Постанова № 77616434, 30.10.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1488/18Головуючий по 1 інстанції Категорія: на ухвалу ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2018 року м. Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів:

ОСОБА_2,

ОСОБА_3, ОСОБА_4

за участю секретаря Торопенко Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 жовтня 2014 року у складі судді Пироженко С.А. у справі за поданням головного державного виконавця Соснівського Відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції (далі - Соснівського відділу ДВС Черкаського МУЮ) про тимчасове обмеження у праві виїзду ОСОБА_5 за межі України, - :

в с т а н о в и в :

У серпні 2014 року головний державний виконавець Соснівського відділу ДВС Черкаського МУЮ ОСОБА_7 звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_5, посилаючись на те, що остання, як боржник у зведеному виконавчому провадженні, не здійснювала жодних дій, спрямованих на виконання судових рішень, на виконання яких було видано виконавчі документи.

Подання обґрунтоване тим, що на виконанні в Соснівському ВДВС Черкаського МУЮ перебувало зведене виконавче провадження № 44295952/14 від 17.07.2014 року з примусового виконання виконавчих документів, а саме: виконавчий лист № 712/13299/13-ц від 06.02.2014 року Соснівського районного суду м. Черкаси про стягнення з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Імексбанк» борг в сумі 55 079 грн. 99 коп., вимоги № Ф-593у від 16.09.2013 року УПФУ про стягнення з боржниці борг у сумі 1 194 грн. 03 коп., вимога №Ф-536у від 22.02.2013 року про стягнення з боржниці на користь УПФУ борг у сумі 4 572 грн. 42 коп., вимога Ф115у від 16.06.2013 року про стягнення на користь УПФУ борг в сумі 1 194 грн. 03 коп., виконавчий лист № 2а/2370/3024/2012 від 30.10.2012 року черкаського окружного адміністративного суду про стягнення на користь УПФУ борг в сумі 3 030 грн. 71 коп.

Виконавчі провадження були відкриті постановами від 07.02.2014 року, 10.04.2014 року, 02.06.2014 року, 05.06.2014 року, 10.07.2014 року.

Станом на момент звернення з поданням боржник не вчинював жодних дій щодо виконання рішень.

Державний виконавець у поданні просив встановити тимчасове обмеження у праві виїзду ОСОБА_5 на період існування заборгованості за кордон.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 жовтня 2014 року подання задоволено.

Тимчасово обмежено громадянину України ОСОБА_5 право виїзду за межі України до моменту виконання ним зобов'язань по виконавчому провадженні боргу.

Ухвалу допущено до негайного виконання з часу її винесення.

У серпні 2018 року ОСОБА_5 звернулась з апеляційною скаргою на вказану ухвалу, вважаючи, що суд не повністю з’ясував обставини, що мають значення для справи, порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що сама по собі наявність невиконаних зобов'язань не є підставою для звернення державного виконавця з поданням і застосування обмеження виїзду за кордон. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання. Державний виконавець не надав жодних доказів, які б свідчили про ухилення боржником від виконання зобов’язання.

Крім того, апелянт не був обізнаний про накладення судом тимчасового обмеження у праві виїзду, оскільки їй не було вручено копію ухвали, як не був обізнаний і про існування боргу за рішенням суду.

Вирішуючи питання стосовно заявленого подання, суд обмежився лише матеріалами подання без дослідження матеріалів виконавчого провадження для з’ясування підстав для застосування тимчасового обмеження у праві виїзду.

Також апелянт вказує, що обмеження виїзду за кордон порушує його конституційне право, гарантоване у ст. 33 Конституції України, на свободу пересування, вільний вибір місця проживання.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Задовольняючи подання, суд першої інстанції встановив, що підставою для тимчасового обмеження її у праві виїзду за кордон є ухилення ОСОБА_5 від виконання зобов'язань, покладених на неї рішеннями суду.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Статтею 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно з ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом (ст. 313 ч. 2,4 ЦК України).

Відповідно до ст. 377-1 ЦПК України (в редакції чинній на дату постановлення оскаржуваної ухвали суду) питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби. Суд негайно розглядає подання, зазначене в частині першій цієї статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.

Відповідно до п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на час розгляду подання) державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в України громадян України» громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, передбачених пунктами 1-9 частини першої цієї статті. Пунктом 5 ч. 1 ст. 6 цього Закону (в редакції, що діяла на момент постановлення ухвали) передбачено випадки, коли особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов'язань.

Відповідно до ч. 6 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на час постановлення ухвали) боржник зобов'язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

Отже приведені вище норми передбачають тимчасове обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи за межі України лише у разі доведення факту ухилення його від виконання зобов'язань. При цьому мається на увазі, що ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, означає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків.

Особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні дані про те, чи існує на даний час вказане виконавче провадження, яка стадія його виконання, чи знав боржник про існування виконавчого провадження. Ні органи ДВС, ні стягувач, не надали суду будь-яких доказів з цього приводу і в судове засідання не з’явились.

В матеріалах справи навіть немає доказів належного повідомлення ОСОБА_5 про дату розгляду справи в суді з приводу стягнення з неї заборгованості та доказів вручення їй копії рішення.

Як наслідок, в матеріалах справи відсутні будь-які докази навмисного ухилення ОСОБА_5 від сплати боргу.

Крім того, в порушення вимог ст. 377-1 ЦПК України (в ред., що діяла на момент винесення ухвали), якою передбачалась обов’язкова участь державного виконавця у судовому засіданні, суд розглянув питання щодо тимчасового обмеження у праві виїду за відсутності державного виконавця.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає апеляційну скаргу обґрунтованою, а оскаржувану ухвалу такою, що постановлена з порушенням норм процесуального та матеріального права, що є підставою для її скасування відповідно до ст. 376 ЦПК України.

Керуючись ст. 268, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд –

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 – задовольнити.

Ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 жовтня 2014 року – скасувати.

В задоволенні подання головного державного виконавця Соснівського відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції про тимчасове обмеження ОСОБА_5 у праві виїзду за межі України – відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді