують раса, колір шкіри, релігія чи вірування, стать, походження чи майновий стан чи будь-які інші подібні критерії.

Із цією метою є забороненими й залишатимуться забороненими будь-коли та будь-де такі діяння стосовно зазначених вище осіб: а) насилля над життям й особистістю, зокрема всі види вбивств, завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури; b) захоплення заручників; с) наруга над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження; d) засудження та застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного судом, який створено належним чином і який надає судові гарантії, визнані цивілізованими народами як необхідні.

Згідно ст. 27 згаданої Конвенції особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі, права на сім'ю, їхніх релігійних переконань та обрядів, звичок та звичаїв. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства чи залякування, від образ та цікавості натовпу.

Однак всупереч норм вказаної Конвенції, Російська Федерація неодноразово порушувала права громадян України, тобто цивільного населення, передбачені та гарантовані Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, як право на життя, право на свободу повагу до честі і гідності, право не бути підданим катуванням, право не перебувати в рабстві або підневільному стані, право на свободу і особисту недоторканість, право на справедливий суд, право не бути покараним без закону, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії. Така позиція закріплена і в Постанові Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків».

Зокрема, аналіз інформації, що міститься в Інтернет-виданнях, яку наводять заявники, вказує на наявність конкретних фактів порушення вищезазначених гарантованих прав цивільного населення з боку Російської Федерації.

На сторінках веб-порталу "imi.org.ua" міститься стаття "У Луганську відключили українські телеканали, а по радіо кличуть у сепаратисти " від 31.07.2014, в якій вказано, що у Луганську припинена трансляція українських телеканалів. З 30.07.2014 проросійські бойовики вимкнули всі українські канали, не працює радіо "Ера". На частотах державного FM-радіо "Пульс" були заклики "поповнювати лави армії південного сходу" і спеціально написані пропагандистські пісні.

За повідомленням прес-центру Міністерства закордонних справ України від 09.08.2014, проросійські бойовики викрали 7 українських дітей з Будинку малюка м. Луганськ. За наявною інформацією, 08.08.2014 представниками проросійських збройних формувань, що діють на сході України, було незаконно переміщено через пункт пропуску "Ізварино-Донецьк" до Російської Федерації 7 українських дітей (усі віком до 2 -х років, хворі на дитячий церебральний параліч), викрадених з Будинку малюка м. Луганськ.

На сторінках медіавидання "Інститут релігійної свободи" в статті "Хронологія терору: бойовики "ДНР" та "ЛНР" переслідують християн Донбасу" від 06.08.2014, в якій зазначено, що представники окупаційної адміністрації Російської Федерації на території Донецької та Луганської області викрадають, вбивають та погрожують священикам і віруючим на контрольованих ними території Донбасу. Крім цього, зазначені особи захоплюють церковні будівлі та реабілітаційні центри, для того, щоб розміщувати свої штаби, склади боєприпасів та бойові точки для ведення вогню по українським військам.

В статті "Бойовики на Донбасі катують полонених і виписують їм смертні кари - ООН" від 29.07.2014, йдеться про доповідь ООН, в якій наводяться факти жорстоких знущань над людьми. Так, з середини квітня 2014 року проросійські найманці поміщають під варту місцевих політиків, державних посадових осіб, працівників місцевих підприємств вугільної промисловості, звичайних громадян, в тому числі вчителів, журналістів, представників духовенства та студентів. Проросійські найманці вимагають викуп за людей, або використовують затриманих для викопування траншей чи для участі в бойових діях.

На сторінках Інтернет-ресурсу "media.vbs.com.ua" міститься стаття "Над будівлею Луганської ОДА піднято прапор Росії" від 29.04.2014, в якій вказано, що на даху будівлі Луганської ОДА, під скандування "Молодці, Росія, Донбас", проросійськи налаштованими прихильниками федералізації України було піднято прапор Російської Федерації.

Із змісту статті "Дорога, що сполучує Луганськ та Харків під обстрілами" від 15.11.2014, що міститься на сайті телеканалу "СТБ" зазначається, що внаслідок обстрілів проросійських наймаців дорога, яка сполучає 2 обласні центри держави, доїхати до місця призначення стає смертельно небезпечно.

Медіавидання "TCH" у статті "Ситуація у Луганську критична: бензин і ліки продають по захмарним цінам" від 16.09.2014 повідомляло, що м. Луганськ залишалось без зв'язку і медиків. Пенсії та зарплати не виплачуються, не працюють банкомати. Аптеки продають медикаменти за завищеними цінами.

