Рішення № 77616471, 01.11.2018, Чигиринський районний суд Черкаської області

Справа № 708/660/18

Номер провадження № 2/708/278/18

Р і ш е н н я

Іменем України

01 листопада 2018 року.

Чигиринський районний суд Черкаської області

в складі:

головуючої - судді Ткаченко С.Є.

при секретарі – Тендітній Л.В.,

з участю відповідача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чигирині справу за позовом Публічного Акціонерного Товариства «ФІДОБАНК» до ОСОБА_1, яка діє і в інтерсах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа служба у справах дітей Чигиринської районної державної адміністрації, про виселення з квартири,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, зазначивши, що 29.10.2008 року між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 014/2061/2/25187, відповідно до умов якого ОСОБА_5 отримав кредит у сумі 17223 доларів США.

На забезпечення виконання зобов’язання за даним кредитним договором, 29.10.2008 року ВАТ «Ернсте Банк» та ОСОБА_5 уклали договір іпотеки квартири за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Чигиринського районного нотаріального округу ОСОБА_6

У зв’язку з невиконанням умов кредитного договору на підставі рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з ОСОБА_5 було стягнуто борг за кредитним договором.

В ході виконання рішення суду та виданого на його підставі виконавчого листа було призначено прилюдні торги на вище вказану квартиру.

Банк скористався правом, передбаченим ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження», та залишив за собою нереалізоване майно позичальника в рахунок погашення боргу.

03.12.2012 року приватним нотаріусом Чигиринського районного нотаріального округу ОСОБА_6 банку було видано свідоцтво про право власності на вище вказану квартиру, яку було зареєстровано 04.07.2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Однак у даній квартирі зареєстровані та проживають відповідачі, порушуючи таким чином право банку розпоряджатися належною йому квартирою на власний розсуд.

24.05.2018 року на адресу відповідачів було направлено лист-вимогу про добровільне виселення з квартири, однак дана вимога відповідачами була проігнорована.

З урахуванням цього позивач просить виселити відповідачів із вказаної квартири.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_7 підтримав позовні вимоги та прохав їх задовольнити, пояснивши суду, що в 2008 році між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит для придбання квартири.

На забезпечення виконання зобов’язання за даним кредитним договором ОСОБА_5 було надано двокімнатну квартиру.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником свого зобов`язання по погашенню кредиту банк звернувся до суду і в ході його виконання квартира була виставлена на торги, але не продалася і банк скористався своїм правом та придбав дану квартиру, зареєструвавши право власності на неї в реєстрі речових прав.

Відповідачам було направлено вимогу про звільнення квартири, але до цього часу вони продовжують в ній проживати, а тому просить виселити їх в примусовому порядку без надання іншого житла.

Відповідачка ОСОБА_1, яка діє і в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3, позов не визнала та пояснила суду, що вони з чоловіком придбали дану квартиру в іпотечний кредит, але через зростання курсу долара не змогли його сплатити.

В травні цього року вони отримали від банку листа про звільнення квартири, але їй немає куди виселятися через відсутність іншого житла.

Відповідачка ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилася, надіславши до суду заяву про розгляд справи у її відсутності, зазначивши також в ній про невизнання даного позову та заперечуючи проти виселення з квартири.

Представник третьої особи ОСОБА_8 пояснила суду, що вони діють в інтересах дітей і не згідні на їх виселення з квартири, оскільки вони, зі слів відповідачки, іншого житла не мають.

Вислухавши сторін та представника третьої особи, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Як встановлено судом, 29.10.2008 року між ВАТ «Ерсте Банк» (правонаступником якого є ПАТ «Фідобанк») та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 014/2061/2/25187, відповідно до умов якого ОСОБА_5 отримав кредитні кошти в сумі 17223 доларів США для придбання квартири (п.2.1 договору) (а.с.80).

В забезпечення виконання зобов’язання за даним кредитним договором 29.10.2008 року ВАТ «Ернсте Банк» та ОСОБА_5 уклали договір іпотеки № 014/2061/2/25187, предметом якого була квартира за адресою: АДРЕСА_2, посвідчений 29.10.2008 року приватним нотаріусом Чигиринського районного нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за № 3284.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленим цим Законом.

Згідно до ст. 3 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами.

А у відповідності до ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь - якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Як передбачено п. 3.1.4 договору іпотеки, у разі невиконання іпотекодавцем зобов’язань за цим чи кредитним договором іпотекодержавтель має право звернути стягнення на предмет іпотеки (а.с.87).

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

У ч.2 і ч.3 ст.40 Закону України «Про іпотеку» вказано, що законодавець установлює певний порядок дії банку: після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Аналогічний порядок щодо виселення всіх громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщенні, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачено в ч. 3 ст. 109 ЖК України. Вимога про добровільне звільнення житлового приміщення може бути направлена разом з вимогою, передбаченою ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до рішення Чигиринського районного суду від 14.12.2016 року за позовом Публічного акціонерного товариства "ФІДОБАНК" до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Чигиринський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Черкаській області, про зняття арешту з нерухомого майна, яке учасниками процесу не оскаржувалося і набрало чинності, позовні вимоги позивача задоволено та, зокрема, встановлено, що у зв’язку з невиконанням умов кредитного договору на підставі рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з ОСОБА_5 було стягнуто борг за кредитним договором.

В ході виконання рішення суду та виданого на його підставі виконавчого листа було призначено прилюдні торги на вище вказану квартиру, які не відбулися у зв’язку з відсутністю покупців.

Позивач скористався правом, передбаченим ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження», та залишив за собою нереалізоване майно позичальника в рахунок погашення боргу.

Так, 03.12.2012 року на підставі акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 23.11.2012 року, затвердженого начальником Чигиринського відділу Державної виконавчої служби Чигиринського районного управління юстиції, приватним нотаріусом Чигиринського районного нотаріального округу ОСОБА_6 банку було видано свідоцтво про право власності на вище вказану квартиру, яке було зареєстровано 04.07.2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

А як передбачено ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вище вказаний акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 23.11.2012 року свідчить про добровільну передачу ОСОБА_5 банку вказаної квартири, що перебувала в іпотеці, і ці дії банку останнім не оскаржувалися.

Як встановлено в судовому засіданні, на час укладення договору іпотеки малолітні діти ОСОБА_1 - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, а також дочка ОСОБА_4 не були зареєстровані у даній квартирі, що підтвердила в судовому засіданні і відповідачка ОСОБА_1, яка пояснила, що її чоловік ОСОБА_5 уклав з банком кредитний договір та отримав грошові кошти, які йому були потрібні для придбання квартири. На час укладення договору іпотеки вона разом з дітьми була зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_3 в будинку своєї матері, а в квартирі вони зареєструвалися вже пізніше.

Згідно до довідки № 299 від 25.04.2018 року, відповідачка ОСОБА_1 разом з малолітніми дітьми ОСОБА_2 і ОСОБА_3, а також відповідачка ОСОБА_4 зареєстровані та проживають у квартирі за адресою: АДРЕСА_2, яка, як зазначалося вище, належить позивачу на праві власності.

Як роз'яснено у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати, що згідно з ч. 4 ст. 9, ст. 109 ЖК України, ст., ст. 39-40 Закону України «Про іпотеку» виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення.

При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Судом встановлено, що 24.05.2018 року на адресу відповідачів позивачем було направлено лист-вимогу про добровільне виселення з квартири, яку було отримано останніми 26.05.2018 року, і яка, судячи з усього, відповідачами виконана не була, що також свідчить про дотримання банком процедури досудового врегулювання спору.

А як передбачено ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном.

Порядок та підстави виселення із займаного житлового приміщення встановлено передбачено ст. 109 ЖК УРСР, відповідно до якої виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», громадяни України, іноземці та особи без громадянства реєструють своє місце проживання. В статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесенням цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу. Таким чином, реєстрація фіксує офіційне місце проживання особи. За цією адресою особа має право проживати, на неї надсилаються усі офіційні документи, відповідно до даних про реєстрацію нараховуються усі комунальні послуги і таке інше. Наявність осіб, зареєстрованих по квартирі, на яку звертається стягнення, негативно відобразиться на її ціні, а також буде перешкоджати реалізації цього предмета іпотеки.

Доводи відповідачки ОСОБА_1 в частині того, що вона має право на ? частину цієї квартири, спростовується умовами договору іпотеки від 29.10.2008 року, де в п.2.1.4. зазначено, що предмет іпотеки не знаходиться у спільній частковій власності, не є часткою, паєм, а також, згідно до п.2.16 договору, будь-які вимоги третіх осіб не забезпечені і не будуть забезпечені предметом іпотеки чи правами на його отримання незалежно від строків виникнення цих вимог (а.с.87).

Крім того п.2.1.5 вище вказаного договору іпотеки передбачено, що на предмет іпотеки не мають права власності (часткової власності) або права користування діти (особи віком до 18 років) (а.с.87).

Також суд не може погодитися з доводами представника служби у справах дітей про неможливість виселення з квартири відповідачки ОСОБА_1 з її малолітніми дітьми, оскільки вони недостатньо обґрунтовані та носять рекомендаційний характер.

Таким чином, судом встановлено, що договором іпотеки, укладеним між ВАТ «Ерсте Банк» (правонаступником якого є позивач) та ОСОБА_5, передбачене право іпотекодавця на реєстрацію у предметі іпотеки інших осіб лише при умові отримання від іпотекодержателя письмової згоди на такі дії. Враховуючи той факт, що іпотекодержатель не надавав своєї згоди на відповідну реєстрацію відповідачів за адресою предмету іпотеки, реєстрація цих осіб у предметі іпотеки є порушенням умов цивільно-правового договору та статті 629 ЦК України і зняття таких осіб з реєстраційного обліку є захистом прав іпотекодержателя.

А як передбачено ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав, особи зобов’язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

З урахуванням цього суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що вимоги позивача щодо виселення відповідачки ОСОБА_1, її малолітніх дітей та відповідачки ОСОБА_4 ґрунтуються на вимогах закону.

Отже, суд вважає можливим позов задовольнити, виселивши з вказаної квартири відповідачів без надання їм іншого житла, оскільки судом не встановлено перешкод для цього.

Крім того у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України у зв’язку із задоволенням позовних вимог позивача суд вважає за необхідне стягнути з відповідачів на користь останнього сплачений ним судовий збір по 881 гривні з кожного.

На підставі викладеного та, керуючись ст. 109 ЖК УРСР, ст. 391 ЦК України, ст., ст. 3, 40 Закону України «Про іпотеку», ст., ст. 10, 81, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Виселити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_4, проживаючу за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5), ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_6, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5), ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_7, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5), ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_8, проживаючу за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5) з квартири за адресою: АДРЕСА_2, без надання іншого жилого приміщення.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_4, проживаючої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5) та ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_8, проживаючої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5) на користь Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» (код ЄДРПОУ 14351016, рахунок 32070106101026, МФО 300001, банк отримувач Національний банк України, м. Київ) судовий збір в сумі вісімсот вісімдесят одна гривня з кожної.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Черкаської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне рішення складено 5 листопада 2018 року.

Головуюча