Масовість таких порушень призвела до того, що в результаті збройної російської агресії на території Донецької та Луганської областей та на території Автономної Республіки Крим понад 921000 осіб були переміщені в межах України станом на 23.01.2015, що підтверджується резолюцією Парламентської Асамблеї Ради Європи «Гуманітарна ситуація українських біженців і переміщених осіб» №2028 від 27.01.2015.

Більше 2000000 осіб залишаються в районах, контрольованими проросійськими силами, схильними до нестабільності, серйозних порушень прав людини і створення неадекватних умов життя. За даними УВКБ ООН (UNHCR Ukraine) станом на 14.08.2015 1438000 осіб були змушені покинути свої домівки внаслідок збройної агресії Російської Федерації на території України, згідно з даними Управління верховного комісара ООН з питань біженців.

Крім цього, відповідно до заяви Міністерства закордонних справ України щодо виконання Мінських домовленостей від 01.03.2016 з моменту початку агресії загинуло понад 2600 українських військовослужбовців та понад 9000 було поранено.

Щодо порушень прав ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які гарантовані вищезгаданими Конвенціями, то такі порушення підтверджуються поданими ними доказами, так і узгоджуються з загальним станом подій, що відбувався на окупованій території Луганської області та свідчать про масовість порушень прав цивільного населення.

До свого вимушеного переселення заявники проживали в місті Луганську Луганської області. З початком весни 2014 року на території Луганська посилилась російська пропаганда, направлена на формування у жителів міста негативних поглядів та уявлень про Україну, яка розповсюджувалась через різні медійні ресурси, і, водночас, вимикалися українські засоби масової інформації.

В травні 2014 року їх позбавили права голосувати на виборах Президента України через заблоковані проросійськими найманцями виборчі дільниці. З кінця травня 2014 року окупаційна влада міста ввела комендантську годину, під час якої суттєво обмежувалось пересування містом. У разі відсутності відповідних документів під час незаконної перевірки, людей залучали до примусової праці на користь вище вказаної окупаційної адміністрації. При цьому, разом із введенням комендантської години, вночі Луганськом пересувались озброєні особи. За спостереженнями, вони мали в своєму розпорядженні переносні зенітно-ракетні комплекси. Окупанти активно почали формувати свої бази та закріплюватись на території міста. Заявники відчували страх за власне життя, оскільки раніше ніколи не бачили такої кількості агресивно налаштованих людей зі зброєю.

З липня 2014 року в районі Луганська та в самому місті розпочались бойові дії. Після обстрілів, окупанти не дозволяли підходити та допомагати пораненим. Результатом бойових дій стала гуманітарна та продовольча криза. Люди не мали доступу до продуктів харчування, медикаментів та систем життєзабезпечення міста. Фактичне проживання в умовах війни давало нам підстави реально сприймати загрозу бути вбитими озброєними російськими окупантами. Вищезазначене призвело до неможливості подальшого проживання в місті Луганськ, а тому в жовтні заявники прийняли рішення покинути непідконтрольну Україні територію міста Луганська та переміститися до міста Києва, де на даний час проживають за адресою: АДРЕСА_2.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації на частині території Луганської області було порушено низку конституційних прав заявників, передбачених Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950, IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, розділом II Конституції України.

Підсумовуючи викладене, слід також зазначити, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України та відповідно окупувавши частину території України, а саме Автономну Республіку Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.

Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.

Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров'я людини злочини.

Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому, на думку суду є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Зі змісту вказаних статей, а також роз'яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», вбачається, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Враховуючи викладене, а також те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є переселенцями з території Луганської області, з метою збереження життя, здоров'я, свободи, поваги до честі і гідності, права на особисту недоторканість, права на повагу до приватного і сімейного життя, права на свободу думки і совісті в результаті збройної агресії Російської Федерації, а також що встановити даний юридичний факт заявникам необхідно для визначення їх статусу як осіб, що перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 р. (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), суд вважає, що подана заява підлягає задоволенню.

Виходячи з наведеного, керуючись ст. ст. 89, 263, 264, 293, 315-319 ЦПК України, ст. 8 Конституції України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, Женевською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, суд -

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_2, ОСОБА_3, про встановлення факту, що має юридичне значеннязадовольнити.

Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, у жовтні 2014 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України

Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, у жовтні 2014 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.

Рішення може бути оскаржено до Київського Апеляційного суду через Дарницький районний суд міста Києва шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Головуючий